Друга його дружина теж недавно померла й залишила дочку Ангеліну; це не дівчина, а справжній ангел — вона така мила, така добра, що кожен стрибнув би за нею в вогонь. Їй люди зичать тільки добра, а старшим двом — щоб їх чортяка вхопив,— сказав шинкар і раптом затнувся, бо згадав, що сам чорт стоїть перед ним.
— Та ти не бійся, я ж не чорт, я тільки його свояк.
Але шинкар подумав, що це майже одне й те саме.
Приїхав князь і завмер від страху, побачивши бридкого Петра. Однак він поговорив із ним, наче з якимсь знатним паном, і запросив до себе в замок, а потім почав просити в нього грошей. Петр відповів, що дасть йому стільки грошей, скільки той захоче, але за однієї умови: князь повинен віддати за нього свою дочку. Князь на мить задумався, а тоді запитав, котру саме дочку він бажає взяти собі за дружину.
— Першу-ліпшу,— відповів Петр і пообіцяв, що сам прийде до замку.
Князь був хитрий і ні слова не сказав дочкам про те, як роздобув грошей, а коли вони почали питати, що за чудовисько той чортів свояк і чи дав йому грошей, відповів:
— Якщо ви хочете зберегти наше князівство і зробити мене щасливим, одна з вас мусить стати його дружиною, інакше грошей нам не бачити. До того ж, не такий він уже й бридкий, а якби ще й обстриг свої патли та нігті й трохи вмився, то був би навіть гарний. Якщо ми не роздобудемо грошей, військо покине мене, а народ збунтується.
Дві старші княжни розприндилися, надули губи й пихато відповіли:
— Ні, тату, жодна з нас не піде за таке чудовисько. Ми — княжі дочки й не погодимося вийти за нього, якби навіть мала загинути вся твоя країна.
— Що ж мені робити?
— Батьку! Якщо від цього залежить ваше щастя і щастя всього нашого князівства, то я згодна пожертвувати собою,— сказала тихим голосом зблідла Ангеліна.
— Моя ти люба дитино! — мовив князь і, плачучи, поцілував її.
А сестри почали з неї глузувати й колючими словами ранити їй серце.
— От коли б це був сам Люцифер, ти стала б княгинею пекла. Але бути його невісткою? Пхе, заради цього не варто й бруднитися.
Ангеліна квапливо вийшла, щоб не чути більше пащекування своїх сестер.
Другого дня вранці прийшов Петр до замку; побачили його старші сестри й зраділи, що не дали своєї згоди на шлюб із ним, а Ангеліна зі страху знепритомніла; коли її привели до тями, вона була така бліда й холодна, як мармур.
Князь відвів її до жениха. Той зразу збагнув, чого дівчина так тремтить і чому вона така бліда, отож заговорив до неї якнайпривітніше:
— Я можу повірити, прекрасна княжно, що не подобаюсь вам, але ви не бійтеся мене, згодом я стану гарнішим і берегтиму вас, як око в лобі.
Ангеліна з радістю слухала його приємний голос, але коли глянула на нього, їй здалося, що перед нею стоїть сама смерть. Помітивши, як вона вся перемінилася на виду, Петр не став довго затримуватися в замку, дав князеві грошей, скільки той попросив, і, домовившися з ним, що за вісім днів буде весілля, заквапився геть. Із замку він подався просто до ліска і там щосили почав гукати чорта. Той, тільки-но почув його клич, миттю з'явився до нього.
— Чого бажаєш, свояче? — запитав він Петра.
— Я бажаю, щоб ти зробив мене таким, яким я був раніше; що з того, що ти допоміг мені стати женихом князівни, коли вона зі страху не могла на мене й очей звести?
— Ходімо зі мною, свояче. За хвилину ти будеш писаний красень.
Петр зраділо вхопився за чорта, і той відніс його за тридев'ять земель до маленької кринички.
— У мийся в цій криничці, й ти станеш ще гарніший, ніж був раніше,— мовив чорт.
Петр стрибнув у криничку й виліз звідти гарний, як місяць уповні.
— Ну, свояче,— сказав він,— я вдячний тобі за гроші, а ще більше за те, що ти зробив із мене такого красеня. Тепер Ангеліна вже напевне полюбить мене.
На радощах він обхопив чорта за шию, і вони обидва полетіли до великого міста. Петр накупив там собі гарної одежі, карет, коней, найняв слуг і, ніби якийсь принц, повернувся до нареченої.
Було це саме напередодні весілля; наречена снувала по кімнаті, наче тінь, і зі страхом поглядала, чи не їде жених. Сестри теж повисовувалися з вікон, плескали язиками й чекали, коли молодий привезе посаг. Раптом бачать — суне ціла валка возів, за ними люди плавом пливуть, а попереду прекрасна карета їде і в ній сидить гарно вбраний юнак. Коли карета в'їхала на подвір'я, він вискочив із неї й побіг нагору. Ввійшов до світлиці, взяв Ангеліну за руку й попросив пробачення за те, що так довго мучив її й лякав своїм бридким виглядом.
— Але тепер я з іще більшою радістю назву тебе своєю, люба моя Ангелінко, бо знаю, яка ти добра,— сказав він, цілуючи її.
Про те, що Ангеліні гарний юнак теж сподобався і що тепер вона не відмовила йому в поцілунку, нічого й казати, про це кожен і сам здогадається.
А сестри стояли біля вікна, немов укопані.
Раптом хтось обхопив їх іззаду за стан, вони здригнулись, озирнулися і побачили між собою чорта.
— Не лякайтесь, любі мої наречені, я не якийсь там волоцюга, а князь самого пекла. Хіба я не казав тобі, Петре, що ти будеш моїм свояком? Бачиш, тепер за одну твою я беру собі двох,— сказав князь пекла і щез разом із двома лихими сестрами.
А Петр з Ангеліною зажили в мирі й злагоді. Він був добрим господарем у своєму князівстві, а вона у всьому йому допомагала.