Давай, займися ним.
Навколо грудей Рімо зімкнулися здоровенні ручищі Джиммі. Підручний Фелтона підтягнув Рімо до останків автомобіля, які вони бачили раніше. Піднявши повіки, Рімо помітив, що Фелтон попрямував за кут бетонної будівлі.
Зручніше підхопивши Рімо, Джиммі жбурнув його головою вперед усередину каркаса автомашини, на те місце, де раніш знаходилося переднє сидіння. Рімо почув звук якихось потужних двигунів, які набирають обороти. Джиммі не поспішаючи вийняв цеглини з-під передніх коліс і почав обходити автомобіль, але призупинився, щоб про всяк випадок завдати Рімо ще один, останній удар. Чекати більше було не можна.
Лівою рукою Рімо перехопив костисте зап'ястя й одним рухом зламав його. З горла Джиммі вирвався б лемент болю, якби на частку секунди раніше права рука Рімо не занурилась би зігнутими кісточками пальців у сонячне сплетення, вибивши з дворецького повітря і, природно, звук. Ще одним ударом лівої долоні Рімо роздрібнив Джиммі кістки і хрящі носа, і той звалився без свідомості прямо на Рімо.
Вилізши з-під байдужого тіла, Рімо вклав його на призначене для нього самого місце, безшумно підскочив до задньої частини машини і вийняв цеглини з-під коліс.
Ще голосніше заревіли невидимі мотори, і наприкінці бетонної смуги, на якій стояв автомобіль, гідравлічні поршні підняли нагору сталеві двері, які відкрили вхід у сталеве ж приміщення, де могли б одночасно поміститися відразу кілька автомобілів.
Рімо відпустив ручне гальмо, підштовхнув автомобіль, знову заскочив в нього і, сівши безпосередньо на Джиммі, акуратно спрямував машину в гігантську сталеву коробку.
Напіврозібране авто стукнулося об дальню стіну, Рімо рвонувся назовні і ледве не спіткнувся, почувши за спиною лиховісне шипіння гігантських сталевих дверей, які почали повільно опускатися.
Коли Рімо виявився зовні, через кут бетонної споруди почувся голос Фелтона. Він обережно обійшов навколо, безшумно як примара, що ковзає над цвинтарем.
Визирнувши через кут, Рімо побачив Фелтона, який, знявши піджак, чаклував над пультом керування.
Фелтон знову прокричав:
— Все в порядку Джиммі? Він готовий?
Рімо ступнув вперед і сказав:
— Так, я готовий, Фелтон. Готовий.
Фелтон вихопив пістолет. Удавано плавним рухом Рімо вихопив зброю в нього з руки, стрибнув за спину Фелтона і повертаючи його з боку на бік, як бочку, став штовхати до входу в гігантський прес.
Це виявилося нескладно. Удари Фелтона, неточні і слабкі, не досягали мети. Він був занадто старий для цього.
Коли Рімо допхав, нарешті, Фелтона до входу, сталеві двері вже зачинилися. Фелтон зненацька вирвався в спробував нанести ще один удар. Рімо легко відбив його й у свою чергу впівсили молоснув Фелтона в скроню.
Фелтон повалився на цементну підлогу. Отут Рімо помітив, що з-під сталевих дверей щось стирчить. Це була нога. Джиммі, очевидно, отямився і намагався вибратися, але не встиг. Сталеві двері відітнули ногу, як розпечений дріт розрізає шматок сиру. Носок ноги смикався, як примітивний організм, позбавлений розуму, але повний волі до життя.
Про всяк випадок Рімо ще раз заспокоїв Фелтона і підійшов до пульта. Керувати машиною, напевно, було просто, але Рімо все не міг розібратися у важелях на пульті. Один, праворуч, знаходився поруч зі шкалою з поділками. Інший був позначений спрямованою вперед стрілкою, ще один зверху, він же останній, з написом "Автоматичний контроль".
Рімо взявся за важіль, який мав би керувати вхідними дверима прес-камери. І отут його як блискавкою вдарило — Рімо зареготав. Він не міг зупинитися навіть тоді, коли важкі сталеві двері із шипінням піднялися.
Рімо підібрав пістолет Фелтона і попрямував до входу в бетонну споруду, повторюючи про себе: "Максвелл, Максвелл!". Фелтон лежав там, де і залишив його Рімо, розкинувши руки по цементній підлозі.
Вхідні двері були відкриті. Двері відітнули ногу Джиммі, і він скотився по похилій площині до дальньої стінки, але шипіння дверей, які відкриваються, змусило його отямитись. Відштовхуючись вцілілою ногою, чіпляючись руками, Джиммі повз наверх, нагадуючи краба-чудовиська. У слабкому світлі місяця Рімо помітив на його обличчі маску нелюдського жаху.
Рімо пересмикнув затвор пістолета Фелтона і без зайвих емоцій всадив кулю в єдину ногу Джиммі. Удар кулі, що потрапила в мету, відкинув Джиммі назад, і він звалився в камеру преса. Рімо відправив навздогін вже не приналежну Джиммі ногу, підняв байдужого Фелтона, жбурнув його туди ж, швидко оббіг навколо будинку і потягнув важіль, що керує вхідними дверима.
Важкі сталеві двері знову з лиховісним шипінням зачинилися, а всередині запалилося світло. Крізь вічко з товстого пластику, яке віддалено нагадує корабельний ілюмінатор, Рімо міг бачити, що відбувається усередині: як Фелтон, так і Джиммі не рухалися.
Фелтон повинен незабаром отямитися... Рімо дістав з кишені сигарети і закурив. Ще раз подивився на пульт керування пресом, знову пробурмотів: "Максвелл!", похитав головою і цілком віддався палінню.
На четвертім затягуванні він почув, як хтось скребеться в пластикове віконце. Не поспішаючи, дуже не поспішаючи, Рімо повернувся: до пластику було притиснуте обличчя Фелтона.
Він щось кричав, волосся розпатлане. Що він кричав — Рімо розібрати не міг.
Повільно рухаючи губами, Рімо проговорив:
— Максвелл.
Фелтон затряс головою зі боку вбік.
— Я знаю, що ти не знаєш, — так само ретельно виговорив Рімо губами.
На обличчі Фелтона відобразилося здивування, яке перейшло в розпач.
— Маклірі? — запитав Рімо.
Фелтон знову затряс головою.
— А, так ти і його не знаєш? Я так і думав. Він був для тебе всього лише хлопцем з гаком замість руки. Думай про нього, коли тебе буде повільно розплющувати. Думай про нього, перш ніж перетворишся в орнамент на кубі з металу. Думай про нього, тому що він був моїм другом!
Рімо відвернувся від Фелтона, який запекло дряпав пластик віконця. Ідіотський пульт, ні чорта розберешся... Крізь товстий пластик чулися приглушені благання про пощаду. Пощади не буде! Не можна пробачити як загибель Маклірі, так і інших агентів КЮРЕ, які віддали життя за Америку.
Він, Рімо, був задуманий своїми творцями як знаряддя знищення, а раз так — виконаємо свої прямі обов'язки. Рімо зрушив вперед важіль автоматичного контролю, і машина з виттям ожила, перемикаючи в дію потужні преси з тиском у сотні тисяч фунтів. І Рімо здалося, що зараз він не просто виконує доручену справу, а нарешті-то робить те, для чого був породжений, що було визначено долею.
Все зайняло не більше п'яти хвилин. Спершу передня стіна гігантського преса зрушилася до кінця вперед, розплющивши все, що було всередині, потім ту ж операцію повторили причілки, і, нарешті, повільно опустилась стеля, завершивши справу.
Коли всі рухомі гідравлікою частини повернулися на місце, Рімо зазирнув у пластикове віконце і побачив куб спресованого металобрухту розміром приблизно сорок на сорок сантиметрів, що вмістив в собі і автомобіль, і останки двох людських істот.
Рімо озирнувся навколо в пошуках якого-небудь інструмента і помітив іржавий ломик, що стоїть в куті. Взявши його, він повернувся до пульта керування. Рімо все не міг зміркувати, як вимкнути освітлення... Ну та добре! Хто-небудь з ранкової зміни знайде куб пресованого металобрухту і разом з іншими відправить на переплавляння.
Ломиком Рімо зірвав з пульта невелику металеву табличку, на якій було позначено: "Агрегат для пресування металевих відходів. Заводи МАКСВЕЛЛА, м. Ліма, Огайо".
Цинтія не особливо засмутилася, коли Рімо повідомив їй, що татко вирішив затриматися. Вона була рада, що Рімо і Фелтон нарешті-то знайшли спільну мову, і до того ж їй давно хотілося побути наодинці зі своїм нареченим.
Не надала вона особливого значення і тому, що татко не з'явився додому до сніданку. А Рімо зателефонував у Фолкрофт доктору Сміту, зателефонував з ліжка Фелтона, у якому він лежав поруч із ще сплячою Цинтією.
— Що?! — не повірив Сміт.
— От що це був за Максвелл, — повторив Рімо. — Босом насправді був Фелтон.
— Цього не може бути!
— Добре, нехай не може бути, — втомлено погодився Рімо.
Пішла довга пауза.
— Цікаво, скільки може коштувати така штука?
— Відкіля мені знати?!
— Я просто так поцікавився.
— Послухайте, а я знаю, де можна купити такий апарат по дешевці.
— Справді?
— Так, в однієї моєї знайомої. Мені вона продасть недорого. За сто мільярдів! — прокричав Рімо і жбурнув трубку на важіль.
Тільки він зібрався приголубити Цинтію, як задзвонив телефон.
— Говорить Віазеллі, — пролунав голос. — Я хотів подякувати Норману за те, що він відпустив мого шурина Тоні.
— Це Карміні Віазеллі, якщо я не помиляюся?
— Так. А з ким я говорю?
— Я новий співробітник містера Фелтона. Дуже добре, що ви зателефонували. Містер Фелтон просив розшукати вас і передати, що він хоче з вами зустрітися сьогодні ввечері. Щось щодо Максвелла.
— У якому місці він призначив зустріч?
— Ви знаєте, де знаходиться його автозвалище? Перший поворот праворуч з Коммюніпо-авеню. Він буде очікувати вас там.
— У котрій годині?
— Біля дев'яти. — Цинтія притиснулася обличчям до його грудей. Вона спала оголеною. — Ні, містер Віазеллі, краще біля десяти.
— Домовилися.
Рімо повісив трубку.
— Хто телефонував, дорогий? — сонно поцікавилася Цинтія.
— Та так. Одна людина, у справі.
— По якій такій справі?
— По моїй справі.