114
Троє Дужих — див. примітку до 4-ї дії.
115
Тіснота, Нужда, Турбота, Біда. — Вони попереджають Фауста, що слідом за ними йде Смерть. Ці алегоричні образи, створені поетом, нагадують собою персонажів з "Ене'гди" Вергілія (книга VI), що обтяжують земне існування людини стражданнями і хворобами і всі разом напучують її при вході до пекла. У Гете ці супутники слабкодухих та пасивних людей не мали влади над Фаустом за життя, лише у хвилину зневіри героя Турбота осліплює його. Однак Фауст не здається ("Але не згасла розуму зоря. / Ще встигну я здійснить великий задум").
116
Лемури — демони, що супроводжують померлого в підземне царство. На античних барельєфах зображаються у вигляді кістяків, обтягнутих шкірою. У Гете — слуги Мефістофеля.
117
Лівобіч розверзається страшенна пекельна паща. — До обов'язкової декорації середньовічної містерії входило зображення пекла у вигляді диявольської пащі, яку підкочувала на колесах група комічних акторів, перевдягнутих на чортів.
118
Сяєво згори правобіч. — Заключна сцена містерії — перемога небесного воїнства — поєднувала в собі комізм, яким супроводжувалося повне приниження диявола, і радісний апофеоз наприкінці.
119
Ущелини, ліс, скелі, пустиня. — Австрійський композитор Г. Малер (1860–1911) поклав цю сцену на музику у своїй Восьмій симфонії (1907).
120
Pater extaticus — отець екстатичний, що приходить в реліїійний екстаз від посту й молитов (латин.); Pater profundus — отець заглиблений (у споглядання божественної мудрості) (латин.); Pater seraphicus — отець серафічний (подібний до серафима, ангела) (латин.) (примітка М. Лукаша).
121
Стремління вічне й ревний труд/ Сподобляться покути. — Гете говорив Еккерману: "В цих віршах даний ключ до спасіння Фауста. В самому Фаусті — це діяльність до кінця (життя), що стає дедалі вищою і чистішою, а з неба — це одвічна любов, що приходить йому на допомогу" (6 червня 1831).
122
Doctor Marianus — вчений-містик, заглиблений у споглядання Богоматері (Марії), до якої він і звертається зі своїми словами (латин.); Magna peccatrix — велика грішниця, євангельська Марія Магдалина (латин.); Mulier Samaritana — євангельська самаритянка, яка напоїла Ісуса біля колодязя (латин); Maria Aegyptiaca (Acta sanctorum) — Марія Єгипетська ("Житія святих") — блудниця, що розкаялася; останок життя прожила в пустелі в молитвах і постах (латин); Una poenitentium — одна з покутниць (латин).
123
Його ще сліпить райський світ (в оригіналі: …новий день) — Гете послідовно проводить містеріальну ідею навернення людини до "нового життя" — "vita nova" (Данте Аліг'єрі).
124
Mater gloriosa — Матір Божа в сяйві небесної слави (латин); Chorus mysticus — містичний хор (латин); Finis — кінець (латин).
125
…Вічно жіночеє / Нас туди зве. — Ось як тлумачив це місце Вяч. Іванов: "Доброчесність внутрішнього дерзання в нас — це доброчесність сонячності, мужня Андреа (???????), адже, за Платоном, мужність — це сонячність. І є в нас земна планетарність наша, доброчесність планетарності: сприйнятливість до світла, відкритість Землі Небу, покора божественному промислу, наша жіноча, наша релігійна у власному сенсі цього слова душа" ("Споради").
126
Основні етапи історії створення "Фауста" Гете були ґрунтовно досліджені ще на початку XIX ст., про що свідчить фундаментальна праця: Minor J. Goethes Faust: Entstehungs-geschichte und Erklarung: in 2 Banden. — Stuttgart, 1901. Найновіші дані з історії виникнення твору були узагальнені, зокрема, в дослідженнях: Аникст А. А. Гете и Фауст: От замысла к свершению. — М.: Книга, 1983; Hartmann Н. Faustgestalt. Faustsage. Faustdichtung. — Berlin, 1985; Hendel G. Von der deutschen Volkssage zu Goethes "Faust". — Weimar, 1987.