Габрієла

Але хіба йому під силу розв'язати це питання, коли навіть сам кум Раміро нічого не досяг? — Мелк говорив про Мундіньйо Фалкана.

Клементе гладив гармошку, що лежала на дні човна, йому чувся голос Габрієли, її пісні. Він озирнувся, немовби розшукуючи її: сельва облямовувала річку, дерева і переплутані ліани, моторошні крики звірів, пугукання сичів; щедра зелень, що здавалась чорною,— тут все було не так, як в сірій і голій каатинзі. Один з гребців показав пальцем на хащі.

— Тут була перестрілка між Онофре і жагунсо сеньйора Амансіо Леала... Загинуло не менше десяти чоловік.

В цьому краю, щоб заробити грошей, не слід боятися роботи. Так, він заробить грошей і повернеться до міста на розшуки Габрієли. Він мусить знайти її за всяку ціну.

— Та не думай ти про неї, викинь її з голови,— порадив Фагундес. Погляд негра намагався проникнути в темну сельву, голос його потеплів, коли він згадав ім'я Габрієли. — Викинь її з голови. Вона не для нас з тобою. Вона не така, як ці повії...

— Ні, я не можу не думати про неї, не можу її забути коли б навіть захотів.

— Ти з глузду з'їхав! Така жінка з тобою довго не житиме.

— Що ти базікаєш?

— Не знаю, але, по-моєму, це так. Ти можеш з нею спати і робити що завгодно. Але володіти нею, стати її господарем, як ти б став господарем іншої жінки, тобі ніколи не вдасться та й, мабуть, нікому взагалі.

— Чому?

— Біс його знає чому. Цього я тобі не зумію пояснити.

Так, негр Фагундес мав рацію. Вночі вони спали разом, а на ранок вона немовби і не пам'ятала про це, дивилась на нього, як і на інших, розмовляла з ним, як з іншими. Мовби все це нічого не означало...

Морок вкриває човна, сельва немов насувається і змикається над ними. Крик сови колошкає ніч. Ніч без Габрієли, без її смаглявого тіла, без її хвилюючого сміху, без її рожевих, немов плід пітанги, вуст... Навіть не попрощалася. Дивна жінка. Біль розриває душу Клементе. Раптом до нього приходить впевненість, що він ніколи більше не зустрінеться з нею, не буде тримати її у своїх обіймах, притискати до грудей, ніколи не почує її пристрасного, любовного стогону.

Серед нічної тиші пролунав голос полковника Мелка Тавареса. Він звертався до Клементе:

— Ану, хлопче, заграй нам веселої, щоб час минав швидше.

Клементе взяв гармошку. З-за дерев над річкою з'явився місяць. Клементе побачив перед собою обличчя Габрієли. Десь далеко миготіли вогні ліхтарів. В музиці чувся плач гармоніста, що навіки залишився одиноким. В сельві, під холодним промінням нічного світла, сміялася Габрієла.

Спляча Габрієла

— Подумати тільки, сеньйоре Насібе! Здавалася такою пристойною, порядною жінкою, щодня ходила до церкви. Ось чому я завжди кажу...— Тут вона помітила Габрієлу і не докінчила речення.

— Ось знайшов нарешті служницю. Пратиме, варитиме.

Дона Армінда оглянула біженку з голови до п'ят, немовби знімаючи мірку і оцінюючи. Потім запропонувала свою допомогу:

— Якщо тобі, дівчинко, щось буде треба, гукни мене. Сусіди для того й на світі існують, аби помагати одне одному, чи не так? Тільки сьогодні ввечері мене не буде. Спіритичний сеанс у кума Деодоро, небіжчик чоловік розмовлятиме зі мною... І, можливо, навіть дона Сіньязінья з'явиться...— Її очі перебігали з Габрієли на Насіба.— Дівчина, га? Більше не хочете бабусь на зразок Філомени? — Вона засміялася із змовницьким виглядом.

— Нічого іншого знайти не вдалося...

— Так от, я ж почала розповідати: все це для мене не було такою раптовістю. Якось я зустріла дантиста на вулиці. В той день випадав якраз спіритичний сеанс. Було це з тиждень тому. Я поглянула на Осмундо і в ту ж мить почула голос покійного чоловіка: "Ось він іде, але не вір, він мертвий". Я подумала, що покійник жартує. А ось сьогодні, коли я довідалась про вбивство, то зрозуміла, що чоловік мене попереджував.

Дона Армінда обернулася до Габрієли. Насіб уже зайшов у дім.

— Що б тобі не знадобилося, гукай мене неодмінно. Завтра поговоримо. Я тобі завжди допоможу, адже сеньйор Насіб для мене як рідний. Він хазяїн мого Шіко...

Насіб показав Габрієлі кімнату у дворі. Раніше в ній мешкала Філомена. Потім коротко нагадав їй про обов'язки: прибирати в домі, прати білизну, варити їсти для нього. Він нічого не сказав про солодощі і закуски для бару, треба було ще перевірити, на що вона здатна взагалі. Показав їй комору, де Шіко Молеза залишав провізію, куплену на базарі.

Він поспішав — наближався вечір, бар невдовзі буде знову переповненим, а він ще й сам не обідав. У вітальні Габрієла широко розплющеними очима дивилася крізь вікно на море, вона бачила його вперше. Насіб кинув їй на прощання:

— Викупайся. Годі людей лякати.

В готелі Коельйо він зустрів Мундіньйо Фалкана, Капітана і Доктора, що обідали разом. Насіб підсів до їхнього столу і одразу ж розповів про куховарку. Ті слухали його мовчки. Насіб зрозумів, що перебив якусь серйозну розмову. Вони трохи поговорили про сьогоднішнє вбивство, і, ледве Насіб взявся за обід, друзі, які вже на той час закінчили їсти, підвелися з-за столу і розкланялись. Насіб залишився наодинці зі стравами і тривожними думками. Ці троє таки щось затівають. Але що, чорт забирай?

В барі того вечора Насібові довелося побігати. Він крутився, як білка в колесі, всі столики було зайнято, всі хотіли погомоніти про незвичайні денні пригоди. Десь годині о десятій прийшли Капітан і Доктор в супроводі Кловіса Кости, головного редактора "Діаріо де Ільєус". Вони щойно бачились з Мундіньйо Фалканом і оголосили, що експортер прийде в "Батаклан" на дебют Анабели десь опівночі. Кловіс і Доктор говорили напівпошепки. Насіб нашорошив вуха.

За другим столом Тоніко Бастос розповідав про розкішний вишуканий обід у Амансіо Леала, на який було запрошено друзів Жезуїньйо Мендонси, серед них і Маурісіо Каїреса, що взяв на себе захист полковника в суді. Це був справжній бенкет з португальським вином, з щедрою закускою. Ньо-Гало зауважив, що все це виглядає мерзенно. Тіло дружини ще не охололо, і чоловік не має права... Арі Сантос розповідав, як прощалися із Сіньязіньєю в будинку її родичів: це була сумна і бідна заупокійна служба, на якій було присутніх не більше п'яти-шести осіб. З Осмундо вчинили ще гірше. Протягом кількох годин біля тіла дантиста чергувала лише служниця. Арі побував там, адже ж, зрештою, він був знайомий з небіжчиком, вони разом відвідували збори товариства Руя Барбози.

— Пізніше і я провідаю його...— сказав Капітан.— Він був гарним хлопцем і, безперечно, талановитим. Писав чудові поезії...

— Я також з вами,— підтримав його Ньо-Гало. Насіб із цікавості пішов разом з ними в дім Осмундо, ще хтось пішов також. Було біля одинадцятої, і відвідувачів у барі ставало все менше. Бідолашний Осмундо посміхався на смертному одрі, схрестивши посинілі руки. Насіб розхвилювався:

— Він влучив прямо в серце.

Потім Насіб сходив все-таки в кабаре, щоб подивитися на танцівницю, а також, щоб забути про мерця. Він сів за столик поруч з Тоніко Бастосом. Навколо танцювали. В сусідній залі, через коридор, ішла гра. Вже було досить, пізно, коли до них підсів Езекієл Прадо. Він тицьнув вказівним пальцем у груди Насіба.

— Мені сказали, що ви закохані в цю кривляку? — показав він на Різолету, яка танцювала з комівояжером.

— Закоханий? Просто я був з нею минулої ночі, оце й по всьому.

— Ну й добре, а то я не люблю заважати друзям. Але коли... Вона гаряча дівка, чи не так?

— А куди ж Марту, сеньйоре Езекієле?

— Вона зовсім збожеволіла, я навіть побив її. Сьогодні до неї не піду.

Він узяв у Тоніко склянку і випив її до дна. Сварки адвоката і його коханки, блондинки, яку він утримував уже кілька років, повторювались через кожних три дні. Чим більше він її бив, коли напивався, тим міцніше вона його любила. Вона була пристрасно закохана в Езекієла і розшукувала його по кабаре, витягала нерідко з ліжка іншої жінки. Родина адвоката мешкала в Баїйї, з дружиною він розлучився.

Езекієл Прадо підвівся, похитуючись, протиснувся поміж танцюючими парами і забрав Різолету від її партнера.

Тоніко Бастос оголосив:

— Зараз буде бійка.

Але комівояжеру була відома скандальна слава Езекієла, він залишив Різолету і пошукав очима іншу жінку. Різолета кинулась була слідом за комівояжером, але Езекієл стиснув її за руки і обняв.

— Ну, на сьогодні апетитний шматок вами втрачено...— засміявся Тоніко Бастос, звертаючись до Насіба.

— Він мене здорово виручив. Сьогодні вона мені не потрібна. Тільки-но танцівниця виконає свій номер, іду додому. Я прямо з ніг падаю від утоми. День сьогодні видався для мене жахливим.

— Ну, а як справа з куховаркою?

— Знайшов нарешті якусь дівчину із сертану.

— Молоду?

— А дідько її розбере... Наче молоду. На ній стільки бруду, що й не роздивишся. У цих сертанежо немає віку, сеньйоре Тоніко, навіть дівчатка у них виглядають бабусями.

— Гарненька?

— Звідки мені знати, якщо вона у лахмітті, нерозчесана і бозна-скільки невмивана? Мабуть, якась відьма, втім, мій дім — не ваш, це у вас служниці виглядають благородними дівчатами.

— Та що ви? Хіба Олга візьме таку! Якщо у бідолахи вродливий писок, дружина миттю вижене її на вулицю, та ще й вилає на всі заставки.

— Дона Олга жартів не визнає. І правильно. Вас і справді слід тримати на прив'язі.

Тоніко Бастос з удаваною скромністю заперечив:

— Ну, ви перебільшуєте, друже. Звідки вам це відомо?..

Прийшов Мундіньйо Фалкан з полковником Рібейріньйо, вони підсіли до Капітана.

— А Доктор?

— Він же не ходить до кабаре. Його й на налигачі сюди не затягнеш.

Ньо-Гало підійшов до Насіба:

— Поступились дівчиною Езекієлу?

— Хочу сьогодні виспатись.

— А я піду до Зілди. Кажуть, там з'явилося дівчисько із Пернамбуко, апетитна пташечка.— Він прицмокнув язиком.— Може, вона завітає сюди...

— Чи не з косами, бува?

— Еге ж, і з товстим задом...

— Вона в "Тріаноні". Вона там щовечора...— сказав Тоніко.— Їй симпатизує полковник Мелк, це він привіз її з Баїйї.

— Сьогодні полковник рушив на фазенду. Я бачив, як він відпливав,— повідомив Насіб.— Наймав робітників на невільницькому ринку.

— Тоді я піду в "Тріанон"...

— До виступу танцівниці?

— Ні, одразу після виступу.

"Батаклан" і "Тріанон" були відомими на увесь Ільєус кабаре.