Щоб викликати в собі сильніше почуття, людина, на жаль, потребує завжди цілком особливого поштовху. Добровільно за гарного самопочуття вона ніколи до цього себе не спонукає. Можливо, якось і десь вона щось схоже й промовить або ж піде до церкви, щоби при нагоді пробурмотіти молитву вдячности, але віддатися цьому всією своєю душею хоча б одну хвилину їй аж ніяк не спаде на думку. Тільки коли справжня скрута підступить до неї, отоді згадає вона дуже швидко, що є Дехто, хто здатен їй допомогти. Страх підганяє її до того, щоб нарешті якось пробубоніти молитву! Але й тоді це все-таки лише прохання, а нітрохи не шанування.
Такою є людина, яка ще й вважає себе доброю, називає себе віруючою! І навіть таких небагато на Землі! Гідні ж похвали – винятки!
Уявіть собі однораз цю жалюгідну картину! Якою вона видається за правильного розгляду вам, людям! Наскільки ж нікчемнішою така людина постає перед своїм Богом! Але так і є, на жаль, насправді! Ви можете ухилятись або викручуватись як завгодно, це залишиться фактом, щойно ви однораз спробуєте дійти до суті, відкинувши будь-яке прикрашання. І мусите все ж таки трохи знітитися при цьому, бо ні прохання, ні подяка не належать до шанування.
Шанування – це повага! Його не знайдете ви нині ж насправді на цій усій Землі! Придивіться хоча б до врочистостей і свят, які повинні справлятися во Славу Божу, де як виняток однораз відмовляються від прохань і випрошувань. Які ораторії!* (духовні твори) Пошукайте співаків, які співають у шануванні Бога! Подивіться на них, коли вони готуються до співу в залі чи церкві. Вони всі готові зробити що завгодно, щоб сподобатися людям. До Бога їм при цьому досить-таки байдуже. Саме до Нього, якому це й повинно бути присвячено! Погляньте на диригента! Він прагне оплесків, хоче показати людям, на що здатен.
Потім ідіть далі. Подивіться на горді будівлі, церкви, собори, котрі во Славу Бога стояти… повинні. Художник, архітектор, будівельник докладає зусиль тільки для досягнення земного визнання, кожне місто виблискує цими спорудами… во славу самого себе. Вони мусять навіть слугувати для приваблення чужоземців. Однак зовсім не для Богошанування, а для того, щоб у ці місця потекли гроші внаслідок пожвавленого в такий спосіб обігу! Лише жага до земної показности, хоч куди б ви поглянули! І все під приводом Богошанування!
Напевно, є ще подекуди люди, котрі в лісах, у горах турбуються про піднесення своєї душі, які при цьому навіть мимохідь згадують про Велич Створителя всієї краси навколо них, однак як про того, хто знаходиться геть далеко на задньому плані. Душа при цьому підноситься, однак не в радісному злеті у височінь, а… врізнобіч, просто-таки в широчінь від задоволення та насолоди. Тож щось таке не можна плутати зі злетом у височінь. Це можна оцінити не інакше як задоволення гультяя від споглядання щедро накритого столу. Піднесення душі такого роду помилково вважають шануванням; воно ж залишається беззмістовним, мрійництвом, власним гарним самопочуванням, яке сприймають за вдячність Творцеві. Це чисто земна подія. Також багато залюблених у природу саме це замилування вважають за правильне Богошанування, гадаючи, що в цьому вони перевершили інших, хто не має можливости насолоджуватися красотами земних формоутворень. Це грубе фарисейство, яке має за основу лише гарне самопочуття. Імітація золота, позбавлена будь-якої цінности. Коли таким людям однораз доведеться відшукувати скарби своєї душі, щоби використати їх для свого сходження, то вони знайдуть скриньку в собі зовсім порожньою, тому що уявний скарб був лише замилуванням красою, нічим іншим. Не було в них істинного благоговіння перед Творцем. —
Істинне Богошанування виявляється не в мрійництві, не в бубонінні молитов, не у випрошуванні, стоянні навколішки, заламуванні рук, не в блаженному трепеті, а в радісній дії! У тріумфальному схваленні цього земного буття! Сповна відчуваючи кожну мить! Відчувати сповна – означає використовувати. Використовувати – значить своєю чергою… переживати! Однак не в марнуванні часу, що шкодить тілу й душі, не в іграх і танцях, яких прагне й потребує інтелект для врівноваження та спонукання своєї діяльности, а в погляді вгору до Світла та Його Воління, яке все у Творінні суще тільки підтримує, підносить, ушляхетнює!
Для цього ж основною умовою має бути точне знання Законів Бога у Творінні. Вони вказують людині, як вона повинна жити, якщо хоче бути здоровою тілом і душею, вказують точно шлях, який приведе до Духовного Царства, а також дадуть змогу чітко усвідомити, які страхіття неодмінно чекатимуть її, якщо вона опиратиметься цим Законам!
Оскільки Закони у Творінні, самочинні й живі, залізні й непорушні, діють із потужністю, проти якої людський дух цілком безсилий, то, власне, одне самозрозуміло, що це мусить бути найнагальнішою потребою кожної людини: сповна пізнати ці Закони, перед впливом котрих вона щоразу залишається справді беззахисною!
І все-таки це людство настільки обмежене, що намагається безтурботно пройти повз таку зрозумілу і просту необхідність, попри те, що чогось очевиднішого взагалі не існує! Людство, як відомо, ніколи не доходило до найпростіших думок. Кожна тварина в цьому, як не дивно, розумніша за людину. Вона прилаштовується до Творіння і отримує від нього підтримку, доки людина не намагається завадити їй у цьому. Людина ж хоче панувати над тим, чиїй незалежній дії вона повсякчас підвладна і підвладною залишатиметься. У своїй зарозумілості вона гадає, що вже опанувала сили, коли навчилася застосовувати лише малу частку випромінювань для своїх потреб або використовує дію повітря, води та вогню найменшою мірою! При цьому їй не спадає на думку, що заради такого порівняно мізерного практичного застосування вона мусила попередньо вчитися, спостерігати, щоб уже наявні властивості чи сили використати в повній згоді з їхньою природою! Вона мусить при цьому намагатися пристосуватись, якщо хоче добитися успіху! Вона, єдино сама! Це ніяке не панування, не підкорення, а, навпаки, пристосування до сущих Законів, узгодження з ними.
Людина мусила б зрештою при цьому зрозуміти, що тільки пристосування разом із попереднім навчанням може принести їй користь! Вона повинна з вдячністю за надані можливості рухатися далі. Але ж ні! Вона лише вихваляється і поводиться ще зухваліше, ніж до того. Саме там, де в служінні вона однораз скоряється Божественній Волі у Творінні і завдяки цьому відразу має очевидну користь, вона намагається по-дитинячому подати це так, ніби вона є переможцем! Переможцем природи! Безглузда позиція сягає вершини всілякої дурости, тому, що вона при цьому сліпо проходить повз справжню велич; бо, за правильної позиції, вона фактично була б переможцем… над собою і своїм марнославством, адже за послідовного висвітлення всіх відомих досягнень, вона, спершу навчаючись, схилялася перед уже наявним. Саме в цьому – запорука її успіху. Кожен винахідник, і в тім числі всі справді великі, пристосовували своє мислення та воління до сущих Законів природи. Усе, що їм опирається чи хоча б намагається чинити опір, розчавлюється, розмелюється, розбивається. Це просто неможливо, щоб воно коли-небудь змогло правомірно втілитися в життя.
Як із досвідом у малому, не інакше відбувається з усім буттям людини, не інакше – з нею самою!
Подорожуючи не лише крізь короткий земний час, а й крізь усе Творіння, вона, безумовно, потребує знання Законів, яким підлягає сукупне Творіння, а не лише найближче до кожної земної людини видиме оточення! Якщо вона їх не знає, то її буде затримано й зупинено, ушкоджено, відкинуто назад або зовсім розмелено, тому що через своє незнання вона не змогла прямувати разом із потоками сил цих Законів, а, навпаки, повелася настільки хибно, що вони мусять її притиснути донизу, замість того, щоби піднести вгору.
Дух людський виявляє себе не великим, гідним захоплення, а лише смішним, коли факти, які мусить щодня і всюди розпізнавати у впливі на себе, намагається вперто й засліплено відхилити, тоді як він повинен вирішально застосувати їх не лише у своїй діяльності та в усій техніці, а й для себе та своєї душі! У своєму земному бутті та діях він завжди має можливість бачити безумовну стійкість і схожість усіх основних впливів, якщо легковажно або навіть зловмисно не замикається в собі та не спить.
Щодо цього в сукупному Творінні немає жодного винятку, в тім числі й для людської душі! Вона мусить пристосуватися до Законів у Творінні, якщо хоче, щоб їхня дія сприяла їй! І на цю просту самозрозумілу вимогу людина досі найлегковажнішим чином зовсім не зважала.
Вона здавалася їй настільки простою, що саме через це мусила стати для неї занадто важкою для пізнання. І ця важкість із часом стала для неї взагалі нездоланною. Тож стоїть вона сьогодні перед руїною, перед душевним крахом, що мусить зруйнувати все споруджене нею!
Тільки одне може її врятувати: повне знання Законів Божих у Творінні. Це, одне-єдине, зможе зрушити її вперед, піднести вгору, а з нею і все, що вона спробує збудувати в майбутньому.
Не кажіть, що ви, як людські духи, не можете так легко пізнати Закони у Творінні, що важко відрізнити Істину від помилкового висновку. Це неправда! Хто так говорить, той, знову-таки, хоче цим лише прикрити млявість, яку приховує в собі, хоче лиш, аби не викрилась байдужість його душі, чи виправдатися перед самим собою для власного заспокоєння.
Але це йому нічого не дасть, бо кожного байдужого, кожного млявого буде відтепер відкинуто! Лише той, хто збере всю свою силу, щоб сповна застосувати її для здобування найпотрібнішого для своєї душі, може сподіватися на порятунок. Будь-яка половинчатість – усе одно що нічого. І кожне зволікання, відкладання є вже цілковитою втратою. У людства більше не залишилося часу, тому що воно вичікувало аж до моменту, який став останньою межею.
Самозрозуміло, що цього разу йому не так легко це зробити і також не так легко на це зважитись, оскільки через колишнє найбезтурботніше недбальство у цих речах воно позбавило себе будь-якої здатности взагалі повірити в глибоку серйозність необхідного остаточного рішення! І саме цей пункт є найбільшою слабкістю, яка спричинить неминуче падіння дуже багатьох!
Протягом тисячоліть було достатньо багато зроблено для роз'яснення вам Божої Волі або закономірностей у Творінні, принаймні настільки, наскільки ви потребуєте, щоб мати змогу піднестися до Світлих Висот, з яких ви спустилися, аби знову повернутися туди! Не за допомогою так званих земних наук, не за допомогою церков, а з допомогою слуг Божих, пророків давніх часів, як і, крім того, за допомогою потім Послання самого Сина Божого.