Я вам даю відпущення заздалегідь. Ідіть з миром, люба моя панно. А мені зараз конче потрібно переодягтися...
І клошмерльський кюре розчиняє двері до своєї господи.
ПЕРШІ НАСЛІДКИ
Коли вибило дванадцяту годину, натовп на головній вулиці Клошмерля став повільно розходитись невеличкими гуртами. В усіх були удавано стурбовані обличчя, і дехто впівголоса висловлював сповнені потаємною радістю думки: явно добромисна справа церкви зробила день святого Рока у 1923 році найнезабутнішим святом у — пам'яті клошмерлян. Запасшись удосталь новинами про церковну баталію, люди квапилися чимшвидше дістатись додому, щоб там піддатися нескромним розмовам, підказаним особистою уцороджоністю.
В Клошморлі, як ви вже зпаето, народ трохи потерпає від нудьги. * Звичайно над цим якось не задумуються. І тільки коли трапиться отака несподівана пригода, люди раптом відчувають різницю між одноманітним животінням і життям, де таки справді щось відбувається. Скандал у церкві був чисто клошмерльського, так би мовити, сімейною справою і зачіпав тільки втаємничених. Але в таких випадках увага глядачів зосереджується настільки, що з коштовної суті аніщо не пропадає. Ось як ставляться до цього клошмерляни, і серце їм наповнюють гордість та сподівання.
Зауважмо й те, що час видався якнайвдаліший для скандалу. Якби цю саму бучу збили у розпал збирання винограду, то вона була б приречена на поразку: спершу треба попорати вино, сказали б клошмерляни, а Туміньйон, Нікола, Пюте, кюре та інші не ай собі миряться між собою як знають. Але скандал учинився, ніби з волі неба, в час цілковитого байдикування!, в дозвільну пору — і якраз перед тим, як іти до столу, рта ще й у день, коли глибокі тарілки поставлено на мілкі й добуто з льоху пляшки зі старим вином. Таж це знаменито, справдешній дар небесний — отака пригода І Тут уже йдеться не про беззмістовні розмови, що їх завтра й забудеться, не про дрібні чутки від дому До дому, від родини до родини, які, звичайно, гинуть у зародку. Ні, тут достеменна солідна історія, з багатьма подробицями, історія, над якою сушить голову ціле містечко. І потім,— сто чортів! — це ж неабияка історія, і вона не скінчиться, як завбачали всі, просто так.
Тим-то клошмерляни з добрим апетитом посідали за столи, будучи певні своєї розваги на багато місяців уперед і цілком слушно пишаючись тим, що можуть запропонувати своїм гостям із довколишніх сіл історію зовсім свіженькою, ще з перших уст. Як добре, думали вони, що сюди нагодилися й чужі. Бувши заздрісними, як і всі люди, ч/жаки б нізащо не повірили, почувши десь-інде, що Нікола й Туміньйон усправжки затіяли бійку в церкві і що святий Рок отак постраждав від неї. Щоб святий та звалився в чашу й відбив собі голову завдяки спільним зусиллям церковника і єретика — таке не щодня побачиш.
Тільки-ло/. клошмерляни посідали вдома за столи, як увесь Клошмерль наче заціпенів у спекотному полудні: не відчувалось ані найменшого подиху вітерця. Містечко пропахло теплим хлібом, вареним тістом та смачним рагу. Небо висло синє-синє аж до болю в очах, сонце голомшило немов дрючком по головах, багрових з надміру потрав та напоїв. Ніхто вже не наважувався виткнути носа за поріг прохолодної господи. Мухи, що гули над купами гною, опанували містечко, яке без них видавалося б зовсім завмерлим.
Тож скористаймося 8 тиші, поки там клошмерляни важко травлять обід, і змалюймо передній план того мерзенного ранку, що призведе згодом до таких драматичних наслідків.
Оцінюючи речі й особи в міру важливості їх, слід насамперед поговорити про сумну пригоду зі святим Роком. Святого Рока вдарено незумисне, та й то тільки у вигляді
гіпсової статуї, доля якої завершилася в свяченій воді — втішливий кінець для образу святого. Однак чудова статуя була дарунком, що його піднесла 1917 року пані баронеса де Куртебіш, остаточно перебравшись до Клошмерля на постійне мешкання. Пані баронеса замовила цю статую в Ліоні у майстрів церковної скульптури, постачальників самого архієпіскопату. Вона заплатила за неї дві тисячі сто п'ятдесят "франків — добренні гроші, як на благочестивий витвір. Такий видаток надавав власниці замку право вважати, що вона повністю розквиталася з церквою і, отже, могла сподіватися на повагу з її боку.
Від 1917 року вартість життя настільки підвищилася, що статуя таких розмірів мала коштувати 1923 року десь во три тисячі,—сума, яка примушувала клошмерлян задумуватись. Іще одно: платити за святих чортзна-які гроші, щоб потім дивитися, як їх розбивають п'янюги (люди твердили, що Нікола теж був напідпитку),— кому це потрібно? Само собою виникає питання: то що, містечко Клошмерль отак і лишиться без свого святого Рока? Така аж ніяк не передбачена подія трапилась уперше за п'ять віків.
— А що, як знов поставити старого?
Десь у коморі повинен валятись колишній святий Рок. Але він був жалюгідний на вигляд, оцей старий, загубив усяку довіру парафіян, а довге перебування серед пороху та вологи не пофарбувало його в гарні кольори. То це, виходить, у них святий буде вживаний? Кепський вихід із ситуації. Побожність, хоч хай що там кажуть, звикає до шику, і молитви часто прямо пропорційні до ціни ідола. В цьому закутні французької провінції, де гроші у великій пошані, люд нізащо по може поважати маленького святого з купи мотлоху за п'ять або шість сотень франків так само, як величного праведника за три тисячі. Одне слово, питання залишається відкритим.
А крім того ще й особи. Авторитет клошмерльського кюре трохи похитнувся — у цьому не залишається ніякого сумніву. Ансельм Ламолір, старий чоловік, котрий не кидає слів на вітер і горнеться більше до кюре,— тим що кюре горнеться до партії порядку, яка уособлює власність, а він найбільший власник у Клошмерлі після Бартелемі П'єшю, свого політичного противника,— оцей Ансельм Ламолір нещодавно вирік:
— Певен на всі сто відсотків, що Поносе показав себе макухою.
Це не применшує ваги кюре Поносса як фахівця, скажімо, у відпущенні гріхів,' маслосвятті тощо. Але воно зашкодить йому з економічного боку: поменшають його прибутки. Літ десять тому в н би був спокутував свого невправність, відвідуючи частіше Торбайонів заїзд, щоб безцеремонно там попиячити.' Нині його печінка й шлунок опираються такому віроповчанню. Якби не вмирущі, які перше ніж переставитись на той світ, хочуть забезпечити себе звільненням від усякого мита, то справи кюре були Б~ вельми кепські. На щастя, завжди знаходяться вмирущі, яким не по собі тієї хвилини, коли вони покидають своїх ближніх. Авторитет— чоловіка, що видає перепустку ТУДИ, не може зовсім похитнутись, поки люди боятимуться невідомості. Тож добросердний кюре ПоНосс і далі утримуватиме свій престиж, що грунтується на страхові. Смиренний і терплячий, він не перешкоджає блюзнити гордим світу цього, поки вони молоді, сильні й здорові, та він чекає на них за рогом життя, коли з'явиться костомаха зі своєю посмішкою, під якої стигне кров, і гляне на вас порожніми очницями, й заторохтить кістками свого скелета, й зупиниться в ногах ліжка. Він служить Володареві, який сказав: "Царство моє не на сім світі". Його, Поноссів, вплив починається з хворобою, і це завжди приводить його в місця, до попорався лікар Мураль, що доводить останнього до нестями. Якось цей буркнув: ..
"— А-а,~* ось і ви, могильнику. Вже нанюхали трупа?
— Що ж, пане лікарю,— скромно відказав кюре Поносе, котрий за межами амвона слів не позичає,— я прийшов довершити те, що ви так добре почали. Полишаю всю заслугу за вами.
— Ви ще пройдете через мої руки, друже,— не тямлячи себе з люті, мовив лікар Мураль.
— Я до цього готовий,— лікарю. Але й ви покірненько пройдете через мої, ніде не дінетесь,— добродушно й спокійно відповів Поносе.
Та лікар Мураль не здавався.
— Присягаюся богом, кюре, ви мене живим не візьмете!
— Життя — це ніщо, лікарю,— лагідно сказав Поносе.*— Вся сила церкви починається по смерті, коли в її лоні змішуються безбожники з благочестивими. Через двадцять років після вашого скону ніхто й не знатиме, що ви за життя не були добрим католиком. Церква вами володітиме іп уііат аеіегпат лікарю!
Повернімося тим часом до наших бійців. Крім крайчика лівого вуха, церковному сторожеві ще увереджено його чоловіче причандалля. Гурт перед церквою бачив, як він кульгав, і доктор" Мураль пізніше це ще підтвердить. Туміньйон, отже, бив не тільки, як він казав, у невразливі місця Ніколи. Ця суперечність між словами та ударами яскраво розкриває всю його підступну натуру. А проте безсторонпі клошмерляни підтримують Туміньйона,— мовляв, він справедливо цілив у місце, за яке його самого зачошів Школа, обізвавши —рогоносцем. Тобто Туміньйон бив правильно. Але що клошморляпи одностайно засуджували, з міркувань економії, так це цошкоджонпя гарної уніформи Ніколи. Алебарду йому було поламано, трикутного капелюха потоптано, шпагу зігнуто, мов іграшкову, церемоніального сурдута роздерто на спині від пояса до коміра. Доведеться швейцарові шити нового мундира.
Однак на особі Туміньйона сліди баталії позначились не менше. Кулак Ніколи страшепно спотворив йому праве око: воно зробилось булькате, як у жаби, тільки заплющене й фіолетове. На нижній щелепі забракло трьох зубів. Але то були всього тільки три пеньки, які мали біля ясна зеленаві відклади,— достоту як на палях, що довго попостояли в гнилій воді. Тут шкода невелика. Це навіть вигода: просто Нікола вибив з гнізд непотрібні корені, за які дантистові все одно довелося б рано чи пізно взятися сталевими щипцями. Додаймо сюди тріснуту коліппу чашку та на шиї в Тумшьйони виразні сліди того, що його душили. Новий костюм у нього також значно постраждав,— на лагодження костюму піде з тиждень часу. Але в Бо-жолейських галереях є цілий відділ готового вбрання, де Туміньйон дешево візьме собі нфвий костюм за рахунок оптової торгівлі. І ця втрата буде так само мало відчутна.
Думки клошмерлян розділилися. Одні звинувачують в усьому Туміньйона, інші — Ніколу. Однак геть усі захоплені тим, що перший так гарно вийшов з нерівного бою при своїх шістдесяти трьох кілограмах проти вісімдесяти з гаком Ніколи. Всі дивуються такій великій силі в його дрібному тілі. Отак люди, як завше, рудять поверхово, не враховуючи морального чинника.