Як уже згадувалось, останні спостереження астрономів доводять, що атмосфера на Місяці низька й густа, принаймні у глибоких долинах. Звідси висновок, що там мають бути якісь струмки й джерела. Отже, під час подорожі і протягом першого перебування на Місяці відважні мандрівники не повинні були б страждати ні від голоду, ні від спраги.
Повітрям вони були також добре забезпечені. Апарат Резе і Реньйо для добування кисню був забезпечений бертолетовою сіллю аж на два місяці. Апарат цей витрачав певну кількість світильного газу, бо треба було підтримувати температуру речовини, що виділяє кисень, не нижчу від 400°. Цей апарат потребував дуже незначного догляду. Він діяв автоматично. При зазначеній температурі бертолетова сіль перетворювалася на калій-хлорид, виділяючи весь кисень, який вона мала в собі. 7 кілограмів бертолетової солі давали 3 кілограми кисню, тобто таку кількість, яка була потрібна для щоденного споживання жителям снаряда.
Але не досить було поповнювати спожитий кисень, треба було ще й усувати вуглекислоту, що утворювалася внаслідок видихання. Протягом 12 годин атмосфера в снаряді переповнювалася цим дуже шкідливим газом, який утворювався від згорання елементів крові через вдихання кисню. Ніколл звернув увагу на поганий стан повітря, помітивши часте дихання Діани.
Так само, як у відомій Собачій печері, вуглекислота через свою вагу збиралася у снаряді внизу, і бідна Діана раніше, ніж її хазяї, відчула на собі діяння цього газу.
Капітан Ніколл налагодив справу. Він розставив на підлозі кілька посудин з розчином їдкого калію — речовини, що може зовсім увібрати вуглекислоту й очистити повітря.
Почали оглядати інструменти. Крім одного мінімального термометра[72], скло якого тріснуло, інші термометри і барометри залишилися цілі. Потім витягли з ящика досконалий анероїд[73], і повісили його на стінці. Певна річ, він показував лише тиск повітря усередині снаряда, але так само показував і кількість водяної пари, яка там була. Цієї хвилини його стрілка коливалася між 735 і 760 міліметрами. Це означало "добру годину".
Компаси, взяті Барбікеном, були теж не пошкоджені. Але звичайно, тут їх стрілки блукали туди й сюди без певного напряму. Справді, так далеко від Землі магнітний полюс не міг помітно впливати на ці прилади. Але на поверхні Місяця вони мали допомогти спостерігати окремі явища. У всякому разі цікаво було встановити, чи зазнає супутник Землі, як вона сама, магнітного впливу.
Гіпсометр для вимірювання висоти місячних гір, секстант для визначення висоти Сонця над горизонтом, теодоліт, геодезичний інструмент, який вживають для складання планів і зведення кутів до горизонту, підзорні труби, дуже цінні при наближенні до Місяця, — всі ці інструменти були старанно оглянуті і визнані придатними.
Посуд, ломи, мотики, різні знаряддя, які Ніколл спеціально відібрав, і мішки з насінням та рослини, як Мішель Ардан гадав пересадити на місячний грунт, були на своїх місцях у верхній частині снаряда. Там було також щось подібне до горища, заваленого речами, які нерозважний француз поклав туди. Які то були речі, ніхто не знав, і веселий чолов'яга цього не пояснював. Час від часу він злізав по прироблених до стінок скобах у цей закуток. Він щось упорядковував там і влаштовував, засував похапцем руку в якісь таємничі коробки, наспівуючи фальшивим голосом старовинний французький романс.
Барбікен із задоволенням відзначив, що його ракети й інші прилади не були ушкоджені. Ці важливі предмети, заряджені порохом, мали послаблювати падіння снаряда, коли він, перейшовши нейтральну точку і опинившись у сфері місячного притягання, впаде на поверхню Місяця. Проте це падіння мало позначитися вшестеро слабіше, ніж на земній поверхні через різницю мас цих двох світил.
Отже, оглядом всі були задоволені. Після цього кожен знову почав спостерігати простір крізь бокові вікна й нижній ілюмінатор. Таке саме видовище. Весь простір небесної сфери кишів зорями й сузір'ями дивної ясності. З одного боку Сонце, як паща палаючої печі, розпечений диск без ореола, вирізнялося на загальному чорному фоні неба. З другого — Місяць, що відбивав сонячне світло, стояв нерухомий серед зоряного світу. Далі — досить велика пляма, немов дірка в небі, яку ще облямовувала посрібнена смужка: це була Земля. Тут і там плавали туманності, як пухкі пластівці зоряного снігу.
Мандрівники не могли відірвати очей від цього нового видовища, про яке ніякий опис не може дати уявлення. Скільки думок навіяло воно їм! Які почуття збудило в них!
Барбікен хотів написати оповідання про свою подорож під впливом цих вражень, і він занотовував година за годиною всі події від початку їх подорожі.
Тимчасом математик Ніколл переглядав свої формули траєкторій і маневрував цифрами з незрівнянною спритністю. Мішель Ардан говорив то до Барбікена, який йому нічого не відповідав, то до Ніколла, який його не слухав, то до Діани, що нічого не розуміла з його теорій, нарешті, до самого себе, ставлячи собі запитання і відповідаючи на них, ходячи туди й сюди, піклуючись тисячею дрібниць, то нахиляючись над нижнім ілюмінатором, то примостившись у верхній частині снаряда і ввесь час співаючи.
День, або, вірніше, дванадцятигодинний період часу, що становить день на Землі, закінчився смачно виготованою вечерею. Ніяких випадків, які могли б змінити впевненість мандрівників, не сталося.
Так, повні сподівань, вже певні успіху своєї справи, вони спокійно заснули, тимчасом як снаряд з швидкістю, що дедалі зменшувалася, мчав у безмежному просторі неба.
Розділ IV
ТРОХИ АЛГЕБРИ
Ніч минула без усяких пригод. Кажучи правду, слово "ніч" — тут не придатне. Положення снаряда відносно Сонця не змінилося. З астрономічного погляду, був день у нижній частині снаряда, ніч — у його верхній частині. Отже, коли далів цій розповіді траплятимуться ці два слова — день і ніч, вони означатимуть час між сходом і заходом сонця на Землі.
Сон мандрівників був цілком спокійний. Неймовірна швидкість не заважала снарядові здаватися зовсім нерухомим. Ніщо не виявляло його руху в просторі. Переміщення, хоч яке воно швидке, не може відчутно вплинути на організм, коли воно відбувається в порожняві або коли маса повітря рухається разом з тілом, яке пересувається. Хто з жителів Землі помічає її швидкість, яка проте, досягає в середньому 108 000 кілометрів на годину? Рух у цих умовах "почувається" не більш, як спокій. Кожне тіло там майже непорушне. Коли тіло перебуває в спокої, воно так і залишається в цьому стані, доки якась стороння сила зрушить його. Коли воно перебуває в русі, воно не зупиниться, доки якась перешкода не затримає його. Така індиферентність до руху або спокою зветься інерцією.
Отже, Барбікенові і його товаришам, замкненим усередині снаряда, могло здаватись, що вони зовсім не рухаються. Крім того, результат був би однаковий, якби вони містилися зовні снаряда. Без Місяця, який збільшувався над ними, і без Землі, що зменшувалась під ними, вони гадали б, що зовсім не рухаються з місця.
Цього ранку, 3 грудня, вони прокинулися від веселого, але несподіваного крику. Це був крик півня, що пролунав усередині вагона.
Мішель Ардан, який перший підвівся, зліз аж до самого верху снаряда і, закриваючи якусь напіввідкриту коробку, говорив тихо:
— Та замовкни бо! Ця тварина може зіпсувати всю мою комбінацію.
Тимчасом Ніколл і Барбікен теж прокинулись.
— Півень? — спитав Ніколл.
— Та ні, друзі мої, — жваво відповів Мішель. — Це я хотів розбудити вас цим сільським співом.
І, кажучи так, він утнув таке чудове кукуріку, яке зробило б честь найгордовитішим представникам курячої породи. Обидва американці не могли не зареготати.
— Дивний хист! — сказав Ніколл, дивлячись підозріло на свого товариша.
— Так, — відповів Мішель, — жарт у нашому дусі. Це цілком по-галльському[74]. Так удають у нас півнів у найкращому товаристві.
Потім повернув розмову в інший бік:
— Знаєш. Барбікен, — сказав він, — про кого я думаю всю ніч?
— Ні, — відповів президент.
— Про наших друзів з Кембріджа. Ти, мабуть, вже помітив, що я цілковитий неук у математичних питаннях. Отже, я не можу уявити собі, як це наші вчені в обсерваторії могли вирахувати, яку початкову швидкість повинен мати снаряд, вилітаючи з колумбіади, щоб досягти Місяця.
— Ти хочеш сказати, — зауважив Барбікен, — щоб досягти цієї нейтральної точки, де притягання землі й Місяця взаєморівноважуються, бо, починаючи від цієї точки, що міститься приблизно на дев'яти десятих всього перельоту, снаряд упаде на Місяць просто внаслідок своєї ваги.
— Нехай буде так, — відповів Мішель, — але як вони могли вирахувати початкову швидкість?
— Немає нічого легшого, — відповів Барбікен.
— І ти міг би обчислити? — спитав Мішель Ардан.
— Певна річ. Ніколл і я, ми обчислили б, якби записка Кембріджської обсерваторії не звільнила нас від цієї праці.
— Гаразд, мій старий Барбікен, — відповів Мішель, — а мене хай би краще розрізали від ніг до голови, аніж заставили розв'язати це завдання.
— Бо ти не знаєш алгебри, — відповів спокійно Барбікен.
— Ох! Оці ще мені "іксожери". Ви гадаєте, що вже все сказано, коли ви сказали: алгебра.
— Мішелю, — заперечив Барбікен, — як ти гадаєш: можна кувати без молота або орати без плуга?
— Трудно.
— Гаразд, але алгебра такий самий прилад, як плуг або молот, і добрий прилад для того, хто вміє його вживати.
— Серйозно?
— Дуже серйозно.
— І ти можеш мені показати, як працюють з цим приладом?
— Якщо це тебе цікавить.
— І показати мені, як вирахували початкову швидкість нашого вагона?
— Так, мій достойний друже. Знаючи всі умови цієї задачі, — відстань від центра Місяця, радіус Землі, масу Землі, масу Місяця я можу точно встановити, яка саме повинна бути початкова швидкість снаряда, і це все за допомогою простої формули.
— Подивимось, яка це формула.
— А тепер, — продовжував Барбікен, — клаптик паперу, олівець — і через півгодини я виведу потрібну формулу.
Сказавши це, Барбікен заглибився в свою роботу, тимчасом як Ніколл спостерігав простір, залишивши своєму товаришеві піклуватися сніданком.
Ще не минуло й півгодини, як Барбікен, підвівши голову, показав Мішелю Арданові сторінку, списану алгебричними знаками, серед яких вирізнялася ця загальна формула:
— І це означає?.. — запитав Мішель.
— Це означає, — відповів Ніколл, — що: половина v квадрат мінус v0 (нулеве) в квадраті дорівнює gr, помноженому на g, поділене на х, мінус одиниця плюс m прим, поділене на m і помножене на…
— х на r, верхи на г, поганяє р, — вигукнув Мішель Ардан, приснувши від сміху. — І ти все це розумієш, капітане?
— Нема нічого яснішого.
— Он як! — сказав Мішель. — Авжеж, це саме впадає в очі, і мені такого більше не треба.
— Віковічний сміхотун! — зауважив Барбікен. — Ти бажав алгебри і от маєш її аж по вуха!
— Та я б краще бажав, щоб мене повісили!
— Вірно, — відповів Ніколл, розглядаючи формулу, як знавець. — Це, мені здається, добре виведено, Барбікен.