То скільки, по-вашому, варта оця?
Бретонець пожадливо схопив своїми грубими пальцями кульку, що мінилася всіма барвами райдуги, оцінюючи її своїм єдиним, але натренованим у цьому ділі оком.
— Тисяча песо,— коротко кинув він.
— На Тортузі або Ямайці вона ціниться вище,— промовив капітан Блад,— а в Європі навіть удвічі дорожче. Але я приймаю вашу оцінку. Як бачите, всі перлини одна в одну. Тут їх дванадцять, і загальна вартість їх — дванадцять тисяч песо, тобто якраз стільки, скільки належить [132]команді "Ла Фудр". Ось і маєте ваші три п'ятих, обумовлені договором. Що ж до восьми тисяч песо, які належать команді "Арабелли", то я відповідаю перед своїми людьми. А ти, Волверстон, забери, будь ласка, мою власність на борт "Арабелли".— І, показавши на бранців, Блад знову підвівся.
— О ні! — заревів Левасер, даючи нарешті волю своїй нестримній люті.— Не чіпайте її!
Він був би кинувся на капітана Блада, який, міцно стуливши губи, стояв трохи осторонь, насторожено спостерігаючи за противником. Та дорогу Левасеру заступив один з його офіцерів.
— Ради бога, капітане! Навіщо все це? Адже справу вирішено. Вирішено по честі, і всі задоволені.
— Всі? — скипів Левасер.— Он як! Усі задоволені, тварюки! А про мене ви подумали?
Каузак, затиснувши перли в своєму величезному кулаці, підступив до нього з другого боку.
— Не будь дурнем, капітане. Чи тобі хочеться сутички між командами? Адже в нього замалим не вдвічі більше людей. Навіщо тобі ця дівчина? Бог з нею, хай бере. Він добре заплатив за неї і обійшовся з нами чесно.
— Чесно? — заревів знавіснілий капітан.— Ах ти ж!..— Але в його мерзенному словнику забракло відповідної лайки, щоб схарактеризувати лейтенанта достойним епітетом, і він, замахнувшись, так ударив Каузака кулаком, що той аж поточився і мало не впав. Перлини розсипалися по піску.
Каузак і його товариші, немов плавці у воду, стрімголов кинулися за перлинами, вважаючи, що з помстою можна й зачекати. Кілька хвилин вони рачкували, старанно вишукуючи перлини, і, забувши про все на світі, не помітили навіть, як закінчилася почата при них драма.
Осатанівши від люті, Левасер, з блідим, як смерть, обличчям, поклав руку на ефес шпаги і рішуче заступив дорогу Бладу, що збирався йти...
— Поки я живий, ти її не візьмеш.
— Тоді це станеться після твоєї смерті,— сказав капітан Блад, і проти сонця блиснула його шпага.— За договором передбачено, що той, хто приховає хоч найменшу частину трофеїв, бодай одне песо, має бути повішений на нок-реї, незалежно від його рангу. Власне, я й збирався зробити це з тобою. Але, бачу, ти хочеш іншої смерті, паскудо, хай буде по-твоєму!
Рухом руки він зупинив тих, що поривалися не допустити сутички, і шпаги капітанів, дзенькнувши, схрестилися. [133]
Молодий д'Ожерон очманіло стежив за ними, нездатний навіть уявити, якими будуть для нього наслідки такого двобою. Тймчасом негрів, що охороняли французів, замінили людьми з команди "Арабелли", які відразу ж зняли мотузок з голови д'Ожерона. Що ж до мадмуазель д'Ожерон, то вона, схопившись на ноги, всім корпусом подалася вперед і, притиснувши руки до грудей, смертельно бліда, вражено спостерігала за поєдинком.
Поєдинок закінчився швидко. Звіряча сила, на яку так покладався Левасер, не змогла протистояти спритності та гартові ірландця. І коли Левасер із проткнутими наскрізь грудьми лежав на білому піску, вихаркуючи останні залишки свого нечестивого життя, капітан Блад, стоячи над поваленим супротивником, спокійно і рішуче глянув на Каузака.
— Думаю, що це скасовує наш договір,— промовив він.
Бездушним, цинічним поглядом Каузак дивився, як корчиться в муках тіло його ватажка. Якби Левасер був людиною іншої вдачі, справа могла б закінчитися зовсім не так. Але тоді, звичайно, капітан Блад вдався б до іншої тактики. Зараз же люди Левасера не відчували до нього ні любові, ні жалості, ні будь-якої відданості. Його прихильники були найзапеклішими негідниками серед "берегового братства", і єдиною їх пристрастю була ненаситна зажерливість. Капітан Блад добре зіграв на цій зажерливості, довівши їм, що Левасер завинив перед ними у найтяжчому злочині — у привласненні того, що можна було перетворити на золото і розділити між ними.
Тому-то зразу ж, коли юрба піратів з погрозами примчала, на місце, де відбулася ця трагікомедія, Каузак втихомирив їх кількома словами.
Бачачи, що вони все ще вагаються, Блад для прискорення благополучної розв'язки додав:
— На нашій стоянці ви дістанете свою частку здобичі із захопленого нами "Сант-Яго" і можете розпоряджатися нею, як вам схочеться.
Забравши з собою полонених, вони всі гуртом перетнули острів і прийшли до стоянки "Арабелли". Того ж дня, після розподілу трофеїв, вони б і розсталися, якби Каузак, на вимогу своїх людей, що обрали його наступником Левасера, не запропонував Бладу послуг усієї французької команди.
— Якщо ви хочете плавати зі мною,— відповів йому капітан,— я не заперечую, але при умові, що ви помиритеся з голландцями і повернете їм бриг разом із вантажем. [134]
Умову було прийнято, і капітан Блад пішов провідати своїх гостей — дітей губернатора Тортуги.
Мадмуазель д'Ожерон та її брат, з рук якого зняли мотузок, сиділи у великій каюті "Арабелли".
Негр Бенджамен, слуга і кок капітана Блада, поставив перед ними вино та їжу і запрошував гостей попоїсти. Але ті ні до чого й не доторкнулися. Брат і сестра мучилися від болісних передчуттів, думаючи, що потрапили з вогню та в полум'я. Нарешті, не витримавши нервового напруження, мадмуазель д'Ожерон упала перед своїм братом на коліна, благаючи у нього прощення за все те лихо, до якого призвело її безумство.
Проте юнак не збирався так легко прощати. — Я радий, що ти нарешті зрозуміла, що накоїла. Тепер тебе купив цей другий флібустьєр, і ти належиш йому. Сподіваюся, що й це ти розумієш...
Він міг би сказати ще більше, але зупинився, помітивши, що двері каюти відчиняються. На порозі стояв капітан Блад. Він тільки що владнав справу з прихильниками Левасера і прийшов сюди. Д'Ожерон не вважав за потрібне притишувати свій голос, і капітан чув останні два речення француза. Тому-то його зовсім не здивувало, коли дівчина, побачивши свого нового повелителя, схопилася і злякано відступила назад.
Знявши свого капелюха з пером, Блад підійшов до стола.
— Мадмуазель, прошу вас, заспокойтесь,— звернувся він каліченою французькою мовою.— На борту цього судна до вас поставляться з усією належною вам пошаною. Як тільки ми будемо готові вийти в море, ми візьмемо курс на Тортугу, щоб відвезти вас до вашого батька. І забудьте, прошу, що я платив піратам і цим ніби купив вас, як висловився тут ваш брат. Щоб відвести небезпеку, я змушений був підкупити банду негідників, спонукаючи їх вийти з покори тому мерзотникові, що захопив вас. Цим самим я врятував вас від загибелі. Якщо хочете, то можете вважати сплачений мною викуп дружньою позичкою, яку ви повернете при першій-ліпшій нагоді.
Дівчина, сама собі не вірячи, зачудовано дивилася на нього, а її брат навіть підвівся від подиву.
— Мосьє, ви говорите це серйозно?
— Цілком. Тепер таке не часто трапляється. Я — пірат, але я не можу робити так, як Левасер, якому слід було б лишитися в Європі і красти гаманці з кишень. У мене є своє поняття честі... або, вірніше, є залишки колишньої честі, [135] які нагадують мені про кращі дні.— І вже більш діловим тоном Блад додав: — За годину у нас обід, і я сподіваюся, що ви зробите мені честь і пообідаєте зі мною разом. Тим часом Бенджамен подбає про ваш гардероб.
Вклонившись, Блад повернувся, щоб вийти, але мад-муазель д'Ожерон голосно покликала його:
— Мосьє!
Блад обернувся. Поволі наближаючись до нього, все ще з острахом і здивуванням у погляді, дівчина промовила:
— О, ви благородна людина!
— На мою думку, це занадто висока для мене оцінка, мадмуазель! — сказав корсар.
— Ні, ні! Ви справді благородний. І я повинна розповісти вам усе. Ви маєте на це право...
— Мадлен! — вигукнув юнак, намагаючись стримати сестру.
Але її не можна було стримати — серце дівчини було надто переповнене вдячністю.
— Мосьє, я дуже й дуже винна в тому, що сталося. Той чоловік... Той Левасер...
Блад глянув на неї з виразом подиву і докору:
— Боже мій! Хіба то чоловік? То звір!..
І дівчина раптом упала на коліна, схопила руку Блада і, перш ніж він встиг опам'ятатися, поцілувала її.
— Що ви робите? — вигукнув Блад.
— Хочу спокутувати свою провину. В думці я образила вас, вважаючи, що ви такий самий, як Левасер, а ваш поєдинок з ним — це бійка шакалів. На колінах, мосьє, я благаю вас пробачити мені!
Капітан Блад знову подивився на неї, і на його смаглявому обличчі майнула посмішка, засвітивши яскравим вогником його напрочуд блакитні очі.
— Не треба, дитино,— промовив він лагідно.— Ви й не могли б думати про мене інакше. Бо ж у вас є здоровий глузд, і мислите ви цілком логічно.
Допомагаючи дівчині підвестися, Блад намагався переконати себе, що, визволивши молодих людей з неволі, він, зрештою, зробив досить непоганий вчинок, але тут таки зітхнув. Та сумнівна слава про нього, що так швидко розійшлася по Карібському морю, либонь, дійшла вже й до Арабелли Бішоп. Він був певен, що вона ставиться До нього з презирством, вважаючи, що він такий самий негідник, як і всі пірати. Тому-то він утішав себе надією, що якийсь відгомін про його сьогоднішній вчинок дійде і до [136] неї і хоч трохи зменшить її презирство. Він, звичайно, приховав від мадмуазель д'Ожерон справжню причину її порятунку, хоч рискував своїм життям, тішачи себе думкою, що Арабелла Бішоп лишилася б задоволена ним, якби була свідком усіх цих подій.
Розділ XVI
ПАСТКА
Врятування мадмуазель д'Ожерон, як і слід було чекати, поліпшило й без того сердечні взаємини між капітаном Бладом і губернатором Тортуги. Капітан став бажаним гостем у красивому кам'яному будинку з зеленими жалюзі, збудованому д'Ожероном у великому, розкішному саду на схід від Кайони. Губернатор добре розумів, що його борг капітанові не обмежується тими двадцятьма тисячами песо, які Блад заплатив як викуп за дівчину. Хитрому й практичному ділкові часом не бракувало благородства та почуття вдячності, і він це доводив на кожному кроці в різний спосіб.