Мертві близнюки. Лясь . Мертвий Персі. Лясь . Мертвий Гаррі...
— Місіс Візлі, вийдіть звідси! — крикнув Гаррі, вдивляючись у власне мертве тіло на підлозі. — Нехай хтось інший...
— Що відбувається?
До кімнати забіг Люпин, і зразу за ним Сіріус, трохи пізніше пришкутильгав Муді. Люпин перевів погляд з місіс Візлі на мертвого Гаррі на підлозі й одразу все збагнув. Він витяг чарівну паличку й вимовив твердо й чітко:
— Рідікулюс!
Гарріне тіло зникло, і над тим місцем, де воно щойно лежало, зависла в повітрі срібляста куля. Люпин іще раз змахнув чарівною паличкою, і куля розвіялась, мов дим.
— Ох... ох... ох! — стогнала місіс Візлі, а тоді, затуливши лице руками, вибухла цілим морем сліз.
— Молі, — рівним голосом звернувся Люпин, підходячи до неї, — Молі, не треба...
За мить вона вже ридма ридала на Люпиновім плечі.
— Молі, це ж тільки ховчик, — заспокійливо погладив він її по голові. — Просто дурний ховчик...
— Я їх постійно бачу м?м?мертвими! — простогнала місіс Візлі у нього на плечі. — П?п?постійно! Н?н?навіть у снах...
Сіріус дивився на килим, де щойно лежав ховчик, прикидаючись Гарріним тілом. Муді глянув на Гаррі, але той уникав його погляду. Мав химерне відчуття, що Дикозорове магічне око стежило за ним, відколи він вийшов з кухні.
— Н?н?не кажіть Артурові, — схлипувала місіс Візлі, шалено тручи очі вилогами мантії. — Я н?н?не хочу, щоб він довідався... я така дурна...
Люпин подав їй хустинку, й вона висякалася.
— Гаррі, вибач. Що ти тепер про мене подумаєш? — простогнала вона тремтячим голосом. — Не змогла навіть ховчика вигнати...
— Не кажіть дурниць, — зобразив усмішку Гаррі.
— Мені просто т?т?так страшно, — зізналася вона, а з її очей знову бризнули сльози. — Половина р?р?родини в Ордені, це б?б?буде диво, якщо ми всі вціліємо... а П?п?персі з нами не розмовляє... а якщо станеться щ?щ?щось жахливе, а м?м?ми так і не помиримось? А якщо вб'ють нас з Артуром, хто б?б?буде опікуватися Роном і Дясіні?
— Молі, та годі вже, — рішуче спинив її Люпин. — Це не те, що тоді. Орден краще підготовлений, у нас значна перевага, ми знаємо, що задумав Волдеморт...
Місіс Візлі злякано зойкнула, почувши це ім'я.
— Молі, та перестань, давно вже пора звикнути до його імені... послухай, я не можу обіцяти, що ніхто не постраждає, цього не пообіцяє ніхто, але ми зараз у набагато кращій ситуації. Ти тоді не була в Ордені, тобі важко зрозуміти. Тоді на кожного з наших припадало не менше двадцяти смертежерів, і вони виловлювали нас по одному...
Гаррі знову згадав фотографію й сяючі обличчя батьків. Він знав, що Муді й далі за ним стежить.
— Не переживай за Персі, — зненацька втрутився Сіріус. — Він іще змінить свою думку. Це лише питання часу, коли Волдеморт почне діяти відкрито. Тоді все міністерство благатиме, щоб ми їм пробачили. Хоч я не впевнений, що зможу пробачити, — гірко додав він.
— А щодо того, хто опікуватиметься Роном і Джіні у разі вашої з Артуром смерті, — ледь?ледь усміхнувся Люпин, — невже ти гадаєш, що ми дамо їм померти з голоду?
На обличчі місіс Візлі з'явилася непевна усмішка.
— Я така дурна, — пробубоніла вона знову, витираючи очі.
Але десять хвилин по тому, зачиняючи за собою двері до спальні, Гаррі не думав, що місіс Візлі дурна. Він і досі бачив своїх батьків, що всміхалися йому зі старої фотки, не здогадуючись, що їхнє життя, як і життя багатьох тих, що стояли поряд, наближалося до завершення. Картини, витворені ховчиком, що почергово зображав мертвим кожного члена родини місіс Візлі, блискавично миготіли перед його очима.
Шрам на чолі несподівано запік, а в животі різко замлоїло.
— Перестань, — рішуче сказав Гаррі, потираючи свій шрам, — і біль ущух.
"Це перша ознака божевілля, коли починаєш розмовляти з власною головою", — пролунав підступний голос з порожньої картини на стіні.
Гаррі не звернув на нього уваги. Він почувався дорослим, як ще ніколи досі, і йому здавалося неймовірним, що годину тому він іще переживав через якусь там крамничку жартів або через те, кому дістався значок старости.
— РОЗДІЛ ДЕСЯТИЙ —
Луна Лавґуд
Уночі Гаррі спав неспокійно. У його снах то з'являлися, то зникали батьки, не кажучи при цьому ні слова. Місіс Візлі ридала над мертвим тілом Крічера під пильними поглядами Рона та Герміони, з коронами на головах, а потім Гаррі знову брів коридором, що закінчувався замкненими дверима. Коли він раптово прокинувся, йому поколювало в шрамі, а Рон уже був одягнений і намагався його розбудити.
— Швидше вставай, бо мама вже заводиться, каже, що ми спізнимося на поїзд...
В будинку панувала метушня. З того, що він почув, одягаючись з неймовірною швидкістю, Гаррі зрозумів, що Фред і Джордж зачаклували свої валізи, щоб ті самі полетіли донизу, і їх не треба було нести, але в результаті валізи збили з ніг Джіні, і та стрімголов прокотилася сходами два поверхи аж до коридору. Місіс Візлі і місіс Блек репетували як навіжені.
— ...МОГЛИ її СЕРЙОЗНО ПОКАЛІЧИТИ, ВИ, ТЕЛЕПНІ!
— ...БРУДНІ ПОКРУЧІ, ВИ ГАНЬБИТЕ МІЙ ОТЧИЙ ДІМ! До кімнати, саме тоді, як Гаррі взував кросівки, вбігла схвильована Герміона. На її плечі похитувалася Гедвіґа, а в руках звивався Криволапик.
— Мама з татом щойно прислали назад Гедвіґу. — Сова послужливо злетіла вгору й усілася зверху на свою клітку. — Ти вже готовий?
— Майже. З Джіні все гаразд? — поцікавився Гаррі, нап'ялюючи окуляри.
— Місіс Візлі привела її до тями, — відповіла Герміона. — Але тепер Дикозор скаржиться, що нам не можна виходити, доки не з'явиться Стержис Подмор, бо інакше не вистачатиме одного охоронця.
— Охоронця? — перепитав Гаррі. — Ми повинні їхати на Кінґс?Крос з охороною?
— Ти повинен їхати на Кінґс?Крос з охороною, — виправила його Герміона.
— Навіщо? — роздратувався Гаррі. — Я думав, що Волдеморт зараз заліг на дно. Чи ти хочеш сказати, що він раптом нападе на мене з?за сміттєвого бачка?
— Не знаю, просто так каже Дикозор, — неуважно відповіла Герміона, зиркаючи на годинник, — але якщо ми зараз не вирушимо, то вже напевно пропустимо поїзд...
— МОЖЕ, ВИ ВСІ НАРЕШТІ?ТАКИ СПУСТИТЕСЯ ДОНИЗУ! — заволала місіс Візлі, і Герміона, підстрибнувши, мов ошпарена вибігла з кімнати. Гаррі схопив Гедвіґу, безцеремонно запхнув її у клітку й поспішив за Герміоною, волочачи валізу.
Портрет місіс Блек з люті аж вив, але ніхто й не намагався затулити його портьєрами, бо галас у коридорі все одно не дав би їй заснути.
— Гаррі, підеш зі мною й Тонкс, — гаркнула місіс Візлі, перекрикуючи безперервне верещання: "БРУДНОКРОВЦІ! ПОГАНЬ! ПОРОДЖЕННЯ НЕЧИСТІ!" — Валізу й сову залиш, про багаж подбає Аластор... О Господи, Сіріусе, Дамблдор же сказав тобі " ні "!
Біля Гаррі, що перелазив через численні валізи, добираючись до місіс Візлі, з'явився схожий на ведмедя чорний пес.
— Чесне слово... — У голосі місіс Візлі чувся розпач. — Що ж, роби як знаєш!
Вона рвучко відчинила вхідні двері й вийшла під лагідне вересневе сонце. Гаррі й пес пішли за нею. Двері зачинилися за їхніми спинами, й верески місіс Блек одразу стихли.
— А де Тонкс? — поцікавився Гаррі, коли вони зійшли кам'яними сходами будинку номер дванадцять, який зник, Щойно вони ступили за поріг.
— Вона чекає нас трохи далі, — сухо відказала місіс Візлі, намагаючись не дивитися на чорного пса, що підстрибом біг коло Гаррі.
На розі їх привітала якась старенька. Вона мала сиве волосся з дрібними кучериками та пурпурового капелюха у формі пиріжка.
— Здоров був, Гаррі! — підморгнула вона йому. — Треба поспішити, Молі, — додала бабця, зиркаючи на годинник.
— Та знаю, знаю,— простогнала місіс Візлі, прискорюючи кроки, — але Дикозор хотів чекати Стержиса... якби ж то Артур знову організував нам машини з міністерства... але Фадж тепер не позичить йому й порожньої чорнильниці... і як ті маґли витримують подорожі без чарів...
А от великий чорний пес радісно гавкав і стрибав навколо них, ганяючись за голубами і за власним хвостом. Гаррі не міг стримати сміху. Сіріус дуже довго не виходив з будинку. Місіс Візлі стисла вуста майже так, як тітка Петунія.
Пішки вони дійшли до вокзалу Кінґс?Крос за двадцять хвилин, і за цей час не сталося нічого вартого уваги, хіба що Сіріус на втіху Гаррі налякав одного?двох котів. На самому вокзалі вони затрималися, ніби випадково, біля перегородки між дев'ятою та десятою платформами, пересвідчилися, що все спокійно, а тоді по черзі сперлися на перегородку й легко пройшли крізь неї на платформу дев'ять і три чверті. Там уже стояв "Гоґвортський експрес", випльовуючи пару впереміш із сажею на платформу, заповнену учнями та їхніми родинами. Гаррі вдихнув знайомий запах і відчув, як поліпшується настрій... Нарешті він повертався...
— Сподіваюся, ніхто не спізниться, — стривожено мовила місіс Візлі, озираючись на ковану залізну арку, що дугою нависала над платформою і крізь яку заходили новоприбулі.
— Класний пес, Гаррі! — гукнув йому високий хлопець з копицею дрібних кісок.
— Дякую, Лі, — усміхнувся Гаррі, а Сіріус несамовито замахав хвостом.
— Ох, нарешті, — полегшено зітхнула місіс Візлі, — ось і Аластор з багажем, дивіться...
Муді низько натяг на свої різнокаліберні очі кепку носильника і шкутильгав крізь арку, штовхаючи візок з валізами.
— Усе гаразд, — пробурмотів він місіс Візлі і Тонкс, — Нам, начебто, ніхто не сів на хвіст...
Ще за кілька секунд на платформі з'явився містер Візлі з Роном та Герміоною. Вони майже розвантажили Дикозорів візок з багажем, коли прибули Фред, Джордж та Джіні з Люпином.
— Мали якісь проблеми? — прохрипів Муді.
— Жодних, — відповів Люпин.
— Я все ж повідомлю Дамблдорові про Стержиса, — пообіцяв Муді, — це вже вдруге на цьому тижні він не з'являється. Стає такий самий ненадійний, як і Манданґус.
— Що ж, бережіть себе, — потис усім долоні Люпин. Останнім він попрощався з Гаррі й поплескав його по плечу. — Ти теж, Гаррі. Будь обережний.
— Ніде не висовуйся і будь пильний, — потис Гарріну руку Муді. — І не забувайте всі — не пишіть нічого зайвого. Якщо в чомусь сумніваєтесь, то в листі краще про це взагалі не згадувати.
— Я така рада, що з вами всіма познайомилася, — сказала Тонкс, пригортаючи до себе Герміону й Джіні. — Маю надію, що скоро побачимось.
Пролунав останній свисток. Учні, що й досі були на платформі, поспішили у вагони.
— Швидко, швидко, — розгублено бурмотіла місіс Візлі, обіймаючи всіх підряд.