Юстин не хотів, щоб його чіпали. В нерухомості він, можливо, ще вибудовував собі сон-мрію. Покладений на чисте полотно базилевс хапав повітря кистями рук, щось намацував. Зустрівши простягнуту руку небожа, старий відтягував свою, наче равлик, який, відчувши жар вуглини, стискує і ховає в мушлі рогату голову з тремтливими щупальцями сліпих очей.
Так, ніхто не міг сказати, що молодий базилевс забув старого, доручивши доглядати його найманцям. Хто шанує батьків своїх, матиме благо, і довговічний він буде на землі.
І життя в Юстині ще тліло.
Тричі на день священики і раз на тиждень сам патріарх вчиняли відправу біля ложа базилевса Юстина, щоденно його причащали тіла й крові Христових. По-справжньому він був щасливий, звільнений від тягара гріховності. А те, що він не міг померти, стосувалося його, а не Юстиніана.
Іноді, здригнувшись, Юстиніан від ложа старця квапився прямо в Священну Опочивальню Феодори-базилиси.
Мовчки його вітала сторожа, мовчки, схрестивши руки на грудях, схилялися євнухи у вітальні базилиси, схилялися сенатори, патрикії, воєначальники, які годинами пріли у
чя базилиси.
За вітальнею починалася святая святих, при вході стояли чорні і білі колоси-спафарії випробуваної сили і перевіреної відданості. Дальші зали, крім базилевса, були доступні тільки вибраним євнухам, відбірним рабиням, наближеним повірницям та сліпим масажистам. Тут на стінах дзеркала в формі дисків, прямокутників, багатокутих зірок, грандіозних квітів чудодійно розширювали простір. Поліроване срібло помножувало сяяння рубінових і сапфірових лампад, повторюючи і передаючи лики святих на іконах, постать самого базилевса, оковані золоченими смугами заліза шафи, рундучки, скрині зі статками базилиси та її скарбницею, багатою новенькими статерами, що знали дотик тільки монетного майстра і скарбі я.
Рука базилевса відкидала останню завісу.
— Ай-ай-ай!..
вузькому
надією побачити облич-
Імперія, особливо Візантія, кишіла шпигунами базилев-са, виказувачами міських префектів, нишпорками пала-тійського префекта й інших сановників. Не варто було розмірковувати про щось таке, що виходило за межі особистих справ співрозмовника.
Із слабості людської, що запалює і запалювала цікавість чи допитливість, народ балакав про таємниці влади, про магічні сили Феодори, яка зачарувала Юстиніана. Поговорив — і забув. Беззаперечно одне: так звана "вся" Візантія бачила Феодору на театрах учасницею сцен, ганебних для жіночої скромності; багато хто користався її "милостями". А нині всі схилялися перед базилисою. За етикетом її вітали цілуванням ніг.
Ховаючись навіть від найближчих, очевидець писав:
"Ніхто із сенаторів, бачачи ганьбу імперії, не зважувався висловити осуд і обуритися: всі поклонялися Феодорі, мов божеству. Жоден із священнослужителів не протестував відверто і голосно, і вони всі беззаперечно були готові проголошувати її володаркою. А той народ, який бачив її виступи на театрі, одразу і до непристойності просто вважав справедливим стати її рабом і поклонятися їй. Жоден воїн не вибухнув гнівом від думки, що він помирає в бою тільки заради благоденства Феодори. Всі, кого я знаю, схилилися перед волею зверху, і кожен, я бачив, сприяв всезагальному оскверненню держави..."
Деякі пізніші письменники, наївно дивлячись на події минулого з точки зору свого часу, доводили, що Феодора не була куртизанкою, бо в такому разі Юстиніан не зважився б зі страху перед громадською думкою зробити її базилисою. Ці історики не знали, що немає неможливого для самодержавної влади і що бували епохи, коли так звана громадська думка була відсутня цілком.
Очевидно, коханню не вчаться за книжками. І звичайно ж, не зустріч заблукалих половинок душ, не магічні чари та приворотні напої зробили найдосвідченішу куртизанку Феодору дружиною базилевса і його співправителькою. Надзвичайно мудра, вона вміла дати своєму чоловікові відчуття великої сили мужності.
Базилиса, за порадами досвідчених лікарів, харчувалася особливою їжею і багато спала. А для базилевса вона завжди була свіжа. Розумно і непомітно вона давала добрі поради, доречні і сподівані. Юстиніан покидав Феодору, знаючи: він сам великий і лише від його волі залежить продовжувати і продовжувати щастя життя навіть наднад-звичайної людської долі.
4
Базилевс Юстиніан, Божественний, Єдиний, Незрівнянний спав дуже мало. Діяльний, рухливий, він справді мав надлюдську витривалість.
Базилевс з надзвичайною увагою ставився до законів, у кожному разі з не меншою, ніж до справ релігії чи до справ війни. Закони убезпечували поступання податків, золото є кров'ю імперії. Уже здійснювалася єдина в історії праця, збиралися, перевірялися, виправлялися старі закони для єдиного зводу — кодексу Юстиніана. Видавали нові закони, трактування, уточнення. Квестор Палатія легіст Трибоніан виступав основною орудою законодавчої діяльності Юстиніана.
— Уже важко встановити різницю між сервом і приписним. Обидва однаково належать власникові землі чи мені, якщо вони сидять у моїх володіннях. Хіба що одне: іноді серв може отримати відпускну, а приписний — ні. Приписний відходить від володаря разом зі шматком землі, яка може бути проданою. Для нього тільки змінюється особа повелителя,— казав Юстиніан квестору Трибоніану.
Квестор, людина вишуканого виховання, вмів не витріщатись на базилевса, як це робили неотесані солдати. Короткий злет повік, уважний, але не надокучливий вираз обличчя, усмішка скромна, шаноблива, яка не кривила губи лише з потреби етикету, а ніби вторила думці автократо-ра,— все це легко давалося Трибоніану. Він без внутрішнього фальшу обожнював Превеликого.
Юстиніан любив себе. Його сильний, гнучкий розум був зміцнений безумовною вірою у власну досконалість, у непогрішимість. Кидаючи погляд на всіх ніби з вершини, досяжної лише йому, базилевс не мав потреби ні в позі, ні в різкості. Він як бог, усі решта слабкі і грішні. Тому базилевс міг бути невимушено м'який, міг витримувати чиюсь тупість, повільність. Насправді! Адже ці, вони, яких він мусить використовувати, такі за своєю ницою природою. Так пояснювалася сила особистої виняткової привабливості Юстиніана, що здавалася здалеку чаклунською. Адже Божественний навіть прощав, і прощав багато. Крім одного: святотатственного замаху на його діадему. Нехай краще загине сто невинних, ніж вирятується один винний.
Трибоніан вважав, що Божественний геніально розумів дух законів. Зараз Юстиніан зачепив одну з найосновні-ших справ — відношення людини до землі. "Точніше,— сам себе виправив квестор, одшліфовуючи вираз,— зв'язку між полем і робітником. Основне джерело прибутків імперії — нива".
Трибоніан знав, що в давнину вільний землероб-ко-лон — римський громадянин був членом пошановуваного стану республіки і його опорою. Сила Риму жила у війську, сила війська — у вільних від народження легіонерах, із землеробів-колонів, здатних пограбувати будь-яку державу заради власного збагачення. Ще при республіці в законах почали з'являтися особливості. За імператорів, подібно до шарів річкового намулу, назбирувалися зміни дрібні, малопомітні кожна зокрема, частішали обмовки, посилання, змовчування. З навальністю води закони розчиняли і забирали права вільних землеробів. Закони спрацьовували не іклами безчинств, а зубами дрібними, як піщинки. Вони перетирали, а не гризли, вони від'їдали потроху, і кожен укус окремо не спричиняв болю.
Вільний землероб-колон переставав згадуватися в настановленнях, якими визначали права підданих під час вступу в шлюб і спадкування майна, права на володіння власністю, укладати угоди. Раніше колон користувався необмеженою спадкоємною свободою. Далі якось так мимоволі виходило, що особисто вільний колон уже не передавав_стану вільної людини синові. Мимохідь згадувалося, що колон не може вважатися стороною на суді, не може укладати угоди на постачання матеріалів, товарів. Окрім колонів, з'явилися нові землероби — приписні. На приписного перетворювалася раніше вільна людина,*закріплена без обмеження терміну на землі того власника, де її застав закон. Приписний ніби зайняв середнє становище, втиснувшись між рабом і колоном. Та між самим колоном і приписним залишалося не більше різниці, ніж між приписним і сервом-рабом, що "сидів на полі", на відміну від раба в домі, якого використовував власник для ремесла чи особистого обслуговування.
Рабство ніби само засмоктувало підданих імперії, і сором'язливий закон умів не називати речі своїми іменами. Все — для спільного блага. Закони вдавали, що лише визнають форми, які природно склалися, не більше. Піддані платили десятки податей різних видів, а влада розуміла, що саме оброблена земля виступає джерелом усіх прибутків, тому не можна було покидати землю, як би не називався сам податок. Все одно ловили і повертали назад і колона, і приписного, і серва. Хто бажав одружитися з жінкою із стану колонів, повинен був для початку засвідчити перед властями свою згоду прикріпитися до землі: перед шлюбом з жінкою вступали в шлюб з полем.
— Так, Божественний,— казав Трибоніан,— тільки нива володіє землеробом. Легіст, пам'ятаючи про це, легко застосовує закон. Нехай же невіглас впадає в самовтіху, серв нехай заздрить приписному, приписний — колону. Всі люди тішаться званнями.
— Бог навіки благословив землю і працю землероба,— розмірковував вголос Юстиніан.— Мої закони повинні завжди захищати право землі бути обробленою. Це не суперечить свободі людей, встановленій Христом. Не суперечить, кажу я! Виражай це в законах!
— А звичайно, Божественний! — вигукнув Трибоніан.— Борг землі є споконвічним законом бога, даним Адамові. Бог здійснив нерозривний шлюб ниви з працею людини.
— Благо імперії є благом людей, яке розуміється через благо імперії,— вдоволено промовляв Юстиніан.— Добробут підданого залежить від виконання його обов'язків стосовно імперії, визначених моєю волею через закони. Я, ти знаєш, дозволяю багато що... тим, хто корисний імперії. Запиши: хто прийме втеклого колона — поверне його і заплатить два фунти золота попередньому хазяїнові як власникові землі.
— Єдинонаймудріший, я розумію. Хазяїн отримає колона назад не як власник його особи — особисто колон вільний,— а як представник землі, ниви.
— І,— повів далі Юстиніан,— не можна давати право випадковому, розумієш, випадковому власникові земельних угідь говорити про втрати від втечі колонів.