Йому здавалося, що він уже десь чув цей гучний голос.
Але чий же це голос? Де раніше чув його Метробій? Коли? Оцього він ніяк не міг пригадати.
— Чи можемо ми після чотирьох років таємної, впертої праці нарешті сказати, що зійшла довгождана зоря свободи? — хрипко, басовито запитав інший голос поганою латинською мовою.
— Чи зможемо ми нарешті стати до бою? — спитав хтось іще більш хрипко та басовито.
— Зможемо! — відповів голос, який Метробій почув, коли прокинувся. — Арторікс завтра їде…
При цьому імені Метробій упізнав голос промовця. Це був не хто інший, як Спартак, і Метробій одразу зрозумів, про що тут говорили.
— Арторікс їде завтра до Равенни і попередить Граніка, щоб він тримав напоготові своїх п'ять тисяч двісті гладіаторів. Це буде перший легіон нашого війська. Другим буде той, яким командуєш ти, Кріксе. Він складається з семи тисяч семисот п'ятдесяти членів нашої Спілки, що живуть у Римі. Третім і четвертим будемо командувати я і Еномай. До їх складу входитиме десять тисяч гладіаторів, зібраних у школі Лентула Батіата в Капуї.
— Двадцять тисяч гладіаторів, вишикуваних у легіони! — з дикою радістю голосно вигукнув Еномай. — Двадцять тисяч!.. Ого!.. Присягаюсь богами пекла, б'юсь об заклад, що ми побачимо, як застібуються панцири на спинах гордих легіонерів Сулли й Марія.
— А тепер, коли все умовлено, — заради наших пригноблених країн, заради успіху нашої справи, заради святої віри, що нас єднає, — сказав Спартак, — будьте обережні й розсудливі. Не будемо рискувати успіхом нашої справи. Утримаймося від будь-якого невчасного виступу. Невчасна сміливість — злочин і в одну мить може занапастити плоди чотирирічної величезної, настирливої праці. Протягом п'яти днів ви почуєте про наш перший виступ, дізнаєтесь, що ми захопили Капую. Хоч Еномай і я зберемо наші загони за містом, та при першій нагоді сміливо вдаримо по столиці Кампаньї. Тоді ви в Равенні і в Римі збирайте всіх і поспішайте до нас. А до часу, поки не повстане Капуя, хай серед вас панує мир і спокій.
Після цих слів почулася жвава, безладна розмова, в якій брали участь майже всі присутні гладіатори, що складали верховний штаб Спілки пригноблених.
Обмінявшись порадами, словами підбадьорення, братніми привітаннями, гладіатори почали розходитися. Жваво розмовляючи, всі вони рушили в той бік, де був Метробій, але Спартак гукнув до них:
— Браття, не всі в один бік, не всі разом! Ідіть по двоє, по троє і на відстані п'ятисот-шестисот кроків один від одного. До міста повертайтесь одні через Цестіїв міст, другі — через Субліційський, треті — через Еміліїв.
Поки гладіатори розходилися з лісу в різні боки, Спартак проходив з Еномаєм і Арторіксом повз дерево, де причаївся Метробій.
Спартак потиснув Кріксові руку і сказав:
— З тобою зустрінемося пізніше в Лутації Одноокої. Там ти мені скажеш, чи зможемо ми розраховувати на те, що через п'ять днів до околиць Капуї прибудуть обіцяні панцири.
— Я саме йду побачитися з погоничем мулів, який обіцяв мені якнайшвидше переправити цей вантаж,
— Ет! — зневажливо вигукнув Еномай. — До чого нам ці панцири? Віра, щити і хоробрість — ось наші панцири!
Крікс хутко пішов до Цестієвого мосту; Спартак, Еномай і Арторікс повернули до Субліційського.
— От так штука! — думав тим часом Метробій, стаючи хоробрішим у міру того, як віддалялися гладіатори. — От так штука… Яка буря нависає над республікою! Двадцять тисяч озброєних гладіаторів!.. Цього досить, щоб спалахнула друга війна рабів, як то було в Сіцілії… Навіть гірше… бо цей Спартак розумом і завзяттям набагато переважає сірійця Евна, вождя сіцілійських рабів… Самі всемогутні боги послали мене до цього лісу… Тож, мабуть, вони обрали мене своїм знаряддям, щоб урятувати республіку від загибелі, яку їй готують… Мене і нікого іншого… Хіба колись гуси не стали в пригоді такій самій справі?.. То чому я не стану в пригоді? Тьху! Чого тільки не спаде на думку з перепою!
І Метробій, ображений висновком, до якого привело його це порівняння, підвівся з землі, ступив кілька непевних кроків і став прислухатися, чи справді всі гладіатори пішли, чи, боронь боже, не лишився хто на чатах.
Тут же він згадав про Цезаря, який чекав його в годину смеркання. А вже було півночі. Метробієві стало прикро, та він вирішив, що тільки-но мине небезпека і він зможе вийти з лісу Фуріни, як одразу побіжить до нього, розкриє таємницю, і за викриття змови Цезар пробачить запізнення на вечерю.
Переконавшись, що гладіатори пішли, він вийшов з лісу і швидко подався до Цестієвого мосту, міркуючи про себе, що коли б він не був п'яний, то, напевне, не потрапив би до лісу Фуріни під час наради гладіаторів. І він благословляв свою випивку та й загалом пияцтво. Навіть те фалернське з харчевні Ескулапа, яке він щойно кляв, тепер здавалося йому божественним.
З цими думками Метробій увійшов до дому Цезаря і наказав негайно просити Цезаря прийти до бібліотеки, де він його чекатиме і розповість про надзвичайну подію, від якої, можливо, залежить доля Риму.
Спершу Цезар не надав ніякого значення словам Метробія, бо вважав його п'яницею й пустобрехом, але, подумавши, вирішив усе-таки вислухати. Вибачившись перед гостями, він пройшов до бібліотеки, де Метробій коротко й схвильовано розповів йому про змову гладіаторів.
Це здалося Цезарю дивним. Він засипав комедіанта запитаннями, щоб переконатися, чи не було це все маренням п'яної людини. Переконавшись у протилежному, Цезар насупився і кілька хвилин стояв замислений. Потім, стрепенувшись, як людина, що прийняла якесь рішення, він сказав Метробію з усмішкою недовіри:
— Я не хочу заперечувати подій, про які ти розповів, але твоя розповідь дуже скидається на казку. А ця казка, мабуть, виникла під впливом фалернського вина, якого ти нахлестався у харчевні Ескулапа.
— Ніде правди діти, я таки люблю хильнути фалернського, божественний Юлію, особливо коли воно хороше, — ображено відповів Метробій. — Не буду критися, що й сьогодні ввечері я був трохи напідпитку. Але щодо слів, які я чув у лісі Фуріни, то можу заприсягтися тобі, божественний Юлію, що чув їх якнайкраще, одне за одним так, як тобі їх передав, бо на той час добрий сон і свіже повітря Янікульського горба зовсім мене протверезили. Так невже ти зможеш залишити республіку в такій страшній небезпеці і не попередиш консулів і Сенат?
Цезар стояв, схиливши голову, все ще задуманий.
— Небезпека щохвилини збільшується!
Цезар мовчав.
Замовк і Метробій, хоч уся його поза і збуджені рухи ясно свідчили про його "патріотичну" нетерплячку. За хвилину спитав:
— То як же?
Цезар підвів голову і відповів:
— Наскільки справді велика небезпека, що загрожує республіці, я хотів би судити сам.
— О божественний Юлію!.. Я прийшов до тебе тільки порадитись. Тобі, якщо бажаєш, я охоче передам заслугу викриття цієї змови, бо знаю і твердо вірю, що великий душею Гай Юлій Цезар завжди зуміє мені віддячити.
— Спасибі тобі, Метробію, і за почуття до мене і за пропозицію. Але не для власної користі хочу я перевірити таємницю, про яку ти випадково довідався. Просто хочу розсудити, як краще повестись у таких складних обставинах.
Метробій схвально кивнув головою, а Цезар додав:
— Тепер іди в трикліній і там чекай мене. Та не проговорись нікому! Розумієш мене — нікому, Метробію, — ні про те, що чув у лісі Фуріни, ні про нашу розмову. І ніхто не повинен знати, куди я зараз піду. Через годину я повернусь, отоді ми обміркуємо, що треба зробити для блага нашої батьківщини.
— Я зроблю так, як ти наказуєш, Цезарю!
— Ти будеш задоволений, бо я вмію бути вдячним. А в книзі долі не написано, що Цезар закінчить своє життя з чолом, увінчаним лише простими лаврами, якими нагороджують за перегони в цирку.
Гай Юлій, залишивши Метробія самого думати над останніми словами, вийшов до сусідньої з бібліотекою кімнати. Згодом він повернувся з простим плащем на руці і з мечем на пурпуровій перев'язі. Скинувши біле застольне вбрання, накинув через плече перев'язь і загорнувся у плащ, покривши голову капюшоном. Потім попрощався з Метробієм, ще раз наказав йому чекати в триклінії та не базікати про змову гладіаторів і у супроводі раба вийшов з дому. Швидко попростував до вулички, де містилася таверна Венерн Лібітіни.
Увійшовши до таверни, Цезар окинув бистрим поглядом першу велику кімнату, переповнену пролетарями, могильниками, жебраками, і пройшов до другої, де за столом уже сиділи рудіарії та гладіатори.
Він привітав їх звичайним salvete, сів з рабом у кутку кімнати і наказав рабині-ефіопці подати два келихи вина. Байдуже перекидаючись з рабом незначними словами, він пильно стежив за гладіаторами, вслухаючись в їхню розмову.
Спартак, який сидів між Еномаєм та Кріксом, був блідий, сумний, заклопотаний. За чотири роки, що минули після смерті Сулли, фракієць став серйозніший, на його широкому відкритому чолі з'явилася глибока зморшка душевних тривог і тяжких думок.
Почувши про Спартака, Цезар одразу вгадав, що ним може бути тільки оцей величезного зросту, вродливий чоловік, обличчя якого свідчило про незвичайну енергію і глибокий розум. Дивлячись на нього з проникливістю геніальної людини, Цезар миттю оцінив у Спартакові обдаровану вдачу, видатний розум, призначення для високих справ і славетних подвигів.
Тим часом рабиня Азур принесла два келихи вина, і Цезар, узявши один, вказав рабові на другий:
— Пий!
Поки раб пив, він підніс келих до рота, та насправді вино не торкнулося його уст. Цезар устав з свого місця і підійшов до гладіаторів, сказавши:
— Привіт тобі, звитяжний Спартак! Хай завжди тобі усміхається доля, бо ти цього заслужив! Чи не згодишся ти поговорити зі мною?
Всі обернулися до нього, і кілька чоловік вигукнули:
— Юлій Цезар!
— Юлій Цезар? — встаючи, здивовано запитав Спартак, який чув про Цезаря, але ще ніколи його не бачив.
— Тихше… тихше, — дружелюбно усміхаючись, сказав майбутній диктатор. — Інакше завтра весь Рим знатиме, що один з понтифіків тиняється вночі по тавернах Субурри та Есквіліна.
Рудіарій деякий час мовчки дивився на нащадка роду Юліїв, а потім сказав:
— Я назву себе найщасливішою людиною, Гай Юлій, якщо чимсь зможу бути тобі корисним.
— Може, ти погодишся на короткий час залишити товариство цих молодців і трохи пройдешся зі мною вздовж міського муру?
Гладіатори вражено перезирнулись, а Спартак задоволено відповів:
— Для невідомого, бідного рудіарія буде честю пройтися з тобою.
— Сильний ніколи не буває бідним, — відказав Цезар, рушивши до виходу і давши знак рабові чекати його тут.
— Ех!.. — зітхнув Спартак, ідучи за Цезарем. — Навіщо левові сила, коли він закутий у кайдани?..
Ці дві незвичайні людини пройшли головну кімнату харчевні, вийшли на вулицю, звернули праворуч і мовчки пішли поруч до того місця біля муру, де чотири роки тому гладіатори вбили відпущеника Гая Верреса.
На безлюдній рівнині, між крайніми будинками міста і муром Сервія Туллія, у нічній тиші Цезар і Спартак зупинились.