Метаморфози

Овідій

Сторінка 27 з 72
За хвилину хитрунка з Колхіди
301] Так придобрилася їм, що вони й не відчули обману.
302] Про добродійства свої почала; зупинилась на тому,
303] Як од Есона старечі роки їй вдалось одігнати.
304] Так заронила надію в серця, що й Пелія, батька,
305] Можна так само з похилого віку в юнацький вернути.
306] Дочки вмовляти взялись, натякають на щедру оплату.
307] Мить якусь хитра Медея мовчить: удає, що нелегко
308] Зважитись їй на таке. Зволіканням їх мучить, лукава.
309] Врешті, погодившись, каже таке: "Щоб моя обіцянка
310] Мала вагу, барана-вожака приженіть, що найстарший
311] З-посеред ваших отар: у ягня заміню його зіллям".

312] Бачить, уже барана, що років йому годі злічити,
313] Тягнуть за скручений ріг, біля впалих висків ухопивши.
314] Тільки-но в горло худе йому ніж гемонійський встромила,
315] Лезо тонке заплямивши подекуди кров'ю скупою, [122]
316] Тушу в опуклий казан опускає чаклунка й одразу
317] Суміш міцну туди ллє — й на очах його члени маліють,
318] Роги зникають цілком, а з рогами — й роки незчисленні.
319] Вже мов забекало щось у нутрі порожнистої міді.
320] Диво бере всіх. Аж бачать: ягнятко виплигує звідти
321] Жваво, й гуляє собі, і за вим'ям, голодне, шукає.

322] Тут заніміли Пелеєві дочки й, коли обіцянку
323] Ділом скріпила Медея, ще впертіше стали благати.
324] Три рази коней своїх, що в Іберську ріку поринали,
325] Феб розпрягав. А четвертої ночі, коли замигтіли
326] Зорі, Еетова спритна дочка на пожадливий пломінь
327] Чистую воду кладе й звичайнісінькі трави в ній варить.
328] Ось і володар заснув, мов покійник, розслабивши тіло.
329] Далі й усіх його слуг заспокоїв такий же мертвецький
330] Сон, що його ворожба й заклинання могутні зіслали.
331] В батькову спальню услід за Медеєю дочки проникли,
332] Стали край ложа його. А вона: "Розгубились ви, бачу,-
333] З піхов добудьте мечі й од старої звільніть його крові,
334] Щоб молодеча натомість могла струмувати у жилах.
335] Вашого батька і вік, і життя нині вам доручаю.
336] Тож, коли щире чуття привело вас, а не забаганка,-
337] Батькові допоможіть: його старість мечем подолайте,
338] Гострим залізом ударте, хай витече пасока з тіла!

339] Та, котра з глибшим чуттям, на нечулість наважилась перша.
340] Злочин вершить, уникаючи злочину. Зранюють батька,
341] Навіть не бачачи ран: відвернули обличчя від нього,
342] Тільки правиця раз по раз мечем ударяє наосліп.
343] Він, хоча кров ю підплив, та, насилу опершись на лікоть,
344] Хоче звестися, посічений, з ложа й тремтливі долоні
345] Серед мечів піднімаючи,— "Що ви,— звернувся благально,--.
346] Чините, дочки мої? Хто вам меч проти рідного батька
347] Вклав у правицю?" В них запал погас, опустилися руки.

348] Пробував ще говорить, та Медея мечем перетяла
349] Вихід словам, покалічене тіло в окріп опустила...
350] Скарана б тут же була, якби в небо на зміях крилатих
351] Не піднялася в цю мить. Уже високо над Пеліоном
352] Тінявим лине вона, де оселі філірські; під нею —
353] Отрій, а далі — місця, що прадавній Керамб їх уславив:
354] Німфи на крилах його понесли, коли море бурхливе
355] Над суходолами ген розіслалося; так він уникнув
356] Девкаліонових вод і не бачив навислої хвилі.

357] Ось, залишаючись зліва внизу, Еолійська Пітана
358] В ється, немовби там довгого змія хтось висік із скелі;
359] й Іди затінений гай, де бичка — свого сина крадіжку —
360] Спритно колись заховав, перевтіливши в оленя, Лі бер.
361] Далі — горбок пісковий, що піднявся над батьком Коріта,
362] Й тихі поля, що колись їх жахнула, загавкавши. Мера; [123]
363] Й Кос, Евріпілове місто міцне, де рогатими стали
364] Надто зухвалі жінки по відході загонів Геракла.
365] Фебовий Родос минула вже, де іалізьких телхінів
366] Люд оселивсь, що одним тільки зором усе міг псувати,-
367] В братові хвилі занурив його, не злюбивши, Юпітер.
368] Давньої Кеї Картейська твердиня лишилась позаду,
369] Де колись Алкідамант заніміє з великого дива,-
370] Батько,— як донька його переміниться в тиху голубку.

371] Вже й Гіріею побачили, озеро, й Кікнову Темпе,
372] З явою лебедя вславлені: подарував юнакові
373] Філій пернатих приручених і велетенського звіра —
374] Лева до ніг йому склав. Той велів ще й бика подолати —
375] Впорався Філій з биком, та не дав його Кікну в дарунок,
376] Як не прохав той: гордив, було, хлопець палким його серцем.
377] "Ще пожалкуєш!" — обурився Кікн, і з високої скелі
378] Кинувся сторч головою. Гадали, що хлопець розбився,
379] Він, проте, лебедем став і на крилах повис білосніжних.
380] Лиш Гіріея не знала того й, затуживши за сином,
381] Вся розпливлася слізьми — Гіріеєю, озером, стала.

382] З тими місцями межує Плеврон, де на крилах тремтливих
383] Ран од своїх же дітей офіянка уникнула, Комба.
384] Ось і поля Калавреї, що милі були для Латони;
385] Там володар із дружиною злинули в небо птахами.
386] Справа Кіллена лежить, де, за звичаєм дикого звіра,
387] З рідною матір ю ложе своє мав Менефрон ділити.
388] Бачить Кефіса здаля, що оплакував долю невтішну
389] Внука: його замінив Аполлон у тюленя товстого;
390] Бачить домівку Евмела, який побивався за сином.
391] Врешті, в Ефіру Піренську домчали Медею-чаклунку
392] Крила зміїні. Прадавніх людей ще від першого віку
393] Виник там рід од грибів лісових, що зросли під дощами.

394] Потім, коли наречену спалила колхідська отрута,
395] Й море пожежу палацу одне віддзеркалило й друге,
396] Й кров ю дітей обагрилось залізо,— тікає злочинна
397] Мати од гніву й меча, відімстивши зрадливцю Ясону.
398] Злинувши знов на Тітанових зміях, вона прибуває
399] В замок Паллади. Тебе, справедлива Фенеє, в повітрі
400] Бачили там і тебе, що літав побіч неї, Періфе;
401] Там на незвичне оперлась крило й Поліпемона внучка.
402] Владар Егей прихистив утікачку. В однім тільки схибив:
403] їй, крім притулку, ще й руку подав, поєднавшись у шлюбі.

404] Скоро й Тесей появився, дитя, не відоме для батька,
405] Мужній герой, що зумів упокорити Істм двобережний.
406] Щоб подолати його, аконіт заварила Медея —
407] Десь аж на березі скіфськім чаклунка його назбирала.
408] Кажуть, з-під зуба собаки, котру народила Ехідна,
409] Зілля те вбивче зросло. Де печера глибока темніє, [124]
410] В ється там спадистий шлях. Ось по ньому тірінфський сміливець
411] Кербера-пса, що пручавсь і від променів сонця сліпучих
412] Очі сховати хотів, на ланцюг адамантовий взявши,
413] Вивів-таки з-під землі. Тоді Кербер у люті скаженій,
414] Гавкотом тричі повітря прозоре довкіл колихнувши,
415] Тричі блідавою піною бризнув на поле зелене.
416] Піна, гадають, коріння пустила; черпнувши врожайних
417] Соків тієї землі, набула смертоносної сили.
418] Пнеться й по схилах те зілля цупке і тому аконітом
419] Назване серед селян. Із намови хитрунки-дружини
420] Батько Егей подає його синові (думав — що ворог).

421] Келих узяв у правицю Тесей, не чекаючи лиха,
422] й тут на руків ї меча запримітив здивований батько
423] Знак свого роду — й злочинний напій з-перед уст йому вибив.
424] Та врятувалась Медея закляттями — в хмару пірнула.
425] Батько, хоч як ізрадів, що живим його син залишився,
426] Довго був наче не свій, аж не вірив, що міг мимоволі
427] Руку на сина здійнять. Уже вівтарі роздуває,
428] Щедро складає безсмертним дари. Розсікають сокири
429] Шию могутніх биків; на рогах у них — стрічки жертовні.
430] Жоден день перед тим так осяйливо для Ерехтідів,
431] Радісно так не заблис. До гостини сідають вельможі
432] Й простий народ. За вином, що людей звеселяє, по колу
433] Пісня пішла: "Гомонить про діла твої славні, Тесею,
434] Весь Марафон, зачудований кров ю бика — Мінотавра.
435] Те, що спокійно за плугом іде селянин кроміонський,-
436] Також заслуга твоя. Завдяки тобі край Епідавра
437] Бачив, як велет, озброєний києм, упав — син Вулкана.
438] Бачили мертвим Прокруста жорстокого хвилі Кефіса.
439] Як поваливсь Керкіон,— Елевсін це побачив Церерин.
440] Впав і Сі ніс, що для зла застосовував рук своїх силу:
441] Стовбури він нагинав; до землі, було, схилить верхів я
442] Сосни, щоб ген розметать пошматоване тіло людини.
443] До Алкатої, до стін лелегейських безпечний провадить
444] Шлях, коли згинув Скірон. Лиходія розсіяні кості
445] Ні суходіл, ані хвиля морська не схотіли прийняти.
446] Довго ще, кажуть, їх вітер носив, поки з часом не стали
447] Скелями; й досі така ж у них назва: Скіронові скелі.
448] Та, коли б ми твої вчинки й літа зрахувати взялися,-
449] Подвигів більше було б, ніж років. Ми за тебе, могутній,
450] Купно благаєм богів. Піднімаємо келих — за тебе!"
451] Схвально на слово те люд одгукнувсь, і розлігся в палаці
452] Гомін. Кутка не було, де б смутились, у цілому місті.

453] Все ж (отакою вже куцою в нас насолода буває:
454] Щось неодмінно її скаламутить!) Егей, повернувши
455] Рідного сина сЬбі, безтурботно не міг веселитись:
456] Мінос готує війну. Нездоланні морські в нього й піші [125]
457] Сили, та батьківський гнів — наймогутніша Міноса зброя:
458] За Андрогея, загиблого сина, спішить відомстити.
459] Та перед тим він союзні війська до війни залучає.
460] Темні моря борознить, кораблі спорудивши крилаті.
461] Ось вже Анафа війська подала йому й Астіпалея:
462] Цій він мечем пригрозив; обіцяв подарунки — Анафі.
463] Взяв і низинний Мікон, і Кімол, що на крейду багатий;
464] Далі й Сірон, де квітує чебрець, і Серіф, де рівнини,
465] Парос, де мармур, і край, що його нечестива фракійка
466] Арна колись продала: пожадане отримавши злото,
467] Птахою стала вона, що на золото й нині поквапна;
468] Птаха ця, з чорними ніжками й чорним оперенням,— галка.

469] Лиш Оліар і Дідіми, лиш Андрос, Гіара і Тенос,
470] І Пепарет — острівець, на блискучі оливки багатий.
471] Суднам із Кноса не слали підмоги. Тож Мінос вітрила
472] Вліво звернув, до Енопії, де Еакідів країна.
473] Так називали її в давнину, та Еак їй дав іншу
474] Назву: Егіна — це ймення колись його мати носила.

475] Юрмиться люд: роздивитись такого преславного мужа
476] Прагне. Спішить Теламон, а за ним підбігає молодший
477] Від Теламона Пелей і третій — Фок, вслід за ними.
478] Повагом, не поспішаючи,— все-таки вік за плечима,-
479] Йде сам Еак і розпитує, що привело їх в Егіну.
480] Вчувши про батькове горе, зітхнув.
24 25 26 27 28 29 30