Пошукавши Люсьєну очима, молодий француз спитав, де вона. Він мав гарні очі й чарівний голос, та й взагалі був гарний на вигляд, до того ж бездоганно вдягнений і з бездоганними манерами. Зросту він був майже високого, але такий тонкий і тендітний, аж здавалось, що коли вітер повіє трохи дужче, то просто здмухне його. А втім, тримався мосьє де Меркер з великою впевненістю, що дивно не відповідало його майже хворобливому виглядові.
Мосьє де Меркер здивувався, не побачивши Люсьєну біля батька. Він, за його словами, хотів ублагати її ще раз заспівати тих провансальських пісень, від яких вони були в захваті вчора ввечері. І він жестом показав на клавікорди, що стояли в кутку гарно вмебльованої кімнати. Мадлена вийшла пошукати сестру. Містер Піт встав і відкланявся. З тим настроєм, у якому перебував він, навряд чи міг спокійно сидіти й слухати, як Люсьєна співатиме провансальські пісні для втіхи мосьє де Меркера. [412]
І Піт подався зі своїм клопотом до капітана Блада, якого знайшов у просторій каюті на "Арабеллі".
Капітан відклав добре-таки зачитаний томик Горація, щоб вислухати гіркі нарікання свого молодого шкіпера й друга. Напівлежачи на подушках, кинутих на рундуці під кормовими гарматними портами, капітан Блад відповів Пітові співчутливо й водночас по-діловому суворо. Мосьє д'Ожерон мав цілковиту рацію, заявив він, коли сказав, що Пітове ремесло не дає йому права одружуватись.
— І це тільки одна причина, чому ти повинен викинути з голови думку про одруження,— додав Блад.— Друга причина полягає в тому, що Люсьєна, хоч вона й спокусливе дівча, надто лековажна, щоб забезпечити мир і душевний спокій чоловікові, який не завжди буде біля неї, щоб захистити її й втримати від необережного вчинку. А отой хлопець Тондер, що кожного дня відвідує губернаторський дім? Чи хоч раз тобі спало на думку, що його там приваблює? І чому цей хирлявий француз, цей дженджик де Меркер засів у Тортузі? О, а є ще й інші,— я навіть міг би назвати їхні імена, хто діставав таку ж, як і ти, втіху від цієї леді, якій ніколи не набридає слухати освідчення в коханні.
— Чорти б ухопили тебе за язик! — загорлав Піт з безмежним обуренням закоханого.— За яким правом ти смієш казати про неї такі речі?
— За правом здорового глузду і незатьмареного розуму. Ти не перший, хто поцілував губенята мадемуазель Люсьєни, і не останній, навіть якщо одружишся з нею. Вона так і накидає оком, і я почувався б у морі дуже неспокійно, якби вона була моєю дружиною. Будь вдячний долі, що її батько зупинив свій вибір не на тобі. Гарні дівчата, такі як Люсьєна Д'Ожерон, існують лише для того, щоб збурювати світ.
Слухати далі подібні блюзнірства Джеремі не схотів. Тільки Блад, сказав він, людина, що не має ні віри, ні ідеалів, може так негарно думати про наймилішу, найчистішу й найсвятішу дівчину в світі. З цим він вибіг з каюти, залишивши Блада наодинці з Горацієм.
Та слова Блада посіяли в серці закоханого отруйне зерно. Ґрунтовні підстави для ревнощів — це меч, що може вбити любов одним ударом, але сама тільки підозра в існуванні таких підстав лише роздмухує полум'я кохання. Наступного дня, зовсім забувши про відмову мосьє д'Ожерона, містер Піт гарячково подався в білий губернаторський будинок на пагорбі. Цього разу він прийшов [413] раніше ніж звичайно і побачив даму свого серця на прогулянці в саду. Разом з нею прогулювався капітан Тондер, людина з дуже поганою репутацією. Подейкували, ніби він був колись учителем фехтування в Парижі і, вбивши когось на дуелі, втік за океан, щоб уникнути помсти родичів убитого. Середній на зріст, облудно тонкий, він був насправді мов залізний. Одягався він з вульгарною елегантністю, рухався легко й граціозно. Обличчя його було невиразним, якщо не брати до уваги очей — маленьких, круглих, чорних і навдивовижу проникливих. Зараз ці очі досить зверхньо оглядали містера Піта, наче пропонуючи йому забиратись туди, звідки він прийшов. Права рука капітана лежала на талії мадемуазель Люсьє-ни. Він не зняв її і після приходу Піта, поки сама Лю-сьєна з деяким зніяковінням не звільнилась від цих обіймів.
— А, мосьє Джеремі! — вигукнула вона й додала, на думку Піта, зовсім не до ладу: — А я вас не чекала!
Джеремі, бурмочучи привітання своєю кепською французькою мовою, майже машинально підніс до губів простягнуту йому руку. Далі вони премовилися кількома банальними фразами, після чого запала ніякова мовчанка, яку сердито порушив Тондер:
— Коли дама каже мені, що вона мене не чекала, то з цього я роблю висновок: мій прихід невчасний.
— Вам, певне, не раз так казали, й ви знаєте, які висновки треба робити.
Капітан Тондер посміхнувся. Завзяті дуелянти ніколи не втрачають витримки.
— Але я не звик бути об'єктом зухвалих вихваток. Та й поводитись зухвало не завжди розумно. Можуть бути кепські наслідки.
Тут втрутилась Люсьєна. Вона часто дихала, погляд був зляканий.
— Ну що це таке? Про що ви говорите? Ви помиляєтесь, мосьє капітан, вважаючи, що прихід мосьє Джеремі невчасний. Мосьє Джеремі — мій друг, а прихід друзів завжди бажаний.
— Для вас, Мадемуазель, можливо. Але для інших ваших друзів він може бути страшенно небажаним. Хіба не так?
— І знову ви помиляєтесь.— Тепер голос Люсьєни звучав холодно.— Я не можу вважати своїм другом того, кому прихід моїх друзів здається небажаним.
Капітан закусив губу, а Джеремі трохи втішився, хоч і пам'ятав з гострим болем чужу руку на талії дівчини, [414] яку він поцілував тільки вчора, і той суворий присуд, що його виніс їй капітан Блад.
Раптова поява мосьє д'Ожерона і мосьє де Меркера поклала край цій маленькій сутичці. Обидва вони засапались, неначе бігли сюди, але, побачивши, хто знаходиться в саду, з полегкістю зупинились. Було очевидно, що мосьє д'Ожерон побачив не зовсім те, чого сподівався, і тому зрадів, неначе безпека Люсьєни залежала передусім від кількості присутніх. Прихід нових людей розрядив напруження, але капітан Тондер не був, мабуть, схильний пом'якшувати ситуацію: тому невдовзі пішов. Прощаючись з Джеремі, він лиховісно посміхнувся й багатозначно промовив:
— Я нетерпляче шукатиму нагоди продовжити нашу цікаву розмову.
Джеремі теж хотів незабаром піти, але мосьє д'Ожерон затримав його:
— Залиштесь ще на хвилинку, мосьє Піт.
Він по-дружньому взяв молодого чоловіка за руку й потяг його від де Меркера й Люсьєни. Вони пройшли аж у кінець алеї й опинились у зеленому тунелі, утвореному апельсиновими деревами, привезеними з Європи. Тут було прохолодно, стиглі плоди тьмяно поблискували серед темного листя.
— Мені не сподобались ні слова капітана Тондера, сказані вам на прощання, мосьє Піт, ні його посмішка. Він дуже небезпечний чоловік. Вам треба стерегтись його.
Джеремі зробив над собою зусилля, щоб стриматись.
— Ви гадаєте, я його боюсь? — спитав він.
— Я гадаю, що ви будете досить розважливим і поводитиметесь саме так. Повторюю, він дуже небезпечний чоловік. Негідник. І надто вчащає до нас.
— Нащо ж ви його приймаєте, коли так про нього думаєте?
Мосьє д'Ожерон скривився.
— Хоч думаю про нього саме так, а заборонити не можу.
— Ви його боїтесь?
— Щиро кажучи, боюсь. О ні, не за себе, мосьє Піт, а за Люсьєну. Він до неї залицяється.
Голос Джеремі затремтів з люті:
— І ви не можете заборонити йому приходити у ваш дім? [415] — Не можу.— Мосьє д'Ожерон криво всміхнувся.— Колись я проробив це з Левассером. Ви знаєте цю історію?
— Так, але... але ж...— Джеремі затнувся, підшукуючи слова, нарешті знайшов їх.— Мадемуазель Мадлена була введена в оману, вона стала жертвою інтриг Левас-сера. Ви ж не припускаєте, що мадемуазель Люсьєна...
— А чому я не повинен цього припускати? Цей Тон-дер, він хоч і негідник, але не позбавлений принадності, у нього навіть є деякі переваги перед Левассером. Колись він був джентльменом і ще й досі вміє показати гарні манери, якщо це йому вигідно. Нахабному, заповзятому зальотникові досить легко спокусити таке недосвідчене дівча, як Люсьєна.
У містера Піта боляче стислось серце. Зовсім спантеличений, він сказав:
— Але що доброго може дати зволікання? Раніше чи пізніше вам однаково доведеться відмовити йому. І тоді... Що буде тоді?
— Я сам питаю себе про це,— сумовито промовив мосьє д'Ожерон.— Але краще не поспішати лихові назустріч — якийсь випадок може зовсім відвернути його.— Його тон раптом змінився: — О, пробачте мені, любий мосьє Піт. Наша розмова повернула зовсім в інший бік. Що вдієш, батьків неспокій! Я тільки хотів застерегти вас і благаю послухатись мене.
Мосьє Піт подумав, що все зрозумів. Д'Ожерон, очевидно, мав на увазі, що Тондер відчув у Джеремі суперника, а такі люди не баряться, коли їм треба усунути когось із свого шляху.
— Дуже вам вдячний, мосьє д'Ожерон. Я не дам себе скривдити.
— Вірю. Щиро вірю, що не дасте. На цьому вони розійшлися.
Джеремі повернувся на борт "Арабелли" і після обіду, прогулюючись з Бладом по кормі, розповів про те, що було в губернаторському саду.
Капітан Блад замислився.
— Він не мав досить підстав застерегти тебе. Ось тільки трохи дивно, чого він про це турбувався. Я відвідаю його, обов'язково відвідаю. Можливо, я матиму змогу допомогти йому, хоч зараз ще й не знаю, яким чином. А ти, Джеррі, будь розумним і посидь на кораблі. Можеш, хай йому чорт, не сумніватись, що Тондер шукатиме тебе. [416]
— А я що, маю уникати його? — зневажливо пирхнув Джеремі.
— Так, маєш, якщо не дурень.
— Тобто якщо я боягуз.
— Ну, краще живий боягуз, ніж мертвий дурень, яким ти неодмінно будеш, якщо зчепишся з маестро Тон-дером. Не забувай, що він — учитель фехтування, в той час як ти... Тьху! Це було б звичайнісіньке вбивство, авжеж. Тим, що він тебе просто заріже, ти слави не здобудеш.
У глибині душі Піт сам був такої думки, але погодитися з Бладом було надто принизливо. Тому він другого ж дня знехтував його порадою й подався на берег. Коли його побачив Тондер, він сидів з Хагторпом і Волверсто-ном у таверні "У французького короля". "
Час наближався до полудня, і в шинку було повнісінько піратів, моряків з французького фрегата "Сінь", шукачів перлів і сухопутних шахраїв обох статей, що, мов хижі акули, крутяться біля моряків, особливо ж біля піратів, знаючи їхній звичай смітити грішми.