Змучене обличчя хлопця набрало свинцево-блідого відтінку, на лобі, якраз під мотузком, виступили краплини поту.
Мадмуазель д'Ожерон зойкнула і хотіла підвестись, але охоронці затримали її, і вона, застогнавши, безсило опустилася на пісок.
— Опам'ятайся, кажу, пожалій себе і свою сестру,— промовив капітан.— Що, власне, являє собою сума, яку я [127] назвав? Для твого багатого батька це ж дрібничка. Повторюю ще раз: я надто скромний. Але оскільки вже сказано — двадцять тисяч песо, то хай так і залишається.
Раптом над головами в них почулося чиєсь питання:
— 3 вашого дозволу, я хотів би знати, за що ви призначили двадцять тисяч песо? — Сказано це було ламаною французькою мовою, але приємним і рішучим голосом, у якому, здавалось, вчувалися нотки тієї злої іронії, якою завжди хизувався Левасер.
І Левасер і його офіцери здивовано озирнулися.
На гребені дюни на фоні темносинього неба чітко окреслювалась висока худорлява постать в елегантному камзолі, розшитому срібними галунами. Над широкими крисами капелюха, що прикривав смагляве обличчя капітана Блада, яскравою плямою виділявся темночервоний плюмаж із страусового пір'я.
Вилаявшись від подиву, Левасер підвівся з бочки. А він же думав, що капітан Блад, якщо йому взагалі пощастило витримати вчорашню бурю, уже далеко за горизонтом.
Швидко зсунувшись по сипучому піску, в якому по литки загрузали його чоботи з м'якої шкіри іспанської вичинки, капітан Блад опинився на березі. Його супроводили Волверстон і ще чоловік дванадцять з команди "Арабелли". Підійшовши до приголомшеної групи людей, Блад граціозно зняв капелюха і низько вклонився дівчині; після чого повернувся до Левасера.
— Доброго ранку, капітане! — сказав він, починаючи пояснювати причини своєї несподіваної появи.— Вчорашня буря примусила нас повернутися. Нам не лишалося нічого іншого, як спустити вітрила і покластися на ласку стихії. От нас і пригнало назад. На довершення всіх нещасть на "Сант-Яго", чорти б його забрали, тріснула грот-щогла, і я був радий, коли знайшов бухточку в західній' частині цього острова, за дві милі звідси. Ну, а потім ми вирішили розім'яти ноги і привітати вас... Але хто ж ці люди? — він показав на юнака та дівчину.
Каузак знизав плечима і звів очі до неба.
— Ось і маєш! — прошепотів він, звертаючись до сил небесних.
А Левасер закусив губу і змінився на лиці, але, опам'ятавшись, чемно відповів:
— Як бачите, мої бранці.
— О! Викинуті на берег учорашнім штормом, чи що? [128]
Це було одверте глузування, і Левасер ледве стримався.
— Не зовсім так! — сказав він.— Вони були на голландському бризі.
— Щось я не пам'ятаю, щоб ви згадували про них раніше.
— А навіщо вам це знати? Вони ж мої власні в'язні...
Приватна справа. Вони — французи.
— Французи? — світлі очі капітана Блада зупинилися на Левасері, потім на в'язнях.
Нерви молодого д'Ожерона, як і раніше, були напружені до краю, але вираз жаху з обличчя зник. Втручання капітана Блада, явно несподіване і для мучителя і для його жертви, запалило в серці юнака вогник надії. Його не менш схвильована сестра, широко розкривши очі, подалась наперед.
А капітан Блад, закусивши в задумі губу, похмуро дивився на Левасера.
— Учора ви здивували мене тим, що розпочали воєнні дії проти дружніх нам голландців. А зараз виходить, що навіть ваші земляки повинні вас остерігатися.
— Хіба я не сказав, що вони... що це моя приватна справа?
— Он воно що! А як їх звати?
Рішучий, владний, трохи презирливий тон капітана Блада просто дратував Левасера. На його блідому обличчі проступили яскраво-червоні плями, а погляд став нахабним, майже погрозливим. Тимчасом за нього відповів в'язень.
— Я — Анрі д'Ожерон, а це моя сестра.
— Д'Ожерон?! — з подивом глянув на нього Блад.— Ви часом не родич мого доброго приятеля — губернатора
Тортуги?
— Це мій батько.
Левасер, мов ужалений, підскочив, кленучи всіх і все на світі. А капітан Блад не знав, що й подумати.
— Сили небесні! Ви що, Левасер, зовсім з глузду з'їхали? Спочатку ви нападаєте на наших друзів — голландців, потім берете в полон французів, своїх власних земляків і, як виявляється потім, дітей губернатора Тортуги, єдиного безпечного для нас притулку в цих краях...
Задихаючись від гніву, Левасер перебив .його.
— Повторюю востаннє, що це моя приватна справа! Я сам відповідатиму за це перед губернатором Тортуги.
— А двадцять тисяч песо? Це також ваша приватна справа? [129]
— Звичайно, моя.
— Ну, знаєте, я зовсім не погоджуюся з вами.— Капітан Блад сів на бочці, на якій тільки що сидів Левасер, і спокійно вів далі: — Навіщо гаяти час! Можу вас запевнити, що я добре чув вашу пропозицію цій леді і цьому джентльменові. Можу також нагадати, що ми зв'язані договором, який не допускає двозначностей. Ви призначили їм викуп у двадцять тисяч песо. Отже, ця сума згідно з нашою домовленістю належить як вашій, так і моїй командам у тих частках, які визначені угодою. Гадаю, що ви не заперечуватимете цього. Однак найприкрішим і найнеприємнішим є те, що ви приховали від мене частину трофеїв, захоплених під час вашої останньої операції. Такі дії за нашим договором караються і, як вам відомо, досить таки суворо.
— Ого! — огидно зареготав Левасер.— Якщо вам не до вподоби моя поведінка, то ми можемо розірвати наш союз.
— Я теж так думаю. Але зробимо це пізніше і тільки так, як я вважатиму за потрібне. Це станеться негайно, як тільки ви виконаєте умови договору, укладеного нами перед виходом у плавання.
— Що ви хочете цим сказати?
— Постараюсь бути максимально стислим,— промовив капітан Блад.— Відкинемо на хвилину недопустимість нападу на голландців, захоплення в полон французів і неминучий гнів губернатора Тортуги. Візьмемо речі такими, якими вони зараз є. Ви самі встановили суму викупу за цих людей у двадцять тисяч песо, і, наскільки я розумію, дівчина має бути вашою заложницею. Але чому вона повинна належати вам, а не комусь іншому, адже за угодою вона належить усім нам як військовий трофей?
Обличчя Левасера стало темніше ночі.
— Проте,— додав капітан Блад,— я не заперечуватиму, щоб вона була вашою, коли ви готові купити її.
— Купити її?
— За ту ціну, що ви призначили.
Левасер стримав свою лють, сподіваючись якось порозумітися з ірландцем:
— То викуп за юнака. Заплатити за нього має губернатор Тортуги.
— Ні, ні!,Ви об'єднали їх обох, і, мушу визнати, зробили це якось дивно. Ви встановили за них ціну в двадцять тисяч песо, отже, за таку суму ви можете забрати їх, якщо вам так хочеться. Але вам доведеться заплатити за них двадцять тисяч песо, які потім одержите, як викуп за одного і придане для другої. Всі гроші буде розділено [130] між нашими командами. Тоді наші люди, можливо, поставляться до вас не так суворо за порушення спільно укладеного договору.
Левасер дико зареготав:
— Он як?! Тисяча чортів! Непоганий жарт.
— Можливо,— відказав капітан Блад.
Для Левасера жартом було те, що капітан Блад з дюжиною своїх людей насмілився з'явитися сюди і залякувати його, Левасера, якому варт лише гукнути, і сотня головорізів з'явиться, мов з-під землі. Однак при цьому французький капітан не врахував однієї обставини, на яку саме й покладався його противник. Коли, все ще сміючись, Левасер повернувся до своїх офіцерів, шукаючи у них підтримки, то побачив таке, від чого сміх застряв у нього в горлі. Капітан Блад, як видно, вдало зіграв на безмірній жадібності авантюристів — головному стимулі їхньої піратської діяльності. І Левасер ясно прочитав на обличчях своїх помічників цілковиту згоду з пропозицією капітана Блада про розподіл на всіх викупу, який їх ватажок збирався привласнити.
Аж тут зарозумілий головоріз знітився і, кленучи в душі жадібність своїх людей, вірних лише власній ненажерливості, вчасно зметикував, що за такої ситуації краще діяти обережно.
— Ви не зрозуміли мене,— сказав він, затамувавши лють.— Викуп буде розподілено, як тільки ми одержимо його. А поки що дівчина буде моєю.
— Добре,— буркнув Каузак.— В такому разі все влаштується само собою.
— Ви так думаєте? — глузливо, але спокійно зауважив Блад.— Але коли д'Ожерон відмовиться сплатити викуп? Що тоді? — Він засміявся і ліниво підвівся.— Ні, ні. Якщо капітан Левасер хоче залишити дівчину в себе, як він пропонує, тоді нехай внесе за неї повний викуп і візьме на себе риск, зв'язаний з тим, що грошей можна і зовсім не одержати.
— Оце діло! — вигукнув один з офіцерів Левасера.
— Розумно сказано! — додав і Каузак.— Капітан Блад має рацію. Це відповідає угоді.
— Що відповідає угоді, дурні? — Левасер ледве не втратив самовладання.— Прокляття на вашу голову! Звідки я візьму зараз двадцять тисяч песо? Моя частка здобичі, захопленої в цьому поході, не становить і половини цієї суми. Я буду вашим боржником, поки не зароблю такої суми. Це вас влаштовує? [131] Беручи до уваги всі обставини, можна було не сумніватися, що це задовольнило б піратів, якби капітан Блад не мав іншої думки:
— А якщо ви помрете, перш ніж заробите необхідні гроші? Наша професія повна риску, капітане.
— Будь ти проклятий! — побагровівши від гніву, скрикнув Левасер і шарпнувся до Блада.— Невже тебе ніщо не задовольнить?
— Чому ж ні? Двадцять тисяч песо і негайний розподіл.
— У мене їх нема.
— Тоді хай полонених купить той, хто має гроші.
— А в кого, по-вашому, вони є, якщо їх немає в мене? Хто може внести таку суму?
— Я,— відповів капітан Блад.
— Ви? — Левасер аж рота роззявив від подиву.— Ви... ви хочете забрати цю дівчину?
— А чому б і ні? Я перевершу вас не тільки в галантності, ідучи на деякі матеріальні жертви, щоб мати цю дівчину, але і в чесності, бо готовий заплатити за те, що мені потрібне.
Левасер скам'янів від подиву і, по-дурному роззявивши рота, не зводив з Блада очей. А позад нього, не менш спантеличені, збилися його офіцери.
Тимчасом капітан Блад знову сів на бочку і з внутрішньої кишені свого камзола витяг маленьку шкіряну торбинку.
— Я радий, що можу розв'язати задачу, яка хвилину тому здавалася нерозв'язною! — сказав він і на очах у приголомшеного Левасера та його офіцерів висипав із торбинки на ліву долоню чотири чи п'ять перлин, кожна з горобине яйце. Двадцять таких перлин дісталося Бладові при розподілі трофеїв, захоплених після розгрому іспанської флотилії шукачів перлин.
— Ви хвалилися, Каузак, що добре розумієтесь на перлинах.