Щоразу по двадцять років, зробив висновок я, помножити на шість, буде сто двадцять років. Якщо йти далі за текстом, знайдемо перелік шести місць, або шести завдань, які треба виконати. Йдеться про ordonation, тобто про план, задум, який треба здійснити. І говориться, що перші повинні йти у donjon, тобто у замок, другі — ще кудись, і так далі, аж до шостих. Отже, документ свідчить, що повинні існувати інші шість іще запечатаних документів, поміщених у різних місцях, і мені здається очевидним, що печаті мали розкриватися одна за одною, з проміжком у сто двадцять років...
— Але чому тоді щоразу по двадцять років? — запитав Діоталлеві.
— Ці лицарі помсти повинні обули виконувати певну місію у певному місці кожних сто двадцять років. Йдеться про щось на кшталт естафети. Ясно, що після ночі 1344 року лицарі роз'їжджаються і кожен їде в одне з шести місць, передбачених планом. Але охоронець першої печаті не може, звичайно, залишатися живим протягом ста двадцяти років. Треба розуміти, що кожен охоронець кожної печаті повинен перебувати у цій функції протягом двадцяти років, а тоді передати естафету наступникові. Двадцять років — це розумний термін, шість охоронців на одну печать, кожен по двадцять років, гарантують, що на сто двадцятий рік страж печаті може, припустімо, прочитати якусь інструкцію і передати її першому з охоронців другої печаті. Ось чому в посланні вжита множина: нехай перші йдуть туди, нехай другі йдуть сюди... Кожне місце, отже, протягом ста двадцяти років перебуває під контролем шести лицарів. Полічімо, п'ять переходів від першого до шостого місця тривають шістсот років. Додайте до 1344 року шістсот — і дістанемо 1944 рік. Що підтверджується також останнім рядком. Ясно як білий день.
— Тобто?
— В останньому рядку говориться "тричі по шість перед святом Великої Блудниці". Тут теж гра чисел, адже внутрішня сума числа 1944 дає якраз 18. Вісімнадцять — це тричі по шість, і цей новий подиву гідний числовий збіг наводить тамплієрів на думку про ще одну навдивовиж дотепну загадку. 1944 рік — це рік, коли повинен звершитися план. Спрямований на що? Таж на двотисячний рік! Тамплієри вважали, що двотисячний рік позначить настання їхнього Єрусалима, земного Єрусалима, Антиєрусалима. їх переслідують як єретиків? Ненавидячи церкву, вони ототожнюють себе з Антихристом. Вам відомо, що 666 у всій окультній традиції є числом Звіра. Шістсот шістдесят шостий рік, рік Звіра, це двотисячний рік, рік тріумфу помсти тамплієрів, Антиєрусалим — це Новий Вавилон, ось чому 1944 рік є роком тріумфу Великої Блудниці, великої вавилонської повії, про яку говориться в Апокаліпсисі! Посилання на 666 є провокацією, бравурою людей зброї. Заявою про свою відмінність від інших, кажучи по-теперішньому. Непогана історія, чи не так?
Він дивився на нас вологими очима, вологими були його губи і вуса, а руки ніжно гладили течку.
— Гаразд, — сказав Бельбо, — тут можна простежити етапи якогось плану. Але якого?
— Ви забагато хочете знати. Якби я це знав, мені не треба було б кидати цю принаду. Але я знаю лише одну річ. Що під час цього відрізку часу сталася якась непередбачена подія, і план не був виконаний, в іншому разі, даруйте мені, ми б про це знали. 1 можна навіть зрозуміти чому: 1944 рік не був легким роком, тамплієри не могли знати, що в той час буде світова війна, яка ускладнить усі контакти.
— Пробачте, що втручаюся, — сказав Діоталлеві, — але якщо я правильно зрозумів, то після відкриття першої печаті вервечка її охоронців не вигасає. Вона тягнеться аж до відкриття останньої печаті, коли буде потрібна присутність усіх представників ордену. А отже, протягом кожного століття, точніше кожних сто двадцять років, ми завжди матимемо шість охоронців на кожному місці, тобто тридцять шість.
— Абсолютно вірно, — сказав Арденті.
— Тридцять шість лицарів на кожне з шести місць, разом 216, із внутрішньою сумою 9. А що цих періодів шість, то множимо 216 на 6 і одержуємо 1296, із внутрішньою сумою 18, тобто тричі по шість, 666. — Діоталлеві, можливо, перейшов би до арифметичного перегляду всесвітньої історії, якби Бельбо не зупинив його поглядом, як це роблять матері, коли дитина допускається якоїсь недоречності. Але полковник відкрив у Діоталлеві незвичайно світлий розум.
— Ваші слова просто чудові, професоре! Ви знаєте, що дев'ять — це кількість перших лицарів, які становили ядро Храму в Єрусалимі!
— Велике Ім'я Бога, виражене у Тетраграматоні, — сказав Діоталлеві, — складається з сімдесяти двох літер, а сім і два дають у сумі дев'ять. Але я, якщо дозволите, скажу вам більше. За піфагорійською традицією, якій вірна Кабала (або яка вірна Кабалі), сума непарних чисел від одного до семи дорівнює шістнадцяти, а сума парних чисел від двох до восьми дорівнює двадцяти, а двадцять і шістнадцять дає в сумі тридцять шість.
— Боже мій, професоре, — тремтів полковник, — я так і знав, я так і знав. Ви мене потішили. Я близький до істини.
Я не розумів, якою мірою Діоталлеві робив з арифметики релігію, а якою мірою — з релігії арифметику. Справедливими були, либонь, обидва твердження, і переді мною був безбожник, який з насолодою возносився у якісь вищі небеса. Він міг би бути фанатиком рулетки (і так було б краще), а йому захотілося стати невірним равином.
Тепер я не пригадую докладно, яким чином, але втрутився Бельбо зі своїм падуанським здоровим глуздом і розвіяв чари. Полковникові залишилося ще витлумачити наступні рядки, і всі ми хотіли знати, що ж за ними криється. А була вже шоста година вечора. Шоста, подумав я, вона ж вісімнадцята.
— Гаразд, — сказав Бельбо. — Тридцять шість лицарів на кожне століття, які крок за кроком готуються відкрити Камінь. І що ж це за Камінь?
— Хіба ви не здогадуєтесь? Звичайно ж, Грааль.
20
Середні віки чекали на героя Грааля і сподівалися, що глава Священної Римської імперії стане образом і виявом самого "Царя Світу"... Що невидимий імператор стане видимим і що Віки Середні стануть Віками Центру... Невидимий і непорушний центр, суверен, що повинен знову прокинутися, сам герой, месник і відновлювану це не фантазії мертвого, більш чи менш романтичного минулого, а правда тих, що сьогодні єдині можуть за правом назвати себе живими.
Julius Evola, Іl mistero del Graal, Roma,
Edizioni Mediterranee, 1983, p. 23 та епілог
— То ви кажете, що до цього причетний ще й Грааль? — поцікавився Бельбо.
— Звичайно. І не я це кажу. Гадаю, мені не їреба розводитись, що таке легенда про Грааль, я ж розмовляю з людьми освіченими. Лицарі Круглого столу, містичні пошуки цього чудотворного предмета, що для декого становив собою чашу, в яку була зібрана кров Ісуса і яку привіз до Франції Йосиф Ариматейський, для інших — камінь з таємничою силою. Часто-густо Грааль з'являється в образі спалаху світла... Йдеться про символ, що уособлює якусь силу, якесь джерело невичерпної енергії. Дає поживу, зцілює рани, осліплює, спопеляє... Лазерні промені? Дехто думає про філософський камінь алхіміків, але якщо й так, то що ж таке філософський камінь, як не символ якоїсь космічної енергії? Література на цю тему безмежна, але можна легко вирізнити певні безсумнівні вказівки. Якщо ви прочитаєте "Парцифаля" Вольфрама фон Ешенбаха, то побачите, що там Грааль переховують у замку тамплієрів! Може, Ешенбах був утаємниченим, який необережно виявив щось таке, про що краще було промовчати? Але це ще не все. Цей Грааль, який перебуває під охороною тамплієрів, названо каменем, що впав з неба: lapis exillis. Невідомо, чи це означає камінь з неба (ex coelis) чи камінь з вигнання (exilis). У кожному разі, це щось таке, що походить здалеку, і хтось висловив думку, що це міг бути метеорит. Для нашої мети цього досить: це був Камінь. Чим би не був Грааль, для тамплієрів він символізує об'єкт або мету їхнього плану.
— Даруйте, — сказав я, — логіка документа вимагає, щоб на шостій зустрічі лицарі опинилися біля каменя або на ньому, а не щоб вони знайшли його.
— Ще одна хитромудра двозначність, ще одна яскрава містична аналогія! Звичайно, шоста зустріч повинна відбутися на камені, ще невідомо, де саме, але якраз на тому камені, де закінчиться передача плану і відкриття печатей, лицарі дізнаються, де знайти Камінь! Це ж зрештою євангельська гра слів, ти Петро, тобто Камінь, і на цьому камені... На камені ви знайдете Камінь.
— По-іншому й бути не може, — сказав Бельбо. — Продовжуйте, прошу вас. Казобоне, ви весь час перебиваєте. Нам не терпиться дізнатися про решту.
— Отже, — сказав полковник, — очевидне посилання на Грааль змушувало мене довгий час думати, що цей скарб — величезні поклади радіоактивного матеріалу, який, можливо, впав з інших планет. Візьміть, приміром, легенду про таємничу рану короля Амфортаса... Він скидається на радіолога, який підлягав занадто тривалій дії опромінення... І справді, чому його не можна торкатися? Уявіть собі хвилювання, яке, мабуть, відчули тамплієри, прибувши на узбережжя Мертвого моря, ви розумієте — густі, важкі води, на яких усе плаває, наче корок, які мають лікувальні властивості... Можливо, вони відкрили у Палестині родовища радію чи урану і зрозуміли, що не можуть використати їх одразу. Зв'язок між Граалем, тамплієрами та катарами науково досліджувався одним відважним німецьким офіцером, я маю на увазі Отто Рана, оберштурмбанфюрера СС, який присвятив життя роздумам, на науковій основі, про європейську та арійську природу Грааля — я не хочу казати, як і чому він пішов з життя у 1939 році, але дехто твердить... хм, хіба я можу забути те, що сталося з Інґольфом?... Ран показує нам зв'язок між Золотим Руном аргонавтів та Граалем... словом, нема сумніву, що між містичним Граалем з легенди, філософським каменем (lapis!) та тим джерелом безмежної могутності, до якого прагнули Гітлерові однодумці напередодні війни і аж до останнього подиху, є певна сув'язь. Завважте, що в одній з версій легенди аргонавти бачать, як над Горою Світу з Деревом Світла лине чаша, зверніть увагу, чаша. Аргонавти знаходять Золоте Руно, і їхній корабель за допомогою чар несеться по широкому Молочному Шляху небом південної півкулі, де разом з Південним Хрестом, Трикутником та Престолом панує і виявляється світляна природа вічного Бога.