Згорбившись іще більше, аніж дорогою сюди, худий, голодний і прибитий, Джеймс помалу дибав до станції.
А Пірат дивився, як він сумно чвалає геть, і, мабуть, шкодував, що був із старим такий непривітний.
V. СОМС І БОСІНІ ЛИСТУЮТЬСЯ
Про свою поїздку Джеймс не прохопився жодним словом; але, зайшовши якось уранці до Тімоті поговорити про каналізацію, що її братові довелося провести на вимогу санітарної інспекції, він принагідно згадав, що бачив новий Сомсів дім.
Будинок, здається йому, непоганий. Його можна довести до ладу. Цей молодик по-своєму тямущий, проте спробуй-но вгадати, скільки коштуватиме Сомсові все те будівництво.
Юфімія Форсайт, що саме нагодилася,— вона приїхала взяти останній роман превелебного містера Скоулза "Пристрасть і пересторога", що мав такий величезний успіх,— і собі докинула слово:
— Я бачила вчора Айріні в магазині; вона любенько розмовляла з містером Босіні в бакалійному відділі.
Такими звичайними словами вона змалювала сцену, яка в дійсності справила на неї глибоке й дуже складне враження. Юфімія поспішала до відділу шовкових тканин крамниці церковно-комерційного товариства,— Форсайти не могли нахвалитися цією крамницею за її чудовий принцип приставляти товари тільки після оплати, обслуговуючи лише надійних покупців, — набрати шовку для матері, що чекала в кареті
Проходячи бакалійним відділом, вона була неприємно вражена, помітивши струнку жінку, що стояла до неї спиною. У жінки була така бездоганна, така знадлива фігура, вона була так елегантно вбрана, що інстинктивне почуття моральності Юфімії зразу сполошилося: скоріше інтуїтивно, аніж із досвіду вона знала, що така гарна фігура рідко сполучається з чеснотою, а на думку самої Юфімії — ніколи; її власна спина завдавала кравчині чимало клопоту.
Підозра її підтвердилась. З аптечного відділу вийшов молодик, скинув похапцем капелюха й забалакав до незнайомої леді.
Отоді Юфімія й побачила, за ким стежить: виявилося, що леді — то місіс Сомс, а молодик — містер Босіні. Щоб її не помітили, Юфімія зразу заходилася купувати туніські фініки,— адже незручно зустрічатися із знайомими, коли в тебе повні руки пакунків, та ще й у таку ранню пору — і ненароком стала цікавим свідком їхньої короткої зустрічі.
Обличчя місіс Сомс, звичайно трохи бліде, прегарно зарум'янилося; а містер Босіні поводився дивно, хоч був вельми принадний (Юфімія вважала, що він показний чоловік, а прізвисько Пірат, яке вигадав Джордж, здавалося їй дуже романтичним, просто чарівним). Босіні начебто її упрошував. Вони так захопилися розмовою — точніше, Босіні захопився, бо місіс Сомс майже не озивалась,— що зовсім не зважали на людей, яким доводилося їх обходити. Якийсь симпатичний старий генерал, прямуючи в тютюновий відділ, мусив звернути вбік, але, глянувши на обличчя місіс Сомс, цей старий дурень скинув капелюха! Всі чоловіки одним миром мазані!
Та найдужче вразили Юфімію очі місіс Сомс. Вона не підвела їх на містера Босіні жодного разу, але, коли він пішов, подивилася йому вслід. І що то був за погляд!
Того погляду Юфімія довго не могла забути. Скажемо без перебільшення, що він пройняв її своєю палкою ніжністю, наче Айріні прагнула завернути юнака назад і відмовитись від своїх слів.
Проте Юфімія не мала часу над тим розмірковувати: треба було купувати шовк; але ця сцена її "дуже заінтригувала — страшенно!". Вона кивнула місіс Сомс, щоб показати, що її бачили; і, розповідаючи потім про це своїй приятельці Френсі (Роджеровій дочці), сказала: "І як вона знітилася!"
Джеймсові дуже не хотілося зразу повірити в новий доказ, що стверджував його власні підозри, і він перебив Юфімію
— Та то вони, певно, прийшли купувати шпалери.
Юфімія посміхнулась.
У бакалійному відділі? лагідно відповіла вона і, беручи зі столу "Пристрасть і пересторогу", додала: То ви, тітонько, дозволите мені її почитати? Бувайте здорові!— І пішла.
За хвилину пішов і Джеймс: він і так затримався.
Прибувши в контору "Форсайт, Бастард і Форсайт", він застав там Сомса. Той сидів у конторському кріслі й складав заперечення проти позову. Сухо привітавшися з батьком, Сомс витяг із кишені листа й мовив:
— Вам буде цікаво прочитати оце.
Джеймс прочитав:
309 Д, Слоун-стріт,
15 травня
"Шановний Форсайте!
Спорудження Вашого будинку закінчується, і як архітектор я свої обов'язки виконав. Коли Ви згодні, щоб я довершив його опорядження, яке я почав був на Ваше прохання, то застерігаю Вас: я працюватиму лише в тому разі, коли Ви дасте мені змогу робити все на мій власний розсуд.
Кожного разу Ви привозите яку-небудь нову пропозицію, що суперечить моїм планам. У мене є три Ваші листи, в кожному з них Ви рекомендуєте оздобу, тулити яку я не маю ані найменшого наміру. Вчора вдень приїздив сюди Ваш батько і теж зробив кілька цінних пропозицій.
Тому, прошу, зважте, чи Ви волієте, щоб я опоряджував Ваш будинок, чи щоб склав свої повноваження,— щодо мене, то я вибрав би останнє.
Але врахуйте, що, беручися за роботу, я хотів би довершити її самостійно, без будь-чийого втручання.
Коли я візьмусь за це діло, то зроблю його сумлінно, але дозвольте мені діяти на власний розсуд.
Щиро Ваш Філіп Босіні"
Важко визначити безпосередню причину, яка спонукала Босіні написати цього листа, хоча цілком імовірно, що він був написаний під впливом раптового обурення проти того становища, в якому архітектор опинився перед Сомсом,— того одвічного становища Мистецтва перед Власністю, що так чудово висловлене на звороті багатьох найпоширеніших сучасних виробів — висловлене реченням, яке своєю виразністю не поступається найкращим зразкам Тацітової прози:
Томас Т. Сорроу, винахідник.
Берт М. Педленд, власник винаходу
— Що ти йому відповіси?— запитав Джеймс.
Сомс навіть голови не повернув.
— Я ще не вирішив,— відказав він і знову взявся до своїх паперів.
Один його клієнт спорудив кілька будинків на чужій ділянці, але несподівано дістав неприємне повідомлення з вимогою їх розібрати. Докладно вивчивши всі обставини, Сомс вирішив, що його клієнт може наполягати на так званому фактичному праві власності, й хоча земля, без сумніву, належить не йому, він має підстави нею володіти, і хай від свого не відступається. Тепер Сомс розробляв цю настанову, вирішивши, як то кажуть моряки,—"так тримати".
Своїми розумними настановами Сомс здобув добру репутацію. Люди казали: "Сходіть до молодого Форсайта — він має голову на в'язах". І Сомс вельми цінував таку репутацію.
Його природна мовчазність стала йому в пригоді. Саме ця риса найдужче впевнювала клієнтів, особливо заможних (інших клієнтів у Сомса й не було), що він людина надійна. І він таки справді був надійний. Традиції, звички, освіта, успадковані схильності, природжена обережність — усе це разом стало міцною підвалиною професійної чесності, яка вже тому переважувала всякі спокуси, що засновувалася на інстинктивному побоюванні ризику. Як він міг спіткнутися, коли його душа сахалася всього того, на чому можна спіткнутись,— людина може спіткнутися на рівній підлозі!
І всі ті незліченні Форсайти, котрі, ведучи свої незліченні справи, що стосувалися до різних видів власності (від дружин до права використання водяних джерел), потребували послуг надійної людини, переконалися, що звірятися на Сомса і безпечно для них, і вигідно. У пригоді йому стала і його дещо зарозуміла манера триматися з клієнтами, і замислений вигляд, наче він подумки вишукував прецеденти,— якщо людина тримається зарозуміло, то, видно, має на те підстави!
Сомс фактично очолював фірму; хоча Джеймс навідувався до контори мало не щодня — подивитися, як ідуть справи, але поміч його обмежувалася тим, що він сідав у крісло, схрестивши під столом ноги, трохи заплутував уже влагоджені питання і незабаром ішов собі геть; інший партнер, Бастард, нічого не важив: роботи йому припадала сила-силенна, але думки його ніколи до уваги не брали.
Отож Сомс зосереджено складав своє заперечення. Проте ні в якому разі не можна твердити, що він був спокійний душею. Уже кілька днів його пригнічувало передчуття якоїсь біди. Він пробував пояснити своє занепокоєння природними причинами: мабуть, розходилася печінка, але знав, що річ не в печінці.
Він поглянув на годинника. За чверть години треба бути на загальних зборах "Нової вугільної компанії", однієї з фірм, де головою правління був дядько Джоліон; він зустрінеться там з дядьком і заведе розмову про Босіні: він іще не вирішив, що саме скаже, але в кожному разі не відповість на цього листа, перш ніж зустрінеться з дядьком Джоліоном. Сомс устав і сховав у шухляду чернетку свого заперечення. Зайшовши до маленького темного туалету, він увімкнув світло, помив руки коричневим віндзорським милом і витер їх рушником. Потім зачесався, намагаючись не зачепити проділа, вимкнув світло, взяв капелюх і, попередивши, що вернеться о пів на третю, вийшов на Полтрі.
Контора "Нової вугільної компанії" була недалеко — на Айронмангер-лейн, де завжди відбувалися збори її акціонерів, на відміну від інших компаній, які, плекаючи ширші задуми, звичайно скликали збори в готелі на Кеннон-стріт. Старий Джоліон був із самого початку проти преси. Публіці немає діла до його справ, казав він.
Сомс прибув вчасно, хвилина в хвилину, і зайняв своє місце поміж членами правління, які сиділи вряд проти акціонерів, кожен за своєю чорнильницею.
Старий Джоліон, що вирізнявся серед них своїм чорним, застебнутим доверху сюртуком і білими вусами, сидів посередині, відхилившись на спинку крісла й склавши кінчики пальців над звітною доповіддю правління.
Праворуч від нього, завжди якийсь перебільшений, сидів секретар Гемінгз, на прізвисько Похоронне Бюро; в його гарних очах світився преглибокий смуток; за його сивуватою бородою, жалобною, як уся його зовнішність, угадувалася пречорна краватка.
І справді, збори відбувалися з сумного приводу: не минуло й шести тижнів, відколи Скор'єр, гірничий інженер, якого послали на шахти із спеціальним завданням, прислав телеграму, сповіщаючи, що Піппін, їхній управитель, наклав на себе руки, спромігшись по загадковій дворічній мовчанці написати до правління листа. Цей лист саме лежав на столі; його мали зачитати акціонерам, яких, звичайно, слід ознайомити з усіма обставинами справи.
Гемінгз часто говорив Сомсові, стоячи перед каміном і розгорнувши фалди сюртука:
— Чого акціонери не знають про наші справи, того їм і не слід знати.