Вони дають, однак, іще більше! Прохання показують водночас напрямні лінії для устремління, яким повинна керуватися людина у своєму земному житті. Саме ж компонування прохань – творення майстра. Одна молитва "Отче Наш" для людини, котра серйозно шукає, може стати всім, якщо та в неї заглибиться і правильно сприйме. Вона взагалі не потребує більше нічого, крім "Отче Наш". Перед нею постає вся Євангелія у найстислішій формі. Це ключ до Світлих Висот для того, хто знає, як правильно пережити цю молитву. Вона може для кожного стати водночас посохом і світочем для просування вперед і вгору! Так неосяжно багато несе вона в собі* (Доповідь №28 "Отче Наш").
Уже це багатство свідчить про справжню мету молитви "Отче Наш". Ісус дав людству в "Отче Наш" ключ до Царства Божого! Це ядро його Послання. Він, однак, не вважав, що її треба відмолювати в такому вигляді.
Людині варто лише звернути увагу, що коли вона молиться, вона сама помічає, наскільки її відволікає і як послаблює глибину її відчуття те, що вона дотримується послідовности окремих прохань, хоч би як добре вона їх засвоїла.
Вона також не зможе з глибоким, потрібним для справжньої молитви, запалом по черзі переходити від одного прохання до іншого! Ісус, однак, у свій спосіб для людства все зробив легким. Є правильний вислів "по-дитячому легко". Він особливо наголошував на цьому: "Будьте, як діти!" Тобто думайте якомога простіше, якомога менше шукаючи труднощів. Він ніколи не чекав би від людства чогось такого неможливого, як того вимагає справжнє заглиблене прохання молитви "Отче Наш". Це мусить переконати людство в тому, що Ісус хотів цим чогось іншого, чогось більшого. Він дав ключ до Царства Божого, а не просто молитву!
Багатобічність молитви завжди її послаблює. Дитина не приходить до батька одночасно з сімома проханнями, а тільки з тим, що найбільше пригнічує її серце саме зараз – чи то смуток, чи бажання.
Тож і людина в скруті, прохаючи, повинна звертатися до Бога з тим, що її пригнічує. І найчастіше це буває все ж таки лиш одна особлива справа, а не багато водночас. Про те, що її по-справжньому не гнітить, вона й не повинна просити. Оскільки таке прохання не може містити в собі достатнього внутрішнього переживання, воно перетвориться на порожню формальність і, природно, послабить інше, можливо, справді потрібне прохання.
Тому завжди треба молитися лише про те, що справді потрібне! Тільки без жодних порожніх формальностей, які неодмінно роздробляться і з часом виплекають лицемірство!
Молитва вимагає найглибшої серйозности. Молися у спокої та чистоті, щоб завдяки спокою сила відчуття зросла, а завдяки чистоті отримала ту ясну легкість, яка здатна піднести молитву до Висот усього Світлого, всього Чистого. Тоді здійсниться те, що найбільш корисне молільникові, що справді просуне вперед у всьому його бутті!
Сила молитви не спроможна здійняти або підштовхнути її у височінь, на це здатна тільки чистота в притаманній їй легкості. Чистоти ж у молитві, хоча й не в усіх своїх молитвах, може досягти кожна людина, щойно порив прохання оживе в ній. Для цього не потрібно, щоб у всьому своєму житті вона вже перебувала в чистоті. Це не зможе завадити їй принаймні час від часу, тут і там, однораз у чистоті свого відчуття піднестися в молитві на кілька секунд.
Силі ж молитви сприяє не лише цілковитий спокій та завдяки цьому уможливлена глибша зосередженість, але й кожен сильний душевний порив, як то страх, турбота, радість.
Це не означає, що здійснення молитви завжди неодмінно відповідає земним уявленням та бажанням і узгоджується з ними. Здійснення доброзичливо виходить далеко за ці рамки і приводить до кращого ціле, а не земну мить! Часто уявне нездійснення, отже, розпізнається пізніше як єдино правильне та краще здійснення, і людина щаслива від того, що воно прийшло не за її короткочасними бажаннями.
Тепер заступницька молитва! Слухачі запитують себе часто, як взаємодія в заступницькій молитві, тобто в проханні іншого, може знайти шлях до людини, яка сама не молиться, оскільки зворотна дія мусить потекти торованим шляхом назад, до самого молільника.
І тут немає жодного відхилення від установлених Законів. Заступник під час своєї молитви думає про іншого настільки сильно, що його бажання завдяки цьому спершу закріплюються в іншій особі або міцно пов'язуються з нею, і потім звідти прокладають свій шлях угору, а отже, можуть повернутися до особи, для якої сильні бажання молільника так чи інакше вже ожили й оточили її. При цьому, одначе, обов'язковою є умова, що ґрунт в особі, за яку моляться, також сприятливий і завдяки cпорідненості годиться для закріплення, і, звичайно ж, що для них немає перешкод.
Якщо ж ґрунт несприятливий, тобто негідний, то в зісковзуванні заступницької молитви міститься знову-таки лише дивовижна справедливість Божественних Законів, які не можуть допустити, щоб на цілком безплідний ґрунт надійшла допомога ззовні, через когось іншого. Таке відскакування чи зісковзування бажаного закріплення заступницької молитви з проханням про згадану особу, яка не гідна цього через її внутрішній стан, зумовлює неможливість надання їй допомоги. І тут, у цій самочинній і самозрозумілій дії, знову ж таки, міститься така досконалість, що людина здивовано стоїть перед таким взаємопов'язаним неубутним і справедливим розподілом плодів усього, що вона сама забажала!
Якби це не відбувалося так невблаганно, то механізм Творіння виявив би прогалину, яка уможливила б несправедливості стосовно таких недостойних людей, котрі не можуть мати жодних заступників, незважаючи на те, що заступники постають знову ж таки лише завдяки взаємодії дружби або симпатії, що виникли раніше.
Заступницькі молитви людей, у яких немає свого внутрішнього і безумовного пориву істинного відчуття, не мають жодної цінности, жодного успіху. Вони лише порожня полова.
Є ще один вид дії справжньої заступницької молитви. Це молитва, що вказує шлях! Вона підноситься прямо вгору і вказує на того, хто потребує допомоги. Якщо духовного посланця було послано цим указаним шляхом для підтримки, то можливість допомоги підлягає тим самим законам гідности або негідности, а отже сприйнятливости або відштовхування. Якщо ж той, хто потребує допомоги, внутрішньо звернений до темряви, то у відповідь на заступницьку молитву охочий допомогти посланець не отримає жодного з'єднання, не зможе вплинути на нього і муситиме повернутися ні з чим. Заступницька молитва, отже, не могла бути здійснена, тому що сього не допустили живі закони. А якщо є придатний ґрунт для цього, то справжня заступницька молитва має безцінну вартість! Вона або приносить допомогу, навіть якщо той, хто її потребує, не знає про це, або приєднується до бажань чи молитов останнього і надає йому в такий спосіб велике підсилення.
28. Отче Наш
Лише небагато людей намагаються усвідомити, чого вони власне хочуть, коли промовляють молитву "Отче Наш". Іще менше тих, хто справді знає, що є змістом фраз, які вони при цьому проказують. Проказують, напевно, єдино правильне визначення події, яку людина в такому разі називає "молитися".Хто себе в цьому ретельно перевірить, мусить це визнати, бо інакше він підтвердить, що все своє життя проводить так само… поверхово, що не здатен і ніколи не був здатен на глибокі думки. На цій Землі ще достатньо тих, хто сам себе, напевно, вважає серйозним, однак інші, хоч би й хотіли, сприймати їх усерйоз не можуть.
Саме початок цієї молитви вже здавна відчували хибно, хоча і по-різному. Люди, котрі цю молитву намагаються сприймати всерйоз, тобто підходять до неї з певним добрим волінням, при цих серйозних словах чи після них відчувають у собі якесь піднесене почуття захищености буття, душевного заспокоєння! І це почуття залишається в них панівним ще на кілька секунд після молитви.
Це пояснюється двояко. По-перше, що молільник може зберігати свою серйозність лише при перших словах, завдяки чому вони й викликають у нього це почуття, а по-друге, що саме виникнення цього почуття доводить, наскільки він далекий від осягнення того, що він цим каже!
Чітко засвідчує він у цьому свою нездатність триматися глибоких думок або ж свою поверховість, бо інакше при подальших словах мусило б відразу виникнути інше почуття, що відповідало б зміненому змісту слів, щойно ті в ньому справді оживуть.
Себто в ньому залишається те, що пробудили лише перші слова. Проте якби він сприйняв правильний зміст та істинне значення слів, то вони мусили б викликати в ньому зовсім інше відчуття, ніж відчуття приємної захищености буття.
Більш самовпевнені люди знову-таки в слові "Отче" вбачають підтвердження того, що вони походять безпосередньо від Бога, і тому за правильного розвитку зрештою самі можуть стати божественними, а на часі, безумовно, вже несуть у собі божественне. Тож серед людей щодо цієї фрази побутує ще багато помилок. Більшість же вважає її просто звертанням у молитві, окликом! При цьому їм потрібно якнайменше думати. І, відповідно, це промовляється бездумно, попри те, що саме в оклик Бога треба вкладати весь запал, на який взагалі здатна людська душа.
Однак усе це не повинно бути сказано першою фразою і не сказано – Син Божий вклав у вибрані слова водночас роз'яснення, або вказівку, в який спосіб людська душа має підходити до молитви, якою вона може і мусить стояти перед своїм Богом, якщо бажає знайти відгук на свою молитву. Він каже точно, які властивості вона повинна мати тієї миті, як її внутрішній стан має набути чистого відчуття, якщо вона своє прохання хоче викласти на сходи Престолу Божого.
Отже, вся молитва поділяється на три частини. Перша частина – цілковите самопринесення, самовіддавання душі своєму Богові. Вона розпластується, образно кажучи, розкривається перед Ним, перш ніж підійти з проханням, засвідчує раніше самому собі власну чисту вольову здатність. Син Божий хоче цим зрозуміло пояснити, яким має бути відчуття, що єдине може створити основу для наближення до Бога! Тому це лунає як велика священна обітниця, коли на початку стоять слова: "Отче Наш, що єси на Небесах!" Зважте, що молитва не рівнозначна проханню! Інакше не було б молитви вдячности, в якій не міститься жодного прохання.