Віддавши низький поклін капітанові, я звернувся до голландця і сказав йому, що мені боляче бачити в язичника більше милосердя, ніж у свого ж таки брата християнина. Та незабаром мені довелося пошкодувати про свої необачні слова, бо цей окаянний нечестивець, не спромігшись умовити капітанів кинути мене в море (на це вони, обіцявши вже, що мене не вб'ють, не могли погодитись), наполіг на іншій карі для мене, що кожному здалася б гіршою за смерть. Матросів моїх розподілили порівну між обома піратськими кораблями, а на мій шлюп призначили нову команду. Мене вирішили залишити в невеликому човнику з парою весел, вітрилом та провізією на чотири дні. Капітан-японець із своїх власних запасів ласкаво подвоїв мою пайку і не дозволив нікому обшукувати мене. Коли я сідав у човен, голландець, стоячи на палубі, обкладав мене найжахливішою лайкою та прокльонами, які тільки міг знайти в своїй мові.
Приблизно за годину перед тим, як ми побачили піратів, я зробив виміри й визначив, що ми перебували на 46° північної широти і 183° довготи.125 Опинившись на деякій відстані від піратів, я з допомогою кишенькової підзорної труби виявив на обрії пасмо островів, що лежали на південний схід од мене. Я нап'яв вітрило і за три години, при попутному вітрі, дістався до найближчого з них. То була гола скеля, але в розколинах її я знайшов чимало пташиних яєць; викресавши вогню та розпаливши верес і сухі водорості, я спік собі ці яйця на вечерю. Взятої з корабля провізії я не займав, вирішивши зберегти її на якомога довший час. Ніч я перебув під захистом скелі на підстилці з вересу і спав зовсім непогано.
Наступного дня я доплив до другого острова, далі — до третього й до четвертого, то йдучи під вітрилом, то веслуючи. Щоб не надокучати читачеві подробицями моїх злигоднів, скажу тільки, що на п'ятий день я добувся, нарешті, до п'ятого з бачених мною островів, який лежав на зюйд-зюйд-ост від попереднього.
До нього було далі, ніж я гадав, і мені довелося пливти цілих п'ять годин. Я обплив майже весь острів, перше ніж знайшов місцину, де можна було зручно висісти: маленьку затоку, разів у три ширшу за мій човен. На острові були самі скелі, тільки подекуди на нім росли кущики трави та всякого запашного зілля. Я забрав з човна свій невеличкий запас провізії і, підживившись трохи, заховав залишки їжі в печері, яких на острові було дуже багато. Потім я знайшов по скелях чимало яєць і заходився збирати сухі водорості та траву, щоб ранком спекти собі на них яйця (я мав при собі кремінь, кресало, губку й запалювальне скло). Ніч я пролежав у печері біля своїх запасів. За постіль мені правили ті самі водорості й трава, які мали піти на багаття. Незважаючи на втому, спав я дуже мало, бо відчував неспокій, думаючи про неможливість вижити в такій безлюдній місцевості і про трагічну смерть, яка мені судилася. З туги та безнадії я не здужав навіть підвестися і виліз з печери тільки тоді, коли був уже білий день. Годину-дві я блукав серед скель; небо сяяло блакиттю, а сонце було таке гаряче, що доводилось відвертати від нього обличчя. Раптом навколо стемніло, але зовсім не так, як буває, коли набіжить хмара. Озирнувшись, я побачив між собою та сонцем якесь величезне непрозоре тіло, що рухалося в напрямку острова. Воно пливло на висоті, як мені здалося, двох миль і застувало сонце протягом шести чи семи хвилин, але я не помітив, щоб у повітрі похолоднішало або щоб потемнішало небо; я наче стояв у затінку під горою. Коли невідоме тіло наблизилось до мене, стало очевидно, що воно складається з твердої речовини і має рівне, гладеньке дно, яке яскраво блищало, відбиваючи поверхню моря. Я стояв на узгір'ї ярдів за двісті від берега й бачив, як це громаддя знизилося до одного рівня зі мною за якусь англійську милю від мене. Я видобув свою підзорну трубу і виразно розгледів багато людей, що сновигали по його спадистих, як здалося мені, боках, але що вони там робили, розібрати не міг.
Природна любов до життя викликала в мене приплив радощів, і в мені знов прокинулася надія, що ця пригода так чи інакше допоможе мені визволитися з цієї глушини та з безпорадного становища, в якому я опинився. Але воднораз читач навряд чи зможе уявити собі подив, що огорнув мене, коли я побачив у повітрі острів, заселений людьми, що зі своєї волі могли, як видно, підіймати й опускати його або рухати вперед. Проте я не мав тоді охоти вдаватися в філософію з приводу цього явища, мене куди більше цікавило питання, яку путь вибере острів, бо на той час він нібито спинився. Та незабаром острів підійшов ще ближче, і я міг уже розгледіти по його боках кілька рядів галерей та сходи, які через певні проміжки сполучали різні поверхи. На нижній галереї сиділи люди з довгими вудками в руках, а коло них стояли глядачі, дивлячись, як ті рибалять. Я почав вимахувати нічним ковпаком (бо мій капелюх давно вже зносився) та носовою хусткою, а коли острів присунувся ще ближче, загукав, скільки вистачало голосу. Придивляючись, я побачив, натовп, що юрмився на найближчому боці. З того, як вони показували на мене пальцями один одному, я зрозумів, що вони побачили мене, хоч і не озивались на мої вигуки. Потім п'ять або шість чоловік побігли сходами вгору й зникли у верхній частині острова. Мені спало на думку, що їх послано сповістити про мене когось із влади та дістати належні розпорядження.
Натовп зростав, і менше ніж за півгодини острів наблизився так, що між нижньою галереєю та узгір'ям, де я стояв, залишалося яких-небудь сто ярдів. Тоді я став у якнайблагальнішу позу і заговорив до людей на острові приниженим тоном, але не дістав ніякої відповіді. Над самою моєю головою стояли, мабуть, якісь значні особи, як можна було гадати з їхнього одягу. Вони проводили між собою якусь поважну нараду, часто поглядаючи на мене. Нарешті один з них крикнув кілька слів чіткою, добірною та милозвучною мовою, що скидалася трохи на італійську; я й собі відповів по-італійському, сподіваючись, що ця мова буде хоча б приємною для його слуху. Хоч ми й не зрозуміли один одного, мій жалюгідний вигляд ясно промовляв про моє прикре становище.
Мені знаками звеліли зійти зі скелі й підійти до води, що я й зробив; летючий острів піднявся ще трохи й зупинився, ставши своїм краєм саме наді мною. З нижньої галереї спустили ланцюг з прикріпленим до нього сидінням; я виліз на нього, і мене відразу підняли на блоках.
Розділ II
Опис звичаїв та поводження лапутян. Нарис їхньої науки. Про короля та його двір. Як прийняли там автора. Побоювання та неспокій лапутян. Про жінок.
Ступивши на острів, я опинився серед великого натовпу. В перших рядах стояли, як здалося мені, їхні вельможі. Всі вони дуже зацікавлено розглядали мене, і я платив їм тою ж монетою, бо ніколи ще не бачив людей, таких чудних поставою, одягом та обличчями. Голови в них були нахилені або на правий, або на лівий бік; одне око дивилося всередину, а друге — просто в небо. їхнє верхнє вбрання було прикрашене зображеннями сонця, місяця та зірок, упереміш із зображеннями скрипок, флейт, арф, сурм, гітар та багатьох інших музичних інструментів, не знаних у нас в Європі. Я помітив позад них багатьох людей в одязі слуг, що тримали в руках коротенькі палички з прив'язаним на кінці, неначе ціп на ціпилні, надутим міхуром. У кожному міхурі, як мені сказали потім, була жменька сухого гороху або камінців. Цими міхурами слуги від часу до часу били по губах і по вухах своїх панів, але тоді я не міг добрати, навіщо це робилося. Виявилось, що розум цих людей так захоплюють глибокі міркування, що вони не можуть ні говорити, ані слухати чужих слів і привести до пам'яті їх можна, тільки доторкнувшися до їхніх органів слуху та мови. Через це ті, хто має змогу, завжди тримають у себе вдома спеціального ляскача (по-їхньому — клайменоле) і ніколи не йдуть без нього на прогулянку або в гості. Обов'язки цього слуги полягають у тому, щоб, коли зійдуться двоє чи більше співрозмовників, злегка ляскати міхуром по вустах того, хто має говорити, і по правому вуху того або тих, до кого звертаються. Ляскач не відходить від свого хазяїна під час прогулянок і подеколи злегка вдаряє його по очах, бо той завжди так заглиблюється в думки, що ризикує впасти в провалля, або стукнутись головою об вуличний стовп, або наткнутися на перехожого, або ж, зіткнувшися з кимось, звалитись у рівчак.126
Я мусив подати читачеві ці пояснення, бо інакше він, так само, як і я, не зрозумів би поведінки моїх проводирів під час нашого переходу від нижньої галереї до верхньої частини острова й далі до королівського палацу. Поки ми йшли, вони раз у раз забували, куди й чого йдуть, і не звертали на мене ніякої уваги, поки ляскачі не повертали їх знов до пам'яті. Їх, здається, не обходили ні мій незвичайний для них одяг, ні мій вигляд, ні крики простого люду, думки та розум якого були вільніші.
Нарешті ми дісталися до палацу й увійшли до парадного залу, де на троні сидів король, а обабіч нього стояли найзначніші його вельможі. Перед троном стояв великий стіл, увесь заставлений глобусами, планетаріями та всяким математичним приладдям. Його величність і не поворухнувся, хоч наша поява викликала чималий шум, бо позбігалися всі придворні. Він розв'язував якусь дуже складну задачу, і ми чекали щонайменше годину, поки він упорався з нею. По обидва боки трону стояли два молоденькі пажі з міхурами в руках. Побачивши, що король уже розв'язав свою задачу, один з них злегка вдарив міхуром по його губах, а другий — по правому вуху. Тоді його величність здивовано озирнувся, неначе раптом прокинувся, і, помітивши мене з моїм товариством, очевидно, пригадав, що йому вже говорили про мене. Він промовив кілька слів, і один з пажів зараз же ляснув мене по правому вуху, але я знаками, як зумів, пояснив, що не потребую цього. Як виявилося згодом, така поведінка дуже пошкодила мені, бо на цій підставі його величність і весь двір склали дуже низьку ціну моїм розумовим здібностям. Король, скільки я міг догадатися, ставив різні запитання, і на них я відповідав усіма відомими мені мовами. Побачивши, що нам не порозумітися, король (що перевершував усіх попередніх володарів гостинністю до чужинців) наказав дати мені окрему кімнату в палаці й приставити до мене двох слуг.