Я вставлю цей прут на місце, а то хтось унизу помітить, що ми виламали його.
— А можна вийняти й інші?
— Зараз виймається тільки один, але вночі виламаємо й ті два. Ви можете вийняти цей прут і орудувати ним, а я працюватиму оцим. Дивіться, камінь м'який, і в ньому легко виколупати рівчачок, уздовж якого й витягнеться прут Буде надзвичайно дивно, якщо ми до ранку не втечемо.
— Ну, добре, припустимо, ми виліземо у двір; а куди ж далі йти?
— Не все зразу, друже. З такими міркуваннями можна застряти в Кеннебоку, бо не знаєш, як потім переправитися через Пенобскот. У всякому разі, в дворі легше дихати, ніж тут, і, якби нам тільки вдалося вилізти через вікно, ми обміркували б там і дальший план утечі.
За цілий день приятелі нічого не могли зробити, боячись, що їх застане на місці злочину тюремник або побачить хтось із двору. Ніхто в камеру не приходив. Вони доїли хліб і випили воду з апетитом людей, що часто не мають і цієї злиденної їжі. Ледве посутеніло, обидва заходились робити кілочки, продовбувати рівчачки у твердому камені й розхитувати прути. Ніч випала дощова, ударила сильна гроза, і при світлі блискавки вони могли бачити всі околиці; тінь від вікна з аркою закривала їх До півночі їм удалось, нарешті, вийняти один прут, другий тільки-но став піддаватись спільним зусиллям, коли це тихий шум ззаду примусив їх обернутись: серед камери стояв тюремник, роззявивши рота і здивовано дивлячись на роботу своїх арештантів.
Де Катіна перший помітив його і в одну мить кинувся на нього з залізним прутом у руці; при цьому нападі тюремник метнувся до дверей і тільки хотів зачинити їх, як кинутий Гріном уламок прута просвистів повз його. вуха й вилетів у коридор. Коли двері з грюкотом зачинились, приятелі подивилися один на одного. Гвардієць знизав плечима, американець свиснув.
— Не варт і продовжувати! — промовив де Катіна.
— Хіба не однаково, що робити. Коли б я шпурнув прут на дюйм нижче, здорово попало б йому. Ну, може, його з переляку грець поб'є або він собі зламає шию, прожогом збігаючи зі сходів. Мені тепер нічим робити, але варт іще трохи попоратись з вашим прутом — і все буде готово. Ага, ви казали правду, нас зацькують!
По замку пролунав гучний удар дзвона, почувся гомін і тупіт ніг Якісь хрипкі голоси віддавали накази, чути було, як бряжчали ключі, повертані в замках… Уся ця метушня, що раптом знялася серед нічної тиші, занадто ясно свідчила про тривогу. Амос Грін кинувся на солому, засунувши руки в кишені, а де Катіна понуро прихилився до стіни, дожидаючи того, що зараз з ними трапиться. Минуло, одначе, п'ять хвилин, і ще п'ять хвилин, — ніхто не приходив. Метушня у дворі тривала, але в коридорі, який вів до камери, було цілком тихо.
— Ну, я таки вийму цей прут, — промовив, нарешті, американець, встаючи й підходячи до вікна. — У всякому разі, довідаємось, що то в них за страшенна така метушня.
Кажучи це, він виліз на колоду і виглянув у вікно.
— Ось лізьте сюди! — збуджено гукнув він. — Тут діється щось інше, і люди занадто заклопотані, щоб думати про нас.
Де Катіна теж виліз на колоду, і обидва почали з цікавістю дивитися вниз у двір. Там у кожному кутку було розкладено по кострищу, а весь двір повен був людей з факелами в руках. Жовте світло від них то падало на похмурі сірі стіни так химерно, що найвищі башти здавались золотими на чорному фоні неба, то при подуві вітру, блимаючи, ледве освітлювало обличчя людей, які держали факели. Головні ворота були відчинені і карета, що, очевидно, тільки що в'їхала, стояла коло маленьких дверей якраз проти вікон полонених. Колеса й боки карети були забризкані грязюкою, а коні тремтіли, щулячи вуха, ніби вони зараз пробігли довгий шлях. Чоловік у капелюсі з пір'ям, загорнутий у дорожний плащ, вийшов з екіпажа і, обернувшись, став когось тягти. Недовга боротьба, крики, штурхан, і обидві постаті зникли в дверях. Коли двері зачинились, карета від'їхала, кострища й факели погасли. Головні ворота знов замкнули, і все поринуло в" тишу, як і до цього несподіваного переполоху.
— Ну, — задихаючись, сказав де Катіна. — Чи не впіймали вони ще якогось королівського гінця?
— Незабаром тут звільниться місце аж для двох, — промовив Амос Грін. — Якщо тільки вони дадуть нам спокій, ми не довго пробудемо в цій кімнаті.
— Хотів би я знати, куди пішов тюремник.
— Хай забирається куди хоче, аби не з'являвся сюди. Дайте-но мені прут. Ця штука піддається. Нам буде легко виламати її.
Він завзято взявся до роботи, силкуючись поглибити в камені рівчачок, через який сподівався витягти прут. Раптом він зупинився і насторожив вуха.
— Грім і блискавка! — прошепотів він. — Хтось працює знадвору.
Обидва стали прислухатись. До них долинув стукіт сокири, дирчання пилки й тріск дерева.
— Що це вони роблять?
— Не можу зрозуміти.
— Ви бачите їх?
— Вони під самою стіною.
— Здається, я можу прилаштуватись і подивитися, — сказав де Катіна. — Я тонший за вас.
Він просунув голову, шию й половину плеча в проміжок між прутами і завмер у такому положенні. Приятель подумав, що, може, він застряг, і, щоб звільнити, заходився тягти його за ноги, але де Катіна повернувся сам, без найменшої перешкоди.
— Вони щось будують, — шепнув він.
— Будують?
— Так, там четверо людей з ліхтарем.
— Що ж вони можуть робити?
— Мені здається, повітку. Я бачу чотири ями, в землі, куди закопують стовпи.
— Ну, ми не можемо тікати, коли під вікнами є люди.
— Це правда.
— А все ж ми можемо закінчити почате. Тихий брязкіт заліза заглушався шумом знизу, який дедалі ставав усе дужчим. Прут піддався, і Грін став помалу тягти його до себе. Саме в ту мить, коли йому вдалося витягти прут, між вікном і місячним світлом раптом виросла голова у вигляді копиці скуйовдженого волосся, на якому красувалась плетена шерстяна шапочка. Ця несподівана поява так вразила Амоса Гріна, що він випустив з рук прута, який упав з підвіконня.
— Дурень! — почувся голос знизу. — Який же ти незграба! На якого біса впускаєш інструменти! Грім і блискавка! Ти зламав мені плече.
— Що там таке? — крикнув другий. — Справді, П'єр, якби ти був такий моторний на руку, як гострий на язик, ти був би першим столяром у Франції.
— Як що? Мавпа! Ти впустив на мене інструмент!
— Я? Я нічого не впускав.
— Йолоп! Ще хочеш примусити мене повірити, що залізо падає з неба? Кажу ж тобі, що ти вдарив мене, дурне, криворуке вайло!
— Я не вдарив тебе! — заперечила "копиця", — але присягаюсь святою дівою, коли ти ще поговориш так, то я спущуся сходами й поквитаюся з тобою.
— Тихше, ледарі, — суворо встряв третій голос. — Якщо до світанку робота не буде скінчена, декому добре перепаде.
І знов застукала сокира й задирчала пилка. Голова то з'являлась, то зникала. Очевидно, власник її ходив по якійсь платформі, збудованій під вікном полонених, не бачачи й не думаючи про темне чотирикутне вікно над собою. Був уже світанок, і перші холодні промені світла почали закрадатись у двір, коли робітники пішли, нарешті скінчивши роботу. Тоді тільки в'язні зважилися злізти на вікно і подивитися, що будували вночі. Обидва мимоволі здригнулись від несподіваного видовища. Перед очима височів ешафот.
Він являв собою платформу з темних, брудних дощок, що були тільки що збиті, але, очевидно, і раніш вживалися для цієї самої мети. Платформа була притулена до стіни замка, де сиділи наші полонені, і тяглась іще футів на двадцять далі, а з віддаленого боку її спускалися вниз на землю широкі дерев'яні сходи. Посередині стояла плаха, зверху вся порубана і вкрита іржавими плямами.
— Мені здається, пора тікати, — промовив Грін.
— Вся наша праця пішла намарне, Амос! — сумно сказав де Катіна. — Яка б не була доля, що чекає на нас — а вона, очевидно, не з привабливих — нам лишається тільки скоритися їй і витерпіти все з гідністю мужніх людей.
— Ну, ну, вікно ж готове. Раз-два — і вискочили.
— Даремно. Он дивіться, там в далекому кінці двору вже строяться озброєні люди.
— Цілий ряд! Так рано!
— Еге, а ось іще йдуть. Погляньте на середні ворота. Господи боже мій, що там таке?
Двері замка на протилежному боці відчинились, і звідти вийшла дивна процесія. Попереду, парами, йшло дві дюжини лакеїв, з алебардами, в руках, в однакових коричневих лівреях. За ними виступав величезний бородатий чоловік із засуканими до ліктів рукавами, з великою сокирою на лівому плечі. Далі, з розкритим молитовником у руках, мимрячи молитви, ішов священик; в тіні виднілась жінка, вбрана в темну одіж, з одкритою шиєю. На голові в неї була чорна вуаль, що спадала на схилене обличчя. Зараз же за нею виступав високий, худий чоловік з червоним, лютим обличчям і грубими рисами. На голові в нього була плоска оксамитна шапочка з орлиним пером, прикріпленим діамантовою застібкою, що горіла при ранковому світлі. Але темні очі його горіли ще яскравіше і світилися з-під густих брів безумним блиском, в якому відбивались і загроза і жах. Ноги його тремтіли, риси обличчя конвульсійно сіпалися; він справляв враження людини, яка ледве стримувала торжество, що сповнювало душу. Жінка нерішуче зупинилась коло підніжжя ешафота, але чоловік, який ішов за нею, штовхнув її з такою силою, що вона спіткнулась і впала б, якби не схопилась за руку священика. Піднявшись угору сходами, вона побачила страшну плаху, несамовито скрикнула і відхитнулась з жахом. Але чоловік знову штовхнув її, а двоє слуг, схопивши за кисті рук, потягли далі.
— О, Моріс, Моріс! — кричала вона. — Я не готова до смерті! О, прости мені, Моріс, коли хочеш сам бути прощеним! Моріс, Моріс!
Вона пробувала наблизитись до нього, вхопити за руку, за рукав, але він стояв, поклавши руку на ефес шпаги, і все обличчя його сяяло злісною радістю. Коли вона побачила це жахливе, насмішкувате обличчя, благання завмерло на її вустах. Благати було так само марно, як просити милосердя у падаючого каменя або стрімкого потоку. Жінка одвернулась, відкинувши з обличчя вуаль.
— Ах, король! — крикнула вона. — Якби ви могли тепер глянути на мене!
Почувши цей вигук і побачивши прекрасне бліде обличчя, де Катіна, що спостерігав цю сцену з вікна, відчув, як стислося у нього серце. Перед ним, біля плахи, стояла наймогутніша, найрозумніша і найпрекрасніша з жінок Франції — Франсуаза де Монтеспань, ще так недавно фаворитка короля Людовіка XIV.
Розділ XIX
У КАБІНЕТІ КОРОЛЯ
В ту ніч, коли королівським посланцям довелося пережити стільки незвичайних пригод, король сидів сам у своєму кабінеті.