Метаморфози

Овідій

Сторінка 26 з 72
Ось він виймає з шолома
122] Мідного змієві зуби й у зорану землю їх сипле.
123] М'якне насіння в ріллі. На отруті настояні, пнуться
124] Проростом — людом небаченим — щойно засіяні зуби.
125] Як немовля, що в нутрі материнському спершу приймає
126] Вигляд людини, збиваючись там поступово докупи,
127] Й щойно дозрівши, на спільне для всіх виринає повітря, [118]
128] Так і вони, коли в лоні земному засів поступово
129] Схожим зробивсь на людей, з отяжілої ниви постали,
130] Й дивнеє диво: в цю ж таки мить узялися за зброю!
131] Тільки-но вгледіли їх, що списи вже націлили гострі
132] В бік юнака гемонійського, серце прошити готові,
133] Духом од жаху тоді й головою поникли пеласги.
134] Страх охопив навіть ту, що безпеку йому запевняла:
135] Стільки нараз ворогів одного лиш Ясона тіснило!
136] Зблідла й схилилась раптово, і в жилах їй кров охолола.
137] Щоб не забракло, проте, чудодійної міцності в травах,
138] Шепче закляття й уміння своє виявляє таємне.
139] В гущу напасників камінь великий метнувши тим часом,
140] Бій поміж них зав'язав, одвернув їхню зброю од себе.
141] Ран завдають один одному, гинуть брати земнородні,
142] Від міжусобного гинуть меча. Стрепенулись ахейці,
143] Кожен в обійми міцні намагається взяти Ясона.
144] Прагнула й ти переможця обняти, шалена Медеє,
145] Та не зробила цього: про ім'я своє добре подбала.
146] Сором утримав тебе. Пригорнула б, якби не той сором.
147] Тільки в душі (це дозволено всім!) ти радієш бурхливо,
148] Вдячна закляттям своїм і богам, що створили закляття.
149] Ще залишилося зіллям приспать невсипущого змія.
150] Гребенем він вирізнявсь, триязикий, з кривими зубами,
151] Жах розсівав навкруги-злотосяйного дерева сторож.
152] Соком летейського зілля Ясон, того змія скропивши,
153] Тричі закляття шепнув, що зсилають солодку дрімоту,
154] Втишують буйні моря та стрімливі потоки,— й на вічі
155] Вперше зійшов змію сон. А сміливець Есонів тим часом
156] Золотом заволодів. На судно своє, здобиччю гордий,
157] Ще одну здобич,— призвідницю першої,— взяв і невдовзі
158] В гавань Іолкську привіз, переможець, і руно, й дружину.

159] Там, повітавши синів, матері та батьки посивілі
160] Вдячно складають дари. На жертовнім вогні задимівся
161] Ладан. Бичка з золотими рогами Всевишнім у жертву
162] Вже принесли. У святковій юрбі лиш Есона не видно:
163] Гнуть сивочолого довгі роки, вже до смерті близький він.
164] Мовив тоді його син: "О дружино, в котрої довіку
165] Я — неоплатний боржник! Хоч усе, що лиш маю,— від тебе,
166] Хоч неймовірними справді здаються твої добродійства,
167] Все ж, коли можна (та що для заклять неможливим буває?)
168] Віку мені вкороти, щоб продовжити вік мого батька!"
169] Стримати сліз не могла, розхвильована чуйністю сина —
170] Раптом покинутий батько згадавсь їй і власна бездушність.
171] Не подала, проте, виду. "Ну що це за слово,— жахнулась,-
172] Мужу, зійшло з твоїх вуст? Чи могла б я життя твого частку
173] Так от, узявши, віддать комусь іншому? Врешті, й Геката
174] Згоди не дасть: незвичайне-бо в тебе прохання. Одначе, [119]
175] Спробую більше, ніж ти попросив, тобі дати, Ясоне.
176] Хистом своїм намагатимусь тестю примножити років
177] Не за рахунок твоїх. Помогла б лиш богиня трилика
178] Замір нечуваний цей, завітавши до мене, здійснити!"

179] Трьох бракувало ночей, щоб у місяця, круг утворивши,
180] Роги докупи зійшлись. А як тільки в високому небі
181] Повня повисла, широкі моря озираючи й землі,-
182] З дому босоніж виходить вона, розпустивши на плечах
183] Довге волосся своє, і в широкій, по п'яти сорочці
184] Непідперезана, без супровідниць у ніч безгомінну
185] Кроком непевним іде. І людей, і пернатих, і звірів
186] Спокій глибокий окрив. Не рухнуться кущі; мов поснулі,
187] Стихли верхів'я дерев, заніміло й повітря вологе.
188] Тільки зірки мерехтять. Ось до них тоді, звівши долоні,
189] Тричі вона повернулась і тричі, з потоку черпнувши,
190] Буйне волосся змочила, й потрійний із уст її злинув
191] Оклик. Торкнувшись коліном землі, почала вона: "Ноче,
192] Всіх таємниць охороннице вірна, що з місяцем ясним
193] Денне чергуєте світло з нічним! Триголова Гекато,
194] Ти, що в усіх моїх справах обізнана й радо приходиш
195] На допомогу мені! Заклинання, мистецтво чаклунське!
196] Земле, що трави ростиш чарівні й чаклунам їх даруєш!
197] Подуви неба, вітри, крутосхили, річки та озера!
198] Всі лісові, всі нічні божества — на мій голос озвіться.
199] З вашої ласки до витоків можу річки повертати,
200] Щоб дивувать береги. Розхвильоване море вспокою,
201] В тихому — хвилю зіб ю заклинаннями. Небо й очищу,
202] Небо й у хмари впов'ю. Розжену вітровії — і скличу.
203] Пащі гадюк, проказавши слова чарівні, розкриваю.
204] Камінь, що мохом поріс, і дуби вузлуваті я зрушу
205] З місця, й дрімучі ліси. Повелю — і здригаються гори,
206] Стогне земля, а з-під плит надмогильних привиддя зринають.
207] Стягую, місяцю, навіть тебе, хоч темеською міддю
208] Блиск повертаю тобі. Колісниця вогненного Сонця
209] Блідне від слова мого; від отруйного зілля — Зірниця.
210] Ви полум яних биків усмирили і зігнутим плугом
211] Шию, що досі в ярмі не була, їм додолу пригнули.
212] З вашої волі себе ж перебили мужі змієродні.
213] Ви охоронця безсонного сном подолали — і руно,
214] Сторожа перехитривши, в міста переправили грецькі.
215] Сік мені нині потрібен такий, щоб оновлену старість
216] Він до цвітіння довів, молодечі роки повернувши.
217] Сік цей дасте ви мені. Недарма ж мерехтіли сузір'я
218] І колісницю стрімку, напинаючи шию, дракони
219] Мчали сюди недарма". Й колісниця спустилася з неба.

220] Ось вже Медея на тій колісниці, вже гладить рукою
221] Шию драконів запряжених. Віжками легко змахнувши, [120]
222] Лине попід небеса. Вже й долину Фессалії, Темпе,
223] Бачить внизу, й у знайомі краї завертає драконів.
224] Там і на Отрію, й Оссі-горі, на стрімкім Пеліоні,
225] Пінді, Олімпі, що знявся над Піндом, вона вибирає
226] Трави. Одні з них, котрі помічні, вириває з корінням,
227] Інші — під корінь серпом підтинає півкруглим із міді.
228] Зілля чимало зібрала вона й з берегів Апідана,
229] Досить із Амфріса. Й ти, Еніпею, в боргу не лишився.
230] Дещо їй хвилі Пенея дали фессалійського; дещо
231] Дав їй Сперхей. До них Беб долучився, тростиною вкритий.
232] На Антедоні евбейському зелень живлющу зривала —
233] Сік її ще не прославивсь тоді перевтіленням Главка.

234] Ось і дев'ятий вже день, і дев'ята ніч її бачить,
235] Як озирає вона кожен луг, кожне поле, аж поки
236] Не повернулась. І хоч тільки запах торкнувся драконів,-
237] Шкіру старезну свою мимохіть вони скинули з себе.
238] Після повернення — все за порогом вона й за дверима;
239] Над головою — саме тільки небо. Цураючись мужа,
240] З дерну жертовники два спорудила Медея: праворуч —
241] Той, що призначений був для Гекати, для Юності — зліва.
242] Листям оплівши їх густо й вербеною, осторонь дещо
243] Вигребла землю Медея з двох ям і обряд чарівничий
244] Здійснює: в горло вівці темнорунної гострий встромляє
245] Ніж і гарячою кров ю широкі заповнює ями.
246] Потім вино золотаве пливке вона ллє туди з чаші,
247] Далі й парке молоко туди з іншої ллє вона чаші.
248] Шепче й закляття слова; божества закликає підземні:
249] Владаря тіней, дружину його, котру викрав для себе,-
250] Щоб не спішили душі відділяти од кволого тіла.
251] Лиш ублагала обох молитвами та довгим шептанням,
252] Старця Есона велить вона вивести з дому, й на нього
253] Чарами сон непробудно-міцний насилає відразу,
254] Й, мов неживого, кладе горілиць на розіслані трави.

255] Тут же Ясону й прислузі велить відійти якнайдалі,
256] Щоб на таємний обряд, непосвячені, глянуть не сміли.
257] Всі, хто там був, оді йшли. Розпустивши волосся, Медея,
258] Згідно з обрядом вакханок, обходить жертовники димні;
259] В ямі, що з темною кров'ю була, смолоскипи змочивши,
260] В полум'ї двох вівтарів їх запалює й сіркою тричі,
261] Тричі водою і тричі вогнем очищає Есона.
262] В посуді міднім могутнє дання закипає тим часом,
263] Булькає, над казаном піднімаючи піну блідаву.
264] Варить коріння, підтяте серпом на долах гемонійських,
265] Квіти, насіння і з трав темнолистих відтиснені соки.
266] Ще докидає туди й камінці з щонайдальшого Сходу,
267] Й чистий пісок, що його Океан омивав при відпливі.
268] Хлюпнула трохи роси, котру в місячну ніч назбирала. [121]
269] Пугача, птаха понурого, кидає крила з їх м'ясом,
270] Нутрощі вовка, що вигляд хижацький на образ людини
271] Може змінити. Змії кініфійської шкіру тоненьку
272] Теж не забула в казан опустити. Була ще печінка
273] Оленя жвавого; ще й голова криводзьоба, а з нею
274] Яйця ворони, що дев'ять віків уже провікувала.
275] Врешті, ще й інших чимало речей, котрі й назви не мають,
276] Кинувши в цю, вже й без того міцну, як для смертного, суміш,
277] Все це від самого дна заколочує аж до блідої
278] Піни давно вже засохлим уламком старої оливи.
279] Раптом галузка суха, що крутилась у міді гарячій,
280] Вся забростилась, немов навесні, й незадовго взялася
281] Листом, а далі на ній зарясніли й оливки вагомі.
282] Тільки-но через краї казана мовби виплюне піну
283] Полум'я — вже на тім місці, де впали розпарені краплі,
284] Трави ростуть соковиті, м які, розсипаються квіти.
285] Щойно помітила це — гостролезим мечем розтинає
286] Старцеві груди Медея й туди замість млявої крові
287] Вариво ллє. І як тільки Есон увібрав його в себе
288] Раною й ротом — волосся його й борода, що віддавна
289] Білі були, наче сніг, темнобарвними стали раптово;
290] Ніби й не був він худим; пропадає блідота стареча,
291] Тіло, зробившись м'ясистим, розгладжує зморшки глибокі.
292] Все в ньому наче цвіте, й мимоволі, на подив Есона,
293] Що сорок років тому відбулось, те на пам ять спливає.

294] З неба високого вздрівши таку неймовірну обнову,
295] Лібер-отець зміркував, що й його годувальницям юні
296] Можна б вернути літа — й від колхідянки дар цей отримав.
297] Щоб неперервним був підступів ряд, удає, що порвала
298] З мужем. І ось припадає благальницею до порогів
299] Пелія. Старість пригнула його, тож її повітали
300] Дочки й у дім повели.
23 24 25 26 27 28 29