Не такі вже й великі, щоб не викликати підозри, але звабні, аби збільшити кількість клієнтів. На один чи два пункти вище від конкурентів, ну, скажімо, одинадцять до чотирьох, у той час як інші пропонують лише п'ять до двох. Гроші одразу потечуть струмком, хіба не так?
Я встав і підійшов до дверей.
— Я зараз вам щось покажу,
Сходи здалися мені крутішими, ніж завжди. Я добрав до своєї кімнати, дістав іподромні довідники, пачку букмекерських талонів і почовгав назад до вітальні. Поклав мовчки талони Лоджеві на стіл, а батько підійшов подивитися.
— Ці талони,—пояснив я,—Білл зоставив дітям для гри в букмекерів. Три з них, як бачите, видані фірмою "Л. С. Перт", останні — іншими, причому жодна не повторюється двічі. Білл був дуже педантичний. На звороті кожного талона він поставив дату, розмір ставки й кличку коня. Він грав у тих букмекерів, де вигідніше, замість того, щоб мати справу з тоталізатором чи з букмекерами, які розміщуються вздовж перил,— розжував я Лоджеві, котрий мало що розумів,— і бігають од ложі до ложі, записуючи ставки знайомих та незнайомих членів жокейського клубу. Вони надсилають їм щотижневий рахунок виграшів або програшів. Білл не ганявся за великими ставками і вважав, що грати в тоталізатор нецікаво.
Лодж покрутив перед очима талони Перта.
Круглий почерк Білла був чіткий і розбірливий. Я взяв перший талон і голосно прочитав: "Перипатетик, 7 листопада. Десять фунтів із розрахунку одинадцять до десяти". Тобто Перипатетик гарантував йому виграш одинадцять фунтів. Я знайшов у довіднику дату — 7 листопада.
— Перипатетик,— мовив я,— програв скачку з перешкодами на дві милі в Сандауні, відставши на чотири корпуси. Скакав Джо Нантвич. Стартова сума — одинадцять до десяти, що означало гарантовану перемогу. Л. С. Перт мав загребти чималий куш.
Я взяв другий талон. "Сакбет, 10 жовтня. П'ять фунтів із розрахунку шість до одного". Що ж показала програма того дня? Сакбет не виграв у Ньюберрі. Скакав знову ж таки Джо Нантвич. Найкраща сума була п'ять до одного, а перед стартом — сім до двох.
Я взяв третій талон. "Малабар, 2 грудня. Вісім фунтів із розрахунку п'ятнадцять до восьми". Що ж каже довідник за 2 грудня? Малабар був четвертим у Бірмінгемі. Знову — Джо Нантвич. Стартова сума — шість до чотирьох.
Лодж, а потім батько звірили дані з довідником.
— Я переглянув і всі інші талони,— продовжив я.— Всі рисаки програли, тільки один з них дав обіцяний виграш, навіть більший, ніж можна було сподіватися. Бо скакав на ньому не Джо, а якийсь аутсайдер.
— Ця жокейська братія числить уже дробами, а не цілими,— промимрив Лодж.
— А ви не чуди анекдота,— запитав я,— як один гравець навчав свого сина рахувати: один, шість до чотирьох, два...
Лодж засміявся, і в кутиках його очей збіглися зморшки.
— Я мушу занотувати всі цифри з талонів Л. С. Перта й дані з довідника, щоб потім над усім цим помізкувати,— мовив він, виймаючи ручку та беручись до роботи.
Батько сів поруч нього і стежив, як збільшується стовпчик цифр. Я знову примостився на підвіконні. Нарешті Лодж озвався:
— Я знаю, чому батько без вас не може.
Він поклав ручку до кишені.
Я посміхнувся:
— Коли ви хочете бачити велике шахрайство, гляньте в довіднику звіт про Ірландські перегони. Це просто неймовірно!
— Іншим разом. На сьогодні досить,— потер він рукою обличчя та стиснув носа великим і вказівним пальцями.
— Тепер, як мені здається, ти мусиш повідомити нас, хто все це підстроює,—мовив батько з відтінком іронії, що и я завжди сприймав як схвалення.
— Боюся, любий батечку, що цього я й не зможу зробити.
Та Лодж цілком серйозно запитав:
— Може, хтось із тих, кого ви знаєте по іподрому? Злочинець мусить мати стосунок до перегонів. Що ви скажете про Перта?
— Можливо. Хоч я його не знаю. Та його, мабуть, і не існує. Фірму продали вкупі з цим ім'ям. Наступного разу, коли буду скакати, я зроблю ставку в його конторі, тоді побачимо, що з цього вийде.
— I не думай цього робити,— втрутився батько. Я не став сперечатися.
— А може, це жокей, або тренер, чи власник коней? — допитувався Лодж.
— Тоді додайте ще й стюардів та розпорядників,— посміхнувся я.— Адже вони перші дізналися, що я знайшов дріт і взявся розслідувати справу. Це одразу ж стало відомо тому, кого ми шукаємо. Може, він — це вони? Я сказав декому, що не вважаю катастрофу нещасним випадком, а потім майже ні з ким більше не говорив про це, поки мене не віддубасили у фургоні...
— Ви говорили тільки тим, кого знаєте? Як щодо Грегорі? — поцікавився Лодж.
— Категорично ні,— одказав я.
— Чому? Він живе в Брайтоні, досить близько для телефонних дзвінків до "Таксі Марконі".
— Він нізащо не покалічив би Адмірала!
— Звідки така певність? Люди не завжди такі, якими здаються, а вбивці частенько навіть кохаються в тваринах. Поки вони не стають їм на шляху. Недавно судили одного типа за вбивство сторожа. Він не виявив жодного жалю, поки йому не сказали, що розчерепив тоді й голову собаці. Тут він заридав.
— Зворушлива казка, тільки вона не стосується Піта.
— У вас є докази? — наполягав Лодж.
— Є,— кинув я сердито, бо це ображало мого друга.
— Ну, а як щодо жокеїв?
— Я не можу повірити, щоб жокей вчинив таку підлоту. I ще одне: перегони були другим пунктом програми, і за них узялися тільки тому, що над фірмою "Таксі Марконі" з'явилася занепала букмекерська фірма.
— Що ж, може, й так,— кинув Лодж.
— А що, як попередній власник "Таксі Марконі" фальсифікував продаж, аби замести сліди? — додав батько.
— Ви маєте на увазі Кліффорда Тюдора? — запитав Лодж.
Батько кивнув, і Лодж обернувся до мене.
— Тюдор скрізь так і пре на очі,— потвердив я.— Він знав Білла, і в останнього виявилась його адреса.— Я сягнув рукою до кишені піджака, вийняв конверт і ще раз глянув на нього.— Тюдор казав мені, що прохав Білла скакати на його рисаку.
— Коли? — підскочив Лодж.
— Я підвозив його в Брайтон з Пламптонського іподрому через чотири дні після смерті Білла. Ми говорили з ним про загиблого.
— А далі?
— На рисаках Тюдора... до останнього часу скакав наш хабарник Джо Нантвич. Саме на його Болінгброці Джо одного разу виграв заїзд, коли йому наказували цього не робити... Зате в Челтенхемі він пас задніх, і Тюдор влаштував йому бучу.
— Гра в піжмурки,— вигукнув батько.
Я прихилився до рами головою і вичавив:
— Не думаю, щоб це був Тюдор.
— Чому? — спитав Лодж.— У нього прекрасний організаторський хист, він живе в Брайтоні, він власник таксі, він найняв Нантвича, до того ж добре знав майора Девідсона. Поки що він видається мені найбільш підозрілим.
— Ні,— мовив я стомлено.— Найміцніша ниточка у нас — водії "Таксі Марконі". Той, хто послав їх з фургоном, не сподівався, що я когось можу впізнати. А от Кліффорд Тюдор знав це. Він стояв поряд зі мною під час сутички водіїв і добре розумів, що я встигну їх роздивитися.
— I все-таки я не знімаю з нього підозри,— заявив Лодж, складаючи папери та запихаючи їх у портфель.— Злочинці завжди роблять дурні помилки.
Я мовив:
— Коли ми застукаємо вашого Клода Тіверіджа, то він скоріш усього виявиться тим, кого я досі в вічі не бачив і навіть не чув про нього.
Мені самому хотілося в це вірити, бо не бажав уявити собі ще одну можливість, яку відкидав з таким острахом, що навіть боявся натякнути Лоджеві.
Хто, крім Тюдора, знав до випадку з фургоном, що я збираюся мстити за Білла? Кет. А кому вона про те говорила? Дядечкові Джорджу, котрий, як я давно підозрював, ховав за личиною добродушного товстуна вельми вбоге й хиже нутро.
Дядечко Джордж раптом купив своїй небозі коня. Навіщо? "Щоб поширити коло її інтересів". Але ж від неї він також знатиме, що відбувається під час змагань.
До того ж він поставив Піднебесного саме туди, де тренували коня Білла. Просто збіг обставин... Чи початок інтриги, яка закінчилася смертю жокея?
Усе було таке неясне й бездоказове. Все трималось лише на припущеннях, і тільки отой переляк на обличчі старого, коли Кет розповідала про "Блакитне каченя", давав якийсь натяк на підозру. "Раптовий розлад шлунка",—і викрутився він. Можливо, й так.
А ота зброя в його кабінеті, ритуальні знаряддя тубільців, скальп... Що воно, цяцьки нелюда, який кохається в насильстві? Чи того, хто його не терпить? А може. в ньому поєднується і те й друге?
Сцілла зайшла до вітальні, тримаючи мідну вазу з нарцисами. Поставила їх на столик біля мене, і весняне сонце заграло в їх жовтих чашечках, які здавалися зірками й відливали золотом на її стомленому обличчі, поки вона, схилившись, перебирала їх пальцями.
Вона метнула на мене погляд і обернулася до батька й інспектора.
— Аллан виглядає змученим,— мовила.— Чим ви тут займаєтесь?
— Та так, гомонимо,— посміхнувсь я.
— Ти знову потрапиш до лікарні, коли не будеш берегтися,— лагідно докорила вона й запропонувала всім кави,
Я був радий цій несподіваній перерві, мені не хотілося сперечатися про заходи, які доведеться вжити проти Клода Тіверіджа. Кожен мій крок у цьому напрямі наближав час помсти — це так, але і в кожному його кроці я бачив новий доказ. Моя затьмарена пам'ять все ще ховала щось надто важливе, саме те, що викликало моє падіння в Брістолі, але воно нітрохи не відвертало мене від розслідування.
Я таки візьмуся за того Тіверіджа! Він кинеться в бій і тим самим викаже себе, як ото постріл у темряві видає стрільця.
14
Джо Нантвич перший знайшов стрільця.
Через вісім днів після візиту Лоджа я поїхав на змагання в Західному Сассексі, відвідавши також свою контору в Лондоні. Мої рубці поблідли й злупилися, ребра й ключиця більше не боліли, і навіть постійний головний біль почав нарешті вщухати.
Насвистуючи, я зайшов до роздягальні й простягнув Клемові свій новий шолом, що його вранці купив за три гінеї у Бейтса на Джермін-стріт.
Вагарня була порожня, й захоплені вигуки або розчаровані зітхання, які долинали з трибун, свідчили, що скачки почалися. Клем, прибираючи роздягальню, що виглядала наче після шаленого вихору, котрий завжди зчиняють жокеї під час перевдягання в спортивну форму, біганини до вагів і шикування в паддоку, радо зустрів мене й потиснув руку.
— Вітаю з поверненням, сер,— сказав він, беручи шолом. Потім надряпав моє ім'я кульковою ручкою на пластирі й наклеїв бирку до шолома.— Думаю, вам не скоро знадобиться новий.— I притис пластир великим пальцем.
— Завтра починаю тренуватися, Клеме.