Рон з Герміоною слухали, пороззявлявши роти.
— Таємна кімната бувала відчинена й раніше? — перепитала Герміона.
— Тепер усе зрозуміло! — радісно вигукнув Рон. — Луціус Мелфой відчиняв кімнату, коли ще вчився тут у школі, а тепер розповів своєму любому Дракові, як це робиться. Це ж очевидно! Шкода тільки, що Добі не розказав, що за потвора там сидить. Хотів би я знати, як це ніхто не помітив, що вона крадькома лазить по школі.
— Може, вона вміє ставати невидимою? — припустила Герміона, запихаючи п'явки на дно казана. — Або маскується: стає схожа на лицарський обладунок абощо. Я читала про упирів хамелеонів…
— Ти забагато читаєш, Герміоно, — скривився Рон, висипаючи на п'явок мертвих мереживокри лих мушок. Зіжмакавши порожній пакетик з під мушок, він озирнувся на Гаррі.
— Отже, Добі не пустив нас на поїзд і зламав тобі руку, — Рон похитав головою. — Знаєш що, Гаррі? Якщо Добі не перестане рятувати тобі життя, то незабаром він тебе таки вб'є.
*
У понеділок зранку уже вся школа гула про напад на Коліна Кріві й про те, що він тепер лежить у лікарні, наче мертвий. Повітря мовби аж загусло від чуток і підозр.
Першокласники ходили по замку, збившись докупи, ніби боялися, що на них також нападуть, якщо вони блукатимуть поодинці.
Джіні Візлі, що на уроці замовлянь сиділа поруч із Коліном Кріві, була вкрай пригнічена, і Гаррі відчував, що Фред і Джордж обрали не найкращі засоби підбадьорити її. Вони з допомогою чарів вкривали своє тіло то шерстю, то виразками, і зненацька вискакували на неї з поза статуй. Перестали вони це робити тільки тоді, коли Персі, шаленіючи з люті, пообіцяв написати місіс Візлі, що Джіні через них страждає від кошмарів.
Тим часом, потай від учителів, у школі розквітла жвава торгівля талісманами, оберегами та іншими захисними засобами. Невіл Лонґботом купив велику і смердючу зелену цибулину, шпичастий пурпуровий кристал і зогнилого тритонового хвоста, перше ніж решта ґрифіндорців сказали, що йому нічого боятися: він чистокровний, а отже, на нього ніхто не нападе.
— Вони почали з Філча, — заперечив Невіл, і його кругле обличчя зблідло зі страху, — а всі знають, що я також майже сквиб.
*
Коли почався другий тиждень грудня, професорка Макґонеґел стала, як завжди, записувати прізвища тих, хто залишиться в школі на Різдво. Гаррі, Рон і Герміона сказали, щоб записали і їх. Вони чули, що Мелфой також лишається, і це здалося їм вельми підозрілим. А ще канікули були чудовою нагодою випробувати багатозільну настійку і все в нього вивідати.
На жаль, настійка була готова лише наполовину. Вони ще й досі не мали рогу дворога і бумсленґової шкіри, а єдиним місцем, де б їх можна дістати, був Снейпів приватний сейф. Проте Гаррі в глибині душі волів краще зіткнутися віч у віч з легендарною слизеринською потворою, аніж дати Снейпові нагоду застукати його під час пограбування того сейфу.
— Нам потрібно відвернути його увагу, — жваво давала вказівки Герміона напередодні уроку зілля й настійок, що мав відбутися в четвер пополудні. — Тоді хтось із нас зможе заскочити в Снейпів кабінет і взяти все необхідне.
Гаррі з Роном стривожено глянули на неї.
— Думаю, що викрадати буду я, — вела далі Герміона, немов ішлося про щось очевидне. — Вас обох виженуть, якщо ви знову потрапите в халепу, а моя репутація чиста. Вам треба тільки зняти якусь бучу, аби Снейп відволікся хвилин на п'ять.
Гаррі непевно усміхнувся. Навмисно здіймати бучу на Снейповім уроці зілля й настійок було не менш небезпечно, аніж штрикати в око сплячого дракона.
Лекції зілля й настійок відбувалися в одному з найбільших підвалів. Урок у четвер проходив як звичайно. Двадцять казанів, де щось булькало й парувало, стояли коло дерев'яних парт, захаращених мідними терезами та банками з різними складниками. Снейп походжав серед тих випарів, роблячи дошкульні зауваження ґрифіндорцям, а сли зеринці лише схвально хихотіли. Драко Мелфой, улюблений Снейпів учень, нишком стріляв у Рона й Гаррі своїми риб'ячими очима. Але вони знали, що варто йому відповісти, і їх покарають швидше, ніж вони встигнуть сказати: "Це несправедливо!"
Розчин для роздування, який робив Гаррі, був надто рідким, але він думав про значно важливіші речі. Він чекав Герміониного сигналу і майже не слухав Снейпа, який зупинився, щоб поглузувати з його водянистої настійки. Коли Снейп відійшов і став чіплятися до Невіла, Герміона піймала погляд Гаррі й кивнула.
Гаррі мерщій нахилився над своїм казаном, витяг з кишені феєрверк з Фредового комплекту піротехніки від Флібустьєра і швидко штурхнув його чарівною паличкою. Феєрверк зашипів і зашкварчав. Знаючи, що в запасі в нього лічені секунди, Гаррі випростався, прицілився й підкинув його в повітря; феєрверк влучив точнісінько в ціль — у Ґойлів казанок.
Ґойлова настійка вибухнула, заливши собою увесь клас. Учні верещали, бо їх заляпало бризками розчину для роздування. Мелфоєві залило обличчя, і його ніс почав надуватися, як повітряна кулька; Ґойл тинявся по класу наосліп, прикривши руками очі, які тепер скидалися на великі тарілки, а Снейп намагався усіх заспокоїти і з'ясувати, що сталося. Гаррі побачив, як у цьому гармидері Герміона тихенько вислизнула з підвалу.
— Тихо! ТИХО! — ревів Снейп. — Усі, кого забризкало, підходьте сюди для процедури здування. Хай но я з'ясую, хто це зробив!..
Гаррі ледве стримував сміх, дивлячись на Мел фоя, що побіг до Снейпа, схилившись під вагою власного носа, який став завбільшки з невеличку диню.
Поки півкласу стояло в черзі перед Снейповим столом — дехто ледве підносив руки, що стали мов довбні, а дехто не міг говорити через страшенно розпухлі губи, — Гаррі помітив, що до підвалу повернулася Герміона, і її мантія спереду трохи віддимається.
Коли учні випили по ковтку протиотрути, й усі пухлини пощезали, Снейп кинувся до Ґойлового казана і виловив звідти чорні покручені залишки феєрверку. В класі раптом запала тиша.
— Якщо я з'ясую, хто це кинув, — прошипів Снейп, — то доб'юся, щоб того учня вигнали!
Гаррі зробив здивоване обличчя. Снейп дивився просто на нього, і дзвоник, що пролунав хвилин за десять, був рятівним.
— Він знав, що це я, — сказав Гаррі Ронові й Герміоні, коли вони бігли до туалету Плаксивої Мирти. — Одразу було видно.
Герміона вкинула до казана нові компоненти й почала гарячково розмішувати.
— За два тижні буде готове, — радісно повідомила вона.
— Снейп не може довести, що то був ти, — заспокоював Рон Гаррі. — Що він тобі зробить?
— Знаючи Снейпа, можна сподіватися тільки якогось паскудства, — відповів Гаррі.
А настійка тим часом кипіла й булькала.
*
Минув тиждень, і Гаррі з Роном та Герміоною, проходячи вестибюлем, побачили біля дошки оголошень чималу купку учнів, які читали щойно почеплений там аркуш пергаменту. Шеймус Фініґан і Дін Томас, сяючи від захвату, загукали:
— Відкривається клуб дуелянтів! — пояснив Шеймус. — Сьогодні перші збори! О, такі уроки мені подобаються. Колись, може, стануть у пригоді!
— Думаєш, що слизеринська потвора викличе тебе на дуель? — усміхнувся Рон, але також зацікавлено перечитав оголошення.
— Це може згодитися, — сказав він Гаррі й Герміоні по дорозі на обід. — Підемо?
Гаррі й Герміона не заперечували, тож о восьмій вечора вони побігли до Великої зали. Довгі обідні столи пощезали, а під однією стіною з'явилася золота сцена, освітлена тисячами свічок, які плавали над нею. Стеля знову була оксамитово чорна, і в залу напхалося учнів з усієї школи. Вони тримали чарівні палички і збуджено перемовлялися.
— Цікаво, хто нас навчатиме? — запитала Герміона, продираючись крізь галасливий натовп. — Хтось мені казав, що Флитвік замолоду був чемпіон дуелянт — то, може, він?
— Аби тільки не… — почав було Гаррі, але відразу застогнав: на сцену виходив Ґільдерой Локарт у розкішній мантії темно фіалкового кольору, а супроводив його не хто інший, як Снейп у традиційному чорному одязі.
Локарт підняв руку, вимагаючи тиші, і вигукнув:
— Ставайте довкола! Чи всі мене бачать? Чи всі мене чують? Чудово!
Отже, професор Дамблдор дозволив мені відкрити цей невеличкий клуб дуелянтів, щоб я підготував вас на випадок, коли вам доведеться боронитися, як і сам я боронився безліч разів! А кого цікавлять подробиці, прошу звертатися до моїх опублікованих творів.
Дозвольте відрекомендувати мого асистента професора Снейпа, — блиснув усмішкою Локарт. — Він також трішечки знається на дуелях і люб'язно погодився допомогти мені дещо вам продемонструвати. До речі, не турбуйтеся: ваш учитель зілля и настійок після цієї показової дуелі залишиться живий! Не бійтеся!
— А правда, було б класно, якби вони один одного повбивали? — прошепотів Рон на вухо Гаррі.
Верхня губа у Снейпа аж задерлася, і Гаррі дивувався, чому Локарт і досі усміхається: якби Снейп подивився так на нього, він уже б давно дременув.
Локарт і Снейп стали обличчям одне до одного і вклонилися, принаймні Локарт, який зробив широкий жест руками. Снейп тільки роздратовано кивнув головою. Потім вони підняли перед собою чарівні палички, немов мечі.
— Як бачите, ми тримаємо чарівні палички у традиційній бойовій позиції, — проінструктував Локарт мовчазну юрбу. — На рахунок три ми обміняємося першими закляттями. Жоден із нас, звичайно, не збирається вбивати суперника.
— Я б не був таким певним, — пробурмотів Гаррі, дивлячись, як вишкірив зуби Снейп.
— Один!.. Два!.. Три!
Обидва дуелянти підняли палички вгору. Снейп вигукнув: "Експеліармус!" Спалахнуло яскраво червоне сяйво, і Локарта збило з ніг, він зірвався зі сцени, гепнувся плечима об стіну і сповз, розпростершись, на підлогу.
Мелфой і ще дехто зі слизеринців радісно закричали. Герміона увесь час ставала навшпиньки.
— Як, по вашому, він цілий? — пропищала вона, прикривши пальцями рот.
— А хіба не все одно? — обізвалися разом Гаррі й Рон.
Локарт невпевнено зіп'явся на ноги. Його капелюх злетів, а хвилясте волосся стояло сторч.
— Ну, ось так! — сказав він, знову вилазячи на сцену. — Це було знезброювальне заклинання… Як бачите, я загубив свою паличку… О, дякую, міс Браун. Так, чудова думка показати їм це, професоре Снейпе, але, якщо ви не заперечуєте, мушу сказати, що ваші наміри були надто вже очевидні. Якби я захотів вас зупинити, це було б дуже легко.