Обійнявши Рона за шию, вона вкривала поцілунками синове лице, що пломеніло яскравіше, ніж новенький значок.
— Мамо... не треба... мамо, та досить... — бурмотів він, намагаючись вирватися.
Вона відпустила його й задихано мовила: "І що ж нам тепер зробити? Персі ми подарували сову, але ж у тебе вже є сова".
— Щ?що ти маєш на увазі? — поглянув на неї Рон так, ніби не вірив власним вухам.
— Тобі треба щось подарувати! — ніжно пояснила місіс Візлі. — Може, нову вечірню мантію?
— Ми вже купили йому мантії, — кисло озвався Фред з таким виглядом, ніби щиро дивувався цій надмірній щедрості.
Або новий казан, бо старий Чарлів уже геть проіржавів. або нового пацючка, ти ж так любив Скеберса...
— Мамо, — з надією глянув на неї Рон, — а чи не міг би я отримати нову мітлу?
Обличчя місіс Візлі спохмурніло: мітли були дорогі.
— Не якусь особливу! — поспіхом додав Рон. — Просто... і просто новішу, на заміну...
Місіс Візлі мить повагалася, а тоді знов усміхнулась.
— Обов ' язково купимо... ну, то я побіжу, якщо треба купити ще й мітлу. До зустрічі... мій Рончик — староста! Не забудьте поскладати валізи... староста... ой, я така приголомшена!
Вона ще раз цмокнула Рона в щоку, зашморгала носом і квапливо вибігла з кімнати.
Фред із Джорджем перезирнулися.
— Ти не образишся, якщо ми не будемо тебе цілувати? — удавано стурбувався Фред.
— Якщо хоч, можемо зробити реверанс, — додав Джордж.
— Ой, та відчепіться, — вовком глянув на них Рон.
— Бо що? — поцікавився Фред з капосною посмішкою. — Призначиш нам покарання?
— Цікаво було б на це подивитися, — глузливо реготнув Джордж.
— Він так і зробить, якщо дасте привід! — розсердилася Герміона.
Фред з Джорджем розреготалися, а Рон пробурмотів: "Та перестань, Герміоно".
— Тепер доведеться стежити за кожним своїм кроком, Джорджику, — удавано затремтів Фред, — з такими двома наглядачами...
— Так бачу, нашим правопорушенням нарешті покладено край, — скрушно похитав головою Джордж. І близнюки роз'явилися з гучним ляскотом.
— Ну й парочка! — Герміона розлючено глянула на стелю. З кімнати над ними долинав гомеричний регіт Фреда і Джорджа. — Роне, не звертай на них уваги, просто вони тобі заздрять!
— Не думаю, — засумнівався Рон, також позираючи на стелю. — Вони завжди казали, що старостами стають тільки ідіоти... зате, — додав він значно бадьоріше, — у них ніколи не було нових мітел! От би поїхати з мамою, щоб вибрати самому... на "Німбуса" їй не вистачить грошей, але з'явилася нова модель "Чистомета", було б класно... так, мабуть, піду скажу їй, що хотів би мати "Чистомет", просто, щоб вона знала...
Він вискочив з кімнати, залишивши Гаррі наодинці з Герміоною.
Гаррі чомусь відчув, що не хоче дивитися на Герміону. Він підійшов до ліжка, забрав чисті мантії, що їх принесла місіс Візлі, і зробив крок до своєї валізи.
— Гаррі?.. — невпевнено почала Герміона.
— Усе чудово, Герміоно, — якось нещиро, чужим голосом озвався Гаррі, так і не подивившись на неї, — класно. Староста. Супер.
— Дякую, — відповіла Герміона. — Е?е... Гаррі... ти не міг би позичити Гедвіґу, щоб я повідомила мамі з татом? Вони дуже зрадіють... бо староста — це те, що їм зрозуміло.
— Та будь ласка, — сказав Гаррі, не впізнаючи власного голосу. — Бери!
Він нахилився над валізою, поклав мантії на саме дно і вдав, ніби щось там шукає, а Герміона тим часом підійшла до шафи по Гедвіґу. Минуло кілька секунд. Гаррі почув, як зачинилися двері, але все ще не розгинався, прислухаючись. Було тихо, тільки хихотіла порожня картина на стіні й відригував кошик для сміття, що ніяк не міг перетравити совиний послід.
Гаррі випростався й озирнувся. Не було вже ні Герміони, ні Гедвіґи. Він підбіг до дверей, щільно їх причинив, а тоді поволі підійшов до ліжка і впав на нього, втупившись незрячими очима в шафу.
Він зовсім забув, що в п'ятому класі обирають старост. Він так боявся, що його виключать, що й не згадував про значки і те, кому вони дістануться. Але якби згадав ... якби подумав про це... то чого міг би сподіватися?
" Не цього ", — пролунав у голові тихий відвертий голос.
Гаррі замружився й затулив обличчя руками. Не варто брехати самому собі: якби він пам'ятав про значок старости, то сподівався б, що значок дістанеться йому, а не Ронові. Невже він стає таким зарозумілим, як Драко Мелфой? Невже вважає себе ліпшим за інших? Невже справді повірив, що кращий за Рона?
" Ні ", — рішуче заперечив голос.
Це правда? Гаррі стурбовано прислухався до власного серця.
"Я кращий у квідичі", — озвався голос. — "Але нічим не кращий у всьому іншому".
Це абсолютна правда, подумав Гаррі. Він не вчився краще за Рона. А як же тоді життєві уроки? Як усі ті пригоди, що випали на їхню з Роном та Герміоною долю, відколи вони познайомилися у ГЬґвортсі, й через які їм загрожувало щось значно гірше, ніж виключення?
"Рон і Герміона були зі мною майже весь час", — нагадав голос у Гарріній голові.
— Майже, але не весь, — заперечив сам собі Гаррі. — Вони І не боролися разом зі мною з Квірелом. Не опинялися віч?на?віч з Редлом і Василіском. Не відганяли дементорів тієї ночі, коли втік Сіріус. Не були зі мною на цвинтарі тоді, коли повернувся Волдеморт...
І він знову відчув себе скривдженим, як тоді, у той перший вечір, коли прибув сюди. "Я зробив набагато більше, — обурено подумав Гаррі. — Зробив більше за них усіх!"
"Але, можливо, — справедливо зауважив голосочок, — можливо, Дамблдор обирає старост не на тій підставі, що вони постійно влазять у халепи... можливо, в нього інші критерії добору... У Рона є щось таке, чого бракує тобі.."
Гаррі розплющив очі й поглянув крізь пальці на пазуристі ніжки шафи, пригадуючи Фредові слова:" Ніхто при здоровому глузді не призначив би Рона старостою..."
Гаррі пирхнув зі сміху. Але за мить відчув сам до себе огиду.
Рон не просив Дамблдора, щоб той давав йому значок старости. Тут не було Ронової провини. Невже він, Гаррі, найкращий у світі Ронів приятель, ображатиметься, що не отримав значка, глузуватиме разом з близнюками за Роновою спиною, псуватиме радість Ронові, який уперше в житті бодай у чомусь переміг Гаррі?
Тут Гаррі знову почув на сходах Ронові кроки. Він встав, поправив окуляри і зобразив на обличчі усмішку якраз тоді, коли Рон відчинив двері.
— Ще встиг її впіймати! — радісно повідомив Рон. — Каже, що постарається купити "Чистомет".
— Класно, — погодився Гаррі, з полегкістю відчувши, що нещирі нотки в його голосі зникли. — Слухай... Рон... знаєш, ти молодець.
Посмішка на Роновім обличчі зів'яла.
— Ніколи б не подумав, що виберуть мене! — похитав він головою. — Думав, що старостою будеш ти!
— Та де там, зі мною у них було забагато мороки, — повторив Гаррі Фредові слова.
— Так, — погодився Рон, — можливо... ну що, пора пакувати валізи?
Дивовижно, як за той час, відколи вони сюди прибули, їм вдалося так порозкидати свої речі. Вони півдня збирали книжки й усе інше, і запихали у шкільні валізи. Гаррі помітив, що Рон постійно перекладав значок старости з місця на місце — то клав на тумбочку біля ліжка, то ховав у кишеню джинсів, то знову витягав і прикладав до мантій, милуючись ефектом поєднання червоного й чорного кольорів. Лише після того як до спальні зазирнули Фред і Джордж з пропозицією причепити значок закляттям?приклеяттям йому на чоло, Рон загорнув його в темно?бордові шкарпетки й сховав у валізу.
Десь о шостій місіс Візлі повернулася з алеї Діаґон, нав'ючена книжками і з довгим пакунком у руках, загорнутим у грубий бурий папір. Рон аж застогнав, коли його побачив.
— Розгорнеш потім, бо вже час вечеряти, спускайтеся всі донизу, — сказала вона, та не встигла вийти за поріг, як Рон гарячково роздер папір і почав захоплено розглядати кожнісінький сантиметр нової мітли.
Унизу, в підвалі, місіс Візлі повісила над ущерть заставленим наїдками столом яскраво?червоне полотнище, на якому було виведено:
ВІТАЄМО
РОНА І ГЕРМІОНУ —
НОВИХ СТАРОСТ!
Гаррі ще ні разу за ці канікули не бачив її в такому гарному настрої.
— Я вирішила влаштувати маленьке свято замість звичайної вечері, — пояснила вона Гаррі, Ронові, Герміоні, Фредові, Джорджу й Джіні, коли ті спустилися в кухню. — Зараз прибудуть Білл і твій тато, Роне. Я вислала їм сов. Вони просто в захваті , — сяючи, додала вона.
Фред закотив очі.
Сіріус, Люпин, Тонкс і Кінґслі Шеклболт були вже там, а Дикозор Муді пришкутильгав невдовзі після того як Гаррі налив собі маслопива.
— Аласторе, як добре, що ти прийшов, — радісно щебетала місіс Візлі, поки Дикозор знімав дорожнього плаща. — Ми давно хочемо попросити тебе оглянути письмовий стіл у вітальні і сказати нам, що там сидить? Не хотіли відчиняти, ану ж там якась гидота.
— Запросто, Молі...
Дикозорове синьо?голубе око закотилося догори й пильно втупилося в стелю.
— Вітальня... — прохрипів він, а зіниця звузилася. — Стіл у кутку? Так, бачу... це ховчик... піти його вигнати, Молі?
— Ні, ні, я потім сама вижену, — всміхнулася місіс Візлі, — а ти бери пий. До речі, сьогодні в нас є привід для свята... — вона показала на червоне полотнище. — Четвертий староста в родині! — лагідно сказала вона, куйовдячи Ронові волосся.
— Староста? — прогарчав Муді й поглянув на Рона нормальним оком, натомість магічне скосилося кудись убік. У Гаррі з'явилося неприємне відчуття, що воно втупилося в нього, і він посунувся ближче до Сіріуса й Люпина.
— Ну вітаю, — сказав Муді, не відводячи нормального ока від Рона,— людей, наділених владою, чекає багато неприємностей, але Дамблдор, очевидно, вважає, що ти даси раду у найскрутніших ситуаціях, бо інакше не призначав би тебе. Було видно, що Рона ця думка стривожила, але йому не довелося нічого відповідати, бо якраз прибув його тато зі старшим братом. Місіс Візлі мала такий гарний настрій, що навіть не дорікнула їм за те, що вони привели з собою Мандангуса. На ньому була довжелезна накидка, що химерно відстовбурчувалась у найнесподіваніших місцях, і яку він відмовився скинути й повісити біля Дикозорового плаща.
— Думаю, треба виголосити тост, — сказав містер Візлі, коли всі вибрали собі напої. Він підняв угору келих. — За Рона й Герміону; нових старост Ґрифіндору!
Рон і Герміона аж сяяли, коли всі за них випили і заплескали в долоні.
— А я ніколи не була старостою, — весело розповідала Тонкс, йдучи за Гаррі, коли всі рушили до столу з їжею.