А поки що мені наказано передати всім, що тнх юнг, яких побачать з цигаркою, переслідувати ні я, ні старшини не ^фдуть...
Від боцманської команди пружним кроком Кравцов наблизився до першого класу стернових. Ще здалеку чулося, як лунко рипить сніжок під лакованими черевиками лейте-панта.:. Він подав команду:
— Юнга Ес Поскочін, три кроки вперед... арш!
— Тебе,— підштовхнув Савка товариша.— Зараз вріже... Голова філософа ледве сягала грудей лейтенанта. Кравцов поліз у кишеню, витяг звідти гаманець, а з нього— рембраидтівську "Данаю".
— Комісія розглянула твою претензію. Наказано передати, що протн Рембрандта ніхто не заперечує. Але ц ю "Дапаю" вішати не треба. Пошукай іншу...
Він тут же порвав картинку, а Коля засмутився:
— Де я на Соловках іншу "Данаю" знайду?
У.хорошому настрої Кравцов зігнутим пальцем у рукавиці натиснув на кнопку носа Поскочіна:
— Занадто балакучий... Іди в стрій. Служи далі...
Наступного дня юнги скинули роби, одяглися табельно. Савка крокував у Савватьєво, сповненнй рішучості отримати першу п'ятірку. Його влаштовувала лише п'ятірка.
З тріском провалився на екзамені Федя Артюхов, вийшов з класу, майже хитаючись. Товариші, співчуваючи, обтрушували крейду з його фланелївки.
— Трійка,— переживав Артюхов.— Усе ж знав. Я певен! А тут замигав Фокін на Ратьєрі... Ну, й пропав одразу!
Московський як старший хвилювався за всіх, благаючи:
— Перший клас, щоб жодної двійки. З сусіднього "борту" клас Колесиика міцно тисне! Не здаватнся...
Викликали Колю Поскочіна. З-за дверей чулися його впевнені відповіді, різкий свнст прапорців на передачі тексту, потім заклацав ліхтар Ратьєра... Поскочін вийшов — хоч би тобі що:
'— П'ятірка!
Далі пішло як по маслу: п'ять, чотири, жодної трійки. Іосомаха, гордий за своїх, ходив по коридору іменинником.
437
— Фінікін,— казав він,— не будь рудим... не нашкодь! Викликали Огурцова. Юнги, проводжаючи Савку, поплескували по плечах, підбадьорували:
— Ну, ти пе підведеш. Тут надійно!
На перше запитання Савка відповів легко. Фокін болів за кожного учня. Його можна зрозуміти: сигнальний старшина з підводного човна, він волею долі став педагогом, а його роботу з юнгами приймали люди високих чинів. На другому питанні (будова місткового ліхтаря) Савка вперше спіткнувся — не зметикував.
— Ви відповідайте конкретно. Проблиски світла ліхтар дас за рахунок чого? Як народжуються світлові точки і тире?
— Вмикають ліхтар чи вимикають,— відповів Савка.
— Питання не знаєте. Ліхтар у поході постійно ввімкнений у бортову мережу. А рефлектор його закритий ширмами. Рухом важеля сигнальник то відкриє їх, то закриє.
З передачею прапорцевнм семафором фразн "Відбуксируйте мене в гавань, маю пробоїну" Савка впорався. Потім Фокін відійшов далі від юнги, притнс до грудей коробку Ра-тьєра, і в обличчя Савці вдарив різкий і гострий пучок світла. Пальці старшини заклацали клавішами; в проблисках народилося перше слово "прошу", після чого Савка збився. Попросив повторити.
— Читай знову,— мовив невдоволено Фокін.
Савка сподівався, що Фокін повторить фонарем поперед-пїй текст, і запам'ятав оте перше "прошу". Але Фокін повністю перебудував фразу, і в голові Савки все переплуталося. Ратьєр, жалісливо мигнувши, погас у руках доброго старшини.
— Ех, Огурцов, підвів ти мене. А я думав...
— Трійка! — пролунало від стола комісії. Савка ладеп був крізь землю провалитися.
— Розквасив ти нам усе,— вилаяв його Московський. Поряд крокував побратим по нещастю Коля Артюхов.
— Аж зубн цокотять,— зізнався він Савці.— Завтра в нас морпрактнка. Прийматиме сам Аграмов. За його книжками навчалися, йому ж і відзвітуємо. Соромно, якщо вріжусь.
Федя подарував класу цього разу п'ятірку, вмить повеселішав.
— Давай і ти! — сказав він Савці.— Нічого не бійся. У кабінеті морської практики дивляться зі стін портрети
російських флотоводців. Пахне матами й лаками, манільським прядивом, на фанерному стенді висять зразки найскладніших морських вузлів. Під скляними ковпаками завмерли моделі есмінців, підводних човнів і славних фрегатів минулого. Готуючись відповідати, під портретами під стіною вже стояли Джек Баранов — під Нахімовим, Фінікін — під Ушаковим, а Савка зі своїм білетом сховався під бородою Макарова.
— Хто з вас готовий? — запитав їх Аграмов.
— Юнга Ее Огурцов готовий,— підійшов Савка до столу.
— Без підготовки?
■— Без. Питання перше. Назвати різновиди шлюпок, які знаєте, і в чому їхпі основні відмінності?
— Так. Чудово,— крякнув капітан першого рангу й посуворішав.
Савці мимохіть згадалася школа. Відповідаєш урок по Лєрмонтову, але дивиться на тебе не Лєрмонтов, а вчителька, яка й сама Лєрмонтова зроду не бачила. А тут складаєш екзамен — і перед тобою сидить похмурий, статечний, грізний улюблений автор твоїх підручників. Савка хвацько перерахував усі баркаси, ялн, тузики, катери, вельботи, двійки, четвірки й фофани. Закінчив перелік знаменитою на флоті "шестіркою".
— Скільки "шестірка" бере людей на веслах? ■— Тихої погоди до тринадцяти чоловік.
— Друге питання!
— Єсть друге. Де розміщений спардек і шкафут?
— Можеш не відповідати,— сказав Аграмов.— Це будь-яке кошеня зпає, де спардек, а де шкафут... Краще подумай: як корабель може позбутися нарослих на корпус морських мікроорганізмів, не заходячи прн цьому в доки?
— Треба спрямувати корабель у річку чи лагуну а прісного водою, потрапивши в яку морські мікроорганізми відімруть самі по собі.
— Гаразд. Яке в тебе третє питання?
— Дитяче,— відповів Савка.— У який спосіб закріпляється якірний ланцюг за корпус корабля?
— На дитяче питання дай недитячу відповідь.
— Єсть. Існує вислів "Попускай до жвака-галса". Це означає, що слідом за якорем на глибину попускається ланцюг на всю довжину, а кінець ланцюга за допомогою глаголь-гака намертво з'єднаний з кільсоном корабля особливим пристроєм жвака-галса. .
— Так. Для чого там вмонтований глагояь-гак?
— Коли кораблю необхідно терміново звільнитися від якоря, а нема часу для вибирання його з грунту,— ну, скажімо, під час раптового бомбардування,— тоді глаголь-гак може швидко розірвати ланцюг.
— П'ять. Іди.— Аграмов повернувся до Фінїкіна та Баранова.—_Ви готові?
А попереду ще метеорологія, стернова справа, маневро-вість і повороткість корабля, служба погоди й часу, політ-заняття. "Мені потрібні лише п'ятірки,— переконував себе Савка,— лише п'ятірки".
На самі "відмінно", чисто — голки не підточиш, ішов у класі попереду всіх Коля Поскочін. Увечері він у кубрику "пускав до жвака-галса" ланцюг своєї бездонної пам'яті. Зараз його якір підхопив з грунту забуття знедолену "Данаю"...
— ...була дуже гарна жінка. Вона доводилася дочкою Акризію. але оракул Акризїю напророчив, що він загине від сипа Данаї. І ось Акризій, чолов'яга підлий, ув'язнив Данато в темницю. Але про красу її вже прочув Зевс Громовержець. Щоб проникнути в темницю, Зевс пролився на Данаю золотим дощем. Від Зевса вона народила Персея, який здійснив у жнттї чимало подвигів. Коли підступний Акрнзій почув перший крик новонародженого, він звелів Данаю з сином посадовити в ящик і кинути в морські хвилі. Але хвилі пригнали їх до берега, після чого відважний Персей відрубав голову горгоні на ім'я Медуза...
— От шкет! — дивувався Росомаха.— Звідки тн це знаєш?
— Просто я допитливий. А книжки читаю уважно. Незабаром він знову повісив у кубрику "Данаю", але
вже іншу.
— Що я бачу? — помітив її гостроокий Кравцов.
— Тіціана! — зітхнув Коля Поскочін.— Хоча рембранд-тівська "Даная" мені більше подобалася, ніж ця.
— Ти зачекай зі своїм Тіціаном. Звідки тут дама?
— Це та сама Даная, обсипана золотим дощем. Вн мені сказали, що рембрандтівську не можна. Щоб я пошукав іншу! Ось я й знайшов тіціанївську. Погодьтеся зі мною, товаришу лейтенанте, що в соловецьких умовах це було нелегко...
Кравцов нахилився до картинки:
— Цю теж пе можна. Пошукай іншу.
Коля відповів, що він пошукає. Вибір у нього великий: Данаю писали ще Боль, Госсарт, Корреджіо, Блумарт, Ка-раччі, Бланшар, Варїкс, де Бренн, Каольварт... І лейтенант відступився:
— Жук ти добрячий! Тобі в архіві флоту працювати б... Гаразд. Хай уже ця висить. А то знайдеш... Чорт тебе знає!
І всі звикли до Данаї. Що тут поганого? А далі Савка — ніби забивав цвяхи: п'ять, п'ять, п'ять, п'ять. Ось і останній екзамен — електропавігацінні інстру-
пти Савка пішов на екзамен, як на свято. Жодної ознаки хвилювання. Як гурман смакує різні соусн, так і Савка з насолодою усвідомив нові поняття: альтернатор, венд-мотор, блукаючі струми, статор, дроссель, колесо білкн, соленоїд, реверс... Шиття усміхалося. Сам, за покликом власного серця Савка вирішив опанувати не лише професію стерпового-сигнальника, але й набути другу флотську спеціальність — штурманського електрика. Він ще не знав, яким важливим було це рішення...
Приймали залік мічман Сайгін, завжди усміхнений і життєрадісний, елегантний лейтенант Зайцев і... Плакідов — лише від згадки про нього в юнг тремтіли коліна. Інженер-капітан 3-го рангу був суворий і, як з'ясувалося, знав будову гірокомпаса не гірше, ніж повороткість і маневровість кораблів. А мічман Сайгін, угледівши Савку, припустився великої педагогічної помилки. Тільки-но Огурцов витяг білет, як одразу він — о диво! — поставив йому в табель п'ятірку з плюсом. Через це суворий Плакідов озлобився на Савку, як па запеклого свого ворога.
— Що? — запитав він Сайгіна.— Ваш улюбленець? Та яке вн мали право ставити йому п'ять та ще з хрестиком? Хіба він уже відповів?
Савка поклав білет з питаннями назад і помітив, як зблід мічман Сайгін.
— Ти не можеш відповісти? — здивувався Зайцев.
— Можу. Але я витяг надто легенькі питання. Запитайте мене що-небудь складніше! Во нецікаво...
Плакідов підвівся, розмахуючи указкою:
— Неподобство! Як ви поводитеся? Тут вам не пирк, а військовий заклад... Зараз же відповідайте на те, що ви-тягли!
* Але Савчин білет уже загубився серед інших, і він вдруге витяг будь-який — навмання.
— Єсть! — сказав він.— Дозвольте відповідати?
— Сідайте й подумайте,— наказав Плакідов.
— Думати треба було раніше,— відповів йому Савка. Лейтенанта Зайцева від сміху скоцюрбило над столом.
— А це мені навіть подобається! — сказав він.— Не встигла людина й слова мовити, як уже йому — п'ять з хрестиком на тарілочці.