Карибська таємниця

Агата Крісті

Сторінка 26 з 30

Якщо її добре запакувати, то жодна жінка не втримається, щоб її не купити.

— То ви саме для цього… — і міс Марпл умисне не докінчила свою фразу.

— Ні, я прийшов сюди не для того, щоб поговорити про косметику, — погодився Джексон.

"Ти мав дуже мало часу на те, щоб вигадати вірогідну брехню. — подумала міс Марпл. — Подивимося, як тобі пощастить викрутитися тепер".

— Річ у тому, — сказав Джексон, — що місіс Волтерс десь цими днями позичила місіс Кендел свою помаду. Я прийшов, щоб забрати її для неї назад. Я постукав у вікно, а тоді побачив, що місіс Кендел міцно спить, і подумав, що нічого поганого в тому не буде, якщо я просто увійду до ванної й пошукаю помаду.

— Розумію, — сказала міс Марпл. — І ви її знайшли?

Джексон похитав головою.

— Мабуть, вона лежить у неї в сумочці, — безтурботно припустив він. — Ну то й нехай. Місіс Волтерс не надто турбується тим, що її віддала. Вона лише мимохідь згадала про неї. — І додав, роздивляючись косметичні препарати, що були на полиці: — У неї не так багато косметики, правда ж? А втім, вона й не потребує її. Адже вона молода й має добру шкіру від природи.

— Схоже, ви дивитеся на жінок зовсім іншим оком, аніж звичайні, пересічні чоловіки, — сказала міс Марпл, мило всміхаючись.

— Атож. Я думаю, професія змінює погляд людини на життя.

— Ви багато знаєте про ліки?

— О, так. Маю добрий робочий досвід із ними. Якщо ви мене запитаєте, то скажу, що сьогодні ми маємо їх надто багато. Надто багато заспокійливих засобів, стимуляторів та всіляких чудодійних засобів. Добре, якщо їх продають за рецептом, але ж багато з них ви можете купити й без рецепта. Деякі з них можуть бути дуже небезпечними.

— Мабуть, що так, — сказала міс Марпл. — Атож, я певна, що так.

— Вони, знаєте, дуже впливають на поведінку. Істерія, яку ми так часто спостерігаємо в підлітків, пояснюється не природними причинами, а тим, що вони мають звичай ковтати всіляку гидоту. О, у цьому немає нічого нового. Це відомо з давніх-давен. На Сході — хоч мені там і не довелося бути — можна спостерігати все, що завгодно. Ви здивувалися б, якби знали, що там жінки дають своїм чоловікам. В Індії, наприклад, у погані давні часи молодих жінок видавали заміж за старих чоловіків. Позбутися їх, думаю, вони не хотіли, бо по смерті чоловіка їх або спалювали на його похоронному вогнищі, або якщо не спалювали, то родина небіжчика виганяла її на вулицю. Бути вдовою було в ті дні в Індії невесело. Але вона могла підтримувати старого чоловіка ліками та наркотиками, перетворити його на напівбожевільного, розбудити в нього галюцинації, очистити його мозок від будь-яких тверезих думок. — Він похитав головою. — Атож, роботи їй вистачало, і то була робота брудна.

А згадайте відьом. Ми знаємо про них дуже багато цікавого. Чому вони завжди зізнавалися, чому так легко погоджувалися, що вони відьми і що літають на мітлі на відьомські шабаші?

— Тортури, — сказала міс Марпл.

— Не завжди, — не погодився з нею Джексон. — О, так, тортури багато чого пояснювали, але нерідко вони зізнавалися навіть раніше, аніж їм погрожували тортурами. Вони не просто зізнавалися, вони вихвалялися своїм умінням. Як відомо, ті жінки мали звичай натиратися різними мастями. Вони називали це помазанням. Коли втираєш у шкіру деякі з тих препаратів — беладону, атропін та інші, до них подібні, — вони створюють галюцинації вознесіння, польоту крізь повітря. А вони думали, бідолахи, що літають насправді. А згадайте про секту асасинів — середньовічних людей, які жили в Сирії, у Лівані, десь там, на Сході. Вони споживали індійський гашиш, який викликав у них галюцинації про рай, про гурій, про нескінченність часу. Їм казали, що так вони житимуть після смерті, але щоб заслужити таке життя, вони повинні здійснювати ритуальні вбивства. І я нічого не вигадую, бо так воно й було.

— Так було тому, — сказала міс Марпл, — що люди за своєю суттю надзвичайно легковірні.

— Так, я думаю, це правда.

— Люди вірять усьому, у чому їх переконують, — сказала міс Марпл. — Так, так, усі ми схильні робити це, — додала вона, а тоді гостро запитала: — Хто розповів вам усі ці історії про Індію, про те, як дружини напувають своїх чоловіків дурманом? — І вона додала, перш ніж він устиг відповісти: — Либонь, майор Полґрейв?

Джексон здавався трохи здивованим.

— Так, і справді, то був він. Він розповів мені багато таких історій. Звісно, більшість із них відбувалися задовго до того, як він там жив, але він, здавалося, знав про них усе.

— Майор Полґрейв перебував під враженням, що він знає дуже багато про все, — сказала міс Марпл. — Він часто був неточним у тому, що розповідав людям. — Вона замислено похитала головою. — Майор Полґрейв повинен багато за що відповісти.

Почувся тихий звук від сусідньої спальні. Міс Марпл рвучко обернула голову. Вона швидко вийшла з ванної до спальні. Лакі Дайсон стояла там у дверях.

— Ой, я не думала, що ви тут, міс Марпл.

— Я вийшла до ванної лише на мить, — сказала міс Марпл із гідністю та з легким відтінком вікторіанської стриманості.

Стоячи у ванній, Джексон широко всміхався. Вікторіанська скромність завжди розважала його.

— Я подумала, чи не захочете ви, щоб я трохи посиділа з Молі, — сказала Лакі, поглянувши на ліжко — Вона заснула, так?

— Думаю, що так, — відповіла міс Марпл. — Але тут усе гаразд. Ви йдіть і розважайтеся собі, моя люба. Я думала, ви поїхали на екскурсію.

— Я мала намір поїхати, — сказала Лакі, — але в мене так розболілася голова, що в останню хвилину я мусила відмовитися. Тож я й подумала, що, можливо, зможу принести користь тут.

— Це дуже люб'язно з вашого боку, — сказала міс Марпл. Вона знову сіла біля ліжка й заходилася плести. — Але мені тут цілком добре.

Лакі завагалася на хвилину або дві, а потім обернулася й пішла геть. Міс Марпл зачекала хвилину, а потім навшпиньки повернулася до ванної кімнати, але Джексон уже пішов, безперечно, вийшовши крізь другі двері. Міс Марпл узяла тюбик із кремом, який він тримав у руці, і поклала його собі до кишені.

РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ДРУГИЙ

ЧОЛОВІК У ЇЇ ЖИТТІ?

Природно, побалакати з доктором Ґремом виявилося не так легко, як сподівалася міс Марпл. Річ у тому, що вона остерігалася підійти до нього умисне, позаяк не хотіла надавати великої важливості запитанням, які хотіла йому поставити.

Тім повернувся доглядати Молі, і міс Марпл домовилася з ним, що змінить його під час вечері, коли його присутність буде потрібна в їдальні. Він запевнив її, що місіс Дайсон готова допомогти йому або навіть місіс Гілінґдон, але міс Марпл твердо сказала, що обидві вони молоді жінки, яким хочеться розважитися, і що вона особисто воліє з'їсти якусь легеньку страву раніше, і це задовольнить усіх. Тім знову тепло подякував їй. Блукаючи навмання навколо готелю та по стежці, що сполучала між собою різні бунгало, зокрема й бунгало доктора Ґрема, міс Марпл намагалася спланувати свої наступні дії.

У неї в голові крутилося чимало плутаних і суперечливих думок, а якщо міс Марпл і не могла чогось терпіти, то це плутаних і суперечливих думок. Усе починалося досить очевидно. Майор Полґрейв із його гідною жалю схильністю розповідати історії, його необережна розповідь, яку вочевидь підслухали, і як наслідок — його смерть через двадцять чотири години. Начебто ніяких ускладнень тут немає, подумала міс Марпл.

Але потім, вона мусила визнати, почалися суцільні ускладнення. Факти вказували в надто багатьох напрямках водночас. Їй залишалося тільки визнати, що жодному сказаному тут слову вірити не можна, що нікому не можна довіряти і що надто багато людей, з якими вона зустрічалася, мали гідну жалю схожість із деякими особами в Сент-Мері-Мід, але куди це визнання могло її привести?

Вона вирішила зосередити всі зусилля свого розуму на жертві. Когось мали вбити, і її опановувало дедалі сильніше відчуття, що вона повинна точно з'ясувати, хто ж це такий. Якийсь сигнал уже був. Вона щось чула? Помітила? Бачила?

Хтось сказав їй щось таке, що мало стосунок до справи. Джоун Прескот? Джоун Прескот повідомила їй чимало різних подробиць про чимало людей. Скандали? Плітки? Що саме сказала їй Джоун Прескот?

Ґреґорі Дайсон? Лакі? Думки міс Марпл закружляли навколо Лакі. Почуття цілком природної підозри з певністю підказувало їй, що Лакі, безперечно, мала стосунок до смерті першої дружини Ґреґорі Дайсона. Усе вказувало на це. Чи не може бути так, що рокована на смерть жертва, яку вона прагне порятувати, — це Ґреґорі Дайсон? Що Лакі намагається знайти нове щастя з іншим чоловіком, а для цього їй потрібна не лише свобода, а й чималий спадок, що його вона одержить як вдова Дайсона?

"Але все це тільки припущення й здогади, — сказала міс Марпл, звертаючись до самої себе. — Я дурна. Я знаю, що дурна. Істина має бути дуже проста, треба лише очистити її від нашарувань. Але надто багато нашарувань, і в цьому вся проблема".

— Ви розмовляєте сама із собою? — запитав містер Рейфаєл.

Міс Марпл пересмикнулася. Вона не помітила, як він підійшов. Естер Волтерс підтримувала його, і він повільно просувався від свого бунгало до тераси.

— Я справді не помітила вас, містере Рейфаєл.

— Ваші губи ворушилися. Ви досі переконані, що часу гаяти не можна?

— Досі переконана, — підтвердила міс Марпл, — але досі не можу побачити те, що має бути цілком очевидним…

— Я радий, що вам ця справа здається цілком очевидною. Але якщо вам буде потрібна допомога, розраховуйте на мене.

Він обернув голову, побачивши Джексона, який наближався до них по стежці.

— А ось і ви, Джексоне. Де ви, в біса, були? Вас ніколи немає поблизу, коли ви мені потрібні.

— Пробачте, містере Рейфаєл.

Він спритно підсунув плече під руку містера Рейфаєла.

— До тераси, сер?

— Відведи мене до бару, — сказав містер Рейфаєл. — Дякую, Естер, ви тепер можете йти й нарядитися у свою вечірню тогу. Зустрінемося на терасі через півгодини.

Вони з Джексоном відійшли. Місіс Волтерс сіла на стілець біля міс Марпл. Вона легенько потерла свою руку.

— Він здається легеньким, — сказала вона, — але моя рука геть затерпла. Я сьогодні взагалі не бачила вас, міс Марпл.

— Ви не могли мене бачити, бо я сиділа біля Молі Кендел, — пояснила міс Марпл. — їй уже набагато краще.

— Якби ви мене запитали, то я сказала б вам, що нічого поганого з нею й не було, — сказала Естер Волтерс.

Міс Марпл підняла брови.

24 25 26 27 28 29 30