178-190
То була наша перша зустріч із Планом, який ще тільки мрів у далечині. Того дня я міг бути деінде. Якби я того дня не опинився в кабінеті Бельбо, де б я був нині?... Продавав би насіння кунжуту в Самарканді, видавав би серію книжок абеткою Брайля, керував би Першим національним банком Землі Франца-Йосифа? Підрядні речення нереальної умови завжди правдиві, бо неправдивим є засновок. Але того дня я був там, де був, і тому нині я там, де я є.
Театральним жестом полковник показав нам цей аркуш. Він усе ще у мене, серед моїх паперів, у пластиковій течці, ще більш пожовклий і збляклий, ніж тоді, фотокопія зроблена на термальному папері, вживаному в ті роки. Насправді там були два тексти — перший, густо написаний, займав верхню половину сторінки, другий був розділений на чудернацькі строфи...
Перший текст являв собою демонічну літанію, пародію на якусь семітську мову:
Kuabris Defrabax Rexulon Ukkazaal Ukzaab Urpaefel Tciculbain Habrak Hacoruin Maquafel Tebrain Hmcatuin Rokasor Himesor Argaabil Kaquaan Docrabax Reisaz Reisabrax Decaiquan Oiquaquil Zaitabor Qaxaop Dugraq Xaelobran Disaeda Magisuan Raitak Huidal Uscolda Arabaom Zipreus Mecrim Cosmae Duquifas Rocarbis
— He надто зрозуміло, — зауважив Бельбо.
— Правда? — вдавано здивувався полковник. — І я провів би над цим ціле життя, якби одного дня, майже випадково, не знайшов на одному прилавку книгу про Тритемія і мені не впало у вічі одне з зашифрованих повідомлень: Pamemel Oshurmy Delmuso Thafloyn... Я натрапив на слід і пішов по ньому аж до кінця. Я нічого не знав про Тритемія, але в Парижі знайшов видання його Steganographia, hoc est ars per occultant scripturam animi sui voluntatem absentibus aperiendi certa, Франкфурт, 1606 рік — "Мистецтво відкривати свою душу далеким особам за допомогою окультного письма". Цей Тритемій був незвичайна людина. Абат бенедиктинців у Шпаннгаймі, він жив на зламі п'ятнадцятого та шістнадцятого століть і був вченим, який знав давньоєврейську та халдейську, східні мови, наприклад татарську, мав зв'язки з богословами, кабалістами, алхіміками, безперечно, з великим Корнелієм Аґріппою з Неттесгайма, а може, і з Парацельсом... Свої відкриття у галузі тайнопису Тритемій приховує за чорнокнижницьким чадом, кажучи, що коли послати зашифроване послання такого типу, як у вас перед очима, то одержувачеві досить викликати ангелів, приміром Памерсіеля, Падіеля, Доротіеля тощо, і вони допоможуть зрозуміти зміст. Але часто-густо наведені ним приклади — це військові повідомлення, а книга присвячена палатинському графові та герцогові Баварському Філіпові, і є одним з перших прикладів серйозної криптографічної роботи для потреб таємних служб.
— Але даруйте мені, — запитав я, — якщо правильно вас зрозуміти, Тритемій жив принаймні через сто років після написання тексту, який нас цікавить?..
— Тритемій був членом Sodalitas Celtica, яка займалася філософією, астрологією, піфагорійською математикою. Ви вловлюєте зв'язок? Тамплієри
— це орден утаємничених, який також звертається до знань давніх кельтів, це вже доведено численними доказами. Якимось способом Тритемій дізнався про криптографічні системи, які використовували тамплієри.
— Дивовижно, — мовив Бельбо. — Отже, тут переписано зашифроване послання. І про що ж у ньому говориться?
— Майте терпіння, панове. Тритемій подає сорок основних криптосистем і десять другорядних. Мені пощастило, точніше тамплієри з Провена не надто сушили собі голову, певні, що ніхто не здогадається про їхній ключ. Я почав із першої із сорока основних криптосистем і припустив, що в цьому тексті значення мають лише перші літери.
Бельбо взяв до рук аркуш і перебіг його очима:
— Але так теж виходить послідовність без змісту: kdruuuth...
— Звичайно, — сказав поблажливо полковник. — Тамплієри не надто напружувалися, але не були вони такими-то вже й ледачими. Ця перша послідовність своєю чергою є ще одним зашифрованим повідомленням, і я відразу подумав про другу серію з десяти криптосистем. Розумієте, у другій серії Тритемій використовував коліщатко, яке для першої з цих криптосистем виглядає таким чином...
Він вийняв зі своєї теки ще одну фотокопію, підсунув крісло до столу і, торкаючись літер закритою авторучкою, запросив нас стежити за його діями.
— Це найпростіша система. Візьмімо до уваги лише зовнішнє коло. Замість кожної літери початкового послання ставимо попередню літеру. Замість А пишемо Z, замість В — А і так далі. Сьогодні для таємного агента це — дитячі забавки, а за тих часів це вважалося відьомством. Звичайно, щоб розшифрувати, слід іти зворотним шляхом і заміняти кожну літеру шифрування наступною літерою. Я спробував, і мені, певна річ, пощастило, що все вийшло з першої спроби, а ось і результат. — Він написав: "Les XXXVI inuisibles separez en six bandes, тридцять шість невидимих, розділених на шість груп".
— І що ж це означає?
— На перший погляд нічого. Йдеться про щось на зразок декларації про утворення якогось товариства, написаної тайнописом з ритуальних міркувань. Відтак тамплієри, певні, що вмістили своє послання у непроникне сховище, обмежилися французькою мовою чотирнадцятого століття. Тепер погляньмо на другий текст.
a la ... Saint Jean
36 р charrete de fein
6... entiers avec saiel
p... les blancs mantiax
r... s... chevaliers de Pruins pour la... j. nc.
6 foiz 6 en 6 places
chascune foiz 20 a.... 120 a....
iceste est l'ordonation
al donjon li premiers
it li secunzjoste iceus qui... pans
it al refuge
it a Nostre Dame de l'altre part de l'iau
it a l'ostel des popelicans
il a la pierre
3 foiz 6 avant la feste ...la Grant Pute.
— Виходить, це незашифроване повідомлення? — розчаровано запитав Бельбо. Ця історія явно його розважала.
— Очевидно, що у переписаному Інґольфом тексті крапки представляють незрозумілі слова у тих місцях, де пергамент був зіпсований... Але ось переписаний мною остаточний текст. За допомогою припущень, які я насмілюсь назвати ясними і неспростовними, я відновлюю текст, як звичайно говорять, у його первісній пишноті.
Жестом штукаря він обернув фотокопію і показав нам свої нотатки, написані друкованими літерами.
У (НІЧ) НА СВЯТОГО ІВАНА
36 (РОКІВ) П(ІСЛЯ) ВОЗУ З СІНОМ
6 НЕДОТОРКАННИХ (ПОСЛАНЬ) З ПЕЧАТЯМИ
Д(ЛЯ ЛИЦАРІВ У) БІЛИХ ПЛАЩАХ [ТАМПЛІЄРІВ]
R(ЕІАР)S(І) [ЄРЕТИКИ] З ПРОВЕНА ДО (VAIN)JANCE [ПОМСТИ]
6 РАЗІВ ПО 6 У ШЕСТИ МІСЦЯХ
КОЖНОГО РАЗУ [ПО] 20 Р(ОКІВ СТАНОВИТЬ) 120 Р(ОКІВ)
ПЛАН ТАКИЙ:
НЕХАЙ ІДУТЬ У ЗАМОК ПЕРШІ
ІТ(ERUM) [ЗНОВУ ЧЕРЕЗ 120 РОКІВ] ХАЙ ДРУГІ ПРИЄДНАЮТЬСЯ ДО ТИХ (ВІД) ХЛІБА
ЗНОВУ ДО СХОВАНКИ
ЗНОВУ ДО НАШОЇ ПАНІ ПОЗА РІКОЮ
ЗНОВУ ДО ДОМІВКИ ПОПЕЛІКАНІВ
ЗНОВУ ДО КАМЕНЯ
ТРИЧІ ПО 6 [666] ПЕРЕД СВЯТОМ ВЕЛИКОЇ БЛУДНИЦІ
— Гірше ніж іти вночі навпомацки, — сказав Бельбо.
— Звичайно, це ще треба витлумачити. Але Інгольфові, звичайно, це пощастило, як вдалося й мені. Для того, хто знає історію ордену, текст не такий-то вже й неясний, як може здаватися.
Пауза. Він попросив склянку води і далі, слово за словом, вів нас по тексту.
— Значить так: у ніч на святого Івана, через тридцять років після возу з сіном. Тамплієри, яким судилося продовжувати справу ордену, у вересні 1307 року тікають від арешту на возі з сіном. За тих часів роки рахували від одного Великодня до іншого. Отож кінець 1307 року за нашими обрахунками повинен бути Великоднем 1308 року. Спробуймо додати тридцять шість років до кінця 1307 року (який за нашим літочисленням є Великоднем 1308 року), і ми одержимо Великдень 1344 року. Через тридцять шість запророкованих років настає наш 1344 рік. Послання у дорогоцінній шкатулці поміщають у підземелля як доказ, як офіційне підтвердження якоїсь події, що відбулася в тому місці після заснування таємного ордену в святоіванову ніч, тобто 23 червня 1344 року.
— Чому саме 1344 рік?
— Я вважаю, що від 1307 до 1344 року таємний орден реорганізовувався і розробляв план, початок здійснення якого було скріплено цим пергаментом. Треба було почекати, щоб усе затихло, аби знову зав'язалися нитки між тамплієрами п'яти чи шести країн. З іншого боку, тамплієри чекали тридцять шість років, не тридцять п'ять чи тридцять сім, адже, очевидно, число 36 мало для них містичне значення, як це нам підтверджує також зашифроване послання. Внутрішня сума цифр 36 дає дев'ять, і вам, мабуть, не треба нагадувати про глибоке значення цього числа.
— Дозволите? — То був голос Діоталлеві, який виріс за нашими спинами, підкравшись, наче тамплієр з Провена.
— Тут є щось для тебе, — сказав Бельбо і швидко відрекомендував його. Полковникові це, очевидно, не справило прикрості, навіть здавалося, ніби він прагне численної й уважної аудиторії. Він тлумачив собі далі, а в Діоталлеві слинка текла з рота від тих числових ласощів. Чиста тобі гематрія.
— Далі у нас ідуть печаті: шість недоторканних речей з печатями. Інгольф знаходить шкатулку, очевидно, запечатану печаттю. Для кого було запечатано цю шкатулку? Для Білих Плащів, а отже, для тамплієрів. Далі у посланні маємо літеру r, кілька літер стертих, і літеру s. Я читаю relapsi. Чому? Тому що всі ми знаємо, що relapsi — це були єретики, які відмовлялися від своїх попередніх зізнань, і саме relapsi відіграли не останню роль у процесі тамплієрів. Тамплієри Провена з гордістю несли своє звання relapsi. Це ті, що відмежувалися від ганебної комедії процесу. Отже, йдеться про лицарів із Провена, єретиків, готових до чого? Ті кілька літер, які ми маємо, підказують vainjance — до помсти.
— Якої помсти?
— Панове! Вся містика тамплієрів, починаючи з процесу і далі, зосереджена навколо задуму помсти за Жака де Моле. Я не надто високої думки про масонські ритуали, але й вони, ця міщанська карикатура на лицарство тамплієрів, є його відбиттям, хоч і виродженим. А одним зі ступенів у масонстві шотландського обряду є ступінь Лицаря Кадоша, по-давньоєврейському лицаря помсти.
— Гаразд, тамплієри готуються до помсти. А що далі?
— Скільки часу потрібно на цей план помсти? Зашифроване послання допомагає нам зрозуміти послання незашифроване. Має бути шість разів по шість лицарів у шести місцях — тридцять шість розділені на шість груп. Тоді говориться "щоразу по двадцять", і тут йде щось невиразне, але у переписаному Інґольфом це скидається на а — тобто ans, років.