Від інших людей капітана Милягу відрізняло те, що він завжди посміхався. Посміхався милою, приємною усмішкою, яка цілком відповідала прізвищу, котре він носив. Капітан посміхався, коли вітався, коли допитував заарештованих, посміхався, коли інші ридали, одне слово, посміхався завжди. От і зараз, посміхаючись, привітався з Капою і з посмішкою звернувся до Свинцова, який при його появі перекинув стільця і виструнчився біля дверей.
— Мене ждеш?
— Вас.
— Заходь.
Він узяв у Капи ключ від свого кабінету і ввійшов першим. Для початку розсунув штори і відчинив вікно, що виходило у внутрішній двір, на повні груди вдихнув свіже повітря.
У дворі лейтенант Філіппов займався з особовим складом стройовою підготовкою. Особового складу, крім лейтенанта Філіппова, було п'ять чоловік. Повсякдень на стройову підготовку бракувало часу. Завжди було багато роботи. А тут в короткий період переходу на воєнні рейки випав вільний деньок. Крім того, і вказівка була звернути особливу увагу на стройову підготовку.
П'ятеро чоловік, вишикувані в колону по одному, відпрацьовували стройовий крок. Лейтенант Філіппов ішов збоку і, надихаючи підлеглих особистим прикладом, високо піднімав ноги в лискучих хромових чоботях.
Ну, ідо скажеш, Свинцов? — запитав капітаи, не ози-
раючись. '
— Нічого,— Свинцов лінькувато позіхнув в кулак.— Тут хлопці коня знайшли приблудного.
— Чий він може бути?
— Питали, ніхто не знає чий.
— І де лс цей кінь?
— У дворі прив'язали до дерева.
— Сіна дали?
— А навіщо чужого коня годувати?
Капітан обернувся і поглянуз на Свкнцова докірливо.
— Ех, Сгинцов, Свинцов, одразу видно — не любиш тварин.
— Та я й людей не дуже то,— зізнався Свинцов.
— Ну гаразд. Ще що?
— Вчора, товаришу капітан, шпигуна впіймали.
— Шпигуна? — пожвавішав капітан.— Де він?
— Зараз приведу.
Свинцов вийшов. Капітан сів за свій стіл. Шпигун був зараз саме до речі. Капітан позирнув на цитату, що висіла над ним: "...знищувати шпигунів, диверсантів, ворожих парашутистів... * "Ну що ж, знищувати, так знищувати",— подумав капітан і посміхнувся сам до себе.
Щоб не марнувати часу до повернення Свинцова, заходився розбирати секретну пошту. То були всілякі циркуляри, витяги з наказів вищих інстанція, рішень компетентних комісій, з протоколів якихось відповідальних нарад. Про посилення контролю за хлібозаготівлями. Про підготовку до нової (воєнної) позики. Про посилення контролю за особами, котрі ухиляються од військової повинності. Про посилення контролю за підбором кадрів. Про переведення промислових підприємств на військові рейки. Про боротьбу з чутками і поширення контрчуток.
Двері прочинилися. До кабінету, підштовхуваний Свин-цовим, увійшов літній чоловік у довгому плащі й облізлому танкістському шоломі, національність його можна було визначити з першого погляду. Оцінивши обстановку, чоловік привітно посміхнувся і з простягнутою рукою підійшов до капітана.
— Здгастуйте, начальник! — сказав він, не вимовляючи літери "р".
— Здгастуйте, здгастуйте! — сховавши руки за спину, пожартував начальник.
Затриманий приємно здивувався і запитав, чи не належить капітан до тієї ж національної меншості, що й він. Капітан не образився, але заперечив.
— Що ви кажете! — сплеснув руками затриманий.— А на вигляд таке інтелігентне обличчя.
Він озирну рея, взяв біля стіни стілець, підтягнув його до столу капітана Миляги і сів. У цьому кабінеті відвідувачі звичайно поводилися стриманіше. "Певне, старий ще не зовсім зрозумів, куди потрапив",— весело подумав капітан, але виду не подав. Нічого не сказав він навіть тоді, коли гість по-хазяйськи поклав руки на стіл і довірливо зазирнув у обличчя капітану.
— Слухаю вас,— сказав він доброзичливо.
— Ви — мене? — посміхнувся капітан.— Давайте вже краще навпаки. Давайте я вас послухаю.
Гість виявився поступливим, він пристав на пропозицію капітана.
— По-пегше,— сказав він,— я попгошу вас послати свою людину до моєї дгужини Цилі — вона сидить на лавочці біля вогіт — і сказати їй, що я ского повегнуся.
Капітан трохи здивувався і запитав затриманого, звідкіля в нього такі відомості, що Циля сидить саме на лавочці біля воріт, а не десь в іншому місці.
— Охоче вам поясню,— сказав гість.— Я вже не такий молодий, аби Циля думала, що я ночую в якоїсь гойші.
— Це природно,— жваво погодився капітан.— Але ваш вік міг дати вашій дружині підстави для інших хвилювань. Вона могла б подумати, що у вас серцевий напад чи що ви... не дай Боже, звичайно, я вам цього ні в якому разі не бажаю... але вона могла подумати, що ви,— очі капітана радісно зблиснули,— потрапили, наприклад, під машину. Га? Адже буває таке. Погодьтеся, в житті все може статися.
— Що ви, що ви! — замахав руками затриманий.— Моя Циля такий панікег, вона завжди думає найгігше.
— Ага,— заусміхався капітан, задоволений украй,— значить, ви вважаєте, що потрапити до нас — це навіть гірше, ніж під машину? Я бачу, ви чоловік дуже розумний^ і ви подобаєтесь мені тим, що дуже вірно оцінюєте обстановку. Але в такому разі ви мусите погодитися, що посилати когось до вашої дружини і обнадіювати її, що ви скоро повернетесь, було б передчасно. Ви знаєте, що ми не надто охоче розлучаємося з нашими гостями, і, враховуючи це, чи ж варто даремно хвилювати стару жінку? Це було б певною мірою навіть, я б сказав, негуманно.
— Я вас гозумію,— охоче погодився старий.— Я вас ду-
же добге гозумію. Мені також пшємно бачити ваше лице, начальнику, але все ж таки нам ского пгийдеться гозпгоща-тися, і я вам скажу чому. Але насампегед я вас попгошу звільнити цього ідіота,— великим пальцем гість указав на Свинцова, який стояв за його спиною.
— Як ви сказали? — передчуваючи великі веселощі, перепитав капітан.— Ви сказали цього ідіота?
— А поясніть мені, хто ж він є? Ви спитайте його, чого він пгичепився до мене на базагі? Що я такого йому згобив?
— Ай справді,— капітан повернув голову до підлеглого,— Свинцов, що він такого тобі заподіяв?
— Нехай сам відповість,— похмуро буркнув Свинцов.
— І гозповім, — пригрозив затриманий.— Я все скажу, як було.
— Буду дуже радий вас послухати,— щиро мовив капітан.
Він потягнувся до сейфа позад себе, дістав купку аркушів
у лінійку і поклав на стіл перед собою. На першому аркуші
було написано: *
ПРОТОКОЛ ДОПИТУ МЬ
і
Громадянина (нки)
(прізвище, ім'я, по батькові)
Рік народження
Місце народження
Соціальне походження
Національність
Партійність
Освіта
Професія
Посада і місце роботи
звинуваченого (ної), підозрюваного (ної)
(потрібне підкреслити)
в злочинах за ст. єт. КК РРФСР
Капітан вийняв з металевої скляночки самописну ручку з золотим пером, підкреслив потрібне: "звинуваченого" — і доброзичливо поглянув на свого візаві.
— Отже? — сказав капітан.
— Ви хочете записати те, що я вам скажу? — запитав гість майже втішено.
— Неодмінно,— кивнув капітан.
5*
131
— Зі ода, пишіть,— зітхнув зькнувачений.— Я стага людина, маю пенсію дванадцять кагбованців, а очі в мене від-кгиті і бачать, де що дають. В неділю вганці в двадцять хвилин на восьму мене гозбудила дгужина Циля. Записали? Вона сказала: "Мойїна, в нас нема що їсти. Тк мусиш піти на базаг і пгодати щось з гечей". А я маю нгофесію швець і в мене завжди є тгохи шкіга. Я взяв стагі хгомові халяви і пішов на базаг. І тут до мене підходить цей ваш ідіот і питає: яке я маю пгаво спекулювати. Я йому пояснюю, що спекуляція — запишіть — це коли купують дешево, а пі о дають догого. А я нічого не купую, я тільки пгодаю. Тоді він питає, яке моє Пі ізвище, і я йому сказав. І він взяв мене за петельки і потягнув у ваше відділення. А кгугом зібгався нагод, і всі стали казати, що тут спіймали шпигуна. А я вам мушу сказати одвегто, що я зовсім не шпигун. У мене є дуже доб-га пгофесія, і сьій шмат хліба я завжди загоблю. А якщо йому не сподобалося моє пгізвище...
— Яке — прізвище? — перебив Миляга і звів ручку над протоколом.
— Моє пгізвище Сталін.
Капітан здригнувся, але не забув і посміхнутися.
— Як ви сказали?
— Ви добге чули, що я сказав.
Капітан отямився. Він зустрічав усіляких божевільних, серед них і тих, які страждали на манію величності. Він моргнув Свинцову, той зробив порух рукою, і самозванець — чи ж багато йому треба? — гепнув зі стільця.
— О ой! — застогнав він, підводячись.— Ой начальнику, цей ваш ідіот таки знову б'ється! Ви бачите, в мене з носа тече кгов. Я пгошу записати це у ваш пготокол.
Насилу підвівшись, він стояв перед капітаном і тримався за ніс, з якого справді на підлогу капали великі червоні краплини.
— Ну нічого,— посміхнувся капітан.— Чоловік погарячкував. Але в нього були всі підстави. Він, може, нервовий, а ви його ображаєте, називаєте ідіотом. В його особі ви ображаєте й ті органи, які він представляє. Я вже не кажу про те, що ви посміли назвати себе іменем, яке всім нам надто дороге, яке в нашій країні може носити лише одна людина, ви знаєте, про кого я кажу.
— Ой начальнику! — похитав головою самозванець.— Нащо ви так сувого зі мною говогите? Ви навіть не можете собі уявити, що з вами буде, коли ви побачите мій документ. Ви будете газом з вашим ідіотом вилизувати з підлоги мою кгов язиком. А потім я будУ пгиходити до вас і зніматиму штани, і ви газом з вашим ідіотом будете цілувати мене нижче спини.
Новий удар Свинцова звалив його з ніг. При цьому з рота в нього вилетіла вставна щелепа, стукнулася об одвірок і розкололася навпіл. Обхопивши голову руками, самозванець стогнав і вигукував щось недоладне.
— Свинцов,— сказав капітан,— а й справді, де його документ?
— Не знаю,— сказав СУИНЦОВ,— не дивився.
— Поглянь.
Свинцов схилився над потерпілим, обмацав його і поклав капітану на стіл старий зашмуляний паспорт. Капітан гид-ЛИБО розгорнув документ, зиркнув і очам своїм не повірив. Можливо, вперше в жиггі усмішка сповзла з капітанового обличчя. Йому здалося, що в кабінеті темно, він увімкнув настільну лампу. Літери, чітко виведені канцелярською тушшю, стрибали перед очима Миляги, він ніяк не міг їх скласти докупи. Слатін, Сатлін, Салтін... Ні, все-таки Сталін. Сталін Мойсей Соломонович. Невже родич? Капітана морозило. Він уже бачив себе поставленим до стінки. Боже ж мій, що це таке? Адже батько Сталіна, здається, був шевцем?
— Свинцов! — сказав капітан, не чуючи власного голосу.— Вийди з кабінету!
Свинцов вийшов.