Коли це, десь годині о другій, річка знову розбушувалася, і Джім збирався вже мене розбудити, та передумав, вважаючи, що хвилі не такі й високі, щоб накоїти лиха; але він помилився, бо за мить набіг височенний бурун і змив мене з плоту. Джім мало кишки не порвав собі з реготу. Такий він був зроду — найбільший дурносміх серед усіх негрів.
Я став тоді на вахту, а Джім умостився тут же таки, просто неба, й захріп на всі заставки; мало-помалу буря зовсім ущухла, і, щойно на березі заблимав у якійсь хатині перший вогник, я збудив Джіма, й ми разом завели пліт у затишне місце, де було зручно сховати його на день.
Після сніданку король витяг стару заяложену колоду карт, і вони з герцогом почали грати в сімку по п՚ять центів за партію. А коли їм набридло різатися в карти, вони почали, як то самі казали, "складати план кампанії". Герцог понишпорив у своєму саквояжі, дістав звідти цілу купу маленьких афіш і почав читати їх уголос. Одна афіша сповіщала, що "славнозвісний доктор Арман де Монтальбан з Парижа прочитає лекцію про науку френологію" у такому-то місці, такого-то числа, такого-то місяця, за вхід — десять центів, а ще "провіщатиме майбутнє за додаткову оплату в двадцять п՚ять центів". Герцог пояснив, що цю афішу писано про нього. В другій афіші він уже іменувався "всесвітньовідомим виконавцем Шекспірових трагедій, Гарріком Молодшим із лондонського театру Друрі-Лейн". Інші афіші показували, що він має ще багато імен і неабиякий хист на всякі фокуси: наприклад, уміє відшукувати воду й золото з допомогою "чародійної палички", знімає "відьмацькі закляття" тощо. Нарешті герцог сказав:
— А все ж служіння трагічній музі найбільш мені до серця. Вам не доводилося виступати на сцені, ваша величність?
— Ні,— відказав король.
— То доведеться, ваша затьмарена величносте, і не пізніш, як за три дні, мовив герцог.— У першому ж місті ми наймемо залу і виконаємо сцену двобою з "Річарда Третього" та сцену на балконі з "Ромео й Джульєтти". Ну, що ви на це скажете?
— Я зі щирим серцем за все, на чому можна заробити, Бріджуотере, але майте на увазі, що я анітрохи не розуміюся на театральному мистецтві, та й живого артиста ні разу не бачив. Я був ще надто малий, коли мій батько запрошував їх до палацу. А як ви гадаєте, чи змогли б ви мене навчити?
— Авжеж! Просте діло.
— Ну, тоді згода. Мені вже давно кортить взятися до чогось новенького. Зараз же таки й починаймо.
Тоді герцог розповів йому все чисто: і хто такий був Ромео, і хто така була Джульєтта, додавши, що він особисто звик грати Ромео, отже, королю доведеться бути Джульєттою.
— Стривайте, герцогу, таж коли Джульєтта — таке молодесеньке дівчатко, то моя лиса голова та сиві баки, мабуть, не пасуватимуть до цієї ролі.
— То пусте! Ви не турбуйтесь: отим сільським телепням ніколи таке й на думку не навернеться. Окрім того, ви ж будете відповідно одягнені, а це найголовніше! Джульєтта на балконі, милується місяцем перед тим, як лягти в ліжко, вона в нічній сорочці та чепчикові з оборками. А ось і костюми для цих ролей.
Герцог витяг із свого саквояжа два чи три костюми з фіранкового ситцю й сказав, що це середньовічні панцири для Річарда Третього та його супротивника, і ще довгу нічну сорочку з білого перкалю й нічний чепчик з оборками. Король заспокоївся. Тоді герцог дістав книжку й почав вичитувати звідтіля обидві сцени поважним, урочистим голосом, походжаючи туди й сюди, щоб показати, як треба робити це на сцені; потім передав книжку королю і загадав йому вивчити свою роль напам՚ять.
За три милі нижче від закруту річки стояло якесь маленьке містечко; по обіді герцог оголосив, що він вимудрував одну річ, яка дасть нам змогу пливти вдень і не боятися за Джіма; треба тільки негайно поїхати до міста і вжити там відповідних заходів. Король виявив бажання податися й собі туди та подивитися, чи не наклюнеться тамечки часом що-небудь і на його вудку. В нас вийшла кава, тож Джім сказав мені поїхати з ними у човні та привезти заразом і кави.
Ото добралися ми до міста — аж там ні душі живої, на вулицях порожньо і зовсім тихо, ніби в неділю На якомусь задвір՚ї ми знайшли нарешті слабого негра, що вигрівався на сонці; він пояснив, що все місто подалося на молитовне зібрання, яке відбувалося за дві милі в приміському лісі, а вдома позалишалася сама малеча, старі та хворі. Король розпитався, як туди пройти, і сказав, що обов՚язково здобуде собі з того збіговиська якусь користь, а коли я маю бажання, то можу йти з ним разом.
Герцог сказав, що йому конче треба завітати до друкарні. Ми знайшли її у невеличкій комірчині над теслярнею — теслярі та друкарі подалися на те молитовне зібрання, покинувши незамкнені двері. То було брудне приміщення, захаращене різним мотлохом; на позаляпуваних фарбою стінах висіли об՚яви із зображеннями коней та втеклих негрів. Герцог скинув піджак і заявив, що має все потрібне для діла. А ми з королем поспішили на сходини.
Ми прибули туди за півгодини, геть спітнілі, бо день випав дуже гарячий. Зібралося там щонайменше тисяча чоловік з усієї округи — були й такі, що поприїздили миль за двадцять. У лісі було повно коней, запряжених у візки й поприв՚язуваних де попало; коні хрумали обрік і тупали ногами, відганяючи мух. Подекуди спорудили ятки, закріпивши зелене гілля на ввіткнутих у землю жердинах; у тих ятках продавався лимонад, імбирні пряники, цілі купи кавунів, качанів молодої кукурудзи та всякої всячини.
Проповіді виголошувалися в таких самих ятках, тільки були ті ятки більші й уміщували силу-силенну люду. Лавки поробили з обаполів, а ніжки до них поприпасовували в дірки, просвердлені з нижнього округлого боку. Спинок не було. В кінці кожної ятки був високий поміст, на якому стояв проповідник. Жінки були в солом՚яних капелюшках, декотрі — в шерстяних сукнях, інші в бавовняних, а молоденькі дівчатка — в ситцевих сукенках. Дехто з юнаків стояв босоніж, а діти переважно були майже голі — в самих лише полотняних сорочечках. Старі жінки розважалися плетінням, а молодь тим часом нишком переморгувалася.
У першій ятці, до якої ми ввійшли, проповідник саме виголошував гімн. Він прочитував два рядки, після чого всі присутні співали їх хором; виходило дуже велично — люду було багато й співали всі з величезним запалом; далі проповідник читав іще два рядки, а люд знову підхоплював їх хором, а потім знов і знов. Юрба чимдалі збуджувалася все більше й більше та виводила все голосніше й голосніше; наприкінці декотрі з присутніх почали стогнати, а інші залементували щосили. Тоді проповідник почав проповідувати й відразу ж узявся дуже ретельно до справи: спочатку він перехилився на один бік помосту, потім на другий, а потім нахилився вперед, вимахуючи руками й вихиляючися всім тілом та вигукуючи щосили кожне слово. Час від часу він підіймав угору Біблію, розгортав її і, повертаючи на всі боки, вигукував: "Ось мідний змій у пустелі! Погляньте на нього й зціліться!" А люди й собі вигукували: "Слава тобі, боже! А-а-мінь!" Отак він провадив далі, а люди стогнали, лементували й скрикували: "Амінь".
— О, прийдіть на лаву, покаянники! Прийдіть, заплямовані гріхом! (Амінь!) Прийдіть, хворі та стражденні! (Амінь!) Прийдіть, кульгаві, каліки й сліпі! (Амінь!) Прийдіть, нужденні й обтяжені, що мерзіють у ганьбі своїй! (А-а-мінь!) Прийдіть, усі стомлені, змучені й зневажені! Прийдіть усі, хто духом занепав! Прийдіть, у кого розбите серце! Прийдіть у рам՚ї вашому, в гріхах і в бруді! На вас чекають води очищення! Брама небесна відчинилася перед вами! О, ввійдіть туди і відпочинете! (А-а-мінь! Слава, слава, алілуя!)
І все отак провадилося далі.
Через оті вигуки та голосіння годі було почути, що казав проповідник. Люди схоплювалися з місць і спішили протовпитись до лав покаянних грішників, а по їхніх обличчях текли сльози; коли всі покаянники добралися до передніх лав, вони почали співати, голосити й кидатися на землю, валяючись на соломі,— ну, чисто тобі божевільні, та й годі!
І незчувся я, аж гульк — король опинився серед покаянників і репетував голосніше за всіх. За кілька хвилин він вибрався на поміст, а проповідник попрохав його промовити до людей, і король почав промовляти. Він розповів їм, що був піратом — протягом тридцяти років чинив він піратські наскоки в Індійському океані,— і цієї весни, під час однієї сутички, перебито його команду; то це ж він приїхав додому, щоб набрати собі нових людей, та, хвала богові, його обікрали минулої ночі й викинули з пароплава на берег без жодного цента в кишені. Проте він з того радіє; це найблагословенніший випадок, що будь-коли йому траплявся, бо тепер він перетворився на зовсім іншу людину і, вперше за ціле життя, почуває, що він щасливий; і, хоч який зараз бідний, а негайно вирушить у далеку дорогу до Індійського океану й решту життя свого присвятить навертанню піратів на праведну путь; адже ж саме він спроможний здійснити цей замір, бо він знайомий з усіма піратськими ватагами по цілому Індійському океану; і хоча довго доведеться йому добиратися туди без грошей, однак ніщо не зіб՚є його з того шляху, й щоразу, навернувши пірата на праведну путь, він казатиме: "Не мені дякуй, не мій ти боржник; уся заслуга належить тим чудовим людям, що зібралися на благочестиву бесіду поблизу Поук-вілла: вони щирі брати та благодійники людські, а їхній добрий проповідник — найвірніший друг кожному піратові!"
І тут він залився слізьми, а разом з ним заплакали й усі присутні. Нараз хтось вигукнув: "Скиньмося, зберімо йому грошей, скиньмося!" З півдесятка чоловік відразу ж зірвалися з місця, але хтось вигукнув знову: "Хай він сам усіх із капелюхом обійде!" Всі на те пристали, і проповідник також.
І ось король пішов між люди з простягненим капелюхом, витираючи очі, та благословляючи всіх, та славлячи їхні чесноти, та щиро дякуючи людям, що мають добре серце до бідолашних піратів, які тиняються по широких світах; і кожної миті гарненькі дівчатка, обливаючись слізьми, підводилися з лав та питали в короля дозволу поцілувати його на згадку, і він кожного разу давав згоду, а деяких згрібав в обійми та обціловував по п՚ять чи шість разів; і всі його запрошували погостювати в них у місті бодай із тиждень, і всі бажали пригостити його у себе в господі, ще й запевняли, ніби це завелика честь для них, але він відказував, що сьогодні останній день благочестивих сходин і через те він аж ніяк не може вдовольнити їхнього бажання, а крім того, нетерплячка його бере якнайшвидше дістатися до Індійського океану і там навертати піратів на праведну путь.
Коли ми повернулися на пліт і король почав підраховувати, скільки нажебрав грошей, виявилося, що він зібрав вісімдесят сім доларів та сімдесят п՚ять центів.