660] Так не потрібен язик був,, щоб радість засвідчити словом.
661] Рикнув оглушливо, стіл одіпхнувши, фракієць і сестер
662] Змієволосих із дому стігійського кличе в розпуці.
663] То він наїдки страшні з-під грудей (та хіба це можливо?)
664] Вирвати хоче, нутра свого вміст, то, зітхаючи тяжко,
665] Плаче й себе називає живою могилою сина.
666] На Пандіонових дочок, роз'ярений, меч оголивши,
667] Кинувся. Ті ж, утікаючи, мовби на крилах повисли.
668] Справді — на крилах вони. Вже в ліси з них одна подалася,
669] Друга під крівлею місце знайшла. Ще й сьогодні у неї
670] Мітка на грудях горить — про криваве нагадує вбивство.
671] Він же, в стражданні своїм, як і в прагненні помсти, поривний,
672] Теж у пернатого перемінився: на маківці —гребінь,
673] Дзьоб довжелезний прямий, мов у воїна спис, виступає*
674] Одудом став називатись той птах, войовничий на вигляд.
675] Лихо таке не дало Пандіонові в мирі зустріти
676] Старість глибоку: завчасно зійшов до аїдових тіней.
677] Правити став Ерехтей, своє берло над краєм піднявши,
678] Чи правосуддям сильніший, чи зброєю — годі сказати.
679] Батьком він був чотирьом юнакам і чотири прегарні
680] Дочки зростали у нього; з них дві були вродою рівні.
681] Взявши, Прокрідо, тебе за дружину, Кефал, внук Еола,
682] Щастя пізнав. А Борею — Терей заважав і фракійці.
683] Він Орітії коханої довго не мав побіч себе.
685] Марно, одначе, благав. І прорвався жахливим, нарешті,
686] Гнівом, а вже коли в гніві Борей — нема йому рівних.
687] "Так мені й треба!-скипів.— Чому, відкладаючи грізну
688] Зброю, і лють, і свій шал, і погрози свої буревійні,
689] Вдався до тихих прохань, що мені анітрохи не личать?
690] Сила — знаряддя моє. Розганяючи силою хмари,
691] Море до дна сколихну, вивертаю дуби вузлуваті, [114]
692] В камінь збиваю сніги, суходіл можу градом побити;
693] В небі розлогім, де нива моя, на братів із розгону
694] Впавши, не зраджу себе: не шкодуючи сили, змагаюсь
695] Так, що й високий ефір двиготить, як зітнемось у небі.
696] Стріли вогненні тоді вириваються з хмар порожнистих.
698] В темних заглибинах, я потрясаю склепіння понурі —
699] Манів, підземних богів, і закруглену землю турбую.
700] Так от і свататись мав: не проханням, а силі піддавшись,
701] Силі навальній моїй. Ерехтей моїм тестем мав стати!"
702] Мовивши в гніві принаймні таке, розпростер над землею
703] Крила потужні Борей, розмахнувсь — і майнув суходолом
704] Подих їдкої зими; спохмурніли, запінились води.
705] Куряву збивши стовпом, по верхах за собою він тягне
706] Темну кирею, і землю січе, й непритомну від жаху
707] Горне до себе рудавим крилом Орітію кохану.
708] Далі, вже з нею, летить і жагу роздуває у леті.
709] Щойно тоді, як домчали вони до твердині кіконів,
710] Лет викрадач уповільнив, попущені віжки стягнувши.
711] Владар північний актеянку взяв там собі за дружину,
712] Й матір'ю стала вона: незадовго близнят народила.
713] Схожі на матір були вони, тільки крилаті, як батько.
714] Кажуть, однак, що на світ вони двоє без крил появились:
715] Поки русявого заросту їх підборідки не знали,
716] Поти й були ті хлоп'ята безкрилими — Зет і Калаїд.
717] Та, як лише по боках у них виросли крильця і пір ям,
718] Як у птахів, поросли,— зажовтів тоді й заріст на лицях.
719] Потім, коли за дитинством услід наступило юнацтво,
720] Через незвідане море з мінійцями разом пустились
721] Першим своїм кораблем по ясне, променистеє руно.
КНИГА СЬОМА
1] Море судном пагасейським уже борознили мінійці.
2] Скоро й Фінея побачили. В пітьмі очей своїх вічній
3] Віку старий доживав у нестачах; синам Аквілона
4] Птиць-півжінок відігнати вдалось од злощасного старця.
5] Досить усі вони вкупі з Ясоном, вождем, набідились,
6] Поки мулкий прудководого Фасіса вгледіли берег.
7] До владаря приступили відразу по Фріксове руно,
8] Й він їм нечувані виклав умови — труди непомірні.
9] В серці Еета доньки спалахнуло тим часом кохання.
10] Довго з собою вела боротьбу, та коли пригасити
11] Розум жаги не здолав,— "Опираєшся марно, Медеє,-
12] Мовила,— певно, вмішався тут бог, і було б мені справді
13] Дивно, якби це не був саме той, що керує любов ю.
14] Ось чому батьків наказ мені видався надто суворим.
15] (Втім, він і є такий!) Але чому так боюсь, щоб не згинув
16] Той, кого щойно побачила? Звідки закрався неспокій?
17] Вибий, якщо на це вистачить сил, із дівочого серця,
18] О нещаслива, той жар! Чи собі я добра б не бажала?
19] Сила незнана гнітить мене: розум одне мені радить,
20] Іншого — серце жада. Що добром є — і бачу, і знаю,
21] Та до лихого хилюсь. Чи не гріх тобі, владаря дочко,
22] Липнути до чужака, зазіхати на ложе чужинне?
23] Втіху дала б тобі й наша земля. Хай вирішує небо,
24] Жити Ясону чи ні. А благати за нього всевишніх
25] Ти й без кохання б могла; не такий він, до речі, злочинець.
26] Хто б не розчулився віком Ясона, високістю роду,
27] Мужністю? Нелюд хіба. Та й без того, кого б не привабив
28] Сам його погляд ясний? Він одразу й запав мені в душу.
29] Кину в біді юнака — його спалять бики вогнедишні,
30] Воїни в битві зітруть, що їх сам він засіє, чи, врешті,
31] Здобиччю стане для лютого, спраглого крові дракона.
32] Це допустивши, підтверджу сама, що кривава тигриця —
33] Мати моя, що не серце у мене, а камінь, залізо. [116]
34] Чом би не глянуть, однак, на загибель його й спогляданням
35] Не осквернити очей і биків не нагнати на нього,
36] й тих дикунів, що зросли із землі, й невсипущого змія?
37] Краще боги хай подбають про все! Хоч мені не прохати —
38] Ділом зайнятись пора... Маю зрадити батькове царство,
39] Щоб заблукалий чужак, доброту мою взявши в підмогу,
40] Потім вітрила напнув, і поплив собі морем без мене,
41] Й мужем для іншої став, а Медея щоб те не помстила?
42] Хай на таке він наважиться, іншій віддасть перевагу,-
43] Сплатить, невдячний, життям. А проте, не такого він серця,
44] Виглядом, постаттю він не такий, щоби я хвилювалась
45] Тим, що одурить мене, що забуде мою допомогу.
46] Поки що хай присягається він, хай боги те почують —
47] їх я покличу за свідків. Твій страх — без причини. Тож годі
48] Далі баритись! Довічним Ясон боржником твоїм стане.
49] Факели шлюбні запалить тобі, й у містах пеласгійських
50] Будуть тебе,-їх мужів рятівницю, жінки прославляти.
51] Значить, і брата, й сестру, й свого баЧька, й богів свого краю
52] Як і сам край свій, подавшись на вітряне море, покину?
53] Батько, щоправда, не пестить мене; не ласкава й вітчизна.
54] Брат ще малий; у сестриці — таке ж, як і в мене бажання.
55] Бог над богами — в мені. Не багато я втрачу, набуду ж —
56] Досить: ахейцям юнацтво зберігши, там буду в пошані,
57] Кращі пізнаю оселі й міста, що їх слава сягнула
58] Й наших країв, і мистецтва сторін тих, і їхні звичаї.
59] Стане моїм Есонід — і нікому нізащо на світі
60] Не відступлю його. Скажуть: "Богам вона мила й щаслива
61] За чоловіком таким!" — і зірок головою торкнуся.
62] Хай повідають, що там десь у морі зіткнутися можуть
63] Скелі, що грізна Харібда то втягне в нутро своє воду,
64] То її вихлюпне знов; що оточена дикими псами
65] Скілла-напасниця гавкає, люта, з глибин сіцілійських,-
66] Я до любові своєї однак, до Ясона, припавши,
67] Сміло пливтиму, про страх позабувши. Та вже коли й буду
68] В морі боятись чогось, то боятимусь тільки за мужа.
69] Вже й про заміжжя згадала... Красиві слова, та за ними
70] Блуд свій ховаєш, Медеє. Поглянь, до якого безчестя
71] Ти вже близька. Відсахнися ж од злочину, поки не пізно!".;
72] Мовила — й знов перед нею постали цнотливість, і чесність,
73] І до вітчизни любов. Утікать довелось Купідону.
74] Йде вона до вікових олтарів Персеїди Гекати.
75] В тінистім гаї вони посеред непрохідного лісу.
76] Вже вона знову стійка, вже відкинутий жар не діймає.
77] Та, лиш зустрівсь Есонід,— і вогонь палахкоче у грудях.
78] Лиця рум'янцем густим узялись, обдало її знову
79] Жаром. Як іскра під подувом вітру зажевріє часом,
80] Хоч непомітна, дрібна, хоч під попелом ледве що тліла, [117]
81] Й полум'ям знову стає, і вбивається в силу колишню,
82] Так і любов, що пригасла, сказати б, захиріла зовсім,-
83] Щойно Ясон появивсь,— на сам вид його знов запалала.
84] Трапилось так, що в цей день Есонід, як ніколи ще досі,
85] Вродою сяяв: усяк оправдав би закохану в нього.
86] Дивиться, й диво бере її: так, наче вперше сьогодні
87] Бачить обличчя його. Видається шаленій, що й справді —
88] Бог перед нею, і спраглих очей відвернути не може.
89] Ще як розмову завів, їй правицю подавши, й ласкаво
90] По допомогу звернувсь мандрівець, обіцяючи стати
91] Мужем її,— у сльозах йому ось що сказала Медея:
92] "Бачу, на що нині йду. Та не те, що не відаю правди,
93] Губить мене, а любов. Урятує життя тобі, гостю,
94] Дар мій, але присягнися цим гаєм священним, що в ньому
95] Править обряд свій богиня трилика, й майбутнього тестя
96] Батьком, що світ озирає довкіл і ділами своїми,
97] Й тим, задля чого життям своїм важиш".— Ясон присягає.
98] Вірить Медея, і вже він узяв чарівне в неї зілля,
99] Вивідав силу його й задоволений в дім повернувся.
100] Зранку наступного дня, лиш Аврора зірки погасила,
101] Став напливати народ на священне Мавортове поле,
102] Пагорби всі обліпив. Посередині — владар на троні
103] Пурпуром сяє; в руці його — берло слонової кості.
104] Вже в міднорогих биків через їх адамантові ніздрі
105] Струменем вирвавсь вогонь — і зелені, в росинках ще, трави
106] Никнуть, рудіють під ним. Так сичить у печі, заклубившись,
107] Полум'я. Так червоніють цеглини й дедалі палкішим
108] Жаром виповнюють піч, коли їх окропити водою.
109] Так от, шукаючи виходу, в грудях биків, у гортані
110] Хижий вогонь клекотить. Та хоробрий нащадок Есона
111] Йде їм назустріч. Вони ж віддаля повернули до нього
112] Морди жахливі й залізом блискучим закінчені роги.
113] Землю копитом роздвоєним б ють, підійнявши пилюку.
114] Димом і риком страшним, наче громом, виповнюють поле.
115] Острах мінійців обняв. А Ясон приступає безпечно
116] До вогнедишних биків (аж таку мало силу те зілля!).
117] Ось він підгруддя обвислі правицею гладить і сміло
118] Гонить биків під ярмо-вони тягнуть, покірні, важкого
119] Плуга і твердь, у котру ще леміш не заглиблювавсь, орють.
120] Колхів — диво бере, а Ясона мінійці вітають,
121] Криком його підбадьорюють.