Один з касирів намагається опиратися. Грабіжник в нього стріляє. Касир віддає Богові душу, посилаючи повітряні цілунки глядачам. Гарна ідея, Томмі.
– Дякую, Гордоне. Тепер, прихопивши здобич, зручно залаковану в невеликі полотняні мішечки із знаками "долар", вони вибігають з банку й стрибають у машини. З іншого кінця на арену вискакує такий самий старовинний автомобіль з відкидним верхом. То поліцейська машина, в ній сидять стражі закону.
Під градом куль машини грабіжників зриваються з місць. Вбито кількох невинних свідків погоні. Звісно, вони теж Клоуни-самогубці.
– Машини ганяються одна за одною по арені, – підхопив Філакіс. – Вони намагаються уникати перешкод, які розставляють на їхньому шляху робочі сцени, обмінюються пострілами, кидають один в одного ручці гранати. Нарешті грабіжники знов зупиняються біля банку. Забігши всередину, забарикадовуються на двох верхніх поверхах. На допомогу приходять інші поліцейські-Клоуни. Це облога. Поліція встановлює важкі кулемети й гармати. Тіла Клоунів-самогубців у комічних позах розлітаються на всі боки. Глядачам це страшенно подобається. Пізніше ми ще переглянемо відеозапис, але вже зараз можна сказати, що такої кривавої бані я давно не бачив, А ти як гадаєш, Томмі?
– Згідний з тобою, Гордоне. Знаєш, мене просто дивує, скільки куль здатне одержати людське тіло і все одно рухатись, натискати гачок і посилати кулі в інші такі ж тіла. Аж на душі стає приємно, коли бачиш таку міць людини, чи не так?
– Авжеж, Томмі.
– Ще раз хочу нагадати глядачам, що для будь-якого справжнього самогубства це вершина сподівань: напередодні Сатурналій загинути перед камерами "Мисливського Шоу".
– Лишається тільки восьмеро Клоунів, Томмі. Тобі не здається, що запал їхній трохи підупав? Якщо зважити на умови цього змагання, вони своє вже одержали.
– О, мої хлопці не збираються виходити з гри, Гордоне. Не для того ми їх в школі вчимо.
– Томмі, а чом би тобі, поки Клоуни перезаряджають зброю, не розповісти нам про славетну "Школу Клоунів-самогубців"?
– Ну, як тобі відомо, Гордоне, етика з часів узаконення більшістю країн самогубства зазнала відчутних змін. Майже всюди припинили карати невдах, які не доводили діло до кінця через нестачу снаги або з якихось інших причин. Але ми в Мисливському Світі переконані, коли вже приймається закон, його слід суворо дотримуватись. Якщо людина стає членом Клубу Самогубців, вона підписує зобов'язання вкоротити собі віку тоді і за таких обставин, які вкаже їй Директор, Головний режисер або його асистенти. Розумієш, користуючись театральною термінологією, самогубство, яке не відбувається, означає фіаско.
– Може, ти нам розповіси, як ви домагаєтеся виконання контрактів? Тобто, якщо Клоун-самогубець відмовляється порішити себе сам або не дозволяє зробити це комусь іншому, як того вимагає Головний режисер. Що ви робите? Страчуєте його?
– Звісно ж, ні. Бо йому тільки того й треба, щоб хтось інший взяв на себе відповідальність за його смерть. Ні, Гордоне, якщо Клоун-самогубець сходить з дистанції, покарання надзвичайно просте. Він має до скону фарбувати ніс у червоний колір і носити на спині знак із написом "Боягуз". І жити якомога довше. Запевняю тебе, таке трапляється не часто.
– Мабуть що так, Томмі, – погодився Гордон Філакіс. – Я бачу, Клоуни вже скінчили заряджати пістолети і знову готові до бою. Вони виходять з-за барикад із зброєю напоготові, однак не стріляють. Вони утворюють коло. На середину виходить Клоун у костюмі старшого. В нього на голові високий чорний капелюх. Він знімає його. Звідти вилітає голуб. То сигнал.
Всі одночасно починають стріляти. Розірвані кулями тіла падають додолу! Ну й ну, гляньте лишень на це море крові! Ото-то пекельний кінець! Послухайте, які овації!
І подивіться, старшому якимсь чином пощастило врятуватися, хоч він і стояв в самісінькому центрі кола. Увесь поранений, він намагається звестися на ноги, йому вдається підвестись. Він вітає публіку і одягає капелюха...
Капелюх раптом вибухає! Там була захована бомба! Спочатку птах, а тоді бомба! Який чудовий кінець! О Томмі, і справді прекрасний фінал. Як ти зміг таке вигадати?
– То було зовсім не важко, Гордоне. Репетиції виявилися набагато складнішими.
50
Унизу під ареною, в окремій вбиральні з зіркою на дверях Альбані розтирав Гарольду спину і давав йому останні настанови:
– Я не знаю, як саме проходитиме дуель. Вони щороку вигадують щось нове. Старійшини Мисливської Академії приймають рішення в останню хвилину. Отож не забувай слова Чанга. Будь готовий до непередбаченого. Почуваєшся добре?
– Знаєш, – признався Гарольд, – воно й справді наче розвага. Я маю на увазі Полювання. Дуже погано лиш те, що хтось неодмінно загине. Не певен, що без цього можна обійтися, але все одно це дуже погано.
– Якщо ти не відкинеш такі думки, можеш одразу прощатися з життям. – Я не дозволю йому мене вбити.
На протилежному боці приміщення для акторів, в іншій окремій вбиральні також із зіркою на дверях сидів Лувейн разом із своїм Наводчиком Сузером. Була тут і третя людина – Джордж Сакс, спеціальний тренер, якого Лувейн найняв саме для даної події.
Сакс був гладкий, обмежений і невихований, від нього за версту тхнуло потом. Але все те було ніщо в порівнянні з однією-єдиною чеснотою. Його свояк, Гостіліус Віра, займав посаду Головного зброяра Мисливських Ігор. Тобто Віра одним з перших дізнався, яку зброю і яке спеціальне обладнання буде використано для Великої Розплати. А через те, що Віра завжди підтримував родинні зв'язки і співчував своїй сестрі Петриллі, він мав повідомити свояка, яку зброю слід брати з собою.
– То де ж твоя інформація? – запитав Лувейн, аж рикнувши на букві "р".
– Не знаю, чому він затримується, – виправдовувався Сакс. – Раніше Віра ніколи так не запізнювався. Він мав телефонувати ще півгодини тому.
– Краще б він поспішив, – промовив Лувейн. – Інакше весь той мотлох буде зайвий. – Він махнув рукою в бік двох полотняних мішків, які вони пронесли під носом у підкупленого охоронця. – Скоро вихід. Усі хитрощі виявляться марними, якщо я не знатиму, що на мене чекає.
– Все буде гаразд, босе, – огидно ворушачи товстими губами, сказав Сакс, немов забруднюючи вимовлені щойно слова, аби ніхто вже не зміг ними користуватись.
Нараз задзеленчав телефон.
51
– Зараз до нас приєднується, – сказав Гордон Філакіс, – Мел Протт, колишній трикратний переможець Змагань на мотоциклах з косами. Радий, що ти сьогодні з нами, Меле.
– Я прийшов сюди з задоволенням, Гордоне, – промовив Протт, м'язистий кучерявий блондин. На ньому, так само як і на Філакісі, був зелений блейзер з емблемою Мисливського Світу на правому лацкані.
– Я бачу, бар'єри для Гри Перехожих вже розставлено. Для тих, хто дивиться наші змагання вперше, скажу лише, що те, що зараз будується на арені, зветься лабіринт. Наш лабіринт дуже простий, ширини його проходу якраз вистачає, аби проїхав спортивний автомобіль. Повороти тут круті, але стіни лабіринту амортизовані, отож водії можуть розвертатися на великій швидкості. Чому б і тобі, Меле, не розповісти нам трохи про це змагання?
– Ну, все досить нескладно, – повів далі Протт. – У лабіринті двоє – Водій і Перехожий. Водій має машину, Перехожий – ручні гранати. Вони переслідують один одного в лабіринті. Розминутися в проході неможливо.
– В Перехожого п'ять гранат, чи не так. Меле?
– Правильно. Звичайно він тримає по одній в кожній руці, а три за поясом. Траплялося, що Перехожі мали ще й шосту гранату в зубах, але більшість експертів погоджуються, що то заважає рухатись швидко.
– Слід звернути увагу тих, хто дивиться нас вперше, на отвори, що подекуди трапляються в стінах лабіринту, в них якраз може пролізти людина, – сказав Гордон Філакіс. Вони стають в пригоді, коли насувається Водій.
– Тобі слід також зауважити, – додав Протт, що граната розривається не одразу, а через півтори-дві секунди. Але якщо натискати пальцем, цей час можна скоротити до половини секунди.
– І таке скорочення дуже допомагає, правда ж, Меле?
– Авжеж, – відповів Протт. – Перехожий має кидати гранату під колеса, коли машина вже ось-ось має на нього наїхати, а тоді пірнати в отвір перше, ніж вибух прикінчить його разом з Водієм. Це вимагає точного розрахунку, запевняю вас.
– Машина з Водієм зараз просувається лабіринтом, – коментував Філакіс. – Авто сріблом виблискує на сонці. То звичайний "порше-1600", одна з старих моделей, які ми залюбки використовуємо для Полювання на Перехожих у лабіринті. Тепер у лабіринті обидва – і Перехожий і Водій, вони перестрілюються з пістолетів 22 калібру, чим викликають ще більше захоплення Публіки. Водій повертає. Перехожий кидається в один з отворів, тоді знову з'являється в проході, але вже за спиною Водія, який повертав надто повільно. Перехожий тримає руку за спиною, він готується кинути гранату. Але що трапилося?..
– Водій вже чекав на нього, – підхопив Протт. – До таких змагань треба дуже довго готуватися і вміти передбачати події. Водій дав задній хід, машина швидко насувається на Перехожого. Той кидає першу гранату, але надто високо, і вона розривається в повітрі. Зараз він намагається вибратися з проходу, гарячково шукаючи отвору, знаходить і кидається в нього. Та, мабуть, очі йому засліпив сонячний зайчик від бічного бампера.
– Він осліплений і збентежений, – сказав Філакіс. – З проходу знов вигулькує, набираючи швидкість, "порше". Перехожий приготувався, намацує гранату...
– Надто пізно, – закінчив Протт.
"Порше", знов даючи задній хід, зник за поворотом. Перехожий розгублено озирався, намагаючись визначити, де машина. А вона раптово з'явилася, з іншого боку. Натовп схвально заревів.
Діватись Перехожому було нікуди. Збожеволівши від жаху, він шукав отвору, але всі вони були надто далеко. Конвульсійним рухом він кинув у машину гранату. Однак невдало, бо перелетівши через неї, вона розірвалась позаду, не завдавши їй ніякої шкоди.
Коли вона вибухнула, Перехожий вже був мертвіший за мертвого, перетворений на криваву мішанину, розмазану по бамперу "порше". З'явилися службовці, повантажили на візок рештки тіла Перехожого, змили шлангами місце зіткнення, розчищаючи прохід для наступної пари.
52
– Лабіринт нарешті прибрали, – сказав Гордон Філакіс.