Прокоп гадав, що вона підійде привітати його, але, побачивши, що вона розмовляє з двома літніми, занадто декольтованими дамами, спохмурнів і відступив у куток, неохоче вклоняючись поважним особам, що їм Карсон рекомендував Прокопа як "славетного вченого, нашого знаменитого гостя" і так далі.
Здавалось, ніби Карсон перейняв тут на себе роль Гольца, бо не відступав від нього й на крок. Щодалі Прокоп усе більше нудився; він забився в самий куток, сердячись на весь світ. Тепер княжна розмовляла з якимись дуже високими сановниками; один з них — адмірал, а другий — якась поважна чужоземна персона. Княжна швидко глянула в той бік, де стояв спохмурнілий Прокоп, але в цю мить до неї підійшов претендент на якийсь утрачений престол і відвів її в протилежний бік.
— Ну, я піду додому, — буркнув Прокоп, вирішивши в своїй похмурій душі, що протягом трьох днів він будь-що-будь зробить нову спробу втекти.
Але в цю ж хвилину з'явилася перед ним княжна; вона простягала йому руку.
— Я рада, що ви вже видужали.
Прокоп забув про всі світські манери, яких він набрався був від oncle Шарля. Незграбно здвигнувши плечима (що мало означати уклін), він промовив ведмежим голосом:
— А я вже гадав, що ви мене й не бачите.
Карсон зник, ніби провалився крізь землю.
Княжна дуже декольтована, і це так бентежить Прокопа, що він не знає, куди дивитись; бачить лише її туге, смагляве, припудрене тілс і відчуває різкі пахощі.
— Я чула, ви вже знову працюєте? — сказала княжна. — Над чим саме?
— Та, здебільшого над дрібницями, — відповідає Прокоп, — нічого важливого.
"Ось коли є можливість згладити ту грубість, — міркує Прокоп, — ну, той випадок з рукою, але що можна, матері його ковінька, сказати такого особливо приязного?"
— Якби ви забажали, — мимрить він, — я провів би... якийсь дослід... з вашою пудрою...
— Який дослід?
— Зробив би з неї вибухівку. На вас її стільки... що можна б і з гармати випалити.
Княжна засміялась.
— Я й не знала, що пудра вибухова речовина!
— Все вибухова речовина... коли як слід узятися... Ви сама...
— Що?
— Нічого. Прихований вибух. Ви страшенно бризантні.
— Коли за мене хтось як слід візьметься, — засміялась княжна і раптом споважніла. — Зла, безжалісна, шалена, жадібна і горда, еге ж?
— Дівчатко, що хоче дати здерти з себе шкіру... задля якоїсь старої баби...
Княжна спалахнула.
— Хто вам це сказав?
— Mon oncle Шарль, — мовив Прокоп.
Княжна раптом стала холодною і ніби відійшла на сто миль.
— А, князь Рон, — сухо поправила вона. — Князь Рон багато говорить. Мене тішить, що ви ale right .
Вона ледь помітно кивнула головою і попливла по залі обіч кавалера в військовій формі, залишивши Прокопа лютувати в кутку.
Незважаючи на все, вранці Пауль приніс йому щось, ніби святиню, сказавши, що це дала йому покоївка княжни.
То була коробочка коричнюватої пудри з різким ароматом.
XXIX
Цей сильний жіночий аромат, що йшов від пудри, дратував і непокоїв Прокопа, коли він працював над нею. Йому здавалось, наче сама княжна стоїть у лабораторії, схилившись над його плечем.
По своїй парубоцькій наївності він досі й гадки не мав, що пудра, власне, є лише крохмальним порошком; він вважав її за мінеральну фарбу. Так ось, крохмаль — чудова речовина, скажімо, для послаблення занадто сильної вибухівки, бо він сам по собі інертний. Але як його перетворити на вибухову речовину? Він просто не знав, що робити, і тер лоба руками, не відаючи, де дітись від пахощів княжни, що скрізь його переслідували, і не залишав лабораторії навіть і вночі.
Ті, хто любив його, перестали бувати в нього, бо він скрізь від них ховався зі своєю роботою і нетерпеливо огризався, все думаючи про злощасну пудру. Хай йому біс! Що ще спробувати? Через п'ять днів усе прояснилось. Він гарячково почав вивчати ароматичні нітроаміни , а потім узявся за синтезування; так завзято він іще зроду не працював. І ось однієї ночі лежала перед ним вибухівка — та сама на вигляд і з тим самим ароматом пудра, коричнюватий порошок, від якого пахло зрілим жіночим тілом.
Зморений утомою, він ліг на койці. Йому здавалось, що він бачить плакат з написом: "Пудрит — найкраща вибухова пудра для лиця", а на плакаті намальована княжна, що показує йому язика. Він хоче відвернутись, але з плаката простягаються дві смагляві руки і, мов щупальця медузи, притягують його до себе.
Він швидко вийняв з кишені ножа, перерізав їх, як ковбасу. Але відразу ж злякався, що вчинив злочин, і почав утікати вулицею, на якій коїлись жив. Там стояла заведена машина, він вскочив до неї і крикнув: "Їдьте швидше!" Машина поїхала, і лише тепер він помітив, що за кермом сидить княжна, а на голові в неї шкіряний шолом, у якому він її досі не бачив. На повороті хтось кинувся до машини, очевидно, щоб зупинити. Нелюдський зойк, колесо переїхало через щось м'яке, і Прокоп прокинувся.
Він відчув, що в нього температура, і встав, шукаючи в лабораторії якихось ліків. Знайшов лише чистий спирт, ковтнув його чимало, обпалив собі рота й горло і знову ліг. Голова в нього йшла обертом. Йому ще ввижались якісь формули, квіти, Анчі, шалена їзда поїздом, а потім усе розпливлось у глибокім сні.
Вранці він узяв дозвіл зробити на полігоні спробний вибух, з чого Карсон, був надзвичайно задоволений. Прокоп нікому з лаборантів не дозволив допомагати собі і сам простежив, щоб спробну штольню видовбали в пісковику чимдалі від замку, в тій частині полігону, де не було навіть електрики і де треба було користуватися звичайним бікфордовим шнуром. Коли все було готове, він переказав княжні, що рівно о четвертій злетить у повітря її коробочка з пудрою. А Карсонові особисто порекомендував звільнити всі сусідні бараки і заборонити всім підходити ближче ніж на кілометр до місця вибуху. Далі поставив вимогу, щоб на цей раз його під слово честі звільнили від Гольца. Карсон гадав, правда, що цієї метушні забагато для такої дрібниці, проте вволив у всьому Прокопову волю.
Перед четвертою годиною Прокоп власноручно поніс коробочку пудри до вибухової штольні, востаннє вдихнув пахощі княжни і поклав коробочку в яму. Потім підклав ртутний капсуль і прикріпив бікфордів шнур, розрахований на п'ять хвилин горіння, відійшов убік і з годинником у руках почав чекати, поки буде за п'ять хвилин четверта.
Ага, тепер він їй покаже, тій пихатій панночці, на що здатен. Ну, хоч раз буде вибух як вибух, а не дослідні пахкання там, на Білій горі, де до того ж йому доводилось ховатися від поліцая. Це буде славний і вільний вибух, вогняний стовп аж до неба, чудова сила, великий удар грому. Небо розколеться від вогненної сили та іскри, викресаної рукою людини.
За п'ять хвилин четверта. Прокоп швидко запалює шнур і втікає з годинником у руках, трохи накульгуючи. Ще три хвилини... Швидше! Дві хвилини... І раптом він побачив праворуч княжну, що йшла в супроводі Карсона до місця вибуху. Він на мить остовпів, а потім застережливо крикнув. Карсон зупинився, але княжна йшла далі. Карсон побіг за нею, як видно, вмовляючи її вернутись. Перемагаючи гострий біль у нозі, кинувся Прокоп за ними.
— Лягайте, — наказав він, — чорти б вас узяли, лягайте! — Його обличчя було таке грізне, що Карсон зблід, зробив два великих стрибки і ліг у глибокому рові.
А княжна все йшла. Була вже не далі, як за двісті кроків від вибухової ями. Прокоп шпурнув годинник об землю і погнався за нею.
— Лягайте! — закричав він і схопив її за плече.
Княжна швидко обернулась і за таку свавільність зміряла його гнівним поглядом.
Тоді Прокоп обома руками повалив її додолу і придавив усією своєю вагою.
Її туге струнке тіло шалено заборсалось під ним.
— Гадино, — просичав Прокоп і, важко дихаючи, притиснув княжну грудьми до землі.
Вона вигнулась під ним дутою і шарпнулась убік; проте, як не дивно, із стиснених уст княжни не вирвалось ані звуку; вона лише коротко, уривчасто дихала в гарячковій борні. Прокоп втиснув коліно поміж її ніг, щоб вона не вирвалась, і затулив їй руками вуха, зміркувавши, що вибух може пощкодити барабанні перетинки. Гострі нігті вп'ялися йому в шию, а на обличчі він відчув розлючений укус гострих, як у лисиці, зубів.
— Бестіє, — сикнув він, намагаючись звільнитися від тих зубів, але вона не пускала, ніби прикипіла до нього і з горла в неї виривалися хрипкі звуки.
Її тіло хвилясто вигиналось і тіпалось, як у конвульсіях. Знайомий різкий аромат одурманив його. Серце в нього шалено билось, і йому хотілося зірватися на ноги, незважаючи на вибух, що мав статися в найближчу мить. Та враз він відчув, що її тремтячі коліна обхопили його ноги, і дві руки конвульсивно обіймають його шию й голову, а на обличчі відчув вогкий, жагучий, тремтливий дотик її губів і язика. Він застогнав з жаху, шукаючи своїми губами вуст княжни. В цю мить розлігся страшенний вибух, стовп землі й каміння злетів угору, щось боляче вдарило Прокопа в тім'я, але він нічого не чув і не бачив, бо саме вп'явся в гарячу вогкість її розкритого рота і цілував губи, язик, зуби. Пружне її тіло враз ослабло під ним і здригалось довгими хвилями. Він помітив, чи, може, йому тільки здалось, що Карсон підвівся і глянув на них, але вмить знов опустився на землю. Тремтячі пальці пестили Прокопову шию з дикою сласністю, жагучі вуста цілували його очі і обличчя дрібними, гарячими поцілунками, і Прокоп жадібно впився в її гарячу запашну шию.
— Коханий, коханий, — лоскоче й пече його в вуха гарячий вогкий шепіт, ніжні пальці куйовдять йому волосся, м'яке тіло напружується й притискається пристрасно до нього, а Прокоп, стогнучи, впивається в ці соковиті уста ненаситним поцілунком.
— Ррраз!
Відштовхнутий ліктем, Прокоп зірвався і почав терти чоло, ніби п'яний.
Княжна сіла, поправляючи волосся.
— Подайте мені руку, — сказала вона сухо, поквапливо озирнувшись, і швидко притисла подану руку до розпашілої щоки.
Раптом, відштовхнувши її, вона підвелась і стала дивитися широко розплющеними очима кудись у далечінь. Прокопові було аж страшно. Він хотів підійти до неї, але вона, кусаючи до крові губи, нервово шарпнула плечима, ніби щось хотіла скинути. Лише тепер згадав він про Карсона; знайшов його недалечко. Той лежав на спині, але вже не в рові, і весело дивився на блакитне небо.
— Що, вже по всьому? — спитав він, лежачи, і склавши руки на животі, запустив пальцями млинка.