Він швидко промовив до них кілька слів, і вони розчаровано вгамувались. Волверстонові люди стояли з мушкетами напоготові й роздмухували ґноти.
Під їхньою охороною дона Домінго повели назад у форт. Його маленька дружина дріботіла між своїм чоловіком і капітаном піратів, якому вона пояснювала, чому індіанці так охоче послухались її батька.
— Він сказав, що ти мусиш так чинити, бо дав дону Домінго слово честі зберегти його життя. Але незабаром тобі доведеться звідси піти. Тоді вони повернуться сюди і вб'ють Домінго та інших іспанців.
— Ми повинні цьому запобігти,— сказав капітан Блад, щоб заспокоїти її.
Вступивши до форту, пірати побачили, що під час їхньої відсутності частина індіанців, близько двадцяти [402] чоловік, вдерлась до барака, де було замкнено іспанців. На щастя, діло тільки розпочалось, і іспанці, значно перевищуючи нападників кількісно, хоч і беззбройні, поки що чинили успішний опір. Капітан Блад з'явився саме вчасно, щоб відвернути поголовну різанину.
Після того як капітан Блад вигнав геть своїх диких союзників, іспанський командир висловив бажання поговорити з ним.
— Дон Педро,— сказав він.— Ви врятували мені життя. Я не знаходжу слів, щоб подякувати вам.
— Прошу, не завдавайте собі клопоту,— відповів капітан Блад.— Те що я зробив, я зробив не заради вас, а тільки тому, що дав слово, хоч, можливо, відіграло роль і співчуття до вашої маленької дружини індіанки.
Іспанець якось замислено всміхнувся, дивлячись на свою дружину, що стояла поруч.
— Я був неввічливий з вами цього ранку. Прошу пробачення.
— Не варто про це й згадувати.
— Ви дуже великодушні,— з гідністю мовив іспанець.— Чи можу я вас спитати, сеньйоре, які у вас наміри щодо нас — мене й усіх інших?
— Як я вже сказав, ми не зазіхаємо на вашу свободу. Коли повернуться мої люди, ми звільнимо вас і підемо звідси.
Іспанець зітхнув:
— Саме цього я й побоювався. Ви залишите нас знесиленими, із зруйнованими захисними спорудами на ласку Бразо Ларго та його індіанців, які негайно виріжуть нас до ноги. Будьте певні, вони не підуть з Санта-Марії, поки цього не зроблять.
Капітан Блад, вислухавши його, спохмурнів.
— Ви, безперечно, викликали у Бразо Ларго почуття особистої ненависті, і він за всяку ціну помститься вам. Але що я можу зробити?
— Ви могли б дозволити нам вирушити в Панаму, причому негайно, поки ви ще тут, щоб прикрити нас від своїх союзників-індіанців.
Капітан Блад нетерпляче махнув рукою.
— Та дослухайте, дон Педро,— мовив іспанець,— я не звернувся б до вас з таким проханням, якби не зрозумів з того, що бачив: ви людина з добрим серцем і лицар, хоч і пірат. До того ж оскільки ви дали слово, що [403] не будете поводитися з нами, як з полоненими, то я, власне, нічого у вас і не прошу.
Іспанець мав рацію, і капітан Блад, подумавши над його словами, прийшов до висновку, що йому також буде набагато краще сидіти в Санта-Марії без цих іспанців, яких, з одного боку, треба було стерегти, а з другого — захищати. Тому Блад погодився з цією пропозицією. Проте Волверстон вагався. Та коли Блад спитав його, чого вони досягнуть, тримаючи іспанців у Санта-Марії, .Волверстон мусив зізнатися, що не знає. Всі його заперечення зводились до того, що він не вірить жодному іспанцеві на світі, але такі докази нітрохи не допомагали розв'язати питання.
Тож капітан Блад пішов шукати Бразо Ларго і знайшов його в дуже похмурому гуморі на дерев'яній пристані неподалік форту.
Коли Блад підійшов, індіанець підвівся. Вираз його обличчя був підкреслено байдужий.
— Бразо Ларго,— сказав капітан Блад,— твої люди зневажили моє слово й кинули пляму на мою честь.
— Не розумію,— відповів індіанець.— Ти став другом іспанських злодіїв?
— Став другом? Ні. Але коли вони здавались мені, я пообіцяв — і це було однією з умов їхньої здачі,— що їм не буде заподіяно ніякої шкоди. А твої люди, порушуючи мою обіцянку, повбивали б їх усіх, якби я їм не перешкодив.
Індіанець зневажливо посміхнувся.
— Ха-ха! Ти мені не друг. Я привів тебе до іспанського золота, а ти йдеш проти мене.-
— Тут немає золота,— відказав Блад,— але ж я не розпочинаю з тобою сварку через це. Ти повинен був сказати мені, друже, перш ніж ми подалися в ці мандри, що хочеш використати мене для того, щоб ми віддали до твоїх рук твого іспанського ворога та дочку. За цієї умови я не дав би дону Домінго слова честі в тому, що він буде в безпеці, і ти міг би винищити тут до ноги всіх іспанців. Але ти обдурив мене, Бразо Ларго.
— Ха-ха! — зареготав Бразо Ларго.— Я тобі більше нічого не скажу.
— Зате я скажу. Тут твої люди. Після того, що сталось, я не можу їм вірити. А слово,ляке я дав, змушує мене захищати іспанців доти, доки я перебуватиму тут.
Індіанець схилив голову.
— Зрозуміло. Доти, доки ти тут. А потім? [404] — Якщо знову зніметься колотнеча,— вів далі Блад,— ми будемо стріляти і можемо вбити котрогось з твоїх хоробрих хлопців. Я шкодуватиму про це більше, ніж про втрату іспанського золота. Цього не повинно трапитись, Бразо Ларго. Тобі треба зібрати своїх людей і дозволити мені замкнути їх на якийсь час в одному з бараків у фор-ті — задля їхнього власного добра.
Бразо Ларго замислився. Потім кивнув головою. Цей дикун мав багато здорового глузду. Отже, індіанців зібрали докупи, і Бразо Лаго, всміхаючись так, як уміє всміхатися тільки людина, яка вміє чекати, погодився на те, щоб усіх його людей разом з. ним замкнули в одному
з бараків.
Пірати, що зійшлись у гурт, почали бурчати, і Волверстон взяв на себе місію висловити Бладові загальне несхвалення.
— Ти надто далеко заходиш, капітане, і ризикуєш заради якихось іспанських собак мати клопіт з індіанцями!
— О ні, зовсім не заради іспанців, а заради власного слова честі й отієї маленької індіанки з дитинчам. Іспанський командир ставиться добре до неї, до того ж він хоробрий хлопець.
— Що ж, поможи нам, боже,— відказав Волверстон і обурено відвернувся.
А за годину іспанці вже відчалювали від дерев'яної пристані. Пірати, стоячи на земляних мурах форту, з поганим передчуттям спостерігали за їхнім відплиттям. Із зброї Блад дозволив іспанцям узяти всього півдюжини мисливських рушниць. Проте харчів вони прихопили з собою цілу гору, при цьому дон Домінго, як передбачливий ватажок, особливу увагу приділив запасам питної води. Він сам простежив за тим, як барила з водою навантажили на піроги. Після цього він підійшов попрощатися з капітаном Бладом.
— Дон Педро, мені бракує слів,— мовив іспанець,— щоб віддати належне вашому благородству. Я пишаюся тим, що ви були моїм ворогом.
— Скажіть краще, що вам поталанило.
— Авжеж, і поталанило. Віднині я всюди, де будуть іспанці, говоритиму, що дон Педро Сангре — справжній джентльмен.
— На вашому місці я цього б не робив,— сказав капітан Блад,— бо ніхто вам не повірить.
Заперечуючи Бладу, дон Домінго спустився в пірогу, де вже сиділа його дружина-індіанка з їхньою дитиноюметисом. [405] Іспанці відштовхнули пірогу від берега, і дон Домінго розпочав свої мандри в Панаму, маючи при собі записку від капітана Блада, в якій той наказував Іберві-лю і Хагторпу пропустити іспанця, коли раптом з ними зустрінеться.
Коли настала вечірня прохолода, пірати зібралися на майдані у форті на учту. В містечку вони знайшли чималі запаси битої свійської птиці, кілька туш диких козлів, а в будинку домініканських монахів бурдюки з чудовим вином. Блад, який сів вечеряти з Волверстоном і Оглом у добре обладнаному помешканні іспанського командира, із задоволенням спостерігав, як бенкетують і веселяться його люди. Одначе Волверстон, що перебував у похмурому гуморі, не лоділяв його настрою.
— Тримайся-но ти краще моря, ось що я тобі скажу, капітане,— пробурчав він між двома ковтками.— Там золото не запакують і нікуди не завезуть, коли підійти до нього на гарматний постріл. Ми отут сидимо після десятиденного походу, а нам же ще треба десять днів добиратись назад! І я ще дякуватиму долі, якщо ми виберемося звідси так само легко, як прийшли сюди, бо скидається на те, що ми матимемо мороку із старим Бразо Ларго. Нам дуже пощастить, якщо ми взагалі звідси виберемось. Цього разу ти напартачив, капітане.
— М'язи в тебе нівроку, Неде, а от тями катма,— відказав Блад.— Я нітрохи не напартачив. Що ж до Бразо Ларго, то він розумний дикун, сумніву у цьому немає" і він буде підтримувати з нами дружбу хоч би й тому, що ненавидить іспанців.
— Ну, а ти поводився так, начебто їх любиш,— промовив Волверстон.— Ти тільки й робив, що посміхався та розкланювався перед цим проклятим іспанцем, який обдурив нас із золотом, ти...
— Та годі тобі, іспанець чи не іспанець, а він шляхетний хлопець,— відповів Блад.— Вивезти ж звідси золото, коли він почув про наше наближення, було його обов'язком. Якби він був не такий шляхетний, він би втік разом з тим золотом, а не залишався б тут на своєму посту. А на шляхетність відповідають —шляхетністю, ось що я тобі скажу про все це.
І тут, перш ніж Волверстон встиг що-небудь сказати, від річки, перекриваючи галас підпилих піратів, долинув пронизливий чистий звук сурми. Блад схопився на ноги.
— Це повертаються Хагторп та Ібервіль! — вигукнув він. [406]
— Слава богу, вони запопали нарешті це золото! — мовив Волверстон.
Вони вибігли з будинку й кинулись до Земляного валу, куди вже мчав натовп піратів. Коли Блад вибіг на нього, перша з пірог уже підійшла до пристані, і з неї вистрибнув Хагторп.
— А ви швидко обернулись! — гукнув Блад, стрибаючи вниз назустріч йому.— Ну, як, вдало?
Хагторп, високий, плечистий, з головою, обмотаною жовтою хусткою, став перед Бладом,
— Вдало, та не для тебе, капітане,— загадково мовив він..
— Ти хочеш сказати, що ви їх не наздогнали? Ібервіль, який у цю мить вийшов з піроги, відповів
за свого товариша.
— Нікого й не треба було наздоганяти, капітане. Цей зрадливий іспанець обдурив тебе. Він брехав, коли розповідав, ніби відіслав золото з міста, а ти повірив йому, повірив іспанцеві!
— Та кажіть же нарешті, що сталось! — урвав їх капітан Блад.— Він не відсилав звідси золота? Отже, ви хочете сказати, що воно тут?
— Ні,— відповів Хагторп.— Ми хочемо сказати, що після того, як він обдурив тебе своїми брехнями, ти безкарно відпустив його, не подбавши навіть про те, щоб-зробити обшук, і дозволивши йому забрати золото з собою.
— Що ти верзеш? — розсердився Блад.— Звідки ти це можеш знати?
— Миль за десять звідси нам по дорозі трапилось індіанське селище, і в нас вистачило розуму зупинитись там і спитати, чи давно пропливали піроги з іспанцями.