і до того ж є фрукти!
Федя Артюхов терпіти не міг Фінїкіна й мовив:
— Гей! А ти Гольфстріму не хочеш? Він також теплий...
— Дойда ти, Фінікін,— почувся голос Джека Баранова.— Чорноморці зубами горло ворогові перегризли, а він, бачте, збирається абрнкосн на флоті наминати...
Фіпїкін ображено звісив з висоти свій рудий казанок:
— Що тн там базікаєш? Лежиш собі внизу, то й лежи далі. Фрукти — це так, з язика злетіло. А я знаю, що Севастополь'брати треба.
— Підпустив під клімат свідомості,— зауважив Коля Поскочін...
Колесник уже спав на своєму ліжку, вкрившись з головою ковдрою. Росомаха зняв штани, прочалапав через кубрик до штепселя.
— Гашу світло! Задрай на собі всі люкн й горловини... У темряві хтось зміненим голосом сказав:
— Теж мені старшина! Не знає, що на флоті не гасять і не вимикають. На флоті інакше кажуть — вирубнтн!
Росомаха пірнув під ковдру і потім відповів:
— Ти мені там ще попатякай. Яйця курку вчать...
Рипнуло під ним ліжко, й настала тиша. Червоні відблиски полум'я від розпашілої груби довго блукали по рядах спальних нар. Ніхто не хотів спати по команді. Незабаром у сутінках кубрика заквакали жаби, закували зозулі, занявчали коти й з писком почали літати комарі. Це почалася щовечірня перевірка старшин "на пильність".
— Ку-ку!.. Няу-у... Взззззз... Ква-ква! Джек Баранов перший звісив ноги з ліжка:
—. Натомилнся вони за день з нашою бандою. Вставайте, хлопці.
У темряві підводилися юнгн. Безшумно й спритно, наче мавпи, вони злазили з верхніх поверхів на палубу. Сходи-"лися до грубки.
— Тепер,— раділи,— поговорити можна від душі... До опівнічників підсів Фінікін.
_ Знати б,— мучився віп,— які питаннячка на екзаменах будуть! От дістати б де-небудь їх завчасно. Тоді б підкувався!
Е Коля Поскочін запхнув у грубку велике поліпо.
_ Історія,— сказав він,— любить повторюватися. Гарде-
маоини Морського корпусу його величності перед екзамепа-ми* бували занепокоєні таким самим питанням, яке поставив . зараз перед нами й товариш Фінікін...
Мрійливо подивився він на полум'я, що лизнуло сире дерево.
_ Як завжди,— почав Коля, відчувши, що від нього
чекають розповіді,— на весну гардемарини складалися, від подачок рідних у ннх накопичувалася чимала сума. А питання до екзаменів друкувалися в друкарні Адміралтейства. Літограф, який готував камінь для виготовлення друкованих відбитків з питаннями, був давно й остаточно гардемаринами підкуплений. Він з машини знімав кілька зайвих відбитків, віддавав їх гардемаринам завчасно і за цей ризик щовесни одержував від них півтисячі карбованців... Гроші, як на той час, дай боже!
Коля замовк, пригадуючи, але від нього одразу ночаля вимагати:
— Чого застряв? Бреши далі до жвака-галса.
— Отож так. Адміралтейство пронюхало, що справа з екзаменами в корпусі його величності не зовсім чиста. Най-запекліші ледарі складали навесні екзамени пречудово. Дізналися, звідки бере початок зрада казенних інтересів, і до друкарської машини Адміралтейства прикріпили жандармів. А літограф, людина багатосімейна, дуже потребував додаткового заробітку. Що робити? Жандарми — народ суворий. •Належить видати сто відбитків, після чого — жодного зайвого, і камінь жандарми вмнть розколюють на шматкн. Наш бідний літограф розгубився... Машина відстукує, вже пішло за півсотні. Ось і._всі сто! А завдаток од гардемарипів він уже одержав. І вже проїв його... На якусь мить відвернулися жандарми, літограф зняв панталони і сів на літографічний камінь, пардон, сідницямн.
— ї що?
— І всі питання відбилися з каменя на його двох половинках. Пішов віц з ними до гардемаринів. Так, мовляв, і
-V
133
так, панове. Суворість неможлива. Але один відбиток для вас пощастило все-таки зробити... Дозвольте знятн штани... Але треба* знати гардемаринів — блакитна кров, дворянн, графи, князії Обурилися вопи. "Щоб я, гардемарин Кампо де Сціпіон, рід якого починала цариця Савська,— щоб я з цього кретина питання списував? Та ніколиі Краще вже завалю екзамени..." Ніхто не хотів знімати копії. Літограф стояв між панамн без штанів і чекав, колн йому одвалять усі п'ятсот карбованців. Нарешті гардемарини вирішили розіграти: кому з них доведеться списувати?
В розповідь втрутився Джек Баранов:
— Чн не брешеш ти? Мій батько все життя в друкарні працював. Я знаю, що літографську фарбу й ножем не зішкребеш. А як же він потім у лазню ходив, якщо на ньому можна таке прочитати: "Що вн знаєте про відношення величини паралаксу до даних віддалення небесних світил?" Виходить, він так і помер з цнм запитанням?
Поскочін помовчав, а потім тихенько зізнався:
— Ні, це не брехня... щира правда. Мені це розповідав мій дідусь. Саме йому за жеребкуванням і вппало тоді списувати.
Відблиск вогню впав на очі Поскочіна, і Савка помітив, що Колині очі спалахнули прихованим сумом... Фінікін сказав:
—— Ага, сам проговорнвсяі Виходить, ти з "колишніх"? Поскочін відповів йому люто:
— Я тобі не колишній! Я справжній, сьогоднішній. А якщо я колишній, то заради чого, питається, я на флот пішов?
Рипнуло ліжко старшини, і Росомаха різко підвівся:
— По доброму вн не розумієте, що спати треба? Апу, геть від грубки! Баранов, негайно прийми баласт і йди на занурення... Інакше завтра всіх пошлю з лопатами сніг розчищати.;.
Перед сном Поскочін все-таки встиг шепнути Савці:
— А пам'ятаєш, мене Аграмов якось з кубрнка викликав?
— Пам'ятаю. Так і не сказав тн, про що тоді говорили...
— Тепер скажу. Мій дядько, мічман, разом з Аграмовим на панцирнику "Ослябя" воював у Цусіму. На руках мічмана Аграмова в третій батарейній палубі й помер тоді мічман Поскочін! Двісті років підряд Поскочїнн вмирали за Росію на морях і океанах. А тому щодо мене це зайва розмова — люблю я море чи не люблю. Я просто з о б о в' я —заний бути на морі.
У кубрику стернових висіла карта країни, і днювальні . рули зобов'язані пересувати пшильки з червоними прапор-пями. За останні чотири місяці прапорці далеко попрямували на захід — деякі до семисот кілометрів... Березень закінчився, початок квітня був відзначений сильним сніговієм.
_ Перший день квітню молодому — не вір нікому,— сказав Росомаха.— Ну й задуває... Ви тільки прислухайтеся! Ніби в димарі...
Коля Поскочін прочитав вірші на квітневу тему:
Цар сидів, як брила; "Щось не розберу, Буря повалила Пам'ятник Петру?" . Той перелякався; "Я не винуват!" Цар же засміявся! "Перше квітня, брат!"
— Це хто? — запитали юнги.
— Пушкін... Хто ж іще? — відповів Поскочін і знову вп'явся очнма в п'ятдесятий параграф "Підручника стернового" (розбирання і збирання лага Уокера).
З вулиці ступив до— кубрнка Федя Артюхов. Він був без шинелі, на комірі його гюйса лежав шар вологого важкого снігу..
— Оце так заметіль! — повідомив він.— А кажуть, що Аграмов поїхав сьогодні вранці в Кремль... У мотористів уже приймають екзамени.
Савка затис собі вуха долонями, втупився в підручник з маневровості корабля. Плакідов — звір і обіцяв усіх юпг з'їсти без масла, навіть не посоливши, якщо підведуть його на екзаменах. Кубрик наповнювався бубонінням, шепотом. Дехто дивився в стелю, а дехто, навпаки, міцно зажмурювався. Десь опівдні, коли ще сильніше розгулявся сніговій, раптом приїхала особлива комісія з вищих чинів. Росомаха з Колесником навіть зблідли. Внщі офіцери ввійшли до кубрика й виставили старшин за двері. Кравцова також не допустили. Юнг вишикували класами — по "бортах".
— Ми прибули для виявлення скарг та претензій. Кожен має право, нікого не боячись, висловити незадоволення, по-в пзані з службою чи з начальством. Але говорити ви повинні лише про себе. Колективних скарг від вас не приймаємо. Будь ласка! Просимо вас... — ■
Юпгн стійко мовчалн. Напевно, в цей момент деякі думки про образи в них і зародились. Якось старшина послав позачергово гальюни драїти, хоча... Все це не те — дрібниці!
У складі комісії був і контр-адмірал Броневськнл.
— Чого ЇК мовчите? — сказав він.— Невже все у вас гладенько? Напевне, є серед вас і незадоволені чнмось. Чи пе-заслуїкено скривджені. Розказуйте, ми вас слухаємо.
* Ні, таких не було.
— У мене є скарга! — вигукнув Поскочін.
Члени комісії, здається, навіть зраділи, що не підуть без якихось наслідків. Сяючи золотом погонів і нашивок, вони посунули на маленького юнгу, нагнулися до нього з турботою, готові слухатн...
— У мене претензія до командира нашої роти, лейтенанта Кравцова. Я повісив над своїм ліжком "Дапаю." Рембрандта, а він сказав, що такі теми не для кубриків. Наскільки мені відомо,— сміливо вів далі Коля,— на флоті не заборонено вішати над ліжком картину. Тнм паче, що я вирізав "Дапаю" з радянського журналу, який вийшов у грізний воєнний рік. І я не винен, що мені подобається "Даная", а пе пейзажі Левітана. Що робнтн? Один любить кавун, а інший свинячий хрящ. Чому мені мати "Данаю" пе можна, а лейтенантові Кравцову можна? Адже ми з ним рівноправні службовці флоту, тільки він лейтенант, а я поки що юнга!
Випалив і замовк. Члени комісії перезирнулись.
— Ваша претензія буде нами розглянута...
Старшини вже змучилися за двернма. Що там намолотять орли-хлопці? Щоб потім по шапці не дали... Нарешті комісія ьідбула з однією-єдиною претензією, до якої був причетний великий Рембрандт... Юнги з гамором розійшлись.
— Тобі від лейтенанта нагорить,— казали вони Колі.
— Ну й нехай... Треба ж поважати й комісію. Заслужені люди тряслися в таку заметіль, щоб довідатися, чи задоволені ми, а ви витріщилися на них, наче баранн на нові ворота, і — нічичнрк! То хоч я виправдав їхню поїздку... Хай тепер з'ясовують!
Надвечір сніговій ущух, зійшов місяць, яа кучугури лягли тіні дерев. Навколо була така тиша й краса, що просто поднх перехоплювало. З задоволенням юнги шикувалися на вулиці для перевірки. Комісія виявила лише дрібниці в недоліках служби, і лейтенант Кравцов, судячи з його частих білозубих усмішок, був задоволений. І погодою, і собою, і своїми юнгами!
Наприкінці перевірки Кравцов повідомив;.
130
І — Вітаю! Завтра перший екзамен — сигнальна справа, зараз... Юнга Ве Синяков, вийти зі строю. НІ рядів боцманів зробив крок Вітька. Бух-бух бутсами. Завмер.
— Ваша претензія щодо невидачі як курцеві тютюнного забезпечення буде окремо розглянута в авторитетних колах.