Густий чорний дим виповнював вітрину, вже почала збиратися юрба, Алісі довелося запалити аж три сірники, перше ніж зайнялося полум'я, Партрові книжки не хотіли горіти. Книгар лежав за прилавком, поряд з ним його серце, що вже загорілося, з нього виривалося чорне полум'я і вигнуті цівки киплячої крові. У двох перших книгарнях метрів за триста позаду витанцьовували вогненні язики, тріщала й гуготіла пожежа, а книгарі лежалі мертві; така сама смерть спіткає всіх, хто продавав Шикові Партрові книжки, їхні книгарні спалять. Аліса бігла і плакала, не можучи забути очей Жана Соля Партра, коли той побачив своє серце, попервах вона не хотіла його вбивати, намірялася тільки перешкодити публікації його нової книжки і врятувати Шика від руїни, що потроху підступала до нього. Всі ці книгарі змовилися проти Шика, пожадливо оббирали його, користаючися з його любові до Партра, продавали йому старі непотрібні лахи і погризені люльки, вони цілком варті долі, що чекає на них. Побачивши ліворуч вітрину, заставлену зшитими томами, Аліса зупинилася, перевела дух і зайшла. До неї підійшов книгар.
— Що ви бажаєте? — запитав він.
— У вас є Партр?
— Звичайно, але саме цієї миті я не можу показати вам найцінніші видання, бо пообіцяв їх усі одному солідному клієнтові.
— Шикові?
— Атож, гадаю, що його звати саме так.
— Він у вас уже нічого не купуватиме, — мовила Аліса.
Підступила до книгаря й випустила хусточку. Книгар, крекчучи, нахиливсь, аби підняти, а Аліса швидким рухом угородила йому в спину вирвисерце, знову заплакала й затремтіла, книгар упав, ударившись обличчям об підлогу, Аліса не зважилась відібрати хусточку, що її він затис у пальцях. Вирвисерце випорснуло з тіла, між його клешнями яскраво червоніло дрібне книгареве серце, Аліса розвела ручки і серце підкотилось до рідного йому тіла. Треба поспішати, Аліса схопила паку газет, черкнула сірника, кинула його під прилавок, зверху ще накидала газет, потім жбурнула в полум'я з десяток книжок Ніколя Каласа, що лежали на найближчій полиці, і вогонь із жарким тремтінням накинувся на книжки, дерев'яний прилавок закурився й затріщав, дим заволік усю книгарню. Аліса зіпхнула на вогонь останній рядок книжок і навпомацки вийшла, замкнувши за собою магазин, щоб ніхто не ввійшов, на вулиці пустилася бігти. Їй пекло очі, коси просмерділися димом, Аліса бігла, а сльози тепер уже не стікали, їх зразу висушував вітер. Аліса вже підбігла до кварталу, де жив Шик, залишилось тільки дві або три книгарні, решта книгарень не становила небезпеки для Шика. На порозі наступної книгарні Аліса обернулась і побачила, як далеко позаду здіймаються в небо стовпи диму, юрмляться люди, прагнучи подивитись, як працює складне приладдя пожежного загону. Коли Аліса зачиняла за собою двері, вулицею промчали величезні білі пожежні автомашини; вона крізь скло провела їх очима, а тим часом підступив книгар і запитував, що за книжки вона шукає.
58
— Ви, — розпоряджався сенешаль поліції, — станете тут праворуч від дверей, а ви, Дугласе, — провадив він далі, — повертаючись до другого з двох дебелих поліцаїв, — станете ліворуч і нікого не впускатимете.
Два названі поліцаї дістали рівнячі і опустили праву руку вздовж правого стегна, тримаючи пістолет цівкою вниз — про цю позу писалося в статуті. Ремінець каски туго затягли під підборіддям. Сенешаль зайшов у будинок, за ним — чотири худі поліцаї; він знову поставив по одному поліцаєві обабіч дверей, наказавши нікого не випускати. Потім побрався сходами вгору разом з двома останніми худими поліцаями. Ті були дуже схожі між собою: обличчя їм спохмурніли, зблиснули чорні очі, стислися вуста.
59
Шик зупинив програвач, щоб поміняти обидві платівки, що їх він одночасно прослухав до самого кінця. Шик узяв платівки з іншої серії і під однією з них побачив Алісине фото, яке вважав за втрачене. То був портрет у півоберта, виконаний при м'якому світлі; щоб показати гру сонця в Алісиних косах, фотограф поставив один юпітер позаду неї. Шик, не випускаючи фото, поміняв платівки. Глянувши у вікно, він помітив, що з'явилися нові стовпи диму, тепер уже ближче до нього. Шик постановив дослухати платівки і зайти до книгаря в сусідньому будинку. Сів, підніс фото до очей і став пильніше придивлятися до нього: Аліса скидалася на Партра; мало-помалу Алісин образ щез і замість нього з'явився Партр; Партр усміхнувся Шикові: авжеж, він подарує йому з присвятою все, чого той забажає. На сходах почулися кроки, Шик нашорошив вуха, у двері загрюкали. Шик поклав фото, зупинив програвач і пішов відчиняти. Перед собою він побачив комбінезон з чорної шкіри, за ним другий, останнім увійшов сенешаль поліції; в сутінках сходового майданчика по його червоному вбранню перебігали якісь спалахи.
— Ваше прізвище Шик? — запитав сенешаль.
Шик відсахнувся, обличчя йому зблідло. Він задкував аж до стіни, де стояли неоціненні Партрові книжки.
— Що я такого скоїв? — запитав Шик.
Сенешаль порився в нагрудній кишені й прочитав йому папірець:
— "Примусове стягування податків з громадянина Шика з попереднім арештом майна. Незаконне побиття і публічна наруга. Повна конфіскація майна або навіть часткова, обтяжена порушенням недоторканості житла".
— Але… я сплачу податки.
— Звичайно, — мовив сенешаль, — ви їх сплатите потім. А почати нам треба з незаконного побиття. Оскільки законне побиття дуже суворе, ми, щоб люди не бунтували, вдаємося до пом'якшених форм.
— Я вам віддам усі свої гроші, — белькотів Шик.
— Звичайно, — кивнув сенешаль.
Шик підійшов до столу і висунув шухляду: там у нього лежало вирвисерце великого калібру і негодящий шпигобій. Вирвисерця він не знайшов, а шпигобій лежав на купі старого папіряччя.
— Скажіть, — озвався сенешаль, — а ви таки грошей шукаєте?
Поліцаї розійшлись у різні боки й направили на Шика рівнячі. Шик випростався, судомно затиснувши шпигобій.
— Стережіться, шефе! — гукнув один з поліцаїв.
— Шефе, мені стріляти? — запитав другий.
— Ви мене так не візьмете! — загрозливо крикнув Шик.
— Гаразд, — мовив сенешаль, — тоді ми візьмемося до ваших книжок.
Один з поліцаїв схопив найближчу книжку і брутально розгорнув її.
— Шефе, тут сама писанина, — повідомив він.
— Плюндруйте, — звелів сенешаль.
Поліцай узяв книжку за палітурку і став щосили трусити.
— Не чіпайте її! — заревів Шик.
— Скажіть мені, — спитав сенешаль, — чого ви не скористалися своїм шпигобоєм? Адже на папері ясно написано: "Порушення недоторканості житла".
— Лишіть її! — налився кров'ю Шик і замахнувся шпигобоєм, проте лезо безсило опустилося.
— Шефе, мені стріляти? — знову запитав поліцай.
Книжка відірвалась від палітурки і Шик метнувся вперед, віджбурнувши непотрібний шпигобій.
— Дугласе, стріляйте! — звелів сенешаль, задкуючи.
Шикове тіло впало під ноги поліцаям: стріляли обидва.
— Шефе, це і є незаконне побиття? — запитав другий поліцай.
Шик іще ворушився. Він піднявсь на руках і спромігся стати навколішки. Руками він тримався за живіт, обличчя йому кривилося, краплі поту заливали очі. На чолі видніла велика рана.
— Не чіпайте книжок, — бурмотів він. Голос у нього був хрипкий і надламаний.
— Ми їх зараз потопчемо, — сказав сенешаль. — Гадаю, через кілька секунд ви помрете.
Голова в Шика впала, він намагався підняти її, проте живіт болів так, ніби всередині крутились тригранні багнети. Йому вдалось поставити одну ногу на підлогу, проте друге коліно не розгиналося. Поліцаї підійшли до книжок, натомість сенешаль ступив два кроки до Шика.
— Не чіпайте книжок, — благав Шик. Стало чути, як у нього в горлі булькоче кров, голова хилилась дедалі нижче. Шик лишив свій живіт, мимоволі махнув закривавленими руками і повалився обличчям на підлогу. Сенешаль поліції перевернув його ногою. Шик не ворушився, його розплющені очі дивились кудись далеко за межі кімнати. Обличчя було поділене навпіл цівкою крові, що стікала з лоба.
— Топчіть, Дугласе! — наказав сенешаль. — А цей шумовий апарат я сплюндрую сам.
Сенешаль підійшов до вікна й побачив, як до нього поволі підпливає величезний гриб диму, клубами вириваючись з першого поверху сусіднього будинку.
— А проте топтати дуже старанно не треба, — додав він, — сусідній будинок горить. Швидше, швидше, це дуже важливо. Тут, правда, й слідів не зостанеться, але в рапорті я однаково запишу ввесь комплекс заходів.
Шикове обличчя почорніло. Калюжа крові під його тілом загусла, прибравши форму зірки.
60
Ніколя проминув передостанню книгарню, підпалену Алісою. Він зустрів Колена, що подався на пошуки роботи, і вже знав про біду своєї небоги. Зателефонувавши до свого клубу, Ніколя зразу дізнався і про Партрову смерть, тож пішов наздоганяти Алісу, прагнучи її втішити, покріпити її дух і забрати до себе, аж поки вона знову стане весела. Він уже бачив Шиків будинок і видовжений вогняний язик, що вихопивсь із вітрини сусідньої книгарні: скло луснуло так, ніби хто молотом влупив. Перед дверима Ніколя помітив машину сенешаля поліції, побачив, що водій посуває її трохи вперед, аби вивести її з небезпечної зони, звернув увагу й на чорні постаті поліцаїв. Майже зразу прибули пожежники, їхнє авто, вискнувши, зупинилося перед дверима книгарні. Ніколя вже боровся з замком. Йому пощастило висадити ногою двері і він заскочив усередину. В книгарні все пойнялося полум'ям, сам книгар лежав на підлозі, ноги вже пожирав вогонь, поряд валялося його серце і Шикове вбивче знаряддя. Вогонь бухав бахматими клубами, вузькі довгі пасма враз пробивали грубі мури книгарні, й Ніколя впав на підлогу, щоб полум'я не охопило і його; саме цієї миті він відчув, як угорі сколихнулося повітря, зрушене потужним струменем вогнегасника з пожежного пристрою. Вогонь загуготів з подвійною силою, а струмінь опустився до самого низу. Книжки горіли з великим тріскотом, сторінки розлітались, зіштовхувались і втікали від струменя, Ніколя насилу міг дихати, бо тепер полум'я безладно шугало на всі боки. Він думав, що Аліса, напевне, не зосталася б у вогні, проте не бачив дверей, якими вона могла б вийти, вогонь боровся з пожежниками і, здається, швидко підіймавсь угору, звільнивши низ, де все вже ніби згасло.