Вражений Гарольд блискавично перекотився через ліжко і закляк долі з іншого боку. Лувейн вистрелив, але через те, що прицілюватися йому було ніколи, взяв надто високо і влучив у лампу на стелі. Внизу істерично загавкав доберман. У повітрі смерділо смаженим м'ясом і кордітом.
Нараз залунав оглушливий, підсилений гучномовцем голос:
– Гей, ви, там! Офіційне повідомлення! Негайно припиніть стріляти! Поки що дуель відкладається.
– В чім справа? – запитав Гарольд у Лувейна.
– Не маю ані найменшого уявлення. Дуель, якщо вона вже почалася, ніколи не припиняється, хіба що...
– Що?
Двері до спальні прочинилися. У супроводі освітлювачів і звукооператорів зайшов Гордон Філакіс, конферансьє "Мисливського Шоу".
– Привіт, хлопці, – сказав він, – Отож ми на віллі Лувейна Добрея, винахідника Стриптизу-навпаки і дуже рішучого, однак безталанного (принаймні останнім часом, чи не так Лувейне?) Мисливця. Поряд із ним – Гарольд Ердман, молодий Мисливець-новачок, це його перше Полювання, ви, можливо, пам'ятаєте його з нашої вчорашньої передачі. Як справи. Гарольде?
– Тепер, коли ви тут, уже трохи краще. Однак через що ви приїхали?
– Ваша приятелька, Нора Олбрайт, подзвонила на передачу і дуже вас розхвалила. Тоді ми з'ясували ще деякі деталі... – він кинув промовистий погляд на Лувейна, – ...і вирішили на якийсь час відмовитися від нашого звичного вибору за допомогою лотереї. Джентльмени, поєдинок відкладається на завтра... коли ви з явитеся в Колізеї для Великої Розплати!
Крізь натовп протискався Альбані. Обійнявши Гарольда за плечі, він промовив:
– Як я гадав, так і вийшло.
– Ти хочеш сказати, що це ти все спланував? – здивувався Гарольд.
– Швидше, передбачив такий розвиток подій, як і повинен добрий Наводчик. Головне, що тобі вдалося! Велика Розплата! Винагорода в десять тисяч доларів! Плюс п'ять для Наводчика!
– І то ще не все, – додав Лувейн. Він підійшов до них і узяв Гарольда за руку. Голос його був хрипкий від хвилювання. – Ти новачок, Гарольде, і, мабуть, не знаєш, що означає для Мисливця Велика Розплата. То найвища честь, якої він лише може прагнути; можливість убити супротивника на очах у тисяч глядачів і стати безсмертним на відеокасетах. То слава, Гарольде, і саме її я жадав усе своє життя. Спасибі тобі. До завтра.
Він дружньо ляснув Гарольда по плечі і відійшов до Гордона Філакіса, що саме брав інтерв'ю у селянина Антоніо Феріа, який розповідав, що весь цей план був розроблений саме ним.
– Ходімо звідси, – сказав Альбані.
– Куди?
– Десь повечеряємо І добре виспимося. Ти потрапив у шоу-бізнес, Гарольде, і завтра твоя прем'єра.
47
Зранку день був сонячний і тихий, на небі – ні хмаринки, чудовий день для вбивства. Цілі юрми людей почали заздалегідь прибувати до Колізею. Ареною проходили колони, кожна несла прапор свого кантону.
Під ареною розташовувалось справжнє підземне царство майстерень, автомобільних ям, роздягалок для бійців та інших учасників вистави, кімнат, де зберігалася зброя; потрапити сюди можна було через люки на арені або проходи з зовнішнього боку амфітеатру. Ремонтні бригади чекали тут як на людей, так і на машини, були тут і службовці в чорному, що відвозили переможених есмеральдських воїнів до їхнього останнього прихистку на Бут-Хіллі.
Опівдні на трибунах не лишилося жодного вільного місця. Вони розділялися на сонячні й тіньові сектори, як на іспанських боях биків. Сектори з ложами були захищені від сонячного проміння навісами.
День був чудовий; сонце в зеніті над головою, дівчата, що поприбиралися в барвисті бавовняні сукні. Повітря було просякнуте запахом смаженого на олії м'яса й часнику. Проходами туди й сюди снували рознощики, пропонуючи глядачам сосиски в тісті, копчену камбалу, солодощі, різноманітні напої, наркотики, програмки, футболки з зображеннями учасників вистави. Між рядами бігали веселі галасливі діти. Гавкали собаки. Панувала та атмосфера піднесеності, яка часто супроводжує повну відсутність доброго смаку.
З одного боку арени, там, де розташувалося поле для вбивств, виднілася засклена коментаторська кабіна. Телекамери були розміщені так, аби дати змогу операторам показувати і події на полі, і вирази облич коментаторів. Біля мікрофона, в зеленому спортивному жакеті з гербом Мисливської Академії на правому лацкані сидів сам містер Мисливський Світ, Гордон Філакіс.
– Привіт, друзі, це Гордон Філакіс! Чудовий день для кривавих боїв! Хіба ні, фанати спорту? Як завжди, всі квитки на це спортивне свято Есмеральди розпродані. Ви побачите все, що відбуватиметься на арені, найбільш захоплюючі моменти повторюватимуться крупним планом в уповільненій зйомці. Але спершу маю представити вам нашого давнього друга, полковника Річа Фаррінгтона, людину, яка трохи розуміється на мистецтві вбивати.
– Дякую, Гордоне. Радий, що ти мене запросив сюди. – Фаррінгтон виявився високим худим сивоголовим чоловіком, що сидів так рівно, наче кілок проковтнув, у нього був орлиний ніс і тонкі безкровні губи.
– Ти був командиром Інтернаціональної бригади найманців, найколоритнішого гурту професійних вбивць за всю світову історію, чи не так, Річу?
– Авжеж, Гордоне, то були неперевершені дні. Бачиш, остання війна була не лише ядерною. Попри всю свою короткочасність і безликість, вона таки породила кілька чудових битв, в яких брали участь і люди.
– Ти разом із своїми хлопцями став учасником "Кампанії Малого Чако", правда, Річу?
– Звісно, Гордоне, і запевняю тебе, що Південна Америка, хоч там і зникли повністю джунглі, і досі лишається цікавим місцем. Ми з хлопцями також прикривали відступ через Лімпопо. Це – річка в Африці, Гордоне. Отам вже було на що подивитися! Самі лише кулемети й гармати чого варті були!
– Я не раз бачив кінохроніку цих битв, полковнику, так само, як і наші глядачі. Кампанія на Лімпопо – одна з наших найулюбленіших. А в наступному сезоні наше телебачення починає трансляцію воєнної кінохроніки, від першої до останньої хвилини війни. Не проґавте цієї програми, друзі! Вона називатиметься "Чудовий світ кровопролиття".
– То була добра війна, – промовив Фаррінгтон. – Однак мушу визнати, що саме ви, громадяни Мисливського Світу по-своєму тихо й спокійно дали мені можливість стати свідком найпрекрасніших, найжорстокіших сцен насильства, які я колись бачив. Я не критик-мистецтвознавець, але можу з упевненістю сказати, що дещо з того, з чим я тут зустрівся, має в собі відчутний елемент сюрреалізму. Не такий вже я зверхній, їй-Богу, однак, на мою думку, тут, у Мисливському Світі, люди і справді діють за покликанням – і приносять глядачам набагато більшу насолоду, ніж оті так звані митці в Європі й Америці, які розмазують по полотну невиразні фарби або переводять марно папір на беззмістовні слова. Перепрошую, Гордоне, я, мабуть, трохи відхилився від теми.
– Ну ж бо, полковнику Річ, не вибачайся. Ти – один з нас. Ми також любимо лиш те, що можемо зрозуміти. Вбивство, наприклад! Отож нічого страшного! Дякую, що завітав до нас, Річу.
– Мені самому було дуже приємно, Гордоне. Я завжди приїжджаю подивитися на Велику Розплату і на початок Сатурналій. І ніколи не пропущу цього видовища, хай там що!
– Іще раз спасибі, Річу. А зараз ми, начебто, вже можемо розпочинати. Ось-ось з'являться Клоуни-самогубці, що мали такий шалений успіх торік, ви знову побачите Гру Перехожих, Поєдинок машин, блискавичну Мотогонку з косами і, нарешті, Велику Розплату. Сподіваюся, ваші біноклі напоготові, і ви не пропустите жодної з подій, що відбуватимуться на арені.
48
У відгородженій з обох боків від інших завісами ложі, яка розміщувалась у дорогому секторі, сиділи Мікеланджело Альбані, його дружина Тереза і Нора Олбрайт. На Альбані була спортивна куртка з цупкого шовку кольору сирої амбри і традиційний для Наводчиків солом'яний капелюх із картатою чорно-білою стрічкою. Норі дуже пасувала її простенька біля сукня з бавовни і червоний капелюшок-таблетка з відкинутою чорною вуаллю. Вона закриє нею обличчя, якщо Гарольд програє.
Норі навіть не вірилося, що теперішній Гарольд – це той самий хлопчина, якого вона знала в Кін-Веллі. Щоб хлопець із її рідного містечка брав участь у найпрестижніших змаганнях Мисливського Світу, лишень подумати! І все одно він лишався тим самим давнім приятелем Гарольдом, незграбним, певним власних сил і неймовірно везучим.
– Хвилюєшся? – запитала Тереза.
Нора кивнула:
– Як мені хочеться, щоб він переміг! Але я так за нього боюся. Майку, ти вважаєш, він має шанси виграти?
– І дуже непогані, – відповів Альбані. – Ти геній, що подзвонила Гордону Філакісу й розповіла про Лувейнів фокус із Карткою Зради! Завдяки цьому ми й потрапили у Велику Розплату – найголовніший бій року. Гарольд уже доведений до кондиції, його ніщо не зупинить. Спробуй розслабитися і просто одержувати насолоду від ігор.
– Постараюсь. –Вона витерла очі гарненьким мініатюрним носовичком.
– На арену виходять Клоуни-самогубці, – повідомив Альбані. – Ти ж любиш їх, правда?
Норине обличчя трохи проясніло:
– Так, вони завжди такі кумедні.
– Розслабся і втішайся виставою. А я маю бігти вниз готувати Гарольда до змагання. Не хвилюйся за нього, моя люба, йому страшенно щастить, а це в усі часи цінувалося більше, ніж будь-яке вміння.
49
Поява Клоунів-самогубців викликала бурхливі оплески. Бажаючих потрапити до їхнього числа вистачало щороку, з усього світу надходили заявки. Дехто з людей вважав, що вони загинуть недаремно, коли їхня смерть хоч когось зможе розважити.
– Сьогодні, – залунав голос Філакіса, – нам пощастило запросити до себе містера Томмі Едварда, директора і головного режисера "Школи Клоунів-самогубців". Ми удвох прокоментуємо їхню веселу виставу. Привіт, Томмі.
– Привіт, Гордоне. Я бачу, все ось-ось почнеться.
– Правильно, Томмі. Робочі вже зводять посеред арени триповерхову будівлю. То копія колишнього банку. О, туди, начебто, цілий гурт посунув. Як же зватиметься наша вистава?
– "Пограбування банку". Це пародія на давню поліцейську хроніку. – Чудово, – сказав Філакіс, – банк заповнюється службовцями й клієнтами в костюмах клоунів. Немов то звичайний робочий день у банку маленького американського містечка сто чи двісті років тому. Аж ось на арені з'являються грабіжники у двох розкішних відкритих авто.
На них кумедні костюми, обличчя смішно розфарбовані Грабіжники залітають до банку, вимахуючи зброєю.