Там пораненому зробили трепанацію черепа, але не могли тримати його в лікарні довше, бо треба було повідомити власті… Жахлива подорож! Адже ви можете собі уявити всіх нас на шхуні разом з бідолашним Жорісом, що вже конає?.. Йому треба було мати принаймні місяць відпочинку й лікування… Я вже хотів був піти шхуною до Норвегії. Але потім виявилося, що потреби в цьому немає, бо випадок звів нас із шхуною, що йшла до Лофотенських островів… Я пересів на неї разом із Жорісом… Нам було спокійніше в морі, ніж на землі… На островах він був зі мною цілий тиждень… Але й там люди почали замислюватися, хто ж цей таємничий турист… Треба було забиратися звідти. Копенґаґен, Ґамбург… Жорісові стало краще… Рана зарубцювалася, але він втратив водночас пам'ять і мову… Що я міг зробити в таких умовах, скажіть? І хіба не мав він більше шансів віднайти розум у себе вдома, в звичній обстановці, ніж подорожуючи по усіх усюдах?.. Я хотів принаймні забезпечити йому матеріальний достаток… І тому переказав йому до банку триста тисяч франків, підписавшись його прізвищем… Лишалось тільки привезти його додому!.. Мені було б занадто небезпечно приїздити разом з ним сюди… І я подумав, що коли залишу його в Парижі, то він неодмінно потрапить до поліції, де буде встановлено його особу, а потім його відвезуть додому… Так воно й сталося… Я не додумався тільки до одного: що мій кузен, жахаючись від думки, що Жоріс може його виказати, боягузливо покінчить капітана… Адже це він підсипав стрихнін у склянку води… Він просто забрався до будинку з чорного ходу, коли йшов полювати на качок…
— І ви відновили боротьбу! — повільно промовив Мегре.
— Бо не міг зробити інакше! Я хотів забрати свого сина! Проте мій кузен був насторожі. Хлопчика відправили до колежу Станіслава, а там мені не дозволили його забрати…
Мегре уже знав це. І тепер, роздивляючись навколо на все те, що стало йому таким знайомим, він краще розумів смисл боротьби, що потай розгорнулася між двома чоловіками.
Боротьба була не просто між ними обома! Це була й боротьба проти нього самого, проти Мегре!
Адже вони не хотіли, щоб у цю справу втручалась поліція! Бо ні один, ні другий не могли сказати всю правду!
— Я прибув сюди на борту "Сен-Мішеля"…
— Знаю! А потім ви відрядили Луї-Здоровила до мера…
Ремон мимоволі задоволено всміхнувся, а тим часом комісар вів далі:
— Розлюченого Луї-Здоровила, який скористався нагодою розплатитися за всі свої попередні прикрощі!.. Він міг бити з усієї сили, бо знав, що його жертва не насмілиться промовити й слова!.. І він лупцював мера від щирого серця!.. Під примусом, напевне, Гранмезон дав і листа, який дозволяв вам забрати дитину з колежу.
— Так… Я стояв позад вілли, а ваш агент наступав мені на п'яти… Луї-Здоровило поклав листа в певному місці, а мені пощастило здихатися свого переслідувача… Я поїхав велосипедом… У Кані купив машину… Адже треба було діяти швидко… Поки я їхав по свого сина, Луї-Здоровило лишався в мера, щоб не дати йому вжити контрзаходів… Марна праця, адже мер, зрештою, вже спромігся відрядити туди Елен, щоб вона забрала сина раніше, ніж я… А за вашим наказом мене було затримано… Дальша боротьба була вже марна… Її не можна було продовжувати в той час, коли ви вперто йшли до розкриття істини… Лишалося тільки тікати… Якби цього ми не зробили, ви неодмінно зрозуміли б усе… Цим і пояснюється все те, що відбулося минулої ночі… Нещастя пішли одне за одним… Шхуна сіла на мілину… Нам довелося з великими труднощами добиратися плавом до суходолу, і лиха доля вчинила так, що я загубив своє портмоне… Грошей — ані шеляга! Жандармерія переслідує нас, як зайців!.. Мені не лишалось нічого іншого, як подзвонити Елен і попросити в неї кілька тисяч франків, щоб ми всі могли дістатися до кордону… У Норвегії я міг би відшкодувати моїм помічникам… Елен приїхала… Але й ви теж! Ви, котрого ми весь час бачимо попереду себе. Ви, вже розлючений, такий, що я не міг вам сказати. — годі! — аби ви не викликали нових трагедій…
Раптом у його очах промайнула тінь неспокою, і вже зовсім іншим тоном він спитав:
— Чи справді мій кузен застрелився?
Мабуть, боявся, що йому набрехали, аби він розповів правду.
— Так, він застрелився, коли зрозумів, що правда спливає на поверхню… І він збагнув це, коли я заарештував вас… Він зрозумів, що я зробив це тільки для того, щоб дати йому час подумати…
Вони продовжували свій шлях і несподівано зупинились обоє вже на пірсі. "Сен-Мішель" повільно йшов до шлюзу, а біля штурвалу стояв старий рибалка, який гордо вів шхуну.
Сюди чимдуж біг якийсь чоловік, розштовхуючи зівак. Він перший скочив на шхуну. Це був Луї-Здоровило!
Він вислизнув з-під пильного ока жандармів, розірвавши наручники! Відштовхнув рибалку і сам ухопився за штурвал.
— Не так швидко, чорт забирай!.. Адже ви розіб'єте судно! — гаркнув він, звертаючись до команди буксира.
— А як ті двоє? — запитав Мегре в свого супутника.
— Сьогодні вранці вони були від вас на відстані менше метра. Обидва ховалися в дощаному сарайчику тієї старої.
Люка пробив собі шлях у натовпі і здивовано подивився на Мегре.
— Ви знаєте, їх схоплено!..
— Кого?
— Ланнека і Селестена.
— Вони вже тут?
— Жандарми з Діва щойно їх привезли.
— Гаразд! Скажи, хай випустять обох… І хай жандарми йдуть сюди, до порту…
Напроти стояв будиночок капітана Жоріса. В капітановому садку нічний шторм зірвав пелюстки останніх троянд. За фіранкою вгадувалась постать Жюлі, яка, мабуть, міркувала, чи й насправді за штурвалом шхуни стоїть її брат.
Портовий люд юрмився біля капітана Делькура.
— Це ті люди, що завдали мені стільки клопоту своїми ухильними відповідями! — зітхнув Мегре.
Ремон усміхнувся.
— Вони моряки!
— Знаю! А моряки не люблять, щоб якась людина з суходолу, наприклад я, приходила сюди й стромляла носа в їхні справи!
Він натоптував люльку легкими рухами вказівного пальця. Коли запалив її, пробурмотів заклопотано:
— То що ж ми маємо їм сказати?
Ернест Гранмезон був мертвий. Яка ж потреба в тому, аби стало відомо, що він убивця?
— Може, варто було б… — почав Ремон.
— А я не знаю! Може, краще сказати, що тут ідеться про старі рахунки, наприклад, про іноземного моряка, який уже поїхав звідси…
Моряки з буксира важко крокували до закусочної, запросивши шлюзовиків приєднатися до них.
А Луї-Здоровило ходив по своїй шхуні, обмацуючи рукою всі надбудови, як обмацують собаку, що загубився й знайшовся, аби переконатися, чи його не поранено.
— Гей, на шхуні! — гукнув до нього Мегре.
Луї аж підстрибнув, завагався: чи не краще буде знову облишити шхуну і дременути? Але враз побачив звільненого Ремона і зробив таку ж здивовану міну, як щойно Люка.
— Що вам треба?
— Коли "Сен-Мішель" може знову вийти в море?
— А хоч і зараз! Все ціле! Слово честі, чудове судно…
Він запитально подивився на Ремона, а той промовив:
— В такому разі можна добре прогулятися на шхуні з Ланнеком і Селестенем…
— А вони тут?
— Зараз будуть тут… Погуляйте кілька тижнів… Поїдьте якомога далі… Щоб усі тут забули про "Сен-Мішель"…
— Тоді я міг би взяти з собою свою сестру, щоб було кому куховарити… Ви знаєте, Жюлі нічого не боїться…
І все-таки він був дещо збентежений, головне через присутність Мегре. Він не забув про пригоди останньої ночі. І ще не знав, чи можна уже вважати все це жартом.
— Сподіваюся, ви не дуже змерзли?
І тут він відлетів до самих поручнів: Мегре нагородив його добрячим стусаном у спину.
— Мені здається, що є підхожий поїзд о шостій, — сказав після цього комісар.
Проте він ще не вирішив, чи й справді поїде звідси сьогодні. Він озирався довкола з певною долею ностальгії, так, немовби цей маленький порт став йому чимось дорогий.
Адже хіба він не знав уже його вздовж і поперек, у будь-яку погоду чи негоду, під хворобливим ранковим сонцем і в шторм, під зливою і в густому тумані?
— Ви їдете до Кана? — запитав Мегре Ремона, який ні на крок не відходив від нього.
— Не зараз… Вважаю, краще перечекати… Нехай усе увійде в звичайну колію…
— Так, хай мине час…
* * *
Коли за чверть години повернувся Люка й запитав про комісара, йому показали на "Флотську закусочну", де вже запалили світло.
Він побачив крізь запітнілі шибки комісара, що вигідно влаштувався в солом'яному кріслі, з люлькою в зубах, з кухлем пива. Той уважно слухав історії, які розповідали навколо нього люди в гумових чоботях і морських кашкетах.
А потім, уже в поїзді, що вийшов о десятій вечора, цей же самий Мегре зітхнув:
— Зараз усі вони мають сидіти втрьох у кубрику, там тепло, аж парко…
— В якому кубрику?
— На "Сен-Мішелі"… Там підвісна лампа, порізаний ножем стіл, великі склянки і пляшка голландської ялівцівки… А в печі гуде… Дай-но мені припалити, чуєш!..
1
Орна (Орн) — річка на північному заході Франції, впадає в залив р. Сени. (Прим. перекл.)
2
Ех-voto (лат.) — табличка, напис, предмет, який приносять до церкви на знак обітниці або подяки за милість. (Прим. перекл.)
3
Провансальська юшка з риби, звареної у воді або білому вині, приправлена шафраном, часником, олією тощо. (Прим. перекл.)
4
Курортні й портові міста на Атлантичному узбережжі. (Прим. перекл.)