І тоді я зрозуміла, треба шукати свого чарівника із своїми чарівними словами, бо чужі ие допомагають. І пішла я містом. Прислухалася, що говорять люди, коли працюють. От будують дім. Кричать: "Майна!", "Віра!". Стіна будинку росла у мене на очах. Заглянула до футболістів на стадіон: "Ану, Михаиле, іще раз по воротях!" Зазирнула до хокеїстів: "Харламов, іще пас. Г-о-о-л!" Людина пливе. Чому не тоне? Дивлюсь: "Раз-раз-раз-раз!" Зайшла до цирку: "Ґоп-ля! Іще раз!" Забігла в балетне училище, а там: "І-і-і раз! І два! І три! І ще раз!" — "Давай, давай! — говорив бульдозерист, натискаючи на важелі.— Ще давай!"
"Чудеса!" — подумала я, здогадуючись, що у слові "раз" є щось чудодійне. "Раз, два, дружно! Раз, два, дружно! Ще раз дружно! Ще раз!" І тут я все зрозуміла. Ось вони чарівники і ось вони чарівні слова: ЩЕ РАЗ, ЩЕ РАЗ, ЩЕ РАЗ! І так мені закортіло стати чарівником! ЩЕРАЗОМ! Я почала вигадувати собі свою чарівну пісеньку. Бо ж який-то чарівник . без пісеньки?
Виходило так: я, ПЦЕРАЗ, чарівник, і в добрий час я допомагаю всім, хто від прикрощів ллє сльози, а працювати треба весело, не напоказ, щоб ніхто не дивувався, а при цьому, звичайно, повторювати: "Іще раз, ще сто разів, ще тисячу разів..." Пісеньки не вийшло.
"Ніякий я не чарівник,— подумала я, прочитавши все це.— Яка ж це пісенька, коли в ній все так нескладно?" А потім згадала, що треба ще раз, і ще, і ще сто разів спробувати стати чарівником. І раптом, можливо, на двохсотий раз, а може, і на тисячний у мене з-під пера полилися вірші:
Я, чарівник ПЦЕРАЗ, ' Помагаю в добрий час Тим, хто з першої невдачі Вкрай розгубиться і плаче. Щоб в роботі, у напрузі, Діло спорилось у Вас, Говорю для всіх вас, друзі, Хлопцю-другові й подрузі: "Іще Раз! Іще Раз!" Веселіш до праці знову, ' Я звертаю до всіх вас Два моїх чарівних слова: "Іще Раз! ПЦЕ Раз!"
Між іншим, поки Аня Брунова виконувала по системі Станіславського свою казку про чарівника ІЩЕРА-ЗА, я, звісно, не гаяв часу даремно і, як завжди, робив одразу чотири діла: правою рукою в кишені стискав тенісний м'яч, носком лівої ноги притискав другий тенісний м'яч до підлоги, розв'язував кросворд (по горизонталі: 12. Плата за перевезення вантажу по річці. 13. Щипковий інструмент. 15. Курорт в Криму. 17. Вулканічна гірська порода, що використовується як будівельний матеріал) і роздумував про метод фізичної дії.
З'ясувалось дещо несподівано і для мене самого, що я розбираюсь не тільки в системі Станіславського, але і ще в одному методі, який застосовують режисери під час роботи з акторами,— цей метод називається методом фізичної дії. І полягає він ось у чому, але це так... грубо й орієнтовно: на відміну від системи Ста-ніславського, яка приводить актора до правильного зовнішнього стану через внутрішній стан, тобто через внутрішнє до зовнішнього... Метод фізичної дії намагається через правильну фізичну поведінку актора привести його до потрібного внутрішнього стану, тобто, навпаки, через зовнішнє до внутрішнього.
— Іванов, ну, як тобі казка про чарівника ІЩЕРА-ЗА? — спитав Кутирьов.
— Всіх би вас,— сказав я,— піраньям під час відливу... всіх... крім Ані... А так нормально, я трохи задоволений.
— Іванов трохи задоволений! Іванов трохи задоволений! Іванов трохи задоволений! — пронеслося залом і далі сценою.
— Та потім, коли... майте на увазі... але не дивлячись на... ще я дозволяю, тільки я не дуже розібрав, за якою системою ви працюєте? Борисе, до речі, про стик театральних наук... Ви, звісно, не знаєте, що, крім системи Станіславського, в роботі з акторами є ще і так званий метод фізичної дії,— мені все-таки кортіло прочитати цим лінивим і недопитливим людям лекцію про метод фізичної дії.
— Юрію Євгеновичу! Не губи мою режисерську кар'єру, благаю. Ти ж обіцяв "не збиратися"? —просив мене Борис Кутирьов.
— Не знаєш — не берись, не можеш — не борись,— прошепотів я одними губами і вирішив для себе: "Гаразд, погублю я цього Кутирьова, але потім. Пізніше!.. Щоб не займався безсистемно театральним мистецтвом!"
— І так у твоїй присутності казна-що коїться,— жалівся далі Кутирьов.— Жонглер досі жодної булави не губив, а сьогодні, в твоїй присутності, він бодай одну впіймав би. Актори не виконали жодного з поставлених їм акторських завдань. Крім Ані...
— Як, хіба виступав жонглер? — здивувався я. Виступу жонглера я і справді якось не помітив за
своїми думками. " '
— Слухай, Брунова, у мене є до тебе серйозна роз' мова, ти до мене зайди.
<— Коли? — спитала Аня,
Від такої моєї пропозиції вона дуже розгубилася, аж почервоніла, і так почервоніла, що навіть вигукнула:
— Ти бач! Щастя яке випало! Іванов побачення мені призначив! Де це записати?!
— Як де? У спогадах,— вихопилося в мене зненацька.
— А коли зайти? — далі причитала Брунова.
— Зайдеш... років через п'ятнадцять-двадцять.
Від такої моєї відповіді вона розгубилась ще дужче і Ще дужче почервоніла.
— Через п'ятнадцять років у мене буде ревнивий чоловік,— сказала вона.
Мені сподобалась її винахідливість, адже співробітники, що оточують надкосмонавта, повинні бути винахідливими, а сам надкосмонавт повинен бути надвина-хідливим. Усе нормально.
— Друзі, проте давайте ж працювати,— заломив руки Кутирьов.
— Давайте, давайте,— погодився я, знаючи, що зараз почнеться те, заради чого я прийшов сюди.
— Зараз ми тобі покажемо клоунаду,— сказав Кутирьов, звертаючись до мене.— Тільки дай слово, що ти до самого кінця не будеш перебивати нас своїми знаннями!..
— Навіть більше того,— підтримав я Кутирьова,— якщо мені твоя клоунада сподобається, я твоїм клоунам подарую здібності гекконів!
— Яких ще гекконів? — злякався Кутирьов.
— Тих самих гекконів, що ходять по стелі,— і я швиденько, скоромовкою проінформував присутніх про те, що сімейство гекконів із загону ящірок славетне тим, що його представники можуть пересуватися по вертикальних, зовсім гладеньких поверхнях і, ганяючись за дрібними комахами, бігати по стелі, як по підлозі.
— А навіщо нам від тебе такий подарунок? — здивувався Кутирьов.
— Як навіщо? — сказав я.— Ви ж граєте клоунаду про космос, от твої клоуни і ходитимуть по стелі, як геккони.
— Але я сподіваюсь,— сказав Кутирьов,— ти не зараз подаруєш нам ці здібності?
■ — Ні, ні,— відповів я,— згодом, звичайно.
— А, згодом,— заспокоївся Кутирьов.— Тоді інша . справа. Можеш не поспішати із своїм подарунком.
І з цими словами Кутирьов побіг за куліси. Потім вийшов із-за завіси на просценіум. Я з настороженою цікавістю дивився на Кутирьова.
— Пропоную вашій увазі клоунаду,— невпевнено оголосив Кутирьов,— під загальною назвою "Сліпий космічний політ!" Частина перша: "Три, два,, один, пуск!" Частина друга: "Вздовж Юпітерської!"
Завіса відкрилася, і те, що я побачив на сцені, вразило мене, і я, одверто кажучи, трохи розгубився: на заднику були космічні сюжети, скопійовані не зовсім вправною рукою з картин художника Соколова, а також з картин космонавта й художника Олексія Леонова. А на сцені, під трьома металевими трубами, що утворювали триногу, стояв звичайнісінький стілець. На тринозі висіла перекинута через блок груба вірьовка, один кінець її був прив'язаний до стільця, другий кінець вірьовки тримали в руках п'ять-шість хлопців у костюмах, що нагадували, правда, віддалено, костюми космонавтів. Я гадав, що побачу на сцені макет ракети з заправочного щоглою чи щось схоже на це, а тут — стілець і поряд з ним чомусь цинкове відро з погнутою дужкою.
Потім почулися записані на магнітофоні звуки електронно-космічної музики, і на сцену вийшли Борис і Віктор. Ті самі, що розігрували переді мною не дуже розумну сцену з гвіздком. Віктор і Борис були у перебільшено космонавтських скафандрах і в клоунських черевиках з довжелезними носками. Костюм Віктора був розшитий сліпучо-яскравими, немов зоряне небо, білими блискітками, серед яких сяяли сині місяці. А костюм Бориса був розшитий вогненно-рудими блискітками, розцвічений яскравими спіралями і червоними зірками. Все це було дуже ефектно і вражаюче.
"Зрозуміло,— подумав я.— Хлопчики виступають в старих як світ класичних масках рудого і білого клоуна, тільки в художньо-космічній розробці. Непогано",— подумав я і хотів вже запитати: ця клоунада "циркове антре", а чи клоунада "буф"? Спитати для ФОТО, щоб тут же пояснити учасникам вистави, яка різниця між двома видами цих клоунад, однак стримався, бо дав слово Борису Кутирьову не заважати своїми знаннями репетирувати. Ось чому я даю у своїх спогадах цю клоунаду без будь-яких коментарів, а точно слово в слово, мізансцена в мізансцену — так, як вона закарбувалася в моїй пам'яті і як вона була написана і поставлена її автором і режисером Борисом Кутирьовим.
СЛІПИЙ ПОЛІТ
(клоунада)
ЧАСТИНА ПЕРША Юдин, два, три. Пуск!"
Білий космонавт. А зараз, Вікторе, я буду тебе тренувати...
Рудий космонавт. Ти мене вже тренував... Тепер моя черга! (уніформістам: "Дайте відрошолом!")
На манеж виносять звичайне відро в дужкою. До відра припасовані наушники, дроти і безліч хитромудрих трубок.
Білий космонавт. А це що таке?
Рудий космонавт. Це... навігаційний прилад, ним користуються для сліпих польотів... відрошолом! Одягай!
Білий космонавт. Навіщо?
Рудий космонавт. Зараз ти у мене полетиш!
Білий космонавт. Куди полечу?
Рудий космонавт. Полетиш у експериментальний космічний клоунський сліпий політ... (Одягає на голову Борисові відрошолом.) Чого ти тремтиш?
Білий космонавт. Ой мамо! Темно!
Рудий космонавт. Темряви боїться... а ще на Місяць збирається летіти... Не бійся, коли буде треба, ми тобі зоревізор увімкнемо... Будеш дивитися на екран і розповідати, що бачиш у космосі... Дайте зореліт!
Уніформісти викосять на манеж звичайний стілець в ручками. Стілець покритий пластмасовим килимком.
Рудий космонавт. Сідай, Борю! Зореліт готовий!.. (Борис тремтить.) Борисе, якщо ти тремтітимеш, " зореліт розпадеться в повітрі.
Білий космонавт. Я більше не буду... (Трем-• ■ тать ще дужче. Сідає на стілець. Віктор чіпляє до Во-рисового ременя ложку.)
Рудий космонавт. Через п'ять хвилин після старту ми дамо команду, і зореліт почне знижуватися. Зрозуміло?
Білий— космонавт. Зрозуміло!.. Вітю! Я сподіваюсь, ти мені по-знайомству забезпечиш м'яку посадку...
Рудий космонавт.