Плечі його поникли, а неспокій видавався таким же незмінним, як і небо, що простяглося над тужливим завиванням собак, яке губилося серед запаморочливої тиші. Перебуваючи віч-на-віч з марністю людського бутгя, мовчазний хворий уособлював своєю смертю невблаганне звинувачення навколишнього світу. Могутніша за джунглі та небо смерть схопила обличчя Перкена й силоміць повернула його просто до одвічної його боротьби. "Скільки ще людей не спить у цю мить біля таких же хворих тіл?" Майже всі ці тіла — чи то в Європі, чи то в Азії, — теж були сповнені марністю свого життя і ненависті до тих, хто прокинеться вранці, тішилися божествами. Ах! Він існував, аби мати змогу — навіть ціною вічних мук — скиглити, мов ті собаки (ніяка божественна думка, ніяка майбутня винагорода — ніщо не могло виправдати те, що людина перестає існувати, аби позбутися марного скиглення серед абсолютної тиші дня, позбутися цих заплющених очей, цих закривавлених зубів, які далі терзали плоть!.. Позбутися цієї спустошеної голови, цієї жахливої поразки! Вуста Перкена розтулилися:
— Смерті… нема… є лише… Я…
Зведений судомою палець уп'явся в стегно.
— …Я… ПОМИРАЮ…
Клод з відразою пригадав фразу зі свого дитинства:
"Боже, будь присутній при нашій смерті…" Якщо не словами, то руками й очима висловити розпачливе братерство, яке раптом заполонило його душу! Він обняв товариша за плечі.
Перкен дивився на цього дивного свідка, мов на істоту з іншого світу.
ПРИМІТКИ
С. 20. Бангкок — столиця Таїланду — "Місто Ангелів" або "Венеція Сходу". Повна назва цього міста складається з 10 слів по 15–20 букв у кожному.
Банкок — це скарбниця країни, її культурний, діловий, історичний і духовний центр. Це величезний мегаполіс з населенням близько 10 млн жителів, де можна спостерігати захоплююче дух змішання минулого — найдавніші храмові комплекси і велорикші — із сьогоденням — хмарочоси зі скла і бетону й автомобільні пробки.
"Венецією Сходу" Бангкок називають через безліч каналів, що використовуються для пересування городян і туристів під час прогулянок на своєрідних човнах.
Лаос (Лаоська Народно-Демократична Республіка) — держава в Південно-Східній Азії. Лаос граничить на лівночі з Китаєм, на сході — з В'єтнамом, на півдні — з Камбоджею, на заході з Таїландом, на північному заході — з Мьянмою. Державний кордон проходить в основному по гребенях гір, а значна ділянка границі з Таїландом — по річці Меконг. Країна не має виходу до моря. Площа — 236, 8 тис. км2. Населення — близько 5,6 млн чол. (2001). Столиця держави — В'єнтьян.
Територію Лаосу перетинає одна з найбільших азіатських річок Меконг. Її довжина на території Лаосу 1850 км. Ріки є основним засобом зв'язку, однак судноплавство на багатьох з них обмежене через численні пороги і водоспади. Меконг є судноплавною рікою протягом 500 км.
Таїланд — держава в Південно-Східній Азії, що розташована головним чином на півострові Індокитай і в північній частині півострова Малакка. Оточена водами Сіамської затоки Південно-Китайського моря і Андаманського моря. Межує з Бірмою, Лаосом і Кампучією. До території Таїланду відноситься ряд невеликих островів. Площа 514 тис. км2. Населення 61,8 млн чол. (2001). Столиця — Бангкок.
Шанська область — хребет Аракан-Йома, висотою до 2740 м, формує природний бар'єр між Бірмою і субконтинентом Індії. Хребет Білауктонг лежить уздовж границі з Таїландом. На території країни
знаходиться також частина плато Шан, середня висота якого близько 910 м. Шани мігрували з Південно-Західного Китаю на п-ів Індокитай, селилися в північно-східних і північно-західних гірських районах Мьянми (Бірми). Державні утворення шанів з'явилися у Центральній Мьянмі (Бірмі) на початку XIII ст.
Держава Бірма (повна назва — Бірманський Союз) існує з 1948 р., перейменовано в Союз Мьянма в 1989 р. Мьянма межує з Індією і Пакистаном на заході, Китаєм на північному сході, з Лаосом на сході і Таїландом на південному сході. З півдня і південного заходу її омивають води Бенгальської затоки і затоки Моутама (Мартабан), а також Андаманського моря. Площа 676,5 тис. км2. Населення 42 млн чол. (2001). Столиця — м. Рангун (з 1989 р. — м. Янгон).
С. 23. Камбоджа — королівство в Південно-Східній Азії, на півдні Індокитайського півострова. На заході і північному заході граничить із Таїландом (довжина границі 803 км), на півночі — з Лаосом (541 км), на сході — з В'єтнамом (1228 км). Південно-західні береги омиваються водами неглибокої Сіамської затоки, в якій знаходиться кілька належних Камбоджі островів (Танг, Принг, Конг та ін.). Площа країни — близько 181 тис. км2. Столиця — Пномпень.
С. 24. Долина Царів. У горах за Фівами відкриваються численні долини, сама знаменита з яких Долина Царів. Колись це була ущелина, загублена серед накопичення скель. Сьогодні, незважаючи на те що люди проклали тут зручні дороги, ця місцевість залишається окутаною серпанком загадкової таємниці. Історія Долини починається з несподіваного рішення фараона Тутмоса І відокремити свою гробницю від заупокійного храму і, більш того, поховати своє тіло не в пишній гробниці, а в потаємному місці. Це рішення порушувало 1700-літню традицію. Зодчий фараона — Інені — видовбав для свого суверена могилу в цій відокремленій місцевості у вигляді колодязя. У похоронну камеру на дні колодязя вели круті сходи, висічені в скелі за планом, шо згодом було прийнято всіма іншими фараонами.
С. 27. Баб-ель-Мандеб — протока, що зв'язує Червоне море з Аденською затокою і відокремлює Арабський півострів від Східної Африки. Це дуже важливий прохід з Індійського океану до Середземного моря для кораблів, що проходять Суецький канал. Контроль над протокою здійснює Англія і Франція.
Джібуті — держава на північному сході Африки, що була Французькою Територією Афарів й Ісса. З кінця XIX ст. — французька колонія, що має назву Французький Берег Сомалі, з 1946 р. — заморська територія Франції. У 1967 р. перейменована у Французьку Територію Афарів й Ісса. Джібуті одержала незалежність 27 червня 1977 року. Країна є членом ООН, Організації африканської єдності і Ліги арабських країн.
На сході омивається водами Аденської затоки, на південному сході граничить із Сомалі, на півдні і заході — з Ефіопією, на півночі — з Еритреєю. Площа країни складає 23400 км2. Населення близько 387 тис. чол. (1995), середня щільність населення 22 чол. на км2. За останні роки населення Джібуті різко зросло через приплив біженців із Сомалі й Ефіопії.
Етнічні групи: сомалійці — 60 %, афари — 35 %. Мови: французька, арабська (обидві державні), афар, сомалі. Віросповідання: мусульмани-сунніти — 94 %.
Столиця — Джібуті. Державний устрій — республіка.
С. 38. Шанхай називали в різні часи — Париж Сходу, Китайська Блудниця, Королева Сходу. Це місто авантюристів, гравців, матросів, торговців опіумом і опіумних наркоманів, місто дитячої проституції і рабської дитячої праці, місто соціалістів, комуністів і революціонерів усіх мастей, батьківщина Комуністичної партії Китаю, колиска Революції і батьківщина Шанхайської комуни. В історії цього мегаполіса можна чітко виділити кілька великих етапів.
Перший етап (1840–1949) — сторіччя злету Шанхая за рахунок опіуму, шовку, рабської праці на заводах і фабриках і гігантському потоці іноземних інвестицій. Дотепер Шанхай вважається самим великим іноземним капіталовкладенням у світі: одні тільки англійці вклали в місто близько 400 млн фунтів стерлінгів. Саме тоді Шанхай дійсно став частиною західної свідомості, як Париж або Нью-Йорк.
Другий етап (1949–1989) почався з приходом до влади комуністів, їхньою задачею було показати на прикладі Шанхая, як може працювати комунізм. Якоюсь мірою вони домоглися успіху: ліквідували проституцію, торгівлю опіумом, численні гетто і кубла бандитів, втілили в життя програму реабілітації опіумних наркоманів, знищили дитячу і рабську працю. Разом з цим, комуністична влада знищила велику частину економіки міста, і Шанхай занурився в період застою приблизно на 40 років. Шанхай і тут залишався радикальним містом: у часи Культурної революції в місті була створена Шанхайська комуна на зразок Паризької комуни 1871 року. Шанхайська, щоправда, проіснувала ще менше, ніж Паризька, — всього три тижні.
Третій етап (1990 — наші дні) ознаменувався початком економічного росту міста, що був пов'язаний із планами по створенню великої економічної зони в районі Пудун (Pudong). Разом із Гуанчжоу і Шеньчженем Шанхай є самим перспективним проектом китайської економіки. Сьогодні у Шанхаї виробляється більш 15 % усієї промислової продукції країни. Шанхай є найбільшим осередком науково-технічної думки Китаю. Населення всього Шанхайського муніципалітету (6100 км2) складає 6,7 млн чол. (2000).
Власне Шанхай займає 220 км2 із кількістю населення 6,5 млн чол., що є одним з найвищих показників щільності населення в Китаї й у світі. Усередині границь муніципалітету знаходиться частина дельти ріки Янцзи, острів Чунмін.
С. 39. Константинополь — столиця Візантійської імперії (330— 1453) (нині Стамбул). Давньоруська назва — Царгород. Був названий так римським імператором Костянтином Великим, після того як він захопив грецьке місто Візантій й в 328 р. оголосив його столицею
Візантійської імперії. У Константинополі були побудовані фортифікаційні споруди, здатні витримати облогу, однак місто було захоплено хрестоносцями в 1204 р. і стало столицею Латинської (Східноєвропейської) імперії до завоювання Константинополя греками в 1261 р. Напад турків у 1422 р. був невдалим, однак інша турецька армія 29 травня 1453 р. після тижневої облоги узяла місто, і воно стало столицею Османської імперії під назвою Істанбул.
Царгород відігравав значну роль в прийнятті християнства Київською Руссю (988). З 1037 по 1686 рр. Київська митрополія перебувала в канонічній юрисдикції Царгородської патріархії, яка надсилала на Русь своїх митрополитів. Вважаючи Царгород священним містом, багато прочан з Русі-України в дорозі до Св. Землі відвідували й Царгород; деякі з них зробили описи Царгорода: чернігівський ігумен Данило, ніженський чернець Іван Вишенський (1708), чигиринський чернець Серапіон (1749), В. Григорович-Барський (1723) та ін.
Під час війни з поляками після поразки під Цецорою в полоні в Царгороді-Істанбулі перебував Богдан Хмельницький (1620–1622).