Хай не падає до ніг ваших останній серпанок. Щодня прикрашайте себе новими серпанками, і так без кінця-краю. Але хай ці сотні серпанків видаються одним серпанком, хай здаються єдиною заслоною між вами й вашим жадібним коханцем, що прагне здобути вас цілком. Хай щоразу здається йому, що він зриває останній серпанок. Хай він буде певний, що це саме так. Але насправді має бути не так. І тоді не зазнає він пересичення, — завтра-бо знайде новий серпанок, якого ще не бачили його очі.
Пам'ятайте, — йому має здаватися, що кожен серпанок є останній і єдиний. Хай здається вашому коханцеві, що ви останнього кинули йому до рук; але дбайте про завтрашній день: залишайте на завтра (а таких "завтра" буде чимало) більше, ніж те, що ви йому досі відкрили. Тоді чоловікові вашому здаватиметься, що ви різноманітні й несподівані; тоді він цікавитиметься тільки вами, а його очі завжди знаходитимуть у вас новизну і ніколи не шукатимуть її в інших жінках. Ваша свіжість та новість вашої краси і ви самі, таїна, що криється у вас, причарували вашого чоловіка. Коли чоловік зірвав квітку і випив до краплі всі її пахощі, він шукає інших квіток. Такий він уже зроду. Ви мусите завжди бути для нього квіткою, щойно зірваною і ніколи не зриваною, чарою недопитої і бездонної насолоди.
Жінки дурні, всі вони дурні, бо гадають, що, раз перемігши чоловіка, вони перемогли його остаточно. Відчувши грунт під ногами, вони запливають жиром, видихаються, дубіють і робляться нещасні. На жаль, вони надто дурні. Але ви, маленька жіночко зі своєю першою перемогою, ви мусите перетворити своє життя в нескінченний ланцюг перемог. Щодня ви повинні наново завойовувати свого чоловіка. А коли ввірветься ланцюг, коли вже не лишиться нічого перемагати — тоді край коханню, кінець, і чоловік ваш подасться до чужих садків. Пам'ятайте: не треба коханням насичувати донесхочу… Нехай воно розпалює голод, гострий, як лезо ножа, але вгамовувати його цілком — не треба! Ви повинні добре годувати свого коханця, — навіть дуже добре, — проте, коли він іде від вас, нехай іде неситий, і тоді він вертатиметься до вас ще голодніший, ніж пішов.
Місіс Гігінс раптом підвелася й вийшла з кімнати. Сексон звернула увагу на легкість і грацію її стрункого тіла. Коли та повернулася, Сексон перевірила своє враження: ні, то не здалося їй; хода старої і справді легка та граційна.
— Я показала вам лише перші літери абетки кохання, — промовила місіс Гігінс, сідаючи знову.
Вона тримала в руках тендітний музичний інструмент з пишними інкрустаціями, формою подібний до гітари, але тільки з чотирма струнами. Пальці Мерсідіз ритмічно голубили їх, а голос її, високий і приємний, завів дивну пісню: слова були у незнайомій мові і складалися із самих голосівок, а мелодія бриніла лагідною пристрастю. Звуки ніжно тремтіли, ринули пожадливим потоком, переливалися шепотінням, прорізували блискавицею морок кохання і знов проривались любовним криком, диким і переможним; то була болюча розпука й шалений поклик жадання. Напружено слухаючи, Сексон сама переймалася цими звуками й відгукувалась на них, мов струна. Це все діялося, наче вві сні, у неї шуміло в голові, вона сиділа майже непритомна. Мерсідіз замовкла.
— Коли ваш чоловік пересититься вами, — почала вона знов, — коли він знатиме вас геть до щирця, немов читане й перечитане давнє оповідання, — заспівайте йому лише цієї пісні, що співала я, і його руки обів'ють вас знову, а очі зажевріють колишніми безумними іскрами. Бачите, у чому тут річ? Розумієте ви це, маленька молодичко?
Сексон тільки кивнула головою; губи їй пересохли, вона не могла говорити.
— Він з дерева золотистого коа, короля лісів, — казала Мерсідіз, перебираючи струни. — Гавайці звуть його укулеле; по-їхньому, моя люба, це означає "блоха-стрибунка". Вони золотошкірі, оті гавайці, плем'я коханців, що життя їхнє буяє під покровом теплої тропічної ночі, коли так свіжо повіває вітер з моря…
Мерсідіз ізнов ударила по струнах. Вона заспівала іншою мовою — Сексон здалося, що французькою. Це була весела й лукава, задьориста пісня. Великі очі Мерсідіз ширшали, запалювалися диким блиском, а потім звужувались і ставали гострі й злі. Скінчивши, вона допитливо глянула на Сексон.
— Ця мені не так подобається, — промовила Сексон.
Мерсідіз знизала плечима.
— Кожна з них має свою вартість, маленька молодичко; вам ще треба багато дечого навчитись. Іноді чоловіків перемагають вином. Але часом їх можна перемогти п'янкою піснею, — он які вони чудні! Га-га-га, стільки засобів, стільки різних засобів!.. Тут діють і наш зовнішній вигляд, моя любонько, і деталі нашого вбрання. О, то чарівні тенета! Жодному рибалці не щастить наловити неводом
стільки риби в морі, скільки чоловіків можемо піймати ми, жінки, на наш привабливий гачок. Ви на правильному шляху. Я бачила, як чоловіки потрапляють у тенета і не таких гарних спідничок, як оті, що ви порозвішували на подвір'ї.
Я казала, що прати тонку білизну — мистецтво. Але воно не самодостатнє. Найвище мистецтво — як скоряти чоловіків. Кохання — це першопричина і підсумок усіх мистецтв. Слухайте: за всіх часів, за всіх епох жили великі й мудрі жінки. їм не треба було бути вродливими. Мудрість жіноча вища за найбільшу жіночу вроду. Принци й монархи схилялися перед цими жінками. За них боролися народи, через них гинули держави, задля них творилися релігії. Афродіта, Астарта — жриці ночі… Слухайте, дівчинко-молодичко, про великих жінок, що скоряли світ чоловічий.
І Сексон слухала, як зачарована, дикі каскади слів, і за дивними незрозумілими фразами крилося для неї велике таємниче значення. Перед Сексон розкривались невимовні, несказанні глибини беззаконня та жаху. Слова Мерсідіз котилися лавою, спалюючи й спопеляючи все на шляху. Щоки, чоло й шия Сексон палали, і дедалі більше. Вона тремтіла з жаху, її мало не нудило, здавалося, що ось-ось вона зомліє, так божевільно паморочилась їй голова; але відірватися від цієї розповіді вона не могла й сиділа, мов прикута, забувши про шитво у себе на колінах; внутрішнім зором вглядалася вона в таємничі видіння, дивніші за які годі й уявити… Нарешті Сексон відчула, що довше терпіти несила; вона облизала пересохлі губи і ледь стрималася, щоб не скрикнути, що вона більше не може… Аж раптом Мерсідіз замовкла.
— Ось кінець першої лекції,— промовила стара спокійно, а потім зареготала якимось диявольським сміхом. — Що сталось? Я вас вразила?
— Мені страшно, — хрипко відповіла Сексон і аж схлипнула. — Я така дурна, я так мало знаю, мені ніколи навіть не ввижалося таке…
Мерсідіз порозуміло кивнула головою.
— Так, від цього таки справді робиться страшно, — сказала вона. — Це щось неймовірне. Щось жахливе й величне.
РОЗДІЛ IV
Сексон завжди тверезо дивилася на життя, хоча поле зору мала обмежене. Вона була спостережлива від самого дитинства: ще придивляючись до шинкаря Кеді та його дружини, — добродушної, але не дуже твердої у моралі,— Сексон з часом виробила собі певні погляди про взаємини чоловіків та жінок. Як мало хто з робітничих дівчат, подбала вона про вибір собі майбутнього чоловіка — і так само дбайливо, як мало хто з дівчат будь-якого походження, дбала про те, щоб утримати любов свого чоловіка після шлюбу.
Вона утворила собі власну надзвичайно раціональну філософію кохання. Свідомо й несвідомо вона тяглася до всього витонченого й уникала буденщини та тривіальності. Сексон відчувала, що, знецінюючи себе, вона знецінює й кохання. Протягом їхнього ще недовгого шлюбного життя Біллі ані разу не бачив її неохайною, роздратованою або сонливо-байдужою. Своїй господі Сексон надала тієї самої свіжості, затишності й урівноваженості, що віяла від цілої її істоти. Вона вміла робити чоловікові милі маленькі несподіванки. Уява її була невтомна, а до того вона мала ще й природну мудрість. Біллі був винятковий виграш — вона це знала. Вона цінувала його палкість у коханні й пишалася нею. Сексон знала, що небагатьом чоловікам властива така широта натури, така щедрість, такий потяг до найгарніших речей, така охайність і добрий смак, — тож ставила Біллі понад усіх інших. Він ніколи не ображав її. На делікатність він відповідав делікатністю, хоч Сексон добре бачила, що ініціатива всіх отих тонкощів іде від неї і мусить іти від неї завжди. Він чинив найчастіш якось несвідомо. Але вона з усього здавала собі справу і розуміла, що серед чоловіків Біллі — виняток.
Сексон добре знала, що для шлюбного щастя чоловік має бути не тільки чоловіком, а й коханцем своєї жінки; знайомство з Мерсідіз Гігінс ще й розширило її погляди на подружнє життя. Стара жінка допомогла Сексон перевірити її власні висновки й думки, збудила в ній нові і розкрила їй трагічне значення проблеми шлюбу в цілому. З тих безумних слів старої багато що врізалося в пам'ять Сексон, багато що вона інстинктом відчувала й угадувала раніше, але дещо було понад її досвід та розуміння. Проте вона яскраво уявила собі метафору про серпанки й квітки, закон про те, що не можна дозволяти чоловікові вичерпувати себе до дна, і їй здавалося, що глибшої та мудрішої філософії кохання не може бути. Тепер, озброєна новим знанням, вона згадувала шлюби всіх своїх знайомих і побачила зовсім виразно, як і чому багатьом із них не поталанило.
З новим запалом почала дбати Сексон про своє маленьке господарство, про свої туалети і жіночу принадність. Харчі купувала вона найкращі, хоча й далі була ощадна. Жіноча сторінка з недільного додатку до газети та журнали для жінок, які вона ходила переглядати до найближчої читальні, дали їй силу цінних вказівок щодо плекання своєї краси. Вона систематично тренувала тіло і щодня певний час, віддавала на гімнастичні вправи та масаж, аби зберегти свіжість шкіри, пружність м'язів і округлість своїх форм. Це був секрет. Біллі нічого не знав про ці інтимні сторони її життя. Він мав тільки користатися з наслідків. У книгозбірні Карнегі вона брала додому книжки з фізіології та гігієни, і вони давали їй чимало відомостей про жінку, про те, як зберігати здоров'я, — чого не навчили її ні Сара, ні виховательки з притулку, ані місіс Кеді.
Після довгих вагань вона передплатила жіночий журнал з цінними викрійками й порадами, що найбільше відповідали її смакові та коштам.