— Принаймні дуже стисло подати її вступну частину. Тут ішлося про таємне німецьке товариство — Schwarze Hand[4] — щось подібне до Каморри[5] або до того, як люди уявляють собі Каморру. Воно діяло засобами шантажу й терору. Ця організація утворилася відразу після війни[6] й набула надзвичайно великого впливу та великих масштабів. Безліч людей стали її жертвами. Влада була неспроможна ліквідувати її, бо таємниці ретельно охоронялись, і було майже неможливо знайти людину, яку можна було б примусити зрадити їх. В Англії майже нічого не було відомо про це товариство, але в Німеччині воно вселяло страх, який майже паралізував людей. Урешті, його зламали й розсіяли зусиллями фактично однієї людини, доктора Розена, котрий одного часу досяг великих успіхів як працівник секретної служби. Він став членом того товариства, глибоко проник у його внутрішні кола й зіграв, як я вже сказав, головну роль у його падінні.
Але внаслідок усіх тих подій він став людиною надто помітною, і було вирішено, що для нього буде розумним покинути Німеччину — принаймні на певний час. Він прибув до Англії, і ми одержали від берлінської поліції листа, в якому нас просили взяти його під свою опіку. Він був у нас і мав особисту розмову зі мною. Він дивився на життя спокійним поглядом людини, що змирилася зі своєю долею. Не мав жодних сумнівів щодо того, яке майбутнє його чекає.
"Вони доберуться до мене, сер Генрі, — сказав він. — У цьому немає жодного сумніву — Він був великим чоловіком із гарною головою й дуже глибоким голосом, і лише легкий гортанний акцент свідчив про його національність. — Це неминуче станеться. Але мені байдуже, я готовий. Я знав, що йду на ризик, коли розпочав цю справу. Я зробив те, що мав намір зробити. Та організація вже ніколи не зможе зібратися докупи. Але чимало з її членів залишилися на волі, і вони здійснять ту єдину помсту, що їм доступна, — заберуть моє життя. Це лише питання часу; але я хотів би, щоб цей час розтягся якомога надовше. Річ у тім, що я збираю й хочу опублікувати надзвичайно цікавий матеріал — результат моєї діяльності протягом усього мого життя. Я хотів би, якщо пощастить, устигнути завершити свою справу".
Він говорив дуже просто, з якоюсь величчю, котрою я не міг не захоплюватися. Я сказав йому, що ми вживемо всіх заходів обережності, але він відмахнувся від моїх слів.
"Одного дня, раніше чи пізніше, вони доберуться до мене, — повторив він. — Коли цей день настане, не журіться й не докоряйте собі. Я не сумніваюся, що ви зробите все можливе".
Потім він розповів мені про свої плани, які були досить простими. Він збирався купити невеличкий котедж у сільській місцевості, де міг би спокійно жити й далі продовжувати свою роботу. Зрештою він обрав село Кінґз-Нейтон, у графстві Сомерсет, яке було на відстані семи миль від залізниці й у дивовижний спосіб не зачеплене цивілізацією. Він купив дуже гарний котедж, дещо перебудував його, внісши в нього кілька вдосконалень та перемін, й оселився в ньому, цілком задоволений своїм новим життям. Його домашнє оточення складалося з його племінниці Ґрети, секретаря, старої німецької служниці, яка вірно служила йому впродовж майже сорока років, і майстра на всі руки та садівника, уродженця Кінґз-Нейтона.
— Четверо підозрюваних, — тихо промовив доктор Ллойд.
— Достоту так. Четверо підозрюваних. Більш мені немає чого сказати. Життя мирно тривало в Кінґз-Нейтоні протягом п'ятьох місяців, а потім було завдано удару. Одного ранку доктор Розен упав зі сходів і був знайдений мертвим десь за півгодини. У той час, коли мав статися нещасливий випадок, Гертруда була на кухні, двері були зачинені, і вона нічого не чула — так вона каже. Фройляйн Ґрета була в саду, де вона висаджувала в ґрунт цибулини тюльпанів — знову ж таки, так вона каже.
Садівник, Добс, був у садовому сарайчику, де він снідав — так він каже; а секретар вийшов прогулятись, і знову ж таки ми маємо лише його слово, яке стверджує цей факт. Жоден із чотирьох не має алібі — ніхто не може підтвердити слова іншого. Але одна річ є очевидною. Ніхто чужий не міг цього зробити, бо чужинця в маленькому селі Кінґз-Нейтон помітили б відразу. І парадні двері, і двері заднього ходу були замкнені, кожен із мешканців будинку мав свого власного ключа. Тож ви бачите, що ці факти звужують кількість підозрюваних до цих чотирьох. А проте кожен із них, як здається, перебуває поза підозрою. Ґрета — дитина його рідного брата. Гертруда має сорок років вірної служби. Добс ніколи не бував поза межами Кінґз-Нейтона. А Чарлз Темплтон, секретар…
— Атож, — урвав його полковник Бентрі, — що ви можете сказати про нього? Саме він і здається мені тією особою, на яку падає підозра. Що ви знаєте про нього?
— Саме те, що я про нього знаю, і робить його цілком непідсудним — принаймні робило на той час, — сказав сер Генрі з цілковитою переконаністю в голосі. — Річ у тім, що Чарлз Темплтон був одним із моїх людей.
— Он як! — мовив полковник Бентрі, для якого така відповідь стала цілковитою несподіванкою.
— Атож. Я хотів, щоб хтось із моїх людей був на місці й водночас не хотів, щоб у селі почалися про це балачки. Розенові справді був потрібен секретар, і я прилаштував на ту роботу Темплтона. Він джентльмен, вільно розмовляє німецькою й загалом дуже здібний хлопець.
— Але в такому разі кого ж ви підозрюєте? — запитала місіс Бентрі з приголомшеним подивом у голосі. — Усі вони здаються такими бездоганними, що підозрювати їх просто неможливо.
— На перший погляд, це справді так. Але ви можете подивитися на ту ситуацію й під іншим кутом. Фройляйн Ґрета доводиться йому племінницею, і вона дуже мила дівчина, але війна не раз подавала нам приклади того, як брат може виступити проти сестри, а батько проти сина тощо, а наймиліша та найлагідніша з дівчат може утнути таке, чого ніхто від неї не сподівався. Те саме можна сказати про Гертруду, бо хто знає, які сили та міркування могли на неї впливати? Вона могла посваритися зі своїм хазяїном, довгі роки вірної служби могли навіяти їй огиду й ненависть до свого підневільного становища. Літні жінки з цього стану іноді спроможні на дуже гіркі почуття. А Добс? Чи можна виключити його з числа підозрюваних лише тому, що він був дуже далекий від усіх тих людей та їхніх проблем? Гроші можуть зробити дуже багато. У той або в інший спосіб до Добса могли підійти й купити його.
Бо одне не викликає сумніву: якесь послання чи якийсь наказ мали надійти ззовні. Бо тоді чому протягом п'ятьох місяців нічого не відбувалося? Певно, агенти таємного товариства в цей час не сиділи без роботи. Ще не переконані в тому, що саме Розен їх зрадив, вони відклали виконання вироку на той час, коли його зраду буде цілком доведено й жодних сумнівів не залишиться. А коли їх і справді не залишилося, тоді вони надіслали свої інструкції шпигові, котрий причаївся в будинку, — і ті інструкції складалися з одного короткого слова "Убий!".
— Який жах! — вигукнула Джейн Гел'єр, затремтівши всім тілом.
— Але в який спосіб надійшли інструкції? Саме цю деталь я намагався прояснити — і то була єдина надія розв'язати мою проблему. До когось із цих чотирьох людей хтось мусив підійти або сконтактувати з ним якось інакше. Затримки не могло бути (я про це знав): як тільки надійшов наказ, він мав бути виконаний. Такими були правила "Чорної руки".
Я зайнявся цією справою й приділив їй стільки уваги, що мої дії можуть здатися вам до безглуздя скрупульозними. Хто приходив у котедж того ранку? Я не став виключати нікого. Ось мій список.
Він дістав із кишені конверта й видобув із нього аркуш паперу.
Різник, приносив шматок баранини. Допитаний і визнаний непричетним.
Помічник бакалійника, приніс пакет кукурудзяного борошна, два фунти цукру, фунт масла й фунт кави. Також допитаний і визнаний непричетним.
Листоноша, приніс два рекламні оголошення для фройляйн Розен, місцевого листа для Ґертруди, три листи для доктора Розена (один із закордонним штемпелем) і два листи для містера Темплтона (один також із закордонним штемпелем).
Cep Генрі зробив паузу, а потім витяг із конверта цілу паку документів.
— Можливо, вам цікаво буде самим переглянути ці папери. Їх передали мені різні люди, які мали стосунок до цієї справи, а дещо було вилучено зі сміттєвого кошика для паперів. Гадаю, мені не треба вам казати, що папери були перевірені експертами на наявність невидимого чорнила тощо. На такі несподіванки тут сподіватися не слід.
Усі з'юрмилися навколо сера Генрі, щоб подивитися на папери. Каталоги були один із розсадника фруктових дерев та квітів, а другий — із фешенебельної лондонської крамниці хутра. Два рахунки, адресовані докторові Розену, були один на оплату насіння для саду, а другий надійшов від лондонської фірми канцелярських товарів. Зміст надісланого йому листа був таким:
Мій любий Розене, я щойно повернулася від Сера Гельмута Спата. Нещодавно бачила Майкла Джексона. Він і Едґар Пері щойно повернулись із Рінґтау. Вони бачилися там із Тьєрі, але, скажу тобі по щирості, я не заздрю їхній подорожі. Напиши, як тобі ведеться. Ще раз тобі повторюю: остерігайся певної особи. Ти знаєш, кого я маю на увазі, хоч і не погоджуєшся зі мною.
Георгіна.
— Пошта Темплтона включає в себе цей рахунок, який є, як бачите, рахунком від його кравця, і лист від друга, котрий живе в Німеччині, — вів далі сер Генрі. — Листа, на жаль, він порвав під час своєї прогулянки. І нарешті, ми маємо тут листа, якого одержала Гертруда.
Люба місіс Шварц, ми сподіваємося, ви зможете прийти на наші церковні збори в п'ятницю ввечері, наш парох також сподівається, що ви прийдете, він щиро вітатиме тут і вас, і всіх інших. Рецепт для шинки був дуже добрий, і моє вам дякую за нього. У надії, що вам ведеться добре і що в п'ятницю ми вас побачимо, залишаюся щиро віддана вам,
Емма Ґрін.
Доктор Ллойд усміхнувся, ознайомившись із цим листом і так само всміхнулася місіс Бентрі.
— Я гадаю, цього листа можна виключити з розгляду, — сказав доктор Ллойд.
— Я думав так само, — сказав сер Генрі, — але, про всяк випадок, звелів з'ясувати, чи справді існує така собі місіс Ґрін і чи були ті церковні збори, про які вона пише у своєму листі. Пильність ніколи не буває надмірною, ви ж знаєте.
— Саме це весь час повторює наш друг, міс Марпл, — сказав доктор Ллойд, усміхаючись. — У вас такий вигляд, ніби ви марите серед білого дня, міс Марпл.