Недовірливо розглянувши його, Білл розпечатав пластиковий мішечок. Повітря, що ввійшло всередину, з'єдналося з горючою підкладкою — бургер задимів і за три секунди був гарячий. Узявши булочку, Білл видавив кетчуп з іншого боку контейнера і підозріливе відкусив. Це було справжнє соковите кінське м'ясо.
— Ця стара кобилиця смакує зовсім непогано,— сказав Білл із набитим ротом. — Як тобі вдалося роздобути це в тюрмі? Чорниш усміхнувся і радісно підморгнув.
— Зв'язки. Мені приносять, варто лише попросити. Як, ти кажеш, тебе звати..?
— Білл. — Утамувавши голод, він подобрішав. — Рік і один день за сон на посту. Мене мали розстріляти за дезертирство, але я найняв чудового захисника. Бургер, теж чудовий, погано тільки, що немає чим його запити.
Чорниш видобув пляшечку з етикеткою "Мікстура від кашлю" й подав її Біллеві.
— Спеціально приготовлена одним друзякою із медиків. Наполовину пшеничний спирт, наполовину ефір.
— У-ухі — мовив Білл, утираючи сльози, після того, як відпив півпляшечки. Він майже примирився із світом. — Гарно мати такого приятеля, як ти, Чорнишу.
— Можеш сказати це ще раз,— зрадів Чорниш. — Ніколи не завадить мати приятеля чи то в рейнджерах, чи в піхоті, або на флоті, будь-де. Спитай Чорниша, він знає. У тебе є м'язи, Білле?
Білл ліниво напружив м'язи Тембо.
— Оце мені подобається,— у захваті мовив Чорниш. — 3 твоїми м'язами і моїм розумом ми будемо чудово жити...
— У мене теж є розум!
— Розслабся! Дай йому відпустку, а я думатиму за двох. Я служив у багатьох арміях — їх більше, ніж днів, які ти прослужив у рейнджерах. Своє перше Пурпурове Серце я заслужив під командуванням Ганнібала, ось шрам,— він показав на біле півколо на зап'ястку. — Та я вгадав, що він програє війну, і переметнувся до хлопців Ромула і Рема, поки ще був час. З того часу я багато чого навчився і завжди падав на ноги. Я бачив, звідки вітер дме, і з'їв трохи прального мила, тож у мене випала пряма кишка у ранок Ватерлоо, і мушу тобі сказати — я нічого не втратив. Я передбачив, що те ж саме може статися на Соммі — чи Іпрі? — зараз я вже призабув давні назви, тож пожував сигарету і сунув собі під пахву: нагнавши температуру, я пропустив і цю виставу. Я завжди казав, що ситуацію треба вміти оцінити.
— Я ніколи не чув про ці битви. Війна проти чінгерів?
— Ні, раніше, набагато раніше. Це давні, прадавні війни.
— Тоді ти, певно, дуже старий, Чорнишу? А ти не виглядаєш таким старим.
— Я дуже старий, але я не кажу про це людям, бо вони тільки глузують з мене. Та я пам'ятаю, як будували піраміди, пам'ятаю ту паршиву юшку, якою годували в ассірійській армії, і те, як ми перемогли ватагу Вуга, коли вони хотіли захопити нашу печеру — ми скидали на них брили.
— Для мене це суцільна маячня,— розслаблено промовив Білл, висмоктуючи вміст пляшечки.
— Атож, усі так кажуть, тому я більше й не розповідаю про давні часи. Мені не вірять, коли я показую свій талісман. — Він видобув маленький білий трикутник із зазубреним краєм. — Зуб птеродактиля. Я його сам вибив каменем із пращі, яку щойно винайшов...
— Схоже на уламок пластику.
— Ти мене розумієш? Тому я більше не розповідаю про давні часи. Просто поновлюю контракт і пливу за течією... Білл рвучко сів, роззявивши рота.
— Поновлюєш контракт, та це ж самогубство...
— Немає нічого безпечнішого. Найбезпечніше місце під час війни — в армії. Психопатів на передньому краї підстрілюють, а цивільних убивають у власних домівках. А ті, хто посередині,— немов у сейфі. Потрібно 30, 50, а може й 70 чоловік в тилу, щоб забезпечити кожного бійця на фронті. Варто тобі стати писарем і ти в безпеці. Хто-небудь коли-небудь чув, щоб підстрелили писаря? Я великий писар. Але це під час війни. В мирний час, коли володарі роблять помилку і на якусь мить настає мир, краще служити в бойових частинах. Краща їжа, довгі відпустки, неробство. Багато подорожуєш.
— А що робити, коли починається війна?
— Я знаю сімсот тридцять п'ять різних способів, як потрапити в госпіталь.
— Навчиш і мене кількох?
— Для друга — що завгодно, Білле. Сьогодні я тобі дещо покажу, після того, як принесуть вечерю. А охоронник, що роздає їжу, затявся і не хоче виконати одне моє проханнячко, хлопче. Треба, щоб він зламав собі руку.
— Котру руку? — Білл хруснув кісточками пальців.
— Справа смаку.
Військова в'язниця "Пластиковий дім" була пересильним пунктом, де в'язні зупинялися дорогою звідкись кудись. Легким, привільним життям насолоджувалися як охорона, так і в'язні — ніщо не порушувало рівну течію днів. Був, правда, один новий охоронник, справжній новачок-служака з Національної територіальної гвардії, але під час роздачі їжі з ним трапився нещасливий випадок, і він зламав собі руку. Навіть охоронники раділи, що спекалися його. Раз на тиждень Чорниша під озброєною охороною відводили до канцелярії бази, де він підробляв документи для полковника, що проявляв неабияку діловитість на чорному ринку і хотів стати мільйонером ще до виходу на пенсію. Працюючи З особовими справами, Чорниш стежив, щоб охоронники в'язниці отримували незаслужені підвищення, грошові премії за понаднормову роботу і медалі за нездійснені подвиги.
Як наслідок, Білл з Чорнишем дуже гарно їли, пили і гладшали. Життя в них було таке спокійне, яке тільки можна уявити, поки одного ранку, повернувшись після роботи в канцелярії. Чорниш розбудив Білла.
— Гарні новини,— мовив він,— нас відправляють.
— Що в цьому гарного? — спитав Білл, якого ця звістка стурбувала, але він ще не зовсім оговтався від учорашньої пиятики. — Мені тут подобається.
— Для нас тут скоро стане гаряче. Полковник давно вже зиркає на мене і, гадаю, збирається заслати нас в інший кінець галактики, де точаться запеклі бої. Але він нічого не робитиме до наступного тижня, коли я закінчу для нього звіти, тож я таємно підготував наказ відіслати нас цього тижня, на цементні копалини Табес Дорсаліс.
— Світова Курява! — хрипко вигукнув Білл, схопив Чорниша за горло і трусонув. — Всесвітня цементна шахта — люди мруть там від силікозу протягом кількох годин. Пекельна яма всесвіту...
Чорниш вивернувся і відповз у протилежний кінець камери.
— Заспокойся! — сказав він задихано. — Ти що, з глузду з'їхав? Закрий свій капсуль і тримай порох сухим! Невже ти думаєш, що я послав би нас у таке місце? Так, його показують по телебаченню, але в мене є вірогідна інформація. Якщо ти працюєш на цементних копалинах, згода, це не дуже корисно. Проте там є величезний відділ забезпечення, де прірва роботи для писаря, і вони використовують довірених людей на автобазі, оскільки солдатів не вистачає. Працюючи над особовими справами, я змінив твою військову спеціальність із запобіжникового, що є роботою для самогубців, на водія, і ось твоє посвідчення з правом керувати всіма транспортними засобами від моноцикла до 89-тонного атомного танка. Отже ми отримуємо гарну роботу, й окрім того, повітря на базі кондиціоноване.
— Тут було так гарно жити,— мовив Білл, сердито розглядаючи пластикову картку, що засвідчувала його здатність управляти різноманітними транспортними засобами, більшість яких він у вічі не бачив.
— Люди приходять, люди відходять, але всі вони однакові,— виголосив Чорниш, збираючи свої речі туалету.
Після того, як колону в'язнів закували в залізо, а потім з'єднали ланцюгами за ошийники і кайдани, Білл із Чорнишем стали усвідомлювати, що тут щось негаразд. До космічного корабля їх підганяв взвод польової військової поліції.
— Швидше, швидше! — гукали вони. — У вас буде досить часу для відпочинку, коли дістанетесь до Табес Дорсальгії.
— Куди нас везуть? — Біллеві перехопило подих.
— Ти ж не глухий, заткни рота, поганцю.
— Ти казав Табес Дорсаліс,— рикнув Білл до Чорниша, який ішов попереду на ланцюгу. — Табес Дорсальгія — це база на Веніолі, де точиться війна. Нас кидають у бійню.
— Маленька помилка у правописі,— зітхнув Чорниш. — Ніхто від цього не застрахований.
Він ухилився від Біллового носака, а потім терпляче чекав, поки поліцейські забивали Білла до непритомного стану і тягли на борт корабля.
Розділ III
Веніола... Оповита туманом планета, сповнена невимовних жахів, що оберталася довкола бридкої зеленої зірки Гернії, схожа на волоцюгу, який щойно виліз з якогось кишла. Які таємниці ховала ця одвічна імла? Які безіменні почвари звивалися й ревли в похмурих карстових озерах і бездонних чорних лагунах? Живучи серед страхіть цієї планети, люди божеволіли, бо не наважувалися глянути в лице безликому. Веніола — болотяний світ, лігво гидких і потворних веніанців.
Було спечно, вогко, кругом сморід. Дерево нещодавно збудованих казарм уже пом'якшало і погнило. Варто було зняти черевики, і перш ніж вони падали на підлогу, в них проростав грибок. Ланцюги з них познімали одразу після того, як привели в табір, оскільки в'язні трудової колонії не мали куди тікати, тож Білл нишпорив по табору в пошуках Чорниша, пальці правої руки Тембо стискалися, мов голодні щелепи. Потім він пригадав, що Чорниш перемовився з одним охоронцем, коли їх виводили з корабля, щось тицьнув йому і згодом його відімкнули від шеренги й повели геть. Тепер він, мабуть, уже працював у канцелярії, а взавтра напевне отабориться у госпіталі. Білл зітхнув і примусив себе забути про всі ці незлагоди, бо вони були лише ще одним ворожим фактором, з яким йому було несила боротися, і впав на найближчу койку. Миттю з тріщини в підлозі випорснула лоза і, чотири рази оплівши койку, надійно припнула його до неї, а потім застромила йому в ногу вусики і стала висмоктувати кров.
— Xp-p-p... — прохрипів Вілл, борсаючись під захльостом зеленої петлі, що все тугіше стискала його горло.
— Ніколи не лягай без ножа в руці,— мовив худий жовтолиций сержант, підходячи й розрубуючи лозу своїм ножем там, де вона вилізала з-під дощок підлоги.
— Спасибі, сержанте,— подякував Білл, зриваючи з себе пагони і викидаючи їх у вікно.
Сержант раптом задрижав, мов торкнута струна^і повалився біля Біллової койки.
— Кишеня... сорочки... т-т-таблеки... — затинаючись, процідив він, клацаючи зубами.
Білл дістав таблетки у пластиковій коробочці із сержантової кишені й засунув кілька йому в рот. Той перестав труситися й підвівся, тримаючись за стіну, ще більше змарнілий, пожовклий, у струменях поту.
— Жовтуха з болотяною лихоманкою і швидкоплинним філіарізом — ніколи не вгадаєш, коли станеться напад, тому вони не можуть знову послати мене в діючу армію: я не втримаю гвинтівку.