Але не міг собі дозволити марнувати час, бо Аліса вже не цікавилася Партром. Як можна не цікавитися такою людиною, як Партр? Людиною, здатною писати невідь про що, на казна-який сюжет, і то з якою точністю… Партр, безперечно, менше ніж за рік напише свою "Енциклопедію нудоти", в цій праці братиме участь і герцогиня де Бувоар, і тоді Шик придбає неоціненні рукописи. З цього випливало, що треба заробити й заощадити достатньо фальшонів, щоб можна було виплатити книгареві принаймні завдаток. Шик, щоправда, не сплатив податків. Але відкладена на них сума стала йому в іще більшій пригоді: він придбав томик "Клоаки святої голубки". Аліса воліла, щоб Шик таки сплатив податки і навіть пропонувала йому продати щось задля цього. Він погодивсь, і та сума якраз становила ціну оправи для "Клоаки святої голубки". Алісі й без кольє було гарно.
Шик вагався, відчиняти двері чи ні. Може, Аліса стоїть за дверима й чекає, поки він поверне ключа. Та ні, навряд чи. Її кроки молоточками цокотіли на сходах, відлунювали дедалі слабше, а потім стихли. Аліса могла б повернутися до батьків і поновити навчання. Вона, зрештою, згаяла небагато часу. Пропущений матеріал можна надолужити дуже швидко. Проте Аліса взагалі занедбала навчання. Вона надміру заопікувалася справами Шика, готуванням страви для нього і прасуванням краваток. Що ж, у такому разі він узагалі не платитиме податків. Цікаво, чи є випадки, коли інспектори ввалюються в квартиру й вимагають сплатити податки? Ні, такого не чинять. Можна дати якийсь завдаток, скажімо, один фальшон, і вам дадуть спокій, певний час ніхто про те не згадуватиме. Цікаво, а чи платить податки така людина, як Партр? Мабуть, і, зрештою, як дивитися з погляду моралі, хіба не на те заохочують до сплати податків, щоб людина, сплативши їх, дістала право потрапити під арешт, бо ж сплачувані податки йдуть на утримання поліції і високих урядовців. Це порочне коло, і його треба розбити, хай ніхто не сплачує ніяких податків, тоді всі урядовці здохнуть з голоду і не стане воєн.
Шик підняв панель програвача на дві платівки й поставив зразу дві різні платівки Жана Соля Партра. Він хотів слухати їх обидві водночас, щоб із зіткнення двох давніх думок народжувались нові. Сів на однаковій відстані від обох гучномовців, щоб голова опинилася точнісінько там, де відбуватиметься зіткнення, і несамохіть зберігала результати взаємодії.
Голки спершу потріскували на початковій спіралі, а потім лягли в борозенки і Партрові слова залунали в Шиковому мозку. Сидячи, Шик дививсь у вікно і помітив, що над покрівлями там і сям знялися великі сині, а знизу червоняві клуби диму. Здавалося, ніби горить папір. Шик мимоволі стежив, як червоне перемагає синє, і слова в його голові наскакували одне на одного з яскравими спалахами, відкриваючи задавненій утомі галяву для відпочинку з пружним травневим мохом.
55
Сенешаль поліції витяг із кишені свистка і скористався ним, аби вдарити по величезному перуанському гонгові, що висів позаду. Стало чути, як на кожному поверсі загупали підбиті залізом черевики, як бехкають із розгону людські тіла, і ось уже в кабінет заїхало, спустившись металевим жолобом шестеро його найкращих поліцаїв.
Вони попідводились, струсили пилюку з сідниць і виструнчились.
— Дуглас! — гукнув сенешаль.
— Я! — відповів перший поліцай.
— Дуглас! — повторив сенешаль.
— Я! — відповів другий поліцай.
Переклик тривав далі. Сенешаль поліції не міг пам'ятати прізвищ своїх підлеглих, і ім'я "Дуглас" стало для них усіх прозивним.
— Осібне завдання! — оголосив сенешаль.
Усі шестеро поліцаїв як один схопилися рукою за сідничну кишеню, показуючи, що вони озброєні своїми дванадцятизарядними рівнячами.
— Керуватиму я сам! — наголосив сенешаль і щосили вдарив у гонг. Двері відчинились і з'явився секретар.
— Я вирушаю, — оголосив сенешаль. — Осібне завдання. Занотуйте!
Секретар вихопив блокнот, олівець і став у позицію статутного реєстрування за формою номер шість.
— "Примусове стягування податків з громадянина Шика з попереднім арештом майна, — диктував сенешаль. — Незаконне побиття і публічна наруга. Повна конфіскація майна або навіть часткова, обтяжена порушенням недоторканості житла".
— Занотовано, — доповів секретар.
— Дугласе, вперед, — скомандував сенешаль поліції. Підвівся і очолив ескадрилью, що загримотіла ногами й запихкала, вдаючи важке сапання паротяга на летовиську. Поліцаї були вдягнені в чорні, прилеглі до тіла шкіряні комбінезони з панцерними пластинами на грудях і на плечах, їхні чорні сталеві каски скидалися на шоломи й захищали чоло та скроні й опускалися на потилицю. В усіх були важкі, підкуті залізом черевики. Однострій у сенешаля був такий самий, проте з червоної шкіри, а на плечах у нього блищали дві золоті зірки. Рівнячі віддимали задні кишені його поплічників; сам сенешаль затис у руці невеличку золоту палицю, а з його пояса звисала важка позолочена граната. Загін спустився парадними сходами, вартовий ніби й не бачив їх, а сенешаль підніс до кашкета руку. За дверима чекала оперативна машина. Сенешаль сам-один сів ззаду, а поліцаї поставали на підніжки, що їх не бракувало в машини: два найдебеліші — з одного боку, а чотири худі — з другого. Водій теж був убраний у чорний шкіряний однострій, але без каски. Автомобіль рушив, проте замість коліс він мав безліч війчастих ніжок, тож якась випадкова куля аж ніяк не могла пробити шини. Ніжки вперлися в землю і водій завернув на першому ж повороті; поліцаям у машині здалося, ніби вони на мить піднялися на гребінь хвилі.
56
Дивлячись, як відходить Колен, Аліса прощалася з ним усім своїм серцем. Як він кохає Хлою, ось пішов шукати роботу — і це задля неї, щоб можна було купити квіти й боротися з тим страхіттям, що пожирає їй груди. Широкі Коленові плечі трохи згорбились, він здавався знесиленим, його біляве волосся тепер було незачесане й непригладжене. Яким ніжним ставав Шик, коли говорив про Партрові книжки і пояснював Партра. Він справді не міг обійтися без Партра, в нього й у гадці не було прагнути чогось іншого, Партр сказав усе, що йому самому хотілося б сказати. Треба не дати Партрові видати ту енциклопедію, вона стане погубою для Шика, він пограбує або вб'є якогось книгаря. Аліса поволі рушила. Партр день у день сидить у кафе, п'є і пише разом з людьми, що, як і він, приходять туди пити й писати, вони п'ють чай з тютюновим димом і солодкі наливки, це не дає їм замислитись над тим, що вони пишуть; туди заходить і звідти виходить багато людей, це сколихує думки, що залягли в глибинах, і тоді щастить упіймати одну або й кілька думок. Аж ніяк не слід відкидати зайвого непотребу: беруть трохи думок, трохи непотребу і розбавляють їх. Такі речі люди засвоюють легше, надто жінки, що не люблять нічого чистого. До кафе було недалеко: Аліса вже здалеку бачила, як офіціант у білій курточці і лимонових штанах подає фаршировану ратицю Донові Евані Марке, славетному гравцеві в сексбол, що замість пити — цього він не любив — поглинав гострі страви, аби його сусідам дошкуляла спрага. Аліса ввійшла, Жан Соль Партр сидів на своєму звичному місці й писав, відвідувачі — а їх було чимало — стиха гомоніли. Завдяки звичайному чуду — а це річ незвичайна — Аліса побачила, що поряд із Жаном Солем вільне місце, і сіла. Поставила на коліна свою важку сумку і відкрила замок. Через Партрове плече вона бачила назву сторінки: "Енциклопедія, том дев'ятнадцятий". Аліса несміливо поклала руку на плече Жана Соля: той зупинив перо.
— Ого, як ви далеко зайшли, — озвалася Аліса.
— Так, — відповів Жан Соль. — Ви хочете поговорити зі мною?
— Я просила б вас не видавати цього твору, — сказала Аліса.
— Це важко. Його вже чекають.
Партр зняв окуляри, дмухнув на скельця і знову начепив їх на вуха; тепер його очі сховалися.
— Безперечно. Я хотіла тільки сказати, що треба затримати видання.
— Ох, ну якщо лише це, то ми ще подивимось.
— Слід затримати його на десять років.
— Невже? — вразився Партр.
— Так. На десять років або, звичайно, ще й надовше. Адже ви знаєте, що людям потрібен час, аби вони могли заощадити і потім купити на ті гроші ваш твір.
— Читати його буде досить нудно, — сказав Жан Соль Партр, — бо й сам я незмірно знудився, щодня запускаючи перо. Мені весь час судомить ліву руку, бо ж я нею притримую аркуш.
— Мені шкода вас, — проказала Аліса.
— Через те, що в мене судома?
— Ні, через те, що ви не хочете затримати публікації.
— А навіщо?
— Зараз я вам поясню: Шик витратив усі свої гроші на придбання ваших творів і тепер у нього нема грошей.
— Краще б він купував що іншого, — порадив Жан Соль. — Я ніколи не купую своїх книжок.
— Він любить усе, що ви пишете.
— Це його право, — зауважив Жан Соль. — Він зробив свій вибір.
— Як на мене, він надто захопився, — розказувала Аліса. — Я теж зробила свій вибір, але тепер я вільна, бо він більше не хоче, щоб я жила з ним, тому я й уб'ю вас, оскільки ви не хочете затримати публікацію.
— Але ж так я втрачу свої засоби існування, — сказав Жан Соль. — Як, по-вашому, я скористаюся своїми авторськими правами, якщо стану мерцем?
— Це тільки вас обходить, а я не можу зважати на всі дрібниці, бо передусім хочу вбити вас.
— Невже ви гадаєте, ніби я можу пристати на такий аргумент? — запитав Жан Соль Партр.
— Гадаю. — Аліса розкрила сумку і витягла з неї Шикове вирвисерце, що його вже досить давно поцупила з його шухляди. — Може, розстебнете комірець?
— Послухайте, — мовив Жан Соль, знімаючи окуляри, — як на мене, ця історія безглузда.
Проте комірець розстебнув. Аліса зібралася на силі і рішучим рухом угородила вирвисерце в Партрові груди. Партр подивився на неї і став швидко вмирати, останнім здивованим поглядом він відзначив, що його серце мало форму тетраедра. Аліса збіліла, мов крейда, Жан Соль Партр тепер уже мрець, чай холонув. Вона взяла рукопис "Енциклопедії" і розшматувала його. Один з офіціантів прибіг витерти кров і прибрати все те паскудство, витворене пером і чорнилом на маленькому чотирикутному столику. Аліса заплатила офіціантові, розвела ручки вирвисерця і Партрове серце випало на стіл; потім склала блискуче знаряддя, опустила до сумки і вийшла на вулицю, держачи в руках сірникову коробку, що лежала у Партра в кишені.
57
Аліса обернулася.