Всі пішли далі, і Дідеріх, який трохи відстав з пастором Цілліхом, намагався пояснити йому свої почуття.
— Для мене, — сказав він і засапався від хвилювання, — в цій пригоді є щось грандіозне, так би мовити, величне. Зухвальця просто так, без суду, пристрелюють на вулиці! Подумайте тільки: в наше міщанське болото зненацька вдирається щось таке... я б сказав, героїчне! Принаймні бачиш, що значить влада!
— Влада з божої волі, — доповнив пастор.
— Певне. Саме так. Тому я і відчуваю справді-таки релігійне піднесення. Бачиш, що існує щось найвище — сили, яким підкоряємося ми всі. От, наприклад, під час берлінських заворушень у лютому, коли його величність з таким феноменальним спокоєм зважився увійти в саму гущу бунтівливого тлуму — ну, я ж кажу... — Компанія зупинилася перед магістратським погрібцем, тому Дідеріх підвищив голос: — Якби кайзер тоді наказав оточити військами всю Унтер ден Лінден і стріляти в нас, простісінько стріляти...
— Ви кричали б ура, — закінчив доктор Гейтейфель.
— А ви, може, ні? — спитав Дідеріх, намагаючися блискати очима. — Я сподіваюсь, що всі ми почуваємося справжніми німцями.
Фабрикант Лауер уже збирався був знову необережно заперечити, але його спинили. Замість нього відповів Кон:
— Ну, я теж справжній німець. Та невже ми утримуємо нашу армію для таких жартів?
Дідеріх зміряв його поглядом.
— Вашу армію — кажете ви? Власник універсального магазину Кон має армію! Ви чули, панове? — Він зарозуміло засміявся. — Я знав досі тільки армію його величності кайзера!
Доктор Гейтейфель заговорив був про права народу, але Дідеріх відрубав, мов даючи команду, що не бажає фіктивного кайзера. Народ, який утратив здатність до безоглядної покори, приречений на моральну загибель.
Тим часом вони підійшли до погрібця. Лауер та його друзі вже посідали за столики.
— Ну, а ви не сідаєте до нас? — запитав Дідеріха доктор Гейтейфель. — Ми ж кінець кінцем усі ліберали.
Дідеріх відповів:
— Звичайно, ліберали. Але у великих питаннях національної ваги я не визнаю компромісів. Для мене існують тільки дві партії, які його величність сам визначив: та, що за нього, і та, що проти нього. І тому мені здається, що за вашим столиком для мене місця нема.
Він церемонно вклонився і попрямував до вільного столика. Ядасон і пастор Цілліх пішли за ним. Відвідувачі, які сиділи поблизу, оглядалися; настала загальна мовчанка. Сп'янілий пережитим, Дідеріх замовив шампанське. За столом навпроти пошепталися, потім хтось відсунув свого стільця: то був член окружного суду Фріцше, Він попрощався, підійшов до Дідеріхового столу, щоб потиснути руку йому, Цілліхові та Ядасонові, і вийшов.
— Саме це я й хотів йому порадити, — зауважив Ядасон. — Він своєчасно зрозумів незручність свого становища.
Дідеріх сказав:
— Завжди краще відмежуватися зразу. У кого в розумінні національних почуттів сумління чисте, тому, справді, нема чого боятися цих людей.
Але у пастора Цілліха був зніяковілий вигляд:
— Праведний завжди страждає, — сказав він. — Ви ще не знаєте, який інтриган Гейтейфель. Завтра він буде розповідати про нас бозна-які жахливі речі.
Дідеріх здригнувся. Доктор Гейтейфель володів таємницею про ту, як не кажи, а темну пляму його життя, коли він хотів позбутися військової служби! Гейтейфель у глузливому листі відмовився видати йому посвідчення про хворобу! Він держав Дідеріха в своїх руках, він міг його знищити! Від страху Дідеріхові ввижалися навіть викриття із шкільних часів, коли доктор Гейтейфель змащував йому горло і при цьому картав його за боягузтво. Він аж спітнів. Тим голосніше зажадав він омарів і шампанського.
За столом масонів знову збуджено заговорили про гвалтівну смерть молодого робітника. Що думають собі ці солдафони і юнкери, які командують ними! Вони поводяться, як у завойованій країні! Помалу бесідники розпалилися і дійшли до того, що стали вимагати для буржуазії, яка фактично створює всі цінності, керівної ролі в урядуванні державою. Лауер запитував, які, власне, переваги має панівна каста перед іншими людьми.
— Навіть чистотою раси вона не може похвалитися, — заявив він. — Адже у них у всіх є домішка єврейської крові, не виключаючи й князівських родів. — І додав: — Цим я не хочу образити мого друга Кона.
Настав час втрутитися, Дідеріх відчував це. Він одним духом вихилив ще склянку шампанського, потім підвівся, рішуче вийшов на середину кімнати, під готичну люстру, і гостро сказав:
— Пане фабриканте Лауере, я дозволю собі запитати, чи розумієте ви під князівськими родами, в жилах яких, на вашу думку, є домішка єврейської крові, також і німецькі князівські роди?
Лауер відповів спокійно, майже привітно:
— Так, звичайно.
— Так, — вимовив Дідеріх і глибоко звів дух, готуючися завдати рішучого удару. Серед загальної напруженої мовчанки він спитав:
— І до тих німецьких князівських родів, які мають домішку єврейської крові, ви зараховуєте і той рід, який мені нема потреби називати? — Дідеріх сказав це переможним тоном, цілком певний, що його противник збентежиться, почне затинатися й полізе під стіл. Але він натрутився на непередбачений цинізм.
— Ну, звичайно, — сказав Лауер.
Дідеріх розгубився від жаху. Він подивився навколо — чи не помилився він. Обличчя всіх приявних потвердили, що помилки не було. Тоді він оповістив, що видно ще буде, які наслідки матиме для пана фабриканта це його твердження, і, насилу зберігаючи поважну поставу, подався до дружнього табору. Тієї ж хвилини з'явився Ядасон, який невідомо куди зникав.
— Я не був приявний при тому, що тільки-но сталося тут, — відразу ж заявив він. — Я це навмисне констатую, бо це може мати значення для дальшого ходу справи. — І він почав докладно розпитувати.
Дідеріх із запалом розповів йому все; він уважав за свою власну заслугу те, що заступив ворогові дорогу.
— Тепер він у наших руках!
— Безперечно, — потвердив Ядасон, записуючи до блокнота.
До пиварні ввійшов, шкандибаючи на негнучких ногах, літній чоловік з лютим виразом обличчя. Він уклонився обом сторонам і збирався приєднатися до речників крамоли. Але Ядасон встиг перехопити його.
— Пане майоре Кунце! На кілька слів!
Він заговорив півголосом, указуючи очима ліворуч і праворуч. Майор, очевидно, засумнівався.
— Дайте мені слово честі, пане асесоре, — сказав він, — що таке насправді було сказане.
Ядасон дав йому слово честі. В цей час до них підійшов брат старого Бука, високий і елегантний, і з недбалою посмішкою сказав, що дасть майорові повне пояснення всього, що тут сталось. Але майор висловив жаль: для таких слів не існує пояснень; його обличчя стало страшенно похмурим. Проте він з жалем поглядав на своє старе звичне місце. В цей вирішальний момент Дідеріх вийняв із відерця з льодом пляшку шампанського. Майор помітив це і пішов за почуттям обов'язку. Ядасон відрекомендував:
— Пан фабрикант доктор Геслінг.
Дідеріх і майор обмінялися міцними потисками рук. Твердо і віддано подивилися вони один одному в очі.
— Пане докторе, — сказав майор, — ви довели, що ви справжній німець.
Засовали стільцями, зачовгали ногами, привітно підняли склянки і, нарешті, всі випили. Дідеріх зразу ж замовив ще пляшку. Майор вихиляв свою склянку, як тільки її наповнювали, і в проміжках між ковтками запевняв, що він так само не осоромиться, коли треба буде довести свою німецьку відданість.
— Хоч мій кайзер і звільнив мене з дійсної служби...
— Пан майор, — пояснив Ядасон, — до останнього часу посідав пост у місцевому військовому управлінні...
— ...тут ще б'ється солдатське серце, — він постукав у груди пальцями, — і з антинаціональними тенденціями я завжди буду боротися. Вогнем і мечем! — крикнув він, ударяючи кулаком об стіл.
Тієї ж хвилини за його спиною власник універсального магазину Кон низько вклонився і поквапливо вийшов. Брат старого Бука спочатку зайшов до вбиральні, щоб його зникнення не надто вже скидалося на втечу.
— Ага! — голосно сказав Ядасон. — Пане майоре, ворог знищений!
Пастор Цілліх досі ще не заспокоївся.
— Гейтейфель залишився. Я йому не довіряю.
Але Дідеріх, замовляючи третю пляшку, глузливо посміхнувся в бік Лауера і доктора Гейтейфеля, які сиділи самотні, зніяковіло віп'явши очі в свої кухлі з пивом.
— Сила на нашому боці, — сказав він, — і вони усвідомлюють це. Вони вже не бунтують через те, що вартовий стріляв. У них такі обличчя, ніби вони бояться, що скоро черга дійде й до них. І дійде! — Дідеріх заявив, що вважає за свій обов'язок подати прокурорському наглядові скаргу на Лауера за його висловлювання.
— А я подбаю про те, — запевнив Ядасон, — щоб було порушено обвинувачення. Я сам буду представником обвинувачення під час розгляду справи. Ви ж, панове, знаєте, що свідком я не можу бути, бо мене не було під час пригоди.
— Ми ще висушимо це багно, — сказав Дідеріх і заговорив про Товариство воїнів, на яке справжні німці, віддані своєму кайзерові, повинні спиратися в першу чергу.
Майорове обличчя набрало урядничого виразу. Звичайно, він член правління Товариства. Він досі служить своєму монархові, як може. Він ладен рекомендувати Дідеріха в члени, щоб підсилити націоналістичні елементи. Бо не треба критися з тим, що до цього часу й там перевагу мають ненависні демократи. На майорову думку, влада надто поблажливо ставиться до того, що робиться в Нецігу. Якби його призначили окружним військовим начальником, він під час виборів пильно стежив би за панами офіцерами запасу, за це він ручається.
— Але тому, що мій кайзер, на жаль, позбавив мене можливості...
Щоб його втішити, Дідеріх підлив йому ще шампанського. Поки майор пив, Ядасон нахилився до Дідеріха і шепнув:
— Не вірте жодному його слову! Він шмаркач і плазує перед старим Буком. Ми повинні його навчити, що і як.
Дідеріх відразу ж узявся за справу.
— Я вже маю з урядовим президентом фон Вульковом формальну домовленість. — Майор вилупив очі. — У наступному році, пане майоре, вибори до рейхстагу. Нам, добромисним, випаде важка робота. Боротьба вже починається.
— Пиймо! — люто сказав майор. — За ваше здоров'я!
— За ваше! — сказав Дідеріх. — Але, панове, хоч би які сильні були крамольні тенденції в країні, ми сильніші, бо у нас є агітатор, якого у противника нема, — це його величність!
— Браво!
— Його величність зажадав від усієї держави, отже й від Неціга, щоб громадяни збудилися нарешті від сну! І цього ми доб'ємося!
Ядасон, майор і пастор Цілліх засвідчили своє пробудження ударами об стіл, вигуками схвалення і цоканням склянок.