То був Гаррі. Перші два рази він спромігся тільки на сріблясту пару. З третьої спроби він вичаклував патронуса, котрий напав на першого Дементора, а потім за Гарріним наказом відігнав і другого від його двоюрідного брата. І... отак усе було, — затинаючись, закінчила місіс Фіґ.
Мадам Боунз мовчки втупилася у місіс Фіґ. Фадж на неї взагалі не дивився, а перебирав свої пергаменти. Нарешті він підняв очі й доволі агресивно спитав: "Оце таке ви бачили?"
— Так усе й було, — повторила місіс Фіґ.
— Чудово, — буркнув Фадж. — Можете йти.
Місіс Фіґ злякано перевела погляд з Фаджа на Дамблдора, тоді встала й почовгала до дверей. Гаррі чув, як вони гупнули і зачинилися.
— Не надто переконливе свідчення, — пихато підсумував Фадж.
— Ну, не знаю, — засумнівалася мадам Боунз. — Вона дуже точно описала все, що буває, коли нападають дементори. І я не розумію, чого б вона все це розповідала, якби їх там не було.
— Щоб дементори заблукали в маґлівському передмісті й випадково натрапили там на чарівника? — пирхнув Фадж. — Ймовірність такої події дуже мізерна. Навіть Беґмен, і той би на це не поставив...
— Не думаю, що хтось з нас повірив, ніби дементори опинилися там випадково, — безтурботно озвався Дамблдор.
Відьма, що сиділа праворуч від Фаджа, ховаючи обличчя в тіні, засовалася на місці, але решта мовчки завмерла.
— І що це має означати? — крижаним голосом поцікавився Фадж.
— А те, що їм, на мою думку, наказали туди прибути, — пояснив Дамблдор.
— Гадаю, це було б зафіксовано, якби хтось наказав парочці дементорів прогулятися по Літл?Вінґіну! — гарикнув Фадж.
— Не обов'язково, якщо тепер дементорам наказує не Міністерство магії, а хтось інший, — спокійно заперечив Дамблдор. — Я, Корнеліусе, вже ділився з тобою своїми міркуваннями з цього приводу.
— Ділився, — владно промовив Фадж, — і я, Дамблдоре, маю всі підстави вважати твої міркування звичайною нісенітницею. Дементори залишаються на своєму місці в Азкабані, виконуючи все, що ми від них вимагаємо.
— Тоді, — тихо, але дуже виразно мовив Дамблдор, — давайте поцікавимось, чому це хтось у міністерстві наказав двом дементорам з'явитися в тому переході другого серпня.
У цілковитій тиші, що запала після цих слів, відьма праворуч від Фаджа нахилилася вперед, і Гаррі вперше зміг її роздивитися.
Вона здалася йому схожою на велику бліду жабу?ропуху: присадкувата, з великим драглистим обличчям, з шиєю, не довшою, ніж у дядька Вернона, і широченним обвислим ротом. Очі в неї були великі, круглі й трохи вирячені. Навіть маленький чорний оксамитовий бантик, що стирчав на короткому кучерявому волоссі, був схожий на велику муху, котру вона от?от упіймає своїм довгим липким язиком.
— Слово надається Долорес Джейн Амбридж, першому заступникові міністра, — виголосив Фадж.
Відьма, на подив Гаррі, заговорила тремтячим і тоненьким, наче у дівчинки, голосочком, тоді як він сподівався почути жаб'яче кумкання.
— Мабуть, я вас погано зрозуміла, професоре Дамблдоре, — сказала вона з дурнуватою посмішкою, хоч її великі круглі очі залишалися холодними. — Що з мене візьмеш? Та на якусь коротку мить мені вчулося, ніби ви припустили, що Міністерство магії організувало напад на цього хлопця!
Вона дзвінко розсміялася, від чого в Гаррі по спині пробігли мурашки. Її регіт підтримали деякі члени Чарверсуду, хоч усім їм було явно не до сміху.
— Якщо правда, що дементори виконують тільки накази Міністерства магії і що двоє дементорів тиждень тому напали на Гаррі та на його двоюрідного брата, то з цього логічно випливає, що хтось у міністерстві дав наказ здійснити цей напад, — люб'язно пояснив Дамблдор. — Звісно, Цілком ймовірно, що саме ці два дементори не підлягають міністерському контролю...
— Міністерському контролю підлягають усі дементори! — визвірився Фадж, і обличчя в нього стало червоне, як цегла.
Дамблдор ввічливо вклонився.
— Тоді міністерство, безсумнівно, проведе якнайповніше розслідування того, чому ці два дементори опинилися так далеко від Азкабану і чому вчинили недозволений напад.
— Не тобі, Дамблдоре, вирішувати, що робитиме міністерство! — огризнувся Фадж, залившись таким яскраво?червоним рум'янцем гніву, якому позаздрив би навіть дядько Вернон.
— Авжеж, не мені, — лагідно погодився Дамблдор. — Я просто висловив свою впевненість у тому, що ця справа не залишиться без розгляду.
Він поглянув на мадам Боунз, котра, поправивши монокль, втупилася в нього суворим поглядом.
— Хочу всім нагадати, що поведінка дементорів, якщо вони справді не витвір уяви цього хлопця, не є темою сьогоднішнього слухання! — вигукнув Фадж. — Ми зібралися, щоб розслідувати порушення Гаррі Поттером Указу про обмеження неповнолітнього чаклунства!
— Авжеж так, — погодився Дамблдор, — але присутність дементорів у переході прямо стосується справи. У сьомій статті Указу зазначається, що до чарів на очах у маґлів можна вдаватися за виняткових обставин, до яких належать ситуації, що загрожують життю як самого чаклуна чи чарівниці, так і будь?яких чарівниць, чаклунів або маґлів, що присутні в момент...
— Дуже дякую, але ми знаємо сьому статтю! — прошипів Фадж.
— Безперечно, знаєте, — люб'язно підтвердив Дамблдор. — І тому погоджуємося, що використання в цій ситуації закляття "Патронуc" належить саме до категорії виняткових обставин, описаних у статті.
— Якщо там були дементори, у чому я дуже й дуже сумніваюся.
— Ти чув, що сказав свідок, — додав Дамблдор. — Якщо ти й досі сумніваєшся в правдивості її слів, запроси і допитай ще раз. Я впевнений, вона не заперечуватиме.
— Я... це... не... — бушував Фадж, перебираючи свої пергаменти, — ...я хочу покінчити з цим сьогодні, Дамблдоре!
— Але ти, безумовно, не зважатимеш на те, скільки разів доведеться вислухати свідка, якщо це потрібно для того, щоб не засудити безневинну особу, — сказав Дамблдор.
— Засудження безневинного, треба ж таке! — дер горло Фадж. — Дамблдоре, а ти хоч рахував, скільки фантастичних історій понавигадував цей хлопець, щоб приховати своє скандальне зловживання чарами поза школою? Ти вже забув про закляття "Політ", яке він виконав три роки тому...
— Це зробив не я, а ельф?домовик! — обурився Гаррі.
— ТИ БАЧИШ? — заревів Фадж, вказуючи театральним жестом на Гаррі. — Ельф?домовик! У маґлівському будинку! І що ти на це скажеш?
— Ельф?домовик, про якого йдеться, зараз працює у Гоґвортській школі, — пояснив Дамблдор. — Якщо хочеш, я можу негайно викликати його для свідчень.
— Я... ні... я не маю часу слухати ельфів?домовиків! Та що там казати, це ж не єдине... а ще ж він надув свою тітку! — закричав Фадж, грюкнувши кулаком по суддівській лаві і перевернувши каламар.
— І ти тоді був настільки люб'язний, що не домагався звинувачення, розуміючи, що навіть найкращі чарівники не завжди здатні погамувати свої емоції, — спокійно зауважив Дамблдор. Фадж тим часом намагався зішкрябати чорнило зі своїх нотаток.
— Я ще навіть не дійшов до його шкільних витівок.
— Але оскільки міністерство не має жодних повноважень карати гоґвортських учнів за шкільні порушення, то поведінка Гаррі у школі не може розглядатися на цьому слуханні, — сказав Дамблдор ввічливо, як і досі, але з прохолодними нотками в голосі.
— Ого! — вигукнув Фадж. — Нас не стосується те, що він робить у школі, так? Ти так гадаєш?
— Міністерство не уповноважене виключати учнів, Корнеліусе, про що я вже нагадував тобі увечері другого серпня, — відповів на це Дамблдор. — І воно також не має права конфісковувати чарівні палички, поки звинувачення не буде переконливо доведене — знову ж таки, як я тобі нагадував увечері другого серпня. Через твоє подиву гідне намагання поспіхом забезпечити дотримання законності, ти, схоже, сам — незумисне, звісно, — знехтував кілька законів.
— Закони можна змінювати, — люто заперечив Фадж.
— Безперечно, можна, — схилив голову Дамблдор. — Помітно, що ти започаткував багато змін, Корнеліусе. Дивись, не минуло й кількох коротких тижнів, відколи мене попросили покинути Чарверсуд, а вже виникла практика проводити повноцінні судові засідання для розгляду простеньких справ про неповнолітнє чаклунство!
Чимало чаклунів нагорі знічено засовалися на своїх сидіннях. Фаджева червона пика потемнішала. А ропухоподібна відьма просто втупилася в Дамблдора без жодного виразу.
— Як мені відомо, — вів далі Дамблдор, — досі не існує закону, згідно з яким цей суд міг би карати Гаррі за різні виконані ним чари. Він був звинувачений у специфічному правопорушенні і надав докази на своє виправдання. Нам з ним залишається тепер лише чекати вашого рішення.
Дамблдор знову склав докупи кінчики пальців і нічого більше не додав. Фадж зі злістю поїдав його очима. Гаррі зиркнув на Дамблдора, очікуючи якоїсь розради. Він не був упевнений, що Дамблдор правильно вчинив, звелівши, по суті, Чарверсуду ухвалювати якесь рішення. Але Дамблдор, здається, знову не помічав Гарріних зусиль зустрітися з ним поглядом. Він дивився на лави, на яких бурхливо перешіптувалися члени Чарверсуду.
Гаррі глянув собі під ноги. Його серце, що від напруження розбухло до неприродних розмірів, мало не вискакувало з грудей. Він думав, що слухання триватиме значно довше. І не знав, чи справив хороше враження. Він майже нічого не сказав. Треба було більше розповісти про дементорів про те, як він упав, і як їх з Дадлі мало не поцілували...
Двічі він зиркав на Фаджа і намагався щось сказати, але його розбухле серце перекрило доступ повітрю, і він щоразу лише роззявляв мов риба рота і знову втуплювався у свої кросівки.
І ось шепотіння стихло. Гаррі хотів було подивитися на суддів, але збагнув, що значно, значно простіше й далі розглядати шнурівки.
— Хто за те, щоб зняти з підсудного всі звинувачення? — розкотисто пролунав голос мадам Боунз.
Гарріна голова сама смикнулася догори. У повітря звелися руки, багато рук... більше, ніж половина! Дихаючи дуже швидко, він спробував їх полічити, та не встиг закінчити, як Мадам Боунз запитала знову:
— А хто за те, щоб його засудити?
Підняв руку Фадж та ще з півдесятка осіб, серед яких була відьма праворуч від нього, а також вусатий чаклун і кучерява відьма в другому ряду.
Фадж обвів їх усіх поглядом з таким виразом, ніби щось велике застрягло йому в горлі, а тоді опустив руку.