Цього дня педагоги, бувши в доброму настрої, нікому не "врізали" двійки І Відчувалося свято — велике й веселе. Але все було no-inm0J му — не як удомаї Ялинок не купували, бо на кожному кроці стояла святкова ялинка, прикрашена сріблом інею. На] вечерю дали какао, після чого ювги пішли на концерт. Віть-] ка Синяков і справді не жалів підметок, ніби вибиванням! казенного взуття хотів заглушити свої двійки й трійки. Рольі конферансьє виконував старшина Колесник, який любив похизуватися. Вія оголосив:
— А зараз з власним твором у віршах виступить перед вами відомий соловецький поет — юпга Ес Васильєв...
Рота радистів завчасно кричала "біс". Савка витяг шию з коміра шинелі, м'яв у руках шапку з кучерявим хутром.1 Перший письменник у його житті, і ось зараз він його по-] бачить. Хитнулася завіса, поет постав перед залом, вибли-J скуючи начищеною бляхою на ситому жнвоті. Голова в Ем Васильєва — величезна, як казан. Він голосно прочитав;
Есмінці — любов моя рання.
Як же я заздрив старшим.
Що були на містках поранені,
Що водили есмінді в марші.
Марш оцей — він де хвилі, брижі.
Марш оцей — під осколків свист.
Марш оцей — по зірках, по рибі,
Тільки вітру потужний свист.
І ніяких від долі гостинців
Не потрібно. Була б лиш одна
Юність наша дзвінка на есмінцях.
На есмінцях і смерть не страшна!
Ніхто не помітив, що в другій строфі поет не знайшов рими. З рядів підвівся капітап першого рангу Аграмов у своєму шкіряному пальті й потис руку Васильєву — такої] честі мало хто удостоювався.
Роти розходились у новорічну ніч. Радисти співали:
Ми юнги флоту — міцні, як бронь, За біль народу несем вогонь. Фашистських звірів спостигне мста. — Ми переможем! — твердять вуста
Стернові, гойдаючись на снігу чорною й щільною стіною, ■ ли своєї, і грубі голоси боцманів, які входили до скла-^дієї рот^ задавали тон:
Хай в морі нас вітер стрічає, "Гремящий" ве стишить свій хід, Гурти розтривожених чайок Ще вас проведуть у "похід.
S
Ось і новорічна ніч — для багатьох вона перша, яку пробуть вони не вдома. Перед розводом по кубриках Кравцов
здоровив юнг.
—— У новому році,— побажав він роті,— посильте свої успіхн в навчанні й дисципліні. А зараз можете весело свят-
Що тут святкувати? — запнтав Синяков.— Випити дадуть? . 11Т
— Я тебе вип'ю,— сказав лейтенант Вітьщ.— Шматок господарського мила розведу в найбільшому відрі з водою — можеш пнтн, скільки душа твоя прийме...
Час наближався до дванадцятої, але старшина Росомаха сьогодні не гарикав, щоб юнги розповзалися по нарах. По радіо передавали новорічну промову Каліпіпа. Савка вийшов у тамбур, узяв коротепькі лижі й прямо з гірки пірнув у нічний ліс. Йому хотілося побути наодинці, щоб домріяти про все, що ще не збулося в жнтті і, здається, не скоро збудеться...
Савка занадто розмріявся і на крутому спуску врізався в стовбур сосни. Ще не оговтався, дивлячись на яскравий розсип зірок над собою, як поряд з ннм просвнстіли чиїсь лижі и тінь людипи ввігнала в глибокий сніг палиці.
— Вставай, телепню,— сказав йому Джек Баранов.
— Це тн? А чого ти тут?
— Та побачив, що ти пішов, став на лнжї й побіг за тобою. Ніч... ліс... мороз... Все може статися!
Так закінчилася ця новорічна ніч, і колн юнги повернулися в кубрик, рота йшла вже в році наступному, а Росомаха гарикав так,' як і минулого року.
— Задрай усі пробоїни, які маєш... Спати, спати!
Вранці Росомаха стягував з сплячнх ковдри:
— Роздирай очі, досить пухнути... Гей, з Новим роком тебе!
Ще боснй, старшина додав репродуктору гучність, і куб-Рик сповнив голос московського диктора. Радінформбюро повідомляло про провал гітлерівських планів під Сталінгра дом: уже повністю розбито тридцять шість дивізій ворога шість танкових з них полягли в степах круппівськимн кістьми. Наприкінці повідомлення диктор сказав: стала до ладу третя черга московського метрополітену.
— Здорової — раділи москвичі.— Москва все-таки буду, ється...
Савка, прибираючи ліжко, запитав Баранова:
— Джек, тобі в Москву хочеться?
— А що я там не бачив, крім Клавочки? Москва від мене не втече. Основне зараз — підводні човни. Без них мені — амба І..
Рік розпочався чудово, що не день, то й нове повідомлення: другого січня відбиті у ворога Великі Луки, третього — Моздок, четвертого — Нальчик, а п'ятого — взяли Цимлян-ську й Прохолодну. Шостого січня в кубрик увірвався вкрай схвильований Ігор Московський:
— Слухайте, братво! Я зараз про таке дізнався, що навіть не знаю — вірити чи ні; вірити?
— А що знову сталося?
Старший класу топтався біля дверей:
— Скажу вам, то вн поб'єте мене.
— Кажи, що винюхав. Приймемо з миром.
— Погони у нас вводять... Погони! Довго мовчали, потім Артюхов сказав Ігорю:
— Перехрестися, бобнку... Які там погони?
— Справді. Чув, яЯ лейтенант казав про це.
Джек Баранов страшенно розгубився — навіть отетерів:
— Та як же це? В. кіно, бувало, кіннотники кричали: —"Бий білопогоішнкїв", А тепер... Нічого не розумію.
Фінікін також не відмовився від дискусії:
— Так то ж білі, а нам нашиють червоні. На нього закричали звідусіль:
— Та ну тебе. Які червоні... на флоті!
— Так не буде! Краще вже сині... чн білі. Посиділи й подумали. Коля Поскочін сказав:
— Не знаю, як вам, а мені це подобається. Щиро скажу, все ми маємо, а от на плечах завжди чогось не вистачало.
— Взагалі, звичайно, правильно,— підтримав його Артюхов.— Хіба можна уявити собі Нахімова чи Макарова без погонів? Он у напюму кубрику розвішані їхні портрети.-. Що тут ганебного? Усі армії світу носять погонн, і нам, росіянам, вони теж личатьі
Незабаром їм зачитали наказ: для підняття військової дисципліни й виправки, заради високого авторитету радян-
"ото воїна відповідно до Указу Президії Верховної Ради ГРС? ввести носіння погонних відзнак. Одягаючи традицій-• 'ознаки — погоип — в дні великих переможних боїв про Е1 полчищ німецьких загарбників, Червона Армія і Військо-ТЯ Морський Флот тим самим підкреслюють, що вони є спад-в°емЦЯМИ й продовжувачами славних справ російської армії ? Алоту, чиї подвиги визнані всім світом... 1 Запитання є? — запитав Кравцов, закінчивши читання. Був ясний морозяний деньок, щосили пекло сонце. Є| Коли надінемо погони?
— Без погонів не залишитеся. Що належить, те й одержите. .
— А що напишуть на юнпвських погонах >•
— Також не раджу хвилюватися: щось придумають.
— Які там погони! Нам досі й стрічок не видали.,.
_ Ти ж у шапці стоїш,— відповідав Кравцов.— Для чого
тобі на вушанку стрічки? Зачекай до літа, а зараз будь розсудливий... Товариші гонгн,— закликав роту лейтенант,— прошу відповісти на цей указ новим піднесенням у навчанні й особливо — в дисципліні.
Не встигли розійтись, як з тамбура донісся голос:
— Ідіть швидше дивитися. Там боцмани на смерть б'ються.
Усі кинулись у землянку боцманів, над входом у яку красувалася вивіска: "Кращий кубрик за показниками порядку "й дисципліни". Ніби підтверджуючи цей широкомовний напис, Мишко Здибнєв давав прочуханки Вітьці Синякову.
Обидва були здоровезні, кулаки в них міцні — по кубрику літали лавки, ліжко старшини перевернулося... Бнлнся!
Один з боцманів тримав кота, щоб його в бійці не задавили.
— Чого вони так? — запитав його Савка.
— Сам до пуття не знаю,— відповів той, дивлячись на кота.— Але обидва курять. Думаю, чи не через махорку зчепилися?
Два парубки билися по-звірячому — кулаки їхні вимахували, як шатуни в паровій машині. Хрясь та хрясь! Хтось із юнг кричав:
— Гей, чи не досить? Подуріли — й годі! Інші заперечували:
— Зачекай! Хай Вітьці хоча б нокдаун зроблять...
Зваливши вішалку з шинелями, Синяков упав на ідеально чисту "палубу", що пропахла милом, содою та хвоєю, одибнєв сказав:
Ну, як? Одержав своє?
Прибіг командир роти, і бійка закінчилась.
— Я ЇК щойно, хвилину тому, говорив про дисципліну І Здибнєв, чи не соромно? Відмінник і старший... За що ти! бив Синякова?
— Він знає, за що йому всипали, — відповів Мивхко лейтенанту.
Синяков виборсався з купи шинелей, торкнувся розбитої губи.
— За що тебе побив юнга Здибнєв?
— Не знаю,— понуро буркнув Вітька.— Нотами не обмі-| шовались!
З'явився боцманський старшина, і Кравцов наказав йому: — Готуй документи в Кремль... відправимо на гауптвахтуї
— На якого з них готувати?
— Обидва доброго слова варті...,
Савка Огурцов пішов за Мишком до прорубу в озері. Боцман бризкав на себе крижаною водою, злісно пирхав у] чорну ополопку. Потім Мишко старанно внтерся вафельним' рушником.
— От собакаї — сказав він, дивлячись на протилежний берег.
— За що ти так Вітьку поколошматив?
— ї тобі не скажу,— відповів Савці Здибнєв.— Але, повір, не за себе. Через одного нашого дурня морду Вітьцї набив...
Якоїсь ночі Савка чергував по роті, коли з Савватьєва припленталася Бутилка, тягпучи за собою сани по снігу.1 З кубрика боцманів вивели юнгу з ковдрою на плечах, його] трусило.
— Що це з ннм? — запитав Савка.— Застудився?
— Звідки ти взяв? Ми не простудні... Він наколовся.
— Як це... наколовся? — не одразу второпав Савка.
— Татуювання йому хтось зробив. Кажуть, нібито Си-пяков.
Бутилка, щулячи припорошені інеєм вуха, повезла піжо-| па в санчастину. Савка здогадався, за що бнв Вітьку слав-' ний хлопець Здибнєв.
— .А що ж він хоч наколов собі? — запитував.
— Та штурвал на грудях... бублик з рогульками. Боцмани вигонилн Савку з кубрика, щоб не заважав |
досипати.
— Штурвал,— сказав він, відходячи,— це ж старомодна' Зараз з моторами. Повільний поворот зробиш однією руко-< яткою. Потрібний різкий — кладеш на борт одразу дві руко*, ятки.
тії.
Р_~ }ди, йди І — вигнали його.— Без тебе все знаємої РУ січні була прорвана блокада Ленінграда. Тепер бабуся внживе,— сказав собі Савка.
Минав час. Юнги вчнлнся, дорослішали, глибоко днхалл " себгчНо розвивалися. Морські поняття, завжди точні й В ротко виражені, морехідна техніка, що виблискувала мід-К° та оптнкою, вже заполонили свідомість юнг,— вони вхо-Йили в їхній побут, як неминучі супутники життя. Адже ^юдина не дивується, що в світі існують тарілкн, ложкн та Сделки,— так і стернові стали вважати невід'ємними від життя секстан, ехолот, анемометр, одограф і пеленгатор. Мова юнг також змінилася.
Сьогодні,— говорив старший, заходячн вранці в землянку,— вітер від норд-осту, балів зо три, не більше.