Планета заросла лісами й чагарниками. Біля полюсів ліси були низькі, притиснуті до землі, а в тропіках сягали неймовірної висоти.
Планета виявилася раєм для біолога. І кого тут тільки не було! Океани кишіли рибами, медузами, черв'яками, морськими зміями, у лісах було повно всякої звірини і метеликів із метровими крилами, а вище, над гострими скелями й пологими пагорбами, літало різне птаство.
— Ми тут залишимося надовго, — сказав я, коли ми спустилися на вершину пагорба, порослого кущами. — Самої цієї планети вистачить на п'ятдесят зоопарків.
— От і чудово, — зрадів Полосков. — Заодно дамо лад кораблю.
— Згода, — мовила Аліса. — Але спочатку знайдемо Другого капітана. Я впевнена, що він десь тут.
— Тільки одна на пошуки не виходь, — попередив я Алісу. — Тут дуже небезпечні звірі.
— Але ж я — цар природи, — похвалилася Аліса.
— Звірі про це не знають, — заперечив я. — Вони неосвічені.
— Але як ми знайдемо Другого капітана? — спитала Аліса.
— Поки що ми почнемо з того, — відповів Полосков, — що запустимо над планетою металорозвідника.
— Навіщо?
— Він кружлятиме на низькій орбіті і, як тільки виявить сліди металів, що застосовуються на космічних кораблях, дасть нам знати.
— І довго він кружлятиме?
— Йому потрібно тижнів зо два, щоб обстежити всю планету.
— Ой, як довго!
— А поки що ти мені допомагатимеш, — сказав я. — Відповідатимеш за годівлю звірів.
— І поливатиму кущики, — додала Аліса. — А то вони порозбігаються.
Цієї миті молоденький кущик зайшов до кают-компанії і боязко зупинився на порозі. Він погойдував вітами, наспівував, намагався дати нам зрозуміти, що хоче компоту.
— От, — буркнув механік Зелений, — до чого ти їх розбестила! Скоро кусатися почнуть. Дай йому компоту, лихо з ним.
Наступного дня ми встали рано, ще вдосвіта. Полосков споряджав металорозвідник, а я вантажив у всюдихід сіті та знімальну камеру.
Ми так захопилися своїми справами, що проґавили момент, коли з'явився птах Крок. Я побачив лише, як на мене впала чиясь тінь, і почув, як залопотіли крила — мені здалося, що то залопотіли вітрила.
— Лягай! — крикнув Полосков.
Я впав на траву.
Просто в мене над головою брязнули пазурі, і птах Крок, промахнувшись, шугнув угору, щоб кинутися ще раз.
Отоді я його й розгледів.
Це була величезна тварюка, завбільшки як невеликий пасажирський літак. Вона мала вузькі довгі крила, короткий хвіст і міцний загнутий дзьоб, як захвати у підйомного крана. Птах зробив невелике коло і, наче пікірувальник, пішов униз.
Я спробував відповзти, але зрозумів, що не встигну.
Я замружився і вчепився в колесо всюдихода. І в цю мить гримнув постріл. Виявляється, механік Зелений устиг підбігти до люка з пістолетом і вистрілити в птаха, коли він був лише за три метри від мене.
Птах заквилив і злетів у повітря. Поряд зі мною впало його перо. Воно було метр завдовжки і таке тверде, що встромилося кінцем у суху землю й зайшло в неї, наче богатирський меч.
Я витяг перо й показав його Алісі.
— Слухай, — сказав я їй, — хазяїн цього пера дуже ображений і хоче взяти кого-небудь із нас на вечерю. Тобі зрозуміло?
— Зрозуміло. Але ж всюдихода йому не підняти?
— Всюдихода не підняти.
— Отже, я поїду з тобою у всюдиході.
— Ні, Алісо, — мовив я. — Я зараз вирушу на розвідку і повернуся під обід. Всі, крім тебе, заклопотані. Нікому навіть готувати обід і годувати звірів. І не забудь, що в павука-ткача-троглодита кінчається вовна.
— Ну добре, — згодилась Аліса.
— Як із металорозвідником? — спитав я Полоскова, сідаючи у всюдихід.
— Не розумію, — відповів він. — Чогось не ладиться. Ніколи не відмовляв, а зараз не ладиться.
Всюдихід поволі їхав крізь кущі, погойдуючись над вибоїнами і легко скочуючись із пагорків. Кущі розсувалися попереду і знову стулялися позаду всюдихода. Я міркував про те, що добре було б піймати цього птаха. У Палапутрі його називали птахом Кроком. Мені дуже хотілося б дістати це чудовисько для зоопарку, але я розумів, що навряд чи вдасться перевезти його на "Пегасі". Інша річ, якщо знайти його гніздо і прихопити з собою пташенят. Гнізда повинні бути десь на скелях — жодне дерево не витримає ваги житла птаха Крока.
Я звернув до далеких гір. Дорогу мені перетнула процесія довгоногих жовтих ящірок. Попереду дріботіла найвища, за нею — менші… Я налічив їх двадцять три штуки. Остання ящірка була зовсім маленька. Я міг піймати її, але не став — спершу треба роздивитись, з'ясувати, чим вони живляться, а то не довезеш до Землі.
Високо наді мною пролетів птах Крок. Він прямував до гір. Найпевніше, його гніздо саме там.
Я випустив автоматичну сіть і накрив нею метрового синього метелика. Поки я орудував маніпуляторами, щоб приспати метелика і сховати в багажник усюдихода, не пошкодивши крил, загорівся екран відеофона, і на ньому з'явилося стривожене обличчя Полоскова.
— Послухай, — почав він, — я запустив металорозвідника.
— Ну й чудово, — відповів я. — Стривай, зараз укладу метелика…
— Але зв'язок із ним урвався.
— З металорозвідником?
— Атож. Цього ще ніколи не бувало. Я все перевірив. Через три хвилини після зльоту він замовк.
— Доведеться піднятись на катері, наздогнати його і полагодити, — мовив я, вкладаючи метелика в контейнер.
— Про це я й хотів тобі сказати. Я полечу шукати його, а ти повертайся до корабля. Не подобається мені ця планета.
— Ти помиляєшся, Гено, — заперечив я. — Планета чудова. Я радий, що ми сюди потрапили.
— А якщо й справді тут загинув Другий капітан?
— Ти віриш у це?
— Не знаю. Але якщо такий досвідчений капітан міг тут загинути, виходить, планета таїть якусь грізну небезпеку, що про неї ми й не підозрюємо.
— А може, просто двигуни відмовили? Адже це буває навіть із найкращими кораблями. Або на капітана напало тутешнє чудовисько. Наприклад, птах Крок. Ти бачив, який у нього дзьоб?
— Звичайно, бачив.
І Полосков вимкнув екран.
Ще один птах пролетів наді мною до гір, і я запам'ятав напрямок польоту. Напевно, там гніздо.
Треба буде неодмінно з'їздити. Несподівано впали сутінки. Я повернув назад до корабля.
Я поставив усюдихід біля самісінького трапа, у темряві піднявся по ньому і пройшов на місток.
Найперше я перевірив, де мої супутники. Зелений сидів у машинному відділенні і чаклував над приладами. Аліса обізвалася з каюти. Сказала, що читає. Тоді я вийшов на зв'язок із Полосковим.
— Як у тебе справи? — спитав я.
— Запеленгував металорозвідника, — відповів Полосков. — Скоро наздожену. Не вимикай рації.
Я всівся біля ілюмінатора і слухав, як Полосков бурмоче щось собі під ніс, намагаючись піймати металорозвідника. Коротка ніч закінчувалась. Я дивився вдалину, на ліс, гори і намічав собі шлях на завтра. От поїду вздовж тієї річки, потім виберуся на горби… Треба буде взяти Алісу. У всюдиході їй ніщо не загрожує…
— Спіймав, — повідомив Полосков. — Узяв його захватами і по вертаю назад.
І в цю мить я побачив, що на майданчик перед "Пегасом" вийшла Аліса. Вона ступала обережно, навшпиньки, оглянулась на ілюмінатори, але мене не помітила.
Було прохолодно, й Аліса вдягла жовтий пухнастий комбінезон. Певно, зібралася кудись далеко. Але найдивніше — перед нею по траві гордо простував говорун. Він був прив'язаний на довгому ланцюжку. Другий кінець ланцюжка Аліса тримала в руках. Вона сказала щось говоруну, і той злетів у повітря. Аліса відпустила якомога більше ланцюжка, щоб не заважати говорунові летіти. Він змахнув крилами й поволі, ніби розуміючи, що Аліса не вміє літати, подався до лісу.
Тільки тоді я схаменувся.
Я ввімкнув динамік і крикнув на весь ліс:
— Алісо, ти збожеволіла! Негайно вертайся!
Але тут я злякався, що вона мене не послухає, і побіг по трапу вниз, аби наздогнати її і повернути на корабель.
Коли я підбіг до люка, Аліса була вже аж під лісом. А над нею кружляв велетенський птах Крок.
— Алісо! — крикнув я.
Та вона була далеко й не почула мого крику.
Ні рушниці, нічогісінько нема напохваті!
Що робити?!
Не тямлячи себе я кинувся вниз по трапу.
Аліса побачила птаха, що знижувався, і з переляку випустила ланцюжок. Наполоханий говорун майнув до дерев.
Я біг до Аліси і бачив, як птах Крок пустив білі пазурі, як він схопив жовту пухнасту фігурку і, набираючи швидкості, шугнув угору.
Я біг, дивлячись, як зменшується, підіймаючись, птах, вимахував руками…
Через десять хвилин Полосков знизився біля "Пегаса". На той час ми з Зеленим уже були готові до погоні. Ми спорядили малий катер.
— Ви куди? — здивувався Полосков.
— Крок украв Алісу! — крикнув Зелений. І замовк, бо від горя йому одібрало мову.
— Стрибай сюди! — наказав мені Полосков.
Він опустив свій катер аж до землі. Я підстрибнув, ухопився за нижній край розкритого люка і перемайнув у рубку.
Полосков відразу ж набрав висоту.
— Куди він полетів? — спитав він голосно, пересилюючи гул двигуна.
— Туди, до гір, — відповів я. — Там у них, напевно, гніздо.
Ми дісталися до гір за кілька хвилин. Але знайти гніздо було не так легко Тисячі однаковісіньких гострих скель здіймалися над плоскогір'ям і ми понад годину кружляли над ними, нічого не знаходячи. І з кожною хвилиною у нас було дедалі менше шансів знайти Алісу живою лями.
Допоміг нам сам птах Крок. Ми побачили, як він летить над скелями.
— За ним! — сказав я.
— Постривай! — відповів Полосков. — Ми його злякаємо, і він не покаже дороги до гнізда.
Полосков затримав політ катера, і ми зависли над скелями. Птах летів на вершину гори, куди ми ще не підіймалися. Там птах склав крила і знизився. Полосков негайно взяв курс на гору, набираючи при цьому висоти
Коли ми вже підлітали до гори, знизу піднялося відразу п'ять чи шість птахів Вони прийняли наш катер за невідомого летючого ворога Птахи відважно кидались на нас, і Полоскову довелося згадати фігури вищого пілотажу, щоб не зіткнутися з розлюченими кроками. _ Он гнізда, дивись! — вигукнув Полосков.
На крутому схилі гори виднілися темні круги гнізд. Гнізда були змощені з каміння й хмизу і приліплені до майданчиків над прірвою.
Коли ми знизилися, то змогли розгледіти, що в деяких гніздах сидять птахи, широко розкинувши крила, певно, прикриваючи від ворогів пташенят або яйця.
— Дивися, — сказав я.
В одному з гнізд щось жовтіло..
Катер, мов живий, кинувся до того гнізда.