Але з останніх можна виготовляти лише спеціальну зброю.
— Ви хоч заплатите мені? — занепокоївся Колен.
Колен мав отримати сімдесят фальшонів платні і премію десять фальшонів. Він зі шкури пнувся на роботі, але перевірка цівок виявила певні аномалії.
— Самі подивіться, — запропонував старий. Перед ним лежала одна з рушничних цівок і він показав Коленові розтруб жерла.
— Не розумію, — збентежився Колен, — перші були цілком циліндричні.
— Їх, звичайно, — провадив далі старий, — можна використовувати для виготовлення мушкетонів, але цю модель уперше застосовано п'ять воєн тому і в нас досить великий запас таких цівок. Дуже шкода.
— Я старавсь як міг, — мовив Колен.
— Авжеж. Я виплачу вам ваші вісімдесят фальшонів.
Старий витяг з шухляди столу запечатаний конверт.
— Я попросив принести його сюди, щоб вам не довелося ходити у відділ зарплатні, бо часом промине кілька місяців, поки забереш свою платню, а вам гроші потрібні, здається, зараз.
— Дуже дякую, — промовив Колен.
— Я ще не дивився вашу вчорашню продукцію, — додав старий. — Її от-от привезуть. Може, зачекаєте хвилинку?
Тремтячий і уривчастий голос старого був справжньою мукою для Коленових вух.
— Зачекаю, — погодився він.
— Бачите, — пояснював старий, — ми змушені звертати увагу на такі дрібниці, бо всі рушниці, нехай йому біс, мають бути однакові, навіть якщо до них нема набоїв.
— Так, — розгубився Колен.
— Набоїв нема дуже часто, — пояснював далі старий, — бо з програмою виробництва патронів ми відстали; щоправда, є великі запаси набоїв для моделі рушниці, яку вже не випускають, але ми не дістали наказу виробляти набої для нових рушниць, отже, скористатися цією зброєю не можна. А зрештою це пусте. Адже що можна вдіяти з рушницею супроти панцерника. Вороги виготовляють один панцерник на дві наші рушниці. Ми, отже, маємо кількісну перевагу. Але супроти панцерника рушниця або й десять рушниць, надто коли нема набоїв — то ніщо.
— А тут не виробляють панцерників? — запитав Колен.
— Виробляють, але зараз тільки ледь що закінчують програму минулої війни, тож ті машини майже нездатні маневрувати і їх слід знищувати, а оскільки їхня конструкція дуже міцна й надійна, знищення забирає багато часу.
У двері постукали і з'явився завідувач складу, пхаючи поперед себе білий стерилізований візок. Під білим простирадлом лежала вчорашня Коленова продукція. З одного боку простирадло випиналось угору. Такого не мало б бути, якби цівки виросли циліндричні, і Колен захвилювався. Завідувач вийшов і зачинив двері.
— Ох! — зойкнув старий. — Бачу, що нічого не поправилось.
Він задер простирадло. Там лежало дванадцять рушничних цівок з синюватої холодної сталі, а на кінці кожної розпукла прекрасна біла троянда з бежевими тінями в заглибинах між пелюстками.
— Ох, — забурмотів Колен, — які вони гарні!
Старий мовчав і тільки раз або двічі кашлянув.
— Вам не варто приступати завтра до роботи, — нарешті сказав він, вагаючись, судомно впившись пальцями в край візка.
— А я їх можу забрати? — спитав Колен. — Для Хлої?
— Вони зів'януть, якщо їх відірвати від сталі. Адже, як ви знаєте, вони теж сталеві.
— Це неможлива річ, — мовив Колен.
Колен обережно взяв одну троянду за стебло і спробував зламати його. Рука порснула і одна з пелюсток на кільканадцять сантиметрів розпанахала йому руку. Потекла, повільно пульсуючи, темна кров, Колен машинально її злизував. Він дивився на білу пелюстку, по якій розпливалася червона пляма, а старий ляскав його по плечу й потихеньку спроваджував до дверей.
53
Хлоя спала. Вдень біле латаття надавало її шкірі чудової кремової барви, та під час сну в цьому не було потреби і на її шоках проступали червоні рум'янці. Хлоїні очі синіми плямами вирізнялися на обличчі і здалеку не можна було добачити, чи вони заплющені, чи ні. Колен сидів на стільці в їдальні і чекав. Він накупив багато квітів і виставив їх навколо Хлої. Він міг чекати ще кілька годин, перше ніж податися на пошуки нової роботи. Колен хотів відпочити, щоб потім справити добре враження і знайти справді грошовиту роботу. В кімнаті було майже темно. Вікно звузилось до десяти сантиметрів і світло проникало тонкою горизонтальною смугою. Воно падало тільки на Коленове плече й очі, решта обличчя ховалась у пітьмі. Програвач зіпсувався, тепер для кожної платівки його треба було наставляти рукою, і це втомлювало Колена. Та й платівки постиралися. На деяких стало важко розпізнати навіть мелодію. Колен думав, що коли Хлої щось знадобиться, мишка зразу попередить його. Цікаво, чи побереться Ніколя з Ізідою? Яку сукню вдягне Ізіда на весілля? Хто ж то дзвонить?
— Добридень, Алісо, — привітався Колен. — Ти прийшла до Хлої?
— Ні, — відповіла Аліса. — Я просто прийшла.
Колен з Алісою повернувся до їдальні. Алісині коси додали трохи світла, біля столу ще зоставались два стільці.
— Бачу, ти зажурилася, — мовив Колен. — Я вже добре пізнав, що то смуток.
— Шик уже прийшов, він удома.
— Він тебе послав по щось? — запитав Колен.
— Ні, просто вигнав.
— Зрозуміло, — сказав Колен. — Мабуть, впорядковує квартиру?
— Ні, — заперечила Аліса. — В нього вже є всі книжки і я йому стала нелюба.
— Ти посварилася з ним?
— Ні.
— Він, певне, не зрозумів, що ти йому казала, та коли мине гнів, ти йому знову поясниш.
— Він просто сказав мені, що в нього зосталося саме стільки фальшонів, щоб оправити в шкіру нікчемія його останню книжку і що йому вже нестерпно бачити мене біля себе, бо він нічого не може мені дати, а я, коли в мене почервоніють і порепаються руки, стану негарна.
— Він має слушність, — мовив Колен. — Тобі не слід працювати.
— Я кохаю Шика і охоче працювала б задля нього.
— Це нічого не дасть. Крім того, ти не зможеш, ти для цього надто гарненька.
— Чого він прогнав мене? — жалілася Аліса. — Правда ж, я була гарна?
— Не знаю, — відповів Колен. — Але я дуже люблю твої коси і твоє личко.
— Подивись, — проказала Аліса.
Підвелася, смикнула за кілечко застібки і її сукня впала на підлогу. Сукня була з ясної вовняної тканини.
— Так… — шепотів Колен.
Кімната виповнилася сяєвом і Колен побачив усе Алісине тіло. Груди, здавалось, ладні спурхнути, довгасті м'язи струнких ніг на дотик, певне, тверді і теплі.
— Можна тебе поцілувати? — запитав Колен.
— Так, я тебе дуже люблю.
— Ти замерзнеш.
Аліса підступила до Колена, сіла йому на коліна і її очі беззгучно заплакали.
— Чому я стала йому нелюба?
Колен лагідно колисав Алісу.
— Тями в нього нема. А знаєш, Алісо, це все-таки добрий хлопець.
— Він мене дуже кохав, — сказала Аліса. — Він гадав, що пристрасть до книжок можна поєднувати з коханням! Але це неможливе.
— Ти замерзнеш, — приказував Колен, цілуючи Алісу й пестячи їй волосся.
— Чого я не зустріла тебе першим? Я б так кохала тебе, а тепер не можу. Тепер я кохаю Шика.
— Знаю. Я тепер теж дуже кохаю Хлою.
Колен зсадовив дівчину з колін і підібрав її сукню.
— Кицюню, вдягнися, ти застудишся.
— Ні, — хитнула головою Аліса. — Крім того, нічого вже не зміниться.
І мимохіть почала вдягатись.
— Я не хочу, щоб ти журилася, — мовив Колен.
— Ти такий добрий, а я така сумна. І все ж, як на мене, я ще допоможу трохи Шикові.
— Ти можеш повернутися до батьків, — став радити Колен. — Напевне, вони зрадіють, побачивши тебе… Або піди до Ізіди.
— Але Шик туди не прийде. Чого мені йти кудись, коли там не буде Шика?
— Він прийде, — запевнив Колен. — Я навідаюсь до нього.
— Ні, він уже нікого не пускає. Двері в нього завжди замкнені.
— Та я однак його побачу. Або ж він до мене зайде, — відказав Колен.
— Я не вірю, — мовила Аліса. — Шик став уже не той.
— Та ні, люди не міняються, міняються тільки речі.
— Не знаю, — стенула плечима Аліса.
— Я проведу тебе, — запропонував Колен. — Мені знову треба шукати роботу.
— А мені в інший бік, — сказала Аліса.
— Ну хоч на сходах проведу.
Аліса стояла навпроти і Колен обома руками обняв її за плечі. Відчував тепло її шиї і ніжне витке волосся біля свого обличчя. Провів руками по Алісиному тілу. Вона вже не плакала, думки її були десь далеко.
— Я не хочу, щоб ти накоїла дурниць, — мовив Колен.
— О ні, я дурниць не робитиму…
— Алісо, якщо тобі стане сумно, приходь до мене.
— Я, може, ще прийду.
Аліса задивилась у власну душу. Колен узяв її за руку. Вони зійшли вниз, подекуди послизаючись на мокрих сходинках. На вулиці Колен попрощався з Алісою, а вона стояла й дивилась, як він відходить.
54
Шик щойно забрав останню книжку від палітурника і гладив її, перше ніж поставити на полицю. Книжка була оправлена в зелену цупку шкіру нікчемія, на палітурці було витиснене Партрове ім'я. В одній шафі Шик зібрав усі звичайні видання, а всі варіанти, рукописи, першодруки, шкіци займали окремі ніші в стіні.
Шик зітхнув. Аліса покинула його вранці. Він був змушений виставити її. В нього залишився один фальшон і один шматок сиру, до того ж її одяг займав у шафі багато місця, не даючи розвісити старі Партрові лахи, просто дивом придбані в книгаря. Шик уже не пригадував, коли він востаннє поцілував Алісу. Він уже не міг марнувати час на поцілунки. Йому треба було полагодити програвач, щоб вивчити напам'ять тексти Партрових лекцій. Тоді якщо він раптом розіб'є платівку, текст однаково збережеться.
Тут були всі Партрові книжки — всі опубліковані книжки. Книжки в розкішних оправах, дбайливо захищених шкіряними футлярами з позолоченими металевими застібками, коштовні видання на блакитному папері з широкими берегами, малотиражні видання на папері верже й на липучому мухоловному папері займали всю стіну і стояли в невеличких комірчинках, оббитих оксамитом. Кожне видання стояло в окремій комірчині. Біля протилежної стіни громадилися стоси позшиваних Партрових статей, побожно повирізуваних з незліченних часописів, оглядів, газет, що їм Партр зводив виявити ласку своєї плідної співпраці.
Шик потер рукою чоло. Скільки ж це часу Аліса прожила з ним? Коленові фальшони мали піти на шлюб із нею, але вона не надавала цьому великої ваги. Вона вдовольнилася чеканням, життям біля нього, але ж не можна погодитись, щоб жінка залишалася з вами тільки тому, що кохає вас. Шик теж її кохав.