Коли ж вона пішла, з жалем сказав тітці Лаурі:
— Вона не належить нам, коли вона в цій сукні.
— У ній вона схожа на акторку, — холодно відказала тітка Елізабет.
Емілі зовсім не почувалась акторкою, спускаючись сходами в будинку пані Чідлоу й біжучи повз сонячну залу до широкої веранди, що її пані Чідлоу обрала для проведення вечорниць. Вона почувалася справжньою, живою, щасливою в очікуванні. Тедді десь тут, їхні погляди значущо зустрінуться, коли вони сидітимуть за столом, вона відчуватиме непристойну насолоду, приховано спостерігаючи за ним, коли він говоритиме з кимось іншим і думатиме про неї… А після цього вони танцюватимуть удвох. Може, тоді він скаже їй… скаже саме те, що вона так довго жадала почути від нього…
На мить вона спинилась у прочинених дверях. Її м'які й мрійливі, немов пурпуровий туман, очі оглядали картину, що їй представилась — картину з числа тих, які завжди залишаються у пам'яті завдяки своїй витонченій чарівливості.
Стіл було поставлено у великій круглій ніші в кутку увитої виноградною лозою веранди. За ним високі темні ялиці та осокори пишалися на тлі неба, на якому вже не видно було сонця. Небо було кольору тьмяної троянди, й на ньому поступово затухала жовта барва. Крізь стовбури дерев вона розрізняла проблиски затоки, що мерехтіла темно-синім і сапфіровим. Величні скупчення тіней поза крихітним острівцем світла. Далі вона побачила блиск перлів на білій шиї Ільзи. Були тут і інші гості: професор Робін з Макгіл, який мав довге меланхолійне обличчя, що ставало ніби ще довшим через його лопатоподібну бороду; обличчя Лізетти Чідлоу було круглим, шкіра мала кремовий відтінок, а вуста були створені для поцілунків, своє темне волосся вона зібрала у високу зачіску, а круглі темні очі немов вичікували чогось; мрійливий і вродливий Джек Ґленлейк; Анетта Шоу — сонна золотаво-бліда особа, на обличчі якої завжди бачили збентежену усмішку, подібну до усміху Мони Лізи; стрункий і низький Том Голем, який мав веселе ірландське обличчя; Елмер Вінсент. Значно гладший. Вже почав лисіти. Однак досі говорить панянкам витончені компліменти. Як абсурдно тепер звучало ім'я Прекрасний Принц, яке вона дала йому колись давно! Далі був урочистий Ґас Ренкін, біля якого стояв порожній стілець, призначений либонь їй. Елсі Борланд, юна дівчина з пухнастим волоссям, яка трохи хизувалася своїми гарними ручками, виставляючи їх у світлі свічок. Однак у всій юрбі, що зібралася на вечорниці, Емілі бачила лише Тедді та Ільзу. Решта були ляльками.
Вони сиділи вдвох просто навпроти неї. Тедді як завжди прилизаний і одягнений з голочки, його чорнява голова біля золотавої голівки Ільзи. Ільза, славна сяйлива істота у бірюзово-блакитній сукні з тафти, видавалася королевою з тією піною з мережива на її повних грудях і сріблясто-червоними китицями на плечах. Тієї самої миті, коли Емілі подивилася на них, Ільза підняла погляд на обличчя Тедді і щось у нього спитала — щось особисте і дуже важливе, Емілі зрозуміла це з виразу її обличчя. Вона не могла пригадати жодного разу, коли бачила б Ільзу такою. Щось у її обличчі кардинально змінилося. Тедді глянув на неї й відповів. Емілі знала а чи радше відчувала, що у його відповіді пролунало слово "любов". Ця парочка довго дивилась одне одному в очі. Принаймні, Емілі, яка стежила за цим обміном випадковими поглядами, він здався довгим. Тоді Ільза спаленіла й відвела погляд. Чи паленіла Ільза коли-небудь до цього? А Тедді підняв голову і втупився у стіл очима, в яких видно було радісний переможний вираз.
Тієї гіркої миті, коли в неї розплющились очі, Емілі вступила у сяйливе коло. Її серце всього за мить билось так життєрадісно, а тепер здавалося холодним і мертвим. Незважаючи на світло і сміх, холодна темна ніч наступала на неї. Зненацька все в цьому житті видалось їй потворним. Для неї вечеря, що передувала танцям, складалася з гіркого полину, і після вона не пам'ятала жодного слова, сказаного їй Ґасом Ренкіном. Вона більше жодного разу не глянула на Тедді, який нібито жваво щебетав про щось із Ільзою, а сама протягом усієї вечері була холодною і мовчазною. Ґас Ренкін розповів уже всі свої улюблені історії, але, подібно до блаженної королеви Вікторії, Емілі залишалася серйозною. Пані Чідлоу була сердита й уже каялася, що прислала свого візка по таку темпераментну гостю — імовірно, роздратовану через те, що змушена була сидіти поряд з Ґасом Ренкіном, якому останньої миті віддали місце Перрі Міллера. Та й дивилася вона на всіх як обурена герцогиня. Однак треба бути з нею чемною, а якщо не будеш, то вона вставить тебе до своєї книги. Згадати лиш, який вона написала про нас відгук! Насправді ж сердешна Емілі дякувала богам за те, що її місце було коло Ґаса Ренкіна, який говорив сам і ніколи ні від кого не чекав і не хотів відповідей.
Танці стали для Емілі жахливим випробуванням. Вона почувалася привидом, який рухався поміж гуляк, що їх вона раптово за якісь декілька хвилин переросла. Одного разу вона танцювала з Тедді, і він зрозумів, що тримає у своїх руках лише її струнке тіло у сріблясто-зеленому мереживі, тоді як душа її зачинилась у якійсь неприступній цитаделі, то більше він її до танцю не запрошував. Подеколи він танцював із Ільзою, проте частіше усамітнювався з нею в саду. Його прихильність згодом було помічено і прокоментовано. Мілісент Чідлоу поцікавилася в Емілі, чи правдиві чутки про стосунки Ільзи Барнлі та Фредерика Кента.
— Йому від неї завжди зносило дах, правда? — не вгавала Мілісент.
Емілі холодно і зухвало відповіла, що теж так гадає. Невже Мілісент придивлялася до неї, щоб побачити, чи не здригнеться вона?
Авжеж, він зустрічався з Ільзою. Що тут може бути незрозумілого? Ільза ж така вродлива. Які шанси мав її власний темно-сріблястий місячний чар проти цієї краси золота і слонової кістки? Тедді любив її як стару добру подругу і товаришку. І все. Вона знову пошилась у дурні. Вона увесь час обманює себе. Того ранку біля Чорноводдя вона майже дозволила йому побачити… а може, він і побачив… ця думка була нестерпною. Чи по мудрішає вона коли-небудь? О так, вона по мудрішала цієї ночі. Більше жодних глупств. Якою ж мудрою, гордою і неприступною вона відтепер має стати.
Чи не було в її діях жалюгідності і безглуздості, як у старому прислів'ї про того, хто й на молоко дмухає?
І як вона взагалі собі думала пережити решту ночі?
Розділ 15
Послання без жодного рядка
Емілі саме верталася додому з нескінченних тижневих відвідин дядька Олівера, син якого в цей тиждень одружувався. Минаючи поштове відділення, вона почула, що Тедді Кент поїхав.
— Поїхав годину тому, — повідомила їй пані Кросбі. — Дістав телеграфом пропозицію стати заступником голови Монреальського коледжу мистецтв і одразу ж поїхав. Хіба це не чудово? Хіба ж він не досяг висот? Це справді так прекрасно. Чорноводдя має пишатися ним, правда ж? Хіба не шкода, що його мати така самотня після всього, що зробила для нього?
На щастя, пані Кросбі ніколи не чекала ні від кого відповідей. Емілі знала, що блідне, слухаючи її, і ненавиділа себе за це. Вона схопила свої листи й поквапилася полишити пошту. Дорогою додому вона зустріла декількох знайомих і навіть не помітила цього. Як наслідок, її репутація пихатої панянки небезпечно зросла. Однак коли вона зайшла до Місячного Серпа, тітка Лаура простягнула їй листа.
— Це тобі залишив Тедді. Він заходив учора ввечері попрощатися.
Гордість панни Стар стрімко зіщулилась, і натомість вона вибухнула істеричним плачем. Мурреївна в істериці! Ніхто раніше про таке й не чув — не почують і зараз. Емілі стиснула зуби, мовчки взяла листа й пішла до своєї кімнати. Крига, що скувала її серце, швидко почала танути. О, чому ж вона була з Тедді такою холодною й неприступною увесь тиждень після вечорниць у пані Чідлоу? Але ж вона навіть і не думала, що він поїде так швидко. А тепер…
Вона розпечатала конверт. Всередині не було нічого, крім вирізки з Шарлоттетаунської газети, якої в Місячному Серпі не отримували. Там було надруковано сміховинну поезійку Перрі, з якої вони з Тедді після прочитання довго кпили. Ільза була тоді на нього надто зла, щоб сміятися. Тедді після цього пообіцяв Емілі дістати для неї копію цього віршика.
Що ж, він дотримав обіцянки.
Вона сиділа коло вікна, спрямувавши невидющий погляд у м'яку чорну оксамитову ніч, у якій скупчилися схожі на гоблінів дерева, що їх зусібіч штурхав вітер. Цієї миті до кімнати зайшла Ільза, яка також щойно повернулася з Шарлоттетауна.
— Тож, Тедді поїхав. Дивлюся, ти теж одержала від нього листа.
Теж!
— Так, — відказала Емілі, розмірковуючи над отим "теж". Зрештою відчайдушно вирішила, що її не обходить, чи писав Тедді листи комусь, окрім неї.
— Він сильно шкодує, що змушений був поїхати так раптово, але він мав швидко ухвалити рішення і не зміг відмовитись. Тедді не прив'язується надто сильно до жодного місця, яким би принадним воно не було. А стати заступником голови коледжу у його віці — це похвально. Хоча я й сама вже незабаром поїду. Це були неймовірні канікули, тільки… Ходімо завтра ввечері на танці в Гусячому Ставі, Емілі?
Емілі похитала головою. Який сенс іти на танці тепер, коли Тедді поїхав?
— Знаєш, — задумливо проказала Ільза, — мені здається, незважаючи на наші веселощі, це літо було радше невдалим. Ми гадали, що зможемо знову стати дітьми, але не змогли. Ми лише намагалися.
Намагалися? О, десь у серці від тих намагань уже аж боліло. А цей пекучий сором, а нестерпне німе страждання… Тедді навіть не вважав за потрібне написати їй бодай рядок, хоча б коротко попрощатися. Вона знала, знала ще від вечорниць пані Чідлоу, що він не кохає її. Однак їхню дружбу також щось зруйнувало. Навіть її дружня любов для нього більше нічого не важила. Це літо було для нього лиш антрактом. А зараз він вертався до свого життя і до того, що було для нього важливим. І ще він написав Ільзі. Намагання? О, гаразд, вона намагатиметься, але робитиме це задля помсти. Траплялися хвилини, коли Мурреївська гордість ставала для Емілі цінною якістю.
— Як на мене, це літо таке ж гарне як і всі попередні, — недбало кинула вона. — Я просто мушу знову взятися до роботи. Минулі два місяці я ганебно знехтувала своїм письменництвом.
— Зрештою, це єдине, що тебе турбує, правда ж? — поцікавилась Ільза. — Я люблю свою роботу, але вона не оволодіває мною так, як тобою оволодіває твоя.