Він пообіцяв:
— Хто з моїх людей не вступить до нього, той вилетить!
Ці сподіванки на майбутнє розважили пастора; після того, як панна Кляпш кілька разів приносила пиво й коньяк, пастор дійшов до того ж стану певності й рішучості, в якому обидва його супутники перебували вже протягом дня.
— Хай мій шуряк Гейтейфель, — вигукнув він, ударивши кулаком об стіл, — скільки хоче проповідує про спорідненість з мавпою, я доб'юся того, що моя церква буде знову повна!
— Не тільки ваша, — запевнив його Дідеріх.
— Ну, в Нецігу дуже багато церков, — визнав пастор.
Але Ядасон рішуче відрубав:
— Дуже мало, служителю божий, дуже мало! — І він покликав Дідеріха в свідки того, як стояла справа в Берліні. — Там церкви так само були порожні, поки до цієї справи не втрутився сам кайзер. "Подбайте про те, — сказав він депутації від міських властей, — щоб у Берліні будувалися церкви". І тепер їх будують, релігія знову стала актуальна, справу зрушено з місця.
І всі — пастор, шинкар, Ядасон і Дідеріх — висловили захоплення глибокою побожністю монарха. Тут пролунав постріл.
— Стріляють!
Ядасон схопився перший, всі, збліднувши, дивилися один на одного. Перед Дідеріховим внутрішнім поглядом з блискавичною швидкістю постало обличчя механіка Наполеона Фішера з чорною бородою, крізь яку просвічувала сіра шкіра, і він пробелькотів:
— Бунт! Почалося!
Знадвору чути було швидкий тупіт багатьох ніг. Усі відразу схопили свої капелюхи і вибігли на вулицю.
Люди, які вже встигли збігтися, боязко юрмилися півколом між військовим управлінням і під'їздом масонської ложі. Навпроти, там, де коло було не замкнене, серед вулиці лежав долілиць чоловік. А солдат, який нещодавно так бадьоро походжав туди і сюди, тепер нерухомо стояв перед своєю будкою. Каска його зсунулася. Блідий, з відкритим ротом, він втупив нерухомий погляд у чоловіка, що лежав на землі. Гвинтівку він тримав за цівку, і приклад її спирався на землю. З юрби, що складалася головним чином з людей простого стану, чути було глухий гомін. Раптом якийсь чоловічий голос вимовив дуже голосно: "Ого!" — після чого запанувала глибока тиша. Дідеріх і Ядасон обмінялися розгубленими поглядами; момент був критичний.
По вулиці біг поліціянт; попереду нього — дівчина, спідниця її маяла, і вона кричала ще здаля:
— Ось він лежить! Солдат стрелив у нього!
Вона підбігла до застреленого, впала навколішки, почала його трясти:
— Вставай! Вставай!
Дівчина зачекала. Ноги його начебто ворухнулися; але він зостався лежати, розкинувши на брукові руки й ноги. Тоді вона закричала: "Карле!" — так пронизливо, що всі здригнулися. Жінки теж закричали, чоловіки кинулися вперед, стискаючи кулаки. Юрба густішала, в проходи між екіпажами, що змушені були зупинитися, протовплювалися все нові й нові люди, а посередині тлуму надсаджувалася з горя дівчина; її розпатлане волосся маяло під вітром, обличчя було мокре від сліз і спотворене криком, якого не було чути: галас юрби заглушав його.
Єдиний поліціянт, розчепіривши руки, намагався відтіснити натовп від чоловіка, що лежав простертий на землі. Поліціянт марно кричав, наступав людям на ноги і в цілковитій безпорадності оглядався, шукаючи допомоги.
І допомога прийшла. В урядовому будинку відчинилося вікно, з'явилася велика борода і пролунав голос, грізний бас, що, наче віддалений гарматний гуркіт, покривши весь гомін, дійшов до слуху юрби.
— Вульков! — сказав Ядасон. — Нарешті!
— Припинити! — гриміло згори. — Хто дозволяє собі зчиняти галас перед моїм будинком? — І коли стало тихше: — Де вартовий?
Тільки тепер люди побачили, що солдат забився в глиб будки, і лише цівка гвинтівки виглядає з неї.
— Виходь, синку! — наказав бас із вікна. — Ти виконав свій обов'язок. Він змусив тебе до цього. Його величність нагородить тебе за хоробрість. Зрозумів?
Всі зрозуміли його й замовкли, навіть дівчина. Тим голосніше гримів його бас.
— Розходьтеся негайно, бо я накажу стріляти!
За хвилину багато хто вже кинувся навтіки. Купки робітників розпадалися, люди, трохи забарившись, з похнюпленими головами йшли собі геть. Урядовий президент крикнув ще:
— Пашке, збігайте по лікаря!
І зачинив вікно. Але в під'їзді урядового будинку зразу стало шумно. Звідкись з'явилися службовці, які голосно розпоряджалися. З усіх боків збігалися поліціянти, вони розштовхували решту публіки і кричали без будь-якої потреби. Дідеріх і його супутники, які втекли за ріг, побачили потойбіч вулиці кількох членів масонської ложі, що стояли на ганку свого будинку. Від них відокремився доктор Гейтейфель.
— Я лікар, — голосно сказав він і, швидко перейшовши вулицю, нахилився над застреленим. Він перевернув його, розстебнув йому камізельку і припав вухом до грудей. Цієї миті все стихло, навіть поліціянти перестали кричати. Дівчина стояла поряд, нахилившися вперед, втягнувши голову в плечі, ніби чекаючи удару, і притискала кулак до серця, немовби це і було те серце, яке мало спинитися.
Доктор Гейтейфель підвівся і сказав:
— Він мертвий.
У той самий час він помітив дівчину, яка захиталася, і простяг руку, щоб підтримати її. Та вона не впала. Вона глянула на обличчя мертвого і мовила тільки: "Карл". — І ще тихше: "Карл". — Доктор Гейтейфель подививсь навколо і запитав:
— Що робити з дівчиною?
Ядасон ступив уперед.
— Асесор доктор Ядасон з прокуратури, — відрекомендувався він. — Дівчина підлягає арештові. Її коханець провокував вартового, отже, можна підозрівати, що і вона брала участь у діянні, що підпадає під покарання. Ми розслідуємо це.
Він дав знак, і двоє поліціянтів уже схопили дівчину. Доктор Гейтейфель підвищив голос:
— Пане асесоре, я заявляю вам як лікар, що стан дівчини не припускає арешту.
Хтось сказав:
— Арештуйте й мерця.
Але Ядасон заверещав:
— Пане фабриканте Лауере, прошу не критикувати моїх службових розпоряджень!
Тим часом Дідеріх виказав надзвичайне хвилювання.
— О!.. Ах!.. Ще ж бо!.. — Він був дуже блідий; він почав, затинаючись: — Панове... Панове, я можу... Я знаю цих людей: так, так, і цього чоловіка, і дівчину. Моє ім'я доктор Геслінг. Обоє до сьогоднішнього дня працювали на моїй фабриці. Я мусив звільнити їх за публічне порушення моралі.
— Ага! — вигукнув Ядасон.
Пастор Цілліх заворушився.
— Справді, це перст божий, — сказав він.
Обличчя фабриканта Лауера із сивою козлячою борідкою почервоніло, його присадкувата фігура затрусилася від гніву.
— Про божий перст можна ще сперечатися. Безперечна ж, докторе Геслінгу, лише та обставина, що цей чоловік втратив самовладання тому, що був засмучений своїм звільненням. У нього була дружина, може, були діти.
— Вони зовсім не були повінчані, — сказав Дідеріх, у свою чергу обурений. — Він сам мені в цьому признався.
— Яка різниця? — спитав Лауер.
Тут пастор підняв руки:
— Невже ми дійшли вже до того, — вигукнув він, — що для нас немає різниці, чи дотримується моральний закон господа, чи ні?
Лауер вважав за недоречне провадити на вулиці дебати про моральні закони, та ще й тоді, коли влада щойно схвалила тут убивство людини; він звернувся до дівчини і запропонував їй роботу на своїй фабриці. Тим часом під'їхала карета швидкої допомоги; тіло підняли з землі. Але коли ноші зрушили з місця, дівчина раптом отямилася від своєї заціпенілості і раніше, ніж встигли її затримати, кинулася на ноші з такою силою, що вони вислизнули з рук санітарів, і вона разом з мерцем, ухопившися за нього і пронизливо кричачи, покотилася бруком. Насилу її відірвали від мерця і посадовили на візника. Помічник лікаря, який супроводив карету, поїхав з нею.
До фабриканта Лауера, що збирався піти з Гейтейфелем та іншими масонами, з погрозливим виглядом підійшов Ядасон.
— Одну хвилину, дуже прошу. Ви щойно заявили: "Тільки що влада схвалила тут", — я беру всіх інших за свідків, що ви вжили саме цього вислову, — отже, "тільки що влада схвалила вбивство людини". Я дозволю собі спитати, чи це означало осуд вами влади?
— Ах, так! — сказав, подивившися на нього, Лауер. — Вам, очевидно, хочеться арештувати й мене?
— Водночас, — верескливим, зачіпним голосом вів далі Ядасон, — я звертаю вашу увагу на те, що подібний спосіб дій вартового мав місце кілька місяців тому, а саме в справі Люка, і у вищих сферах його визнали за правильний і доблесний. Вартовий, що стріляв у суб'єкта, який його образив, був удостоєний нагород і знаків милості. Раджу вам утриматися від критики дій його величності!
— Я нікого не критикував, — сказав Лауер. — До цього часу я тільки висловив свій осуд он тому панові з грізними вусами.
— Що? — спитав Дідеріх, який досі ще дивився на брук, де перед тим лежав убитий і де лишилися плями крові. Нарешті він зрозумів, що йому кидають виклик.
— Такі вуса носить його величність! — твердо сказав він. — Це німецький стиль. А втім, я не бажаю вдаватися в суперечки з фабрикантом, що сприяє крамолі.
Лауер, розлютившись, уже відкрив був рота, хоч брат старого Бука, Гейтейфель, Кон і член окружного суду Фріцше намагалися відтягти його, а поруч Дідеріха стояли готові до бою Ядасон і пастор Цілліх — як раптом швидким кроком підійшов взвод піхоти, оточив вулицю, на якій уже нікого не було, і лейтенант зажадав, щоб пани розійшлися. Всі поквапливо підкорилися; вони встигли ще побачити, як лейтенант підійшов до вартового і потис йому руку.
— Браво! — сказав Ядасон.
А доктор Гейтейфель:
— Завтра він удостоїться цієї честі від капітана, потім від майора і полковника, хлопцеві будуть розсипати похвали і підносити грошові подарунки.
— Цілком справедливо! — сказав Ядасон.
— Але... — Гейтейфель зупинився. — Панове, нам треба нарешті порозумітися. Чи в у всьому цьому глузд? Тільки тому, що цей селюк не зрозумів жарту? Якби він відповів дотепом, добростливим сміхом, це зразу обеззброїло б робітника, який кепкував з нього, свого товариша, такого ж злидаря, як він сам. Замість цього йому наказують стріляти. А потім виголошуються гучні промови.
Член окружного суду Фріцше погодився з Гейтейфелем і почав закликати до поміркованості. Тоді Дідеріх, ще блідий, зривистим голосом сказав:
— Народ повинен відчувати владу! За те, щоб відчути потугу кайзерової влади, варто заплатити людським життям!
— Коли це тільки не ваше, — сказав Гейтейфель.
А Дідеріх, приклавши руку до грудей:
— Коли б навіть і моє!
Гейтейфель знизав плечима.