Потрібно було підшукати молодого лоцмана, постійного керманича, справжнього спадкоємця її, винахідника, фундатора, творця. Постійний керманич Дюранди і мав би стати зятем меса Летьєрі. Чому б не поєднати двох зятів в одній особі? Мес Летьєрі впивався цією мрією. Він також у снах бачив майбутнього нареченого. Дебелий, обвітрений, збронзовілий марсовий, моряк-атлет — таким був його ідеал. Та зовсім іншим був ідеал Дерюшетти. Її мрії були рожевіші.
Хай там як, але дядько та племінниця сходилися на одному — вони не поспішали. Коли в околиці дізналися, що Дерюшетта багата спадкоємниця, від сватів не було відбою. Такі настирливі женихання не завжди щонайвищого гатунку. Мес Летьєрі дуже добре це відчував. "Дівчина — золото, але женихи — одні мідяки", — бурчав він і спроваджував зальотників. Він вичікував. Вона теж.
Як не дивно, але він не дуже тягся до аристократів. Під цим кутом зору Летьєрі не був справжнім англійцем. Важко повірити, але мес Летьєрі дійшов до того, що відмовився віддати Дерюшетту за Гандюеля з Джерсею і Бюньє-Ніко-лена з острова Серк. Дехто наважується стверджувати, але ми сумніваємося, чи так могло бути, — що нібито він не прийняв шлюбної пропозиції від аристократичної сім'ї з острова Оріньї і що нібито він відмовив сватам одного з членів роду Еду, хоч цей рід, безперечно, веде початок від самого Едуарда Сповідника.
ХІІ Особливості характеру Летьєрі У меса Летьєрі був один ґандж, і то великий: він ненавидів не когось, а щось — духівництво. Одного разу у Воль-тера він вичитав (читати він любив, особливо ж Вольтера): "Попи — це коти". Відклавши книжку, він тихо пробурмотів: "У такому разі я — собака".
Треба згадати, що священики лютеранської, кальвіністської так само, як католицької, церкви люто ополчилися проти нього за "Чортову посудину" й тихцем наставляли на нього всілякі пастки. Зробити переворот у судноплавстві, спробувати поєднати Нормандський архіпелаг із прогресом, зробити гернсейський острівець колискою нового винаходу, — куди правду діти! — хіба це не зухвальство, гідне найсуворішого осуду? Не треба забувати, що йдеться тут про колишнє духівництво, відмінне від теперішнього, котре майже в усіх місцевих церквах виявляє ліберальне ставлення до прогресу. Церковники вдавалися до найвишуканіших засобів, аби тільки стати месові Летьєрі поперек дороги; все, чим тільки можна було зашкодити йому, пускалося в хід під час проповідей та повчань. Зненавиджений церковниками, він сам їх ненавидів. Їхня ненависть була обставиною, яка виправдовувала його власну ненависть.
Але, правду кажучи, огида до священиків була у нього в крові. Для того щоб ненавидіти їх, зовсім не було потрібно, щоб вони ненавиділи його. За його ж словами, він був "собакою на пострах цим котам". Мес Летьєрі йшов проти них не тільки з переконання, а й інстинктивно, це було сильніше від нього. Він відчував на собі їх потаємні пазурі і скалив зуби. Щоправда, огризався він іноді безпідставно і не завжди до речі. Не розрізняти, що і як, — це значить допускатися помилок. Неприязнь до всіх гамузом ні до чого путнього не приведе. Він міг би бути нещадним і до савойського вікарія. Для меса Летьєрі на світі, певно, не було ні одного путнього священика. Як і всякому філософові, йому трішечки не вистачало здорового глузду. Досить часто терпимі люди виявляють нетерпимість, а витримані спалахують несамовитістю. Мес Летьєрі був такий лагідний, що по-справжньому й не міг ненавидіти. Він скоріше відбивався, ніж нападав. Він тримав служителів церкви на відстані. Вони робили йому зло, він же обмежувався тим, що не бажав їм добра. Відмінність полягала в тому, що вони ставилися до нього зловороже, тимчасом як він намагався триматися від них якомога далі.
Хоч і який малий острівець Гернсей, але на ньому вистачає місця для двох віровизнань — католицького і протестантського. Звернімо увагу на те, що два віровизнання тут не уживаються в одній церкві. Кожне з них має свою церкву або хоч каплицю. А от у Німеччині, в Гейдельберзі, з чимось подібним не зустрінетесь. Церкву тут ділять надвоє: одна половина відводиться святому Петрові, а друга — Каль-вінові; посередині — перегородки, щоб уникнути бійок; усе поділено на дві рівні частини: три вівтарі гугенотам — і католикам три; а що служба божа в обох половинах починається в один і той же час, то дзвін воднораз скликає на два богослужіння. Він скликає одночасно і до бога, і до диявола. Просто й зручно. Флегматичним німцям таке сусідство байдуже, але на Гернсеї кожне віровизнання повинно мати свій власний кут. Є парафія ортодоксальна, але є також і єретична. Вибирай, яку хочеш. Мес Летьєрі не вибрав ні однієї, ні другої.
Матрос, ремісник, філософ, везучий трудівник, простак із вигляду, він був зовсім не простий. Йому був властивий дух суперечностей і твердість переконань. У своєму ставленні до церковників він був непохитним. У цій справі він утер носа самому Монолозьє. Він дозволяв собі досить недоречні жарти. У нього були якісь кумедні, але не позбавлені сенсу слова. Замість "іти на сповідь" він казав "прилизати совість". Мес Летьєрі не був дуже великим грамотієм, йому доводилося читати абиде, між двома шквалами, до того ж писав він з орфографічними помилками. Були у нього свої вади у вимові, іноді не без певного намислу. Коли після битви під Ватерлоо був підписаний мир між Францією Людовіка XVIII і веллінгтонівською Англією, мес Летьєрі сказав: "Бурмон був зв'язковим зрадником між двома таборами, продаючи одних і других". Одного разу замість "папство" він написав — "бабство".
Його антипапські настрої не забезпечували йому прихильності серед англіканців. Протестантські пастори любили його ще менше, ніж католицькі ксьондзи. Коли мова заходила про найважливіші церковні догмати, свою невіру в них він виражав анітрохи не криючись. Якось випадково він потрапив на проповідь превелебного Жакмена Ерода про огняне озеро. Проповідь була незрівнянна, від початку до кінця начинена уривками зі Святого письма, у яких трактується про пекельні муки, тортури, катування, осудження, кари безжалісні, присмалювання вогнем незгасним, прокляття нестримні, гнів невгамовний, відплату божеську — про всі ці істини незаперечні, і, виходячи після цієї проповіді з церкви, мес Летьєрі шепнув на вухо якомусь благовірному: "А ви знаєте, що думав до цього часу я, старий дурило? Я уявляв собі господа бога милосердним". Оця бацила атеїзму попала йому в кров, коли він проживав у Франції.
Хоч мес Летьєрі був гернсейцем, навіть чистокровним гернсейцем, на острові його називали "французом" за його "нечестивий" спосіб мислення. Та й сам він не приховував, що в його голові рояться згубні думки. Доказом цього було завзяття, з яким він будував пароплав, свою "Чортову посудину". Він казав: "Я випоєний молоком вісімдесят дев'ятого року". На Гернсеї це молоко вважалося не надто якісним. Траплялося все ж, що мес Летьєрі йшов проти здорового глузду. Важко бути послідовним у маленькій країні. Щоб мати спокійне життя, у Франції слід "дотримуватися правил пристойності", в Англії — "бути респектабельним". Скільки всіляких умовностей обтяжує життя респектабельної людини, починаючи від виконання того, що личить робити по неділях, і кінчаючи бездоганно зав'язаною краваткою. "Не треба допускати, щоб на тебе показували пальцем", — ось іще один невблаганний закон. Коли на тебе показують пальцем — це майже все одно, що піддають анафемі. Маленькі містечка — болото пліток, де мистецтво злісних пересудів досягає небувалої витонченості; то справжнє прокляття, тільки в зменшеному вигляді, ніби побачене з другого кінця лорнета. Найстійкіші люди бояться цього лиха. Можна не відступати перед картеччю, не відступати перед ураганом, але перед пані Пащекухою утриматися годі. Мес Летьєрі був скоріше впертий, ніж послідовний. Але під гнітом пліток згиналась навіть його впертість. Він "розбавляв вино водою" — це місцевий вираз, який позначає таємні поступки, іноді навіть ганебні. Він тримався осторонь служителів культу, але не закривав наглухо перед ними дверей. В офіційних випадках, зокрема в дні, призначені для пастирського відвідування, він досить люб'язно приймав і лютеранського пастора, і католицького капелана. Час від часу йому спадало на думку провести Дерюшетту в англіканську церкву, куди вона, як ми вже говорили, заходила тільки чотири рази на рік — у великі свята.
Кінець кінцем ці поступки, які дорого коштували Летьєрі, анітрохи не схиляли його в бік представників духівництва, вони тільки дратували його, посилювали душевно сум'яття. І він винагороджував себе тим, що починав висміювати церковників ще більше. Людина незламна, Летьєрі був уїдливим тільки щодо священнослужителів. І змінити його ставлення до них хоч на дещицю було неможливо.
Безперечно, тут виявлявся його темперамент, і треба було миритися з ним таким, який він уже є.
Мес Летьєрі не міг терпіти духівництва, всякого духівництва. В його нешанобливості проскакувало щось революційне. Всі віровизнання були для нього шиті на один копил. Він не віддавав навіть належного сектантству, яке не визнавало церковних святощів, присутності у них самого творця. У своїй короткозорості він не бачив різниці між пастором і абатом. Він плутав преподобного доктора з преподобним панотцем. Казав: "Веслей не кращий за Лойолу". Побачивши пастора з дружиною, він відвертався. "Одружений піп!" — вигукував вій, підкреслюючи ці два слова, поєднання яких для француза тієї епохи здавалося безглуздим. Летьєрі розповідав, що під час свого останнього перебування в Англії він бачив "лондонську єпископиху". Його обурення супроти подібних одружень доходило до несамовитості. "Спідниця не може побратися зі спідницею!" — викрикував він. Він охочіше сказав би: "Не чоловік, не жінка, а піп". Він осипав представників англіканського та католицького кліру одними й тими ж грубими та зневажливими епітетами, обзивав довгополих обох церков одними й тими ж лайливими виразами і не завдавав собі труда розрізняти, хто з них католик, а хто лютеранин, заодно припечатував їх міцними простомовними висловами, які тільки були в ті часи. Дерюшетті він казав: "Виходь за кого хочеш, тільки не за довгополого".
XIII
Де краса, там безтурботність
Всяке почуте слово глибоко вкарбовувалося в пам'ять меса Летьєрі, всяке почуте слово влітало Дерюшетті в одне вухо, а вилітало з другого.